Постанова

від 29.11.2023 по справі 420/5855/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/5855/23

Головуючий в 1 інстанція: суддя Токмілова Л.М.,

рішення суду 1 інстанції прийнято у

м. Одеса, 26.05.2023

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів: Градовського Ю.М., Димерлія О.О.,

секретар судового засіданняНедашковська Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Овідіопольського районного суду Одеської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Овідіопольського районного суду Одеської області, Територіального управління Державної судової Адміністрації України в Одеській області і, в якій позивач просив суд:

визнати протиправним та скасувати наказ голови Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 лютого 2023 року №02г-о/с в частині припинення виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди з 28 лютого 2023 року;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області відновити нарахування та виплату судді Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА_1 суддівської винагороди;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити судді Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду з урахуванням відповідних податків та інших обов`язкових платежів, починаючи з 28 лютого 2023 року до дня, що передує дню відновлення нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди, включно.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що при прийнятті відповідачем Овідіопольським районним судом Одеської області наказу №02г -о/с від 28.02.2023р. в частині припинення виплати позивачу суддівської винагороди з 28.02.2023р. не були враховані положення ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, а також регламентує статус професійного судді та трудові відносини із суддями. Позивач зауважив, що трудове законодавство підлягає застосування у випадках, якщо нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовано. В даному ж випадку, на думку позивача, є безпідставним застосування та посилання Овідіопольського районного суду Одеської області в оскаржуваному наказі від 28.02.2023р. на статтю 119 КЗпП України та положення Закону №2353-ХІ, оскільки вони не регулюють спірні правовідносини. В контексті даної справи, за твердженням скаржника, до спірних правовідносин мають бути застосовані норми статті 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», які є спеціальними щодо встановлення (визначення) суддівської винагороди. Посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові від Великої палати Верховного Суду від 03.11.2022р. у справі №990/4/22 вказує, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя, зокрема через обставини, які не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як наприклад нездійснення правосуддя у зв`язку із мобілізацією, відповідно до вимог ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та за таких умов, на думку позивача, невиплата йому суддівської винагороди є звуженням обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня матеріального забезпечення. Окрім того, в обґрунтовування своєї правової позиції, позивач посилався на рішення Конституційного суду від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016, від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15), а також рішення Ради суддів України №10 від 14.03.2022р.

Відповідач проти позову заперечував, мотивуючи відсутністю передбачених нормами чинного законодавства підстав для задоволення позовних вимог.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Одеській області подано на вказане вище судове рішення апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує на те, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено правове регулювання проходження суддею військової служби із збереженням суддівської винагороди. На позивача, як на військовозобов`язаного, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації у зв`язку з введенням воєнного стану, поширюються гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, зокрема за ним зберігається місце роботи і посада, а також йому виплачується грошове забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". У зв`язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" з 19.07.2022 року середній заробіток таким мобілізованим працівникам за місцем роботи не виплачується. Оскільки позивач з 28.02.2023 року увільнений від роботи та не здійснює правосуддя у зв`язку з проходженням військової служби, тому він не має права на отримання суддівської винагороди.

Дана справа була призначена до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

В подальшому, за клопотанням позивача у справі, розгляд справи було призначено апеляційний суд перейшов з письмового провадження до розгляду цієї справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

30.11.2023р. від ОСОБА_1 до апеляційного суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових документів, а саме витягу з наказу Міністерства економіки України від 23.04.2022р. №959-22, копії листа Міністерства оборони України від 11.03.2022р. №220/1469, довідки Суворовського РТЦК та СП м. Одеси від 01.08.2023р. №4577.

В судовому засіданні під час апеляційного розгляду справи, позивач проти задоволення апеляційної скарги ТУ ДСА України в Одеській області заперечив, просив відмовити у її задоволенні та залишити судове рішення без змін мотивуючи тим, зокрема, що припинення виплату йому суддівської винагороди на підставі ст. 119 КЗпП України є незаконним та необґрунтованим, оскільки виплата такої регулюється виключно ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи сторін, виходячи з меж апеляційного перегляду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 працює суддею Овідіопольського районного суду Одеської області, зарахований до штату цього суду.

На підставі наказу начальника Березівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 28 лютого 2023 року №50 ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» та призначено на посаду старшого офіцера мобілізаційного відділення Березівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

28 лютого 2023 року позивач звернувся до голови Овідіопольського районного суду Одеської області із заявою про увільнення від виконання обов`язків з відправлення правосуддя на період проходження військової служби зі збереженням місця роботи, посади та виплати суддівської винагороди з 28.02.2023 року до оголошення демобілізації.

Наказом голови Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 лютого 2023 року №02г-о/с з 28 лютого 2023 року ОСОБА_1 увільнено від виконання обов`язків судді на період проходження військової служби за призивом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи та посади на строк до закінчення воєнного періоду в Україні або до дня фактичної демобілізації.

Зазначеним наказом ОСОБА_1 припинено виплату суддівської нагороди з 28 лютого 2023 року.

Після цього, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області припинило виплату ОСОБА_1 суддівської нагороди з 28 лютого 2023 року.

Не погодившись з такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що з урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" над іншими нормами законодавства, позивачу як судді, увільненому від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі у розмірі, установленому статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава своєю чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (ст.130 Основного Закону України).

Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі також - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

В свою чергу приписами частин 2-6 ст. 135 Закону № 1402-VIII визначено складові суддівської винагороди, базовий розмір посадового окладу, регіональні коефіцієнти, розміри та структура щомісячних доплат.

Отже, з огляду на приписи ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону №1402, розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до п.п.7, 8 ч.5 ст.48 Закону № 1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (ч.9 ст.135 Закону № 1402).

Колегія суддів в контексті надання оцінки спірним правовідносинам також враховує висновки Рішення Конституційного Суду від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 у якому зазначено, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Конституційний суд послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року.

При цьому, колегія суддів зауважує скаржнику, що у підпункті 6.1 пункту 6 Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Водночас, в аспекті спірних правовідносин, апеляційний суд звертає увагу, що згідно наказу голови Овідіопольського районного суду одеської області від 28 лютого 2023 року №02г-о/с, ОСОБА_1 суддю Овідіопольського районного суду Одеської області увільнено від виконання обов`язків судді на період проходження військової служби за призовом осіб на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи і посади на строк до закінчення воєнного періоду в Україні або до дня фактичної демобілізації. Припинено судді Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА_1 виплату суддівської винагороди з 28.02.2023р. (а.с. 14).

Вказаний наказ було прийнято на підставі заяви ОСОБА_1 , витягу з наказу начальника Березовського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 28.02.2023р. №50, погодження в установленому порядку та відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України, ч.6 ст.2, ч.9 ст.23 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 05.03.1992р. №2232-ХІІ, Указу Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 «Про загальну мобілізацію», ЗУ від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Отже, виходячи з встановлених обставин справи та викладеного, апеляційний суд звертає увагу, що на даний час суддя Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА_1 , є таким, що призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період Суворовським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки м. Одеса, призначений на посаду старшого офіцера мобілізаційного відділення Березівського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, ВОС, з 28.02.2023р. зарахований до списків особового складу на всі види забезпечення і вважається таким, що з 28.02.2023р. справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Зі змісту додатково наданої під час апеляційного розгляду справи позивачем довідки від 01.08.2023р. №4577 колегією суддів встановлено, що капітан ОСОБА_1 , на даний час перебуває на військовій службі у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Тобто, наразі позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем, фактично перебуває у трудових відносинах з Міністерством оборони України, як призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, не здійснює у цей час суддівські функції на професійній основі (не здійснює судочинство).

При вирішенні спірного питання щодо правомірності та обґрунтованості застосування під час прийняття наказу №02г о/с від 28.02.2023р. в частині припинення виплати позивачеві суддівської винагороди з 28.02.2023р., апеляційний суд звертає також увагу, що відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Глава VII Закону №2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Так, за приписами ч.2 ст. 39 Закону №2232-ХІІ, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Суд першої інстанції у своєму рішенні ґрунтовно зауважив, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди. Право на отримання суддею суддівської винагороди дійсно є гарантією його незалежності та невід`ємною складовою його статусу. Закон передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди.

Водночас, апеляційний суд наголошує, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено правове регулювання проходження суддею військової служби із збереженням суддівської винагороди.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не урегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди.

Натомість ці питання врегульовані статтею 119 КЗпП України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Виходячи з наведено та з врахуванням приписів Закону №2232-ХІІ, позивач, як громадянин України, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, користується гарантіями, передбаченими в тому числі ч.3 ст.119 КЗпП України, що прямо закріплено Законом №2232-ХІІ, який в свою чергу, - є спеціальним у сфері регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Наведене свідчить про обґрунтованість доводів апеляційної скарги про те, що на позивача, як на військовозобов`язаного, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації у зв`язку з введенням воєнного стану, поширюються гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України.

Так, статтею 119 КЗпП України передбачені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

До 19.07.2023р., положення частини 3 статті 119 КЗпП України передбачали, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 року, який набрав чинності 19.07.2022 року, у частині 3 статті 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".

Тобто, з 19 липня 2022 року, у зв`язку з прийняттям Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (Закон №2353-ІХ) скасовано збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками та за такими працівниками з 19.07.2022р. зберігається лише місце роботи і посада.

Отже, з 19.07.2022р. серед трудових та соціальних гарантій працівникам, які призвані на військову службу під час мобілізації, відсутнє право на отримання середнього заробітку за місцем роботи.

Як було вже вказано вище, позивач з 28.02.2023р. призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення та прийняв справи. посаду і приступив до виконання службових обов`язків.

Тобто, на час видання Овідіопольським районним судом наказу №02г о/с від 28.02.2023р. норма чистини 3 статті 119 КЗпП України діяла у редакції Закону № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року та передбачала лише збереження місця роботи та посади.

Відтак, апеляційний суд погоджується з доводами апелянта про те, що наказ голови Овідіопольського районного суду Одеської області від 28.02.2023р. №02г-о/с в частині припинення виплати позивачу суддівської винагороди з 28.02.2023р. є таким, що виданий у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Підсумовуючи встановлені обставини справи та досліджені документи, наявні в матеріалах справи, за наслідками апеляційного перегляду цієї справи, колегія суддів вважає неправильним та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 стосовно визнання протиправним та скасування голови Овідіопольського районного суду Одеської області №02г-о/с від 28.02.2023р. в частині припинення виплати позивачу суддівської винагороди з 28.02.2023р.,

Надаючи оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 в частині, що звернуті до ТУ ДСА України в Одеській області судова колегія враховуючи викладене вище звертає вагу на те, що відповідачем Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Одеській області, як розпорядником бюджетних коштів виплату позивачу середнього заробітку на час його увільнення припинено саме з огляду на наявність відповідного наказу голови суду №02г о/с від 28.02.2023р., законність, правовірність та обґрунтованість прийняття якого підтверджена апеляційним судом про що відповідний висновок зроблено вище.

Слід також зазначити, що у відповідності до вимог ч.ч. 1 та 4 статті 148 Закону №1402-VIII, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Разом з цим, за приписами ч. 2 ст.24 № 1402-VIII, голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Статтею 22 Бюджетного Кодексу передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Так, статтею 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено ДСА України, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області відновити, нарахувати та виплатити судді Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА_1 з 28.02.2023р., отже і у цій частині висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення таких позовних вимог ОСОБА_1 є хибним та необґрунтованим.

Наведене вище у сукупності, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову повністю.

Інші доводи та заперечення сторін, а також додатково надані апелянтом під час апеляційного розгляду справи документи, не мають вирішального значення для правильного вирішення справи, не спростовують встановлених обставин справи та висновків про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене вище у сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість доводів апелянта в частині неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до прийняття судового рішення, що не відповідає вимогам ст. 242 КАС України.

Отже, наявні підстави для задоволення апеляційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2023 року у справі №420/5855/23 скасувати.

Ухвалити у даній справі №420/5855/23 нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови буде виготовлено та підписано 08 грудня 2023 року.

Суддя-доповідач Т.М. ТанасоглоСудді Ю.М. Градовський О.О. Димерлій