Постанова

від 11.12.2023 по справі 580/4971/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/4971/23

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.

За участю секретаря: Єжелі А.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Попової Інни Павлівни на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року, суддя Бабич А.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України, Соснівського районного суду м. Черкаси про визнання протиправним та скасування рішеня, про визнання протиправними дій та про зобов`язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України, Суснівського районного суду м. Черкаси в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Соснівського районного суду м. Черкаси від 26.07.2022 №43-о «Про внесення змін до наказу від 09.03.2022 № 12-о «Про увільнення судді Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час повної мобілізації»;

- визнати протиправними дій територіального управління ДСА України в Черкаській області щодо призупинення виплати суддівської винагороди судді Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_1 з 19.07.2022;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити територіальне управління ДСА України в Черкаській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_1 , починаючи з 19.07.2022 до 17.04.2023;

- зобов`язати Територіальне управління ДСА України в Черкаській області нарахувати та виплатити йому суддівську винагороду відповідно до вимог ст.135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022 до 17.04.2023 з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Відповідно до ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Соснівського районного суду міста Черкаси від 26.07.2022 №43-о «Про внесення змін до наказу від 09.03.2022 № 12-о «Про увільнення судді Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час повної мобілізації».

Визнано протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 19.07.2022 до 17.04.2023.

Зобов`язано територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 19.07.2022 до 17.04.2023 відповідно до вимог ст.135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

24.10.2023 від територіального управління ДСА України у Черкаській області надійшла апеляційна скарга на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022.

Ухвалою колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2023 апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.

23.10.2023 від Державної судової адміністрації України надійшла апеляційна скарга на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року.

Ухвалою колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2023 апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Попова Інна Павлівна звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про зобов`язання Державну судову адміністрацію України забезпечити територіальне управління ДСА України в Черкаській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати судівської винагороди судді Соснівського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 , починаючи з 29 липня 2022 року по 17 квітня 2023 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині забезпечення коштами для здійснення видатків з виплати судівської винагороди, нарахування та виплати судівської винагороди позивачу у межах суми стягнень за 1 місяць та стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановленно наступні обставини.

На підставі Указу Президента України №410/2016 позивача призначено на посаду судді Соснівського районного суду міста Черкаси строком на п`ять років.

Згідно з копією військового квитка серії НОМЕР_1 наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26.02.2022 №43 позивач призначений на посаду офіцера відділення морально-психологічного забезпечення. Наказом командира КР СВ ЗСУ від 02.04.2023 №101 позивач звільнений в запас на підставі підп. «г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 09.03.2022 №12-о позивача увільнено від роботи з 26.02.2022 у зв`язку з призовом на військову службу під час повної мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

26.07.2022 Соснівський районний суд м. Черкаси виніс наказ №43-о, яким з 19.07.2022 вніс зміни до вказаного вище наказу, а саме слова «місце роботи (посаду) та середній заробіток» замінив словами «місце роботи і посаду».

Довідкою військової частини НОМЕР_2 від 07.03.2023 №50 підтверджується, що позивач дійсно в період з 01.01.2023 до 18.01.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в п. п. Соледар, Сіль, Васюківка, Благодатне, Парасковіївка, Часів Яр Донецької області.

Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 12.04.2023 №102 підтверджується, що позивача з 12.04.2023 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частиниНОМЕР_2.

Наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 17.04.2023 №58-в позивачу надано частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 03.10.2020 до 02.10.2021 терміном 6 робочих днів (8 календарних днів), частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 03.10.2021 до 02.10.2022 терміном 4 робочих ні (4 календарних дні), починаючи з 17.04.2023 до 28.04.2023.

Вважаючи протиправним оскаржуване рішення та дії відповідачів щодо не нарахування та не виплати суддівської винагороди за період з 19.07.2022 до 17.04.2023, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України від 02.06.2016 р. №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.135 Закону №1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

З огляду на п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.135 Закону №1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

За змістом ч.9 ст.135 Закону №1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Таким чином, розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом №1402, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі ЗУ №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Тобто, середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.

На підставі вказаного Закону Соснівський районний суд м. Черкаси прийняв спірний наказ від 26.07.2022 №43-о «Про внесення змін до наказу від 09.03.2022 № 12-о «Про увільнення судді Соснівського районного суду міста Черкаси ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час повної мобілізації», яким вніс зміни до попереднього наказу, замінивши слова «місце роботи (посаду) та середній заробіток» словами «місце роботи і посаду», а територіальне управління ДСА в Черкаській області припинило нараховувати і виплачувати позивачу суддівську винагороду.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

У рішенні від 04.12.2018 р. №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, у тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні від 11.03.2020 р.№4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Водночас, Закон №1402 передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком.

Частиною 10 статті 135 Закону №1402 визначено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 у справі №990/4/22 (провадження №11-105заі22) сформувала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

У рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 вказано, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Отже, питання обчислення, розміру та виплати суддівської винагороди визначається виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог ЗУ №2352-ІХ. Тому протилежні доводи відповідача 2 не обґрунтовані та не враховані судом.

На офіційному сайті Ради суддів України опублікувано рішення від 5 серпня 2022 року, що стосуються здійснення правосуддя в умовах воєнного стану, у т.ч. питання виплати суддівської винагороди відрядженим суддям та суддям, які призвані на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України, надання відпусток.

Відповідно до рекомендацій щодо організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, які затверджені рішенням Ради суддів України №10 від 14.03.2022, суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону №1402, виплачується якщо суддя увільнений від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період або не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин (закінчення строку повноважень, тимчасове зупинення роботи суду, тимчасове зупинення відправлення правосуддя тощо). У рішенні від 5 серпня 2022 року №24 Ради суддів України зазначила:

«…19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин". Шляхом прийняття вказаного нормативно-правового акту законодавець намагався вирішити найбільш нагальні питання щодо подолання гострих воєнних викликів, які постали перед роботодавцями в частині організації трудових відносин та забезпечення трудових прав працівників, крізь призму підвищення ефективності їх організації як під час воєнного стану, так і за мирних умов.

Так, у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінені на слова "зберігаються місце роботи і посада". Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.

З огляду на внесені законодавцем зміни виникає питання щодо виплати суддівської винагороди суддям.

При вирішенні даного питання Рада суддів України виходить з такого.

За усталеною практикою призвані на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України судді були увільнені від виконання обов`язків із відправлення правосуддя в судах, до штату яких вони зараховані, відповідними локальними розпорядчими актами. При цьому, на період проходження військової служби за ними зберігалось місце роботи, займана посада та суддівська винагорода.

- Звернути увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

- Питання надання та оплати щорічної оплачуваної відпустки суддям регулюються виключно статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", положення частини першої статті 12 Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" до цих правовідносин не застосовуються.

- З моменту зарахування відрядженого судді до штату іншого суду такий суддя має право брати участь в діяльності органів суддівського самоврядування, що включає його право обиратися та бути обраним на адміністративну посаду.».

Схожий підхід викладений у листі Мінекономіки від 17.02.2023 № 4706-05/6810-05.

З огляду на вищевикладені доводи та обгрунтування, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що позивач не здійснював у заявленому спірному періоді правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України виконуючи конституційний обов`язок захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України, а тому зважаючи на пріоритетність норм Конституції України та Закону №1402 над іншими нормами законодавства України, позивачу підлягає виплата суддівської винагороди у повному обсязі.

Оскільки спірний наказ суперечить нормам вказаного вище законодавства та порушує право позивача на належній рівень оплати праці, є вірними доводи суду першої інстанції про скасування оскаржуваного наказу.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.148 Закону №1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст.148 Закону №1402 функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Отже, розпорядником бюджетних коштів місцевих судів є відповідне територіальне управління Державної судової адміністрації Україн.

Частиною 1 ст.149 Закону №1402 визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Оскільки територіальне управління ДСА в Черкаській області всупереч норм чинного законодавства не здійснив нарахування та виплату належного розміру суддівської винагороди за період з 19.07.2022 до 17.04.2023, що встановлено вказаними вище законами та підтверджено доказами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності територіального управління ДСА в Черкаській області (виконує функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів) щодо нарахування та виплати належного розміру суддівської винагороди за період з 19.07.2022 до 17.04.2023, тоді як позовні вимоги про визнання протиправними дій Територіального управдіння ДСА в Черкаській області щодо призупинення виплати суддівської винагороди судді з 19.07.2022 є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача про зобов`язання ДСА України забезпечити територіальне управління ДАС в Черкаській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати судівської винагороди позивача, то в цій частині суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Матеріалами справи не встановлено, а позивачем не надано відповідних доказів, які б свідчили, що Державна судова адміністрація України відмовляє позивачу забезпечити територіальне управління ДСА в Черкаській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати судівської винагороди судді Соснівського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 за спірний період.

Окрім того, як вже зазначено колегією суддів вище, даним судовим рішення суд першої інстанції встановив протиправність наказу Соснівського районного суду м. Черкаси щодо увільнення від роботи позивача та зобов`язав територіальне управління ДСА в Черкаській області нарахувати і виплатити позивачу судівську винагороду.

Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Враховуючи те, що судовому захисту підлягає тільки порушене на момент звернення до суду право позивача, яке в даній справі відновлюється шляхом зобов`язання територіальне управління ДСА в Черкаській області нарахувати та виплатити судівську винагороду, що є ефективним захистом порушених прав позивача, відсутні підстави для задоволення позовних вимог до ДСА України.

Доводи скаржника про те, що невиплата позивачу судівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх суддів, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Колегія суддів також погоджується із доводами суду першої інстанції про те, що у цій справі суд не приймав рішення про присудження виплати (стягнення з відповідача на користь позивача) сум суддівської винагороди та не визначав розмір такого стягнення, підстави для допущення рішення суду до негайного виконання в частині забезпечення коштами для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди, нарахування та виплати її позивачу у межах суми стягнення за один місяць згідно з п.2 ч.1 ст.371 КАС України відсутні.

Щодо питання судових витрат на правничу допомогу у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першої та другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч. 3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно до ч.3 вказаної статті КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною п`ятою вказаної статті КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, компенсації за рахунок іншої сторони підлягає не будь-яка правова допомога, а саме професійна правнича, виконавцем якої є адвокат.

Відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що відповідачі клопотання про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката не заявляли.

З матеріалів справи убачається, що 14 червня 2023 року між адвокатом Поповою І.П. та позивачем укладено договір № 137 про надання правової допомоги (далі - Договір). Позивач та адвокат погодили, що за правову допомогу позивач сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 20000 (двадцяти тисяч гривень). Розмір гонорару не залежить від досягнення чи не досягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт. Гонорар адвоката може оплачуватися на будь-якому етапі виконання Договору. Клієнт може здійснити адвокатові оплату за послуги, які будуть надані у безготівковому порядку на рахунок адвоката або готівкою. Остаточний розрахунок між сторонами має бути здійснений не пізніше одного місяця з дня укладення Договору (п.3 Договору).

Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг) за вказаним вище Договором, відповідно до якого визначено фіксований розмір гонорару адвоката в сумі 20000,00грн, адвокат надала такі послуги: вивчення матеріалів справи, визначення правової позиції; аналіз законодавства України, що регулює відповідні правовідносини; аналіз актуальної судової практики у справах за подібних правовідносин; підготовка позовної заяви до Черкаського окружного адміністративного суду; виготовлення копій позовної заяви та додатків для інших учасників справи.

18.06.2023 позивач та вказаний вище адвокат підписали Акт приймання-передачі послуг відповідно до вказаного вище Договору, згідно з яким надані послуги прийняті позивачем у повному обсязі. Вартість наданих послуг адвокатом становить 20000,00грн

Відповідно до п. 1 Договору №137, клієнт доручає та оплачує, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу та здійснювати представництво інтересів Клієньта в судах.

За змістом п.2.2 Договору, клієнт зобов`язується оплачувати послуги адвоката в порядку та на умовах, визначеним цим Договором.

Згідно з п. 3 Договору сторони визначили порядок оплати послуг адвоката.

Зокрема, за правову допомогу клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 20000 грн. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату. Гонорар адвокату може оплачуватися на будь-якому етапі виконання даного договору. Остаточний розрахунок між сторонами має бути здійснений не пізніше 1 місяця з дня укладання договору.

Отже, умовами договору визначено, що гонорар адвокату може оплачуватись на будь-якому етапі виконання даного договору.

Як убачається з матеріалів справи, адвокат Попова І.П., яка є представником позивача, відповідно до умов договору та акту приймання-передачі послуг до Договору №137 про надання правничої допомоги від 14.06.2023 року, детального опису робіт (надання послуг) до зазначеного договору, надала відповідні послуги позивачу.

Зокрема, відповідно до вищезазначеного акта приймання-передачі послуг до Договору №137 клієнт підтвердив, що послуги надані в повному обсязі та належної якості. Вартість наданих послуг становить 20 000 грн.

Факт надання послуг адвокатом підтверджується і детальним описом робіт (наданих послуг).

Також колегія суддів звертає увагу, що саме представником позивача було підписано позовну заяву та подано її до суду, підготовлено пакет документів до позовної заяви.

Таким чином, фактично адвокатом Поповою І.П. були виконані умови договору про надання правничої допомоги позивачу, зазначені в умовах договору.

Водночас, колегія суддів звертає увагу і на ту обставину, що підготовка і написання позовної заяви потребувала додаткових зусиль та підготовки у зв`язку з відсутністю відповідної судової практики і чітко визначеного законодавства, яке б регулювало спірні правовідносини.

Так, у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 05 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа № 520/12065/19), постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року (справа № 922/445/19), сформульовано правовий висновок про те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у КАС України з 15 грудня 2017 року, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки належить сплатити.

Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати вбачається також із практики ЄСПЛ.

Так, у рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «...хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin v. Ukraine), п. 97)».

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг, не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.

Матеріалами справи підтверджується надання адвокатським об`єднанням, а саме адвокатами усіх видів правничої допомоги за актом приймання-передачі послуг від 18.06.2023.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 169 ГПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі не викладали своїх заперечень і аргументів щодо неспівмірності заявленої суми на правничу допомогу або ж щодо непрорпорційності суми заявлених вимог про стягнення правничої допомоги

Таким чином, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також, з огляду на те, що відповідачами не надавались доводи щодо неспівмірності суми правничої допомоги , колегія суддів відповідно до вимог ст. 139 КАС України вважає за необхідне стягнути з відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог суму 20 000 грн понесених витрат на правничу допомогу, а саме стягнути з територіального управління ДСА в Черкаській області на Соснівського районного суду м. Черкаси по 10 000 грн з кожного.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ст. 317 КАС України).

З огляду на вищевикладені доводи та встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку про законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Щодо доводів суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, то в цій частині колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати рішення суду в цій частині, ухваливши нове судове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 139, 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Попової Інни Павлівни задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року скасувати в частині відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області (ЄДРПОУ 26261092, місце знаходження: м. Черкаси 18001, вул. Гоголя, 316) витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Соснівського районного суду міста Черкаси (ЄДРПОУ 02887846, місце знаходження: м. Черкаси 18015, вул. Гоголя, 316) витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Кобаль М.І.