Рішення
від 05.12.2023 по справі 509/146/22
ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/146/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Козирського Є.С.

секретаря - Лисенко О.Д.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Гросу В.Є. ,

представника відповідача - Онощенко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , про стягнення заборгованості за договором позики, визнання договору дарування недійсним, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, припинення права власності, -

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2022 року до Овідіопольського районного суду Одеської області представником позивача ОСОБА_3 пред`явлено позов з вимогами до відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики, визнання договору дарування недійсним, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, припинення права власності.

У позовній заяві представник позивача зазначив, що 06.02.2019 р. між Позивачем і гр. ОСОБА_4 (Відповідач-1) та ОСОБА_7 (чоловік Відповідача-1), було укладено Договір позики у формі розписки, згідно якої Позивач передав позичальникам грошові кошти у борг, а останні отримали від Позивача позику в розмірі 60 (шістдесят) тисяч доларів США та 120 (сто двадцять) тисяч євро строком на 1 (один) рік - до 06.02.2020 р., з поквартальною сплатою процентів за користування грошовими коштами у розмірі 3,5% в місяць як від суми позики у доларах США, так і від суми позики у євро.

Відповідно до умов Договору сплату процентів було визначено до сплати у розмірі 6300 (шість тисяч триста) доларів США за квартал (2100 доларів США за 1 міс.) і 12600 (дванадцять тисяч шістсот) євро за квартал (4200 євро за 1 міс.).

На момент укладання Договору позики (06.02.2019 р.) позичальники ОСОБА_4 (Відповідач-1) і ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Позичальниками (Відповідачем-1 і її чоловіком ОСОБА_4 ) порушено умови Договору позики, не виконано договірних зобов`язань, зокрема, у визначений договором строк повернення (06.02.2020 р.) позику та проценти за користування нею було повернуто частково і станом на 06.02.2020 р. фактична заборгованість за договором становила: 38765 доларів США - основна заборгованість в доларах США;127850 євро - основна заборгованість в євро; 12579 євро - заборгованість по процентам за користування позикою в євро.

Підтвердженням зазначеної вище заборгованості станом на 06.02.2020 р. є проведена 27.02.2020 р. між Позивачем і подружжям ОСОБА_8 звірка взаєморозрахунків, яку проведено і яку підписано особисто Відповідачем-1 за згодою чоловіка ОСОБА_4

Збільшення тіла позики зі 120000 євро (ста двадцяти тисяч євро) до 127850 євро (ста двадцяти семи тисяч восьмиста п`ятдесяти євро) відбулось шляхом капіталізації боргу - зарахування Позивачем заборгованості по процентам в євро у тіло позики з метою зменшення процентної заборгованості та фінансового навантаження на позичальників і за проханням останніх.

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік Відповідача-1 помер. Після його смерті Відповідач-1 почала уникати спілкування і зустрічей з Позивачем, не відповідає на дзвінки, борг не повертає і не визнає, не чинить жодних дій, направлених на виконання договірних зобов`язань.

Крім цього, Відповідач-1 вживає недобросовісні дії та вчиняє фіктивні правочини на шкоду Позивачу як кредитору - позбувається наявного у Відповідача-1 майна з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу.

На підтвердження цього представник Позивача зазначив, що Відповідачу-1 ОСОБА_4 на праві приватної власності належав будинок відпочинку сімейного типу для дітей та молоді АДРЕСА_1 . Цей будинок Відповідач-1 знесла (знищила), внаслідок чого на цей об`єкт право власності Відповідача-1 було припинено.

Також, підтвердженням недобросовісних дій і зловживання правом є укладення Відповідачем-1 фіктивного Договору дарування від 29.09.2021 р., посвідченого нотаріально, за яким Відповідач-1 подарувала своїй доньці - Відповідачу-2 будинок відпочинку сімейного типу, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

З наведеного вбачається, що Відповідач-1 ОСОБА_4 вчиняє всілякі дії, пов`язані із зменшенням її платоспроможності після виникнення у неї зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно Позивача як її кредитора.

Відповідач-2, зі свого боку, сприяє реалізації Відповідачем-1 недобросовісних дій, погодилась на укладання фіктивного Договору дарування, при цьому знала заздалегідь, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду і що він не буде виконаний реально.

Крім того, за Постановою приватного виконавця від 13.07.2018 р., на все нерухоме майно боржника ОСОБА_4 (Відповідача-1) в межах суми стягнення 223499,24 грн. було накладено арешт в межах виконання судового рішення про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості перед банківською установою за кредитним договором. Проте, 29.09.2021 р., перед посвідченням і реєстрацією Договору дарування з Відповідачем-2, цей арешт було припинено у зв`язку із добровільною сплатою боржником боргу за виконавчим документом у повному обсязі.

Так Відповідач-1 позбулась наявного в неї нерухомого майна з метою унеможливлення його конфіскації чи звернення стягнення в рахунок погашення боргу.

З наведених вище підстав представник позивача просив стягнути з Відповідача-1 - ОСОБА_4 суму заборгованості за Договором позики (розпискою) від 06.02.2019 р., розраховану станом на 10.01.2022 р. включно, в розмірі 41 005,20 доларів США та 148 544,27 Євро, а також 3 % річних від прострочених сум, розрахованих за період з 11.01.2022 р. до дня ухвалення судом рішення у справі, визнати недійсним Договір дарування від 29.09.2021 р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Соломічевим Г.В. за реєстровим № 618, скасувати рішення державного реєстратора індексний номер рішення: 60656132 від 29.09.2021 р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинити право власності Відповідача-2 - ОСОБА_5 на будинок відпочинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , стягнути з відповідачів на свою користь понесені судові витрати.

Представник Позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі з підстав, зазначених у ньому.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Онощенко К.В. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову.

Відповідачем-1 ОСОБА_4 було надано суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує факт складання нею та/або її покійним чоловіком ОСОБА_7 боргової розписки від 06.12.2019 року та отримання від позивача грошових коштів відповідно наведеної розписки. З метою підтвердження того факту, що нею та її покійним чоловіком ОСОБА_7 вказана боргова розписка від 06.12.2019 року не складалась, просить суд призначити почеркознавчу експертизу.

Представник ОСОБА_5 адвокат Гросу В.Є. в судовому засіданні відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 січня 2022 року задоволено клопотання представника позивача про забезпечення доказів, - витребувано в Овідіопольського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та зобов`язано надати суду: повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб ОСОБА_4 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 09.07.2001, видавник: Овідіопольський РВ УМВС України в Одеській області, РНОКПП: НОМЕР_2 ); повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Одеса Одеської області, РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 виданий Шевченківським ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області); належним чином завірену копію актового запису про шлюб ОСОБА_4 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 09.07.2001, видавник: Овідіопольський РВ УМВС України в Одеській області, РНОКПП: НОМЕР_2 ); належним чином завірену копію актового запису про смерть ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Одеса Одеської області, РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 виданий Шевченківським ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 січня 2022 року частково задоволено клопотання представника позивача про забезпечення позову, - накладено арешт на будинок відпочинку сімейного типу - загальною площею 131,8 кв.м., що розташований на земельній ділянці розміром 1,1509 га. (кадастровий номер земельної ділянки: 5123781300:04:001:0247), який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , в цілому складається з: літера А12 - будинок відпочинку сімейного типу; огорожа №1-2. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 479712251237; заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим уповноваженим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку) щодо нерухомого майна - будинку відпочинку сімейного типу - загальною площею 131,8 кв.м., що розташований на земельній ділянці розміром 1,1509 га. (кадастровий номер земельної ділянки: 5123781300:04:001:0247), який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , в цілому складається з: літера А12 - будинок відпочинку сімейного типу; огорожа №1-2. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 479712251237; накладено арешт на транспортний засіб - автомобіль марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER EVOQUE, 2013 року випуску, червоного кольору, VIN-код НОМЕР_5 .

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 серпня 2022 року задоволено клопотання представника позивача про забезпечення доказів, - витребувано від Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26,) інформацію щодо перетинання державного кордону України громадянкою України - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у період: з дати відкриття провадження у справі - 14 січня 2022 року по дату надання Державною прикордонною службою України відповіді на запит суду.

30 березня 2022 року відповідачем ОСОБА_4 до суду було подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 вересня 2022 року задоволено клопотання відповідача ОСОБА_4 , - призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, проведення по якій доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (вул. Рішельєвська 8, м. Одеса, 65026), на вирішення якої поставлено наступні питання:

- Чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 в документі «Расписка» без номеру від 06.02.2019 року ОСОБА_4 чи іншою особою?

- Чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 в документі « Расписка » без номеру від 06.02.2019 року - ОСОБА_4 чи іншою особою?

- Чи виконано рукописний текст в документі «Расписка» без номеру від 06.02.2019 року - ОСОБА_4 чи іншою особою?

Провадження по справі на час проведення експертизи зупинено.

24.10.2022 року до суду надійшло клопотання судового експерта Римаревського І. про надання додаткових матеріалів, а саме вільних зразків почерку ОСОБА_4 , достовірно виконаних нею самою у оригіналах різних документів, які не пов`язані з даною справою та максимально наближені за часом виконання до досліджуваного документу (до лютого 2019 року) на 10-15 документах; експериментальні зразки почерку ОСОБА_4 у вигляді рукописних записів, повністю співставних по буквено-цифровому складу з досліджуваним документом на 5-7 аркушах; у разі неможливості надати запитані вище зразки почерку ОСОБА_4 надати дозвіл на проведення експертизи в межах наданого матеріалу.

07 грудня 2022 року на адресу Овідіопольського районного суду Одеської області від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшли матеріали цивільної справи № 509/146/22.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 грудня 2022 року Поновлено провадження у справі, призначено судове засідання на10 січня 2023 року.

В судовому засіданні 06 квітня 2023 року відповідач ОСОБА_4 повідомила суду про відсутність можливості надати вільні зразки почерку, достовірно виконаних нею на оригіналах документів, не заперечувала проти надання експерту дозволу на проведення експертизи на підставі матеріалів справи.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 квітня 2023 року клопотання експерта Римаревського І. про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій пов`язаних з проведенням експертизи, призначеної ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 вересня 2022 року - задоволено частково. Надано експерту експериментальні зразки почерку ОСОБА_4 у вигляді рукописних записів, повністю співставних по буквено-цифровому складу з досліджуваним документом, відібрані додатково 06.04.2023 року на 5 арк. У зв`язку з неподанням відповідачем ОСОБА_4 оригіналів документів з вільними зразками почерку, виконаними достовірно нею, відмовлено експерту у наданні вільних зразків почерку. Надано експертам судової установи дозвіл на проведення судової експертизи в межах наданого матеріалу. Надано експерту матеріали справи № 509/146/22. Провадження по справі на час проведення експертизи зупинено.

25.05.2023 року на адресу Овідіопольського районного суду Одеської області від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшли матеріали цивільної справи № 509/146/22 та висновок експерта судово-почеркознавчої експертизи № 22-4984, складеного судовим експертом Римаревським І.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 травня 2023 року поновлено провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі статтями 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 1046 параграфа 1 глави 71 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Ця судова практика є незмінною, прикладом чого є застосування подібних висновків у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 754/5369/17 (провадження № 61-3348св20).

Зазначені представником позивача обставини, викладені у позовній заяві, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Судом встановлено, що «06» лютого 2019 року між Позивачем ОСОБА_3 , як позикодавцем, і Відповідачем ОСОБА_4 та її чоловіком ОСОБА_7 , як позичальниками, було укладено Договір позики у формі розписки, згідно якої Позивач передав позичальникам грошові кошти у борг, а останні отримали від Позивача позику в розмірі 60 (шістдесят) тисяч доларів США та 120 (сто двадцять) тисяч євро строком на 1 (один) рік - до 06.02.2020 р., з поквартальною сплатою процентів за користування грошовими коштами у розмірі 3,5% в місяць як від суми позики у доларах США, так і від суми позики у євро.

-06.05.2019 - 6300 доларів США і 12600 євро;

-06.08.2019 - 6300 доларів США і 12600 євро;

-06.11.2019 - 6300 доларів США і 12600 євро;

-06.02.2020 - 6300 доларів США і 12600 євро.

На момент укладання Договору позики (06.02.2019 р.) позичальники ОСОБА_4 і ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Позичальниками порушено умови Договору позики, не виконано договірних зобов`язань, зокрема, у визначений договором строк повернення (06.02.2020 р.) позику та проценти за користування нею було повернуто частково і станом на 06.02.2020 р. фактична заборгованість за договором становила:

-38765 (тридцять вісім тисяч сімсот шістдесят п`ять) доларів США - основна заборгованість в доларах США;

-0 (нуль) доларів США - заборгованість по процентам за користування позикою в доларах США;

-127850 (сто двадцять сім тисяч вісімсот п`ятдесят) євро - основна заборгованість в євро;

-12579 (дванадцять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять) євро - заборгованість по процентам за користування позикою в євро.

Підтвердженням зазначеної вище заборгованості станом на 06.02.2020 р. є проведена 27.02.2020 р. між Позивачем і подружжям ОСОБА_8 звірка взаєморозрахунків, яку проведено не 06.02.2020 р., а 27.02.2020 р. через неможливість присутності сторін раніше, і яку підписано особисто Відповідачем ОСОБА_4 за згодою чоловіка ОСОБА_4

Зазначених обставин Відповідачем ОСОБА_4 спростовано не було, доказів протилежного суду надано також не було.

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік Відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 помер (актовий запис про смерть №207 від 19.03.2021 року, складений Овідіопольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області ПМУ МЮ (м. Одеса).

Судом, виходячи з конкретних обставин справи та досліджуваних питань під час судового розгляду вбачається, що Відповідач ОСОБА_4 здійснювала недобросовісні дії та вчиняла правочини, зокрема, на шкоду Позивачу як кредитору - позбувалась наявного у неї майна з вірогідною метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно внаслідок невиконання нею взятих на себе грошових зобов`язань за укладеними з третіми особами правочинами. Про зазначене свідчить, зокрема, наступне.

Відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бураковою О.І. 12.06.2012 р. за реєстровим № 2034, на праві приватної власності належав будинок відпочинку сімейного типу для дітей та молоді №12 (дванадцять) в будинку АДРЕСА_3 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2469823151100. Цей будинок Відповідач-1 знесла (знищила), про що на замовлення останньої ТОВ «ТЕХНІК ПРОЕКТ» (ідентифікаційний код юр. особи/код ЄДРПОУ: 41336133) було проведено технічну інвентаризацію об`єкту нерухомого майна і встановлено даний факт, що підтверджується Довідкою вих. № 689 від 20.09.2021 р. На підставі цього і за заявою Відповідача ОСОБА_4 від 30.09.2021 р., підпис на якій нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А. державним реєстратором прав на нерухоме майно Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Хохич Русланом Вікторовичем (індексний номер рішення: 60713586) 01.10.2021 р. припинено право власності Відповідача ОСОБА_4 на цей об`єкт.

Також, підтвердженням недобросовісних дій і зловживання правом є укладення Відповідачем ОСОБА_4 . Договору дарування від 29.09.2021 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Соломічевим Г.В. за реєстровим № 618, за яким Відповідач ОСОБА_4 подарувала своїй доньці - Відповідачу ОСОБА_5 , будинок відпочинку сімейного типу - загальною площею 131,8 кв.м., що розташований на земельній ділянці розміром 1,1509 га., що перебуває в оренді громадського об`єднання «Морський бриз», членом якого є Відповідач ОСОБА_4 (кадастровий номер земельної ділянки: 5123781300:04:001:0247), який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , в цілому складається з: літера А12 - будинок відпочинку сімейного типу; огорожа №1-2. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 479712251237.

Від імені Відповідача ОСОБА_5 (Обдаровуваної) цей Договір дарування від 29.09.2021 р. укладено Відповідачем ОСОБА_4 з представником ОСОБА_10 (РНОКПП: НОМЕР_6 ).

Згідно з п.3 цього Договору сторони оцінили дар у 3839324,00 грн. (три мільйони вісімсот тридцять дев`ять тисяч триста двадцять чотири гривні 00 копійок).

Вказане вище, поміж іншого, підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (Номер інформаційної довідки: 290728764).

З наведеного вбачається, що Відповідач ОСОБА_4 вчинила дії, направлені на зменшення її платоспроможності після виникнення у неї зобов`язання із повернення суми позики Позивачу, діяла очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно Позивача як її кредитора.

Крім того, згідно з Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. про арешт майна боржника від 13.07.2018 р., серія та номер: 56740231, на все нерухоме майно боржника ОСОБА_4 в межах суми стягнення 223499,24 грн. було накладено арешт. Вказаний арешт було накладено на майно боржника в межах виконання судового рішення про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості перед банківською установою (ПАТ «Дельта банк») за кредитним договором (Судова справа № 522/793/16-ц).

Проте, 29.09.2021 р., цей арешт за рішенням приватного виконавця (індексний номер рішення: 60648752) було припинено у зв`язку із добровільною сплатою боржником боргу в розмірі 223499,24 грн. за виконавчим документом у повному обсязі. Це також вбачається з Інформаційної довідки № 290728764, що наявна в матеріалах справи.

З цього, поміж іншого, вбачається, що Відповідач-1 ОСОБА_4 , одним днем, погасила заборгованість за виконавчим провадженням і одразу ж перереєструвала на свою доньку - Відповідача ОСОБА_5 на підставі Договору дарування від 29.09.2021 р. належний їй будинок відпочинку сімейного типу, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 479712251237).

Слідом за цим, фактично наступного дня, ОСОБА_4 також зареєструвала знищення (знесення) належного їй будинку відпочинку сімейного типу для дітей та молоді АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2469823151100) і припинала право власності на нього.

Вказаними вище діями Відповідач ОСОБА_4 позбулась наявного в неї нерухомого майна, що унеможливить звернення стягнення на нього, зокрема, в рахунок погашення боргу перед Позивачем.

Розписка від 06.02.2019 р. між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та її чоловіком ОСОБА_7 містить дату складання і дату фактичного отримання позики - 06 лютого 2019 року, підписи боржників, а також зобов`язання боржників із її повернення.

Таким чином, можливо дійти обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договорів позики, а Відповідач ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_4 отримали від Позивача 60 (шістдесят) тисяч доларів США та 120 (сто двадцять) тисяч євро строком на 1 (один) рік - до 06.02.2020 р., з обумовленою договором поквартальною сплатою процентів за користування грошовими коштами у розмірі 3,5% в місяць як від суми позики у доларах США, так і від суми позики у євро, що підтверджується розпискою від 06.02.2019 р., яка написана Відповідачем ОСОБА_4 власноручно та містить власноруч зроблені підписи обох позичальників.

Наявна у Позивача розписка підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання боржниками від Позивача визначених у розписці грошових сум.

Докази того, що Позивач неправомірно заволодів цією розпискою відсутні.

При відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо) вважається, що особа, яка має боргову розписку, є позикодавцем.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, зробленими Верховним Судом у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 583/97/19 (провадження № 61-13172св19).

Згідно Висновку експерта № 22-4984 судово-почеркознавчої експертизи, складеного судовим експертом Римаревським І., відповідно до п. 4.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (у чинній редакції), питання Ухвали від 15.09.2022 судді Овідіопольського районного суду Одеської області Козирського Є.Є про призначення судово-почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 509/146/22, що поставлені на вирішення експертизи, вирішувалися у наступній редакції: «1. Чи виконано рукописний текст в документі «Расписка» без номеру від 06.02.2019 ОСОБА_4 чи іншою особою? 2. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 у документі « Расписка » без номеру від 06.02.2019. розміщений у нижній частині аркушу праворуч від рукописного запису «ОСОБА_4», самою ОСОБА_4 чи іншою особою? 3. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_7 у документі « Расписка » без номеру від 06.02.2019, розмішений у нижній частині аркушу праворуч від рукописного запису «ОСОБА_7», самим ОСОБА_7 чи іншою особою?».

Згідно Висновку експерта № 22-4984 судово-почеркознавчої експертизи:

1. Рукописний текст розписки без номеру від 06.02.2019. що починається: « ОСОБА_11 ...» та закінчується: «... ОСОБА_4 підпис. ОСОБА_7 /підпис/», виконаний ОСОБА_4 .

2. Підпис від імені ОСОБА_4 у документі « Расписка » без номеру від 06.02.2019. розміщений у нижній частині аркушу праворуч від рукописного запису «ОСОБА_4», виконаний самою ОСОБА_4 .

3. Підпис від імені ОСОБА_7 у документі « Расписка » без номеру від 06.02.2019, розміщений у нижній частині аркушу праворуч від рукописного запису «ОСОБА_7», виконаний самим ОСОБА_7 .

В обґрунтування стягнення заборгованості за договором позики в іноземній валюті, у тому числі і процентів за договором згідно зі ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Такі висновків вчергове зробив Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 754/5369/17 (провадження № 61-3348св20)

Правові висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Великою Палатою Верховного Суду визначено наступне.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків ,то їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.

Згідно вимог ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Тобто, у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов`язання визначене у доларах США передбачає і нарахування 3 % річних у доларах США із суми простроченого зобов`язання.

На підставі зазначеного вище, до стягнення з Відповідача ОСОБА_4 за Договором позики, а саме за розпискою від 06.02.2019 р. підлягає стягненню заборгованість в іноземній валюті, а саме в євро і в доларах США, що в свою чергу передбачає нарахування процентів за договором у євро та у доларах США із суми простроченого зобов`язання.

Як вже було зазначено вище, статтею 625 ЦК України передбачена, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання боржником, сплата останнім 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Договором позики, а саме за розпискою від 06.02.2019 р., проценти за користування грошовими коштами визначено та погоджено сторонами у відмінному від визначеного у ст. 625 ЦК України розмірі, а саме у розмірі 3,5% в місяць як від суми позики у доларах США, так і від суми позики у євро.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, до стягнення з Відповідача ОСОБА_4 за Договором позики, а саме за розпискою від 06.02.2019 р. підлягала сплаті заборгованість в іноземній валюті, включно з процентами річних у визначеному договором розмірі (3,5% в місяць).

Щодо виконання Відповідачем-1 зобов`язань за договором позики (розпискою) від 06.02.2019 р. як солідарним боржником суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, на момент укладання Договору позики (розписки) 06.02.2019 р. позичальники ОСОБА_4 (Відповідач) і ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Вирішуючи в касаційному порядку справу про стягнення боргу за договором позики, укладеним одним з подружжя, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712 цс 19) дійшла наступних висновків.

«Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Разом із тим, нормами ЦК України та СК України прямо не врегульовано питання поділу боргового зобов`язання між колишнім подружжям.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Словник української мови визначає слово «союз» як тісну єдність, тісний зв`язок між ким, чим-небудь [Словник української мови: в 11 томах. - Том 9, 1978. - Стор. 478].

Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Отже, усуваючи наведений законодавчий недолік, Велика Палата Верховного Суду погоджується з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, переведення частини боргу з одного з подружжя на іншого не може відбуватися автоматично і без згоди кредитора на підставі тільки договору чи рішення суду про поділ майна подружжя.

Отже, при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном».

З наведеного вище можливо зробити висновок, що умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї.

Незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, правовий режим спільної сумісної власності подружжя передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань.

Верховний Суд України неодноразово робив висновок, згідно якого внаслідок укладення договорів позики (кредиту) одним із подружжя, у подружжя виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, зокрема:

1) «частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за рахунок останніх автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники» (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16);

2) «частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. У справі, яка переглядається, суд установив, що кошти за укладеними за час шлюбу договорами позики позивач одержав для погашення кредиту, за який було придбано жилий будинок, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також для здійснення переобладнання та ремонту цього жилого будинку. Однак, дійшовши зазначених висновків на підставі встановлених фактичних обставин, суди залишили поза увагою, що в подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок позичених грошових коштів жилий будинок, внаслідок укладення договорів позики виникає також і зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Таким чином, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не взяв до уваги, що праву на спільну сумісну власність на жилий будинок кореспондується боргове зобов`язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку» (постанова Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16).

Оскільки Договір позики (розписку) 06.02.2019 р. відповідач ОСОБА_4 і її чоловік ОСОБА_7 підписували вдвох і при цьому перебували у зареєстрованому шлюбі, - беззастережно можливо констатувати, що цей договір (правочин) було вчинено останніми в інтересах сім`ї, цивільні права та обов`язки за цим договором виникли в обох із подружжя, що в свою чергу свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, а тому за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Відтак, позичальники ОСОБА_4 (Відповідач-1) і ОСОБА_7 є солідарними боржниками Позивача за Договором позики (розпискою) від 06.02.2019 р., а тому наявні підстави для солідарного стягнення з них обох заборгованості за договором позики.

Але, ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік Відповідача-1 - ОСОБА_7 помер.

Частиною 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право, у тому числі, вимагати виконання обов`язку в повному обсязі від будь-кого з них окремо.

Згідно ч.2 ст. 543 ЦК України солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

На підставі наведених норм закону і з урахуванням конкретних обставин справи (смерть одного з солідарних боржників), Позивач реалізував своє законне право на пред`явлення вимог про стягнення боргу за Договором позики (розпискою) від 06.02.2019 р. у повному обсязі саме до Відповідача ОСОБА_4 як до солідарного боржника.

В обґрунтування недійсності договору дарування суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, у визначений договором строк повернення грошових коштів (06.02.2020 р.) позику та проценти за користування нею позичальниками було повернуто частково. Після смерті чоловіка Відповідача ОСОБА_4 не вчинила жодних дій, направлених на виконання договірних зобов`язань.

З метою приховання Відповідачем ОСОБА_4 власного майна від можливого звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, унеможливлення виконання судового рішення про стягнення з неї боргу за невиконання договірних зобов`язань, достеменно знаючи про своє боргове зобов`язання за Договором позики (розпискою) від 06.02.2019 р. і про те, що строк виконання цього зобов`язання сплинув 06.02.2020 р., остання уклала Договір дарування від 29.09.2021 р., за яким подарувала своїй доньці - Відповідачу ОСОБА_5 будинок відпочинку сімейного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 479712251237).

За лічені години перед посвідченням і реєстрацією цього Договору дарування, цього ж дня, 29.09.2021 р., Відповідач ОСОБА_4 погасила заборгованість в межах виконавчого провадження № 56740231 від 12.07.2018 р. про стягнення з неї заборгованості перед банківською установою (ПАТ «Дельта банк») за кредитним договором (Судова справа № 522/793/16-ц) у розмірі 223499,24 грн. і скасувала арешт, накладений на все її майно постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 13.07.2018 р.

Поміж цього, наступного дня, 30.09.2021 р., Відповідач ОСОБА_4 посвідчила нотаріально у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Т.А. заяву про реєстрацію припинення її права власності на будинок відпочинку сімейного типу для дітей та молоді АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2469823151100), яку наступного дня 01.10.2021 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Хохич Русланом Вікторовичем (індексний номер рішення: 60713586) було зареєстровано, внесено до Реєстру речових прав на нерухоме майно і відповідно припинено право власності Відповідача ОСОБА_4 на цей об`єкт.

З наведено вище і також з документів, доданих до цього позову на підтвердження вказаних обставин вбачається, що Відповідач ОСОБА_4 за фактично 2 (дві доби) погасила 223499,24 грн. боргу в межах виконавчого провадження, чим скасувала арешт зі свого майна, та безвідкладно після цього позбулася від всього наявного у неї майна, яке б могло слугувати, зокрема, забезпеченням реального виконання судового рішення про стягнення з неї заборгованості за наслідками задоволення цього позову.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Відповідач ОСОБА_4 як боржник (дарувальник), достеменно знаючи про своє невиконане боргове зобов`язання за Договором позики (розпискою) від 06.02.2019 р. перед Позивачем і про те, що строк виконання цього зобов`язання настав 06.02.2020 р., а також донька Відповідача ОСОБА_4 - Відповідач ОСОБА_5 (обдаровувана), які уклали договір дарування, у тому числі з урахуванням наведених вище обставин, що передували укладенню цього правочину, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно Позивача як кредитора Відповідача ОСОБА_4 , оскільки уклали договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Верховним Судом вже неодноразово застосовувалися принцип добросовісності та конструкція недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) зазначено, що, укладаючи 01 квітня 2015 року оспорюваний договір дарування, сторони були обізнані про наявність спору щодо квартири та про існування рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 березня 2015 року, яким було припинено право власності ОСОБА_5 на 1/6 частку спірного майна, отже, могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку набрання цим рішенням законної сили. […] Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи первісний позов в частині визнання недійсним договору дарування, суд апеляційної інстанції дійшов правильного по суті висновку, що оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення ОСОБА_6 перешкод у розпорядженні спірною квартирою. Тобто дії відповідача свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) зроблено висновок, що згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ майна спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)

У цій справі Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, а також з метою формування єдиної правозастовної практики у подібних правовідносинах зазначила, зокрема, таке.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року врахувала, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 908/1152/18 Верховний суд також зазначив, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, фрау є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).

У постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Суд звертає увагу на те, що Відповідач ОСОБА_4 , відчужуючи за Договором дарування від 29.09.2021 р. належний їй на праві власності будинок відпочинку сімейного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 479712251237), своїй доньці - Відповідачу ОСОБА_5 , була обізнана про своє дійсне невиконане боргове зобов`язання за Договором позики (розпискою) від 06.02.2019 р. перед Позивачем і про те, що строк виконання цього зобов`язання настав 06.02.2020 р., а на дату укладання Договору дарування минув, тому могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку пред`явлення до неї вимог про стягнення боргу і виконання можливого судового рішення, ухваленого не на її користь.

За наявності у спірного договору ознак фраудаторного правочину (вчиненого боржником на шкоду майновим інтересам кредитора, що є зловживанням правом відносно позивача) Позивач має легітимний інтерес у визнанні цього правочину недійсним.

Є очевидним, що дії відповідачів з укладання спірного Договору дарування від 29.09.2021 р. вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з Відповідача ОСОБА_4 , при укладенні цього правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, з підстав чого цей правочин є фраудаторним, по суті фіктивним, а тому є також обґрунтованою вимога про визнання його недійсним поміж іншого і на підставі статті 234 ЦК України (Правові наслідки фіктивного правочину).

Щодо вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав і припинення права власності суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Установлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 цього Кодексу).

За змістом статті 216 цього Кодексу наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Разом з тим частиною третьою цієї статті передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Такі особливості встановлено, зокрема, частиною другою статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якої записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до частини другої статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.

З наведеного вбачається, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.

Таким чином, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов`язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об`єкт.

Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З огляду на викладене, рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації.

Відповідну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Згідно з ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстраційні дії на підставі судових рішень проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником.

Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили судовим рішенням, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

Державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням відповідного майна у день надходження відповідного судового рішення формує та реєструє необхідну заяву або реєструє судове рішення про заборону вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією прав, чи судове рішення про скасування відповідного судового рішення.

Проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень здійснюється у порядку та строки, передбачені цим Законом, без справляння адміністративного збору.

На підставі оспорюваного Договору дарування від 29.09.2021 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Соломічевим Г.В. за реєстровим № 618, цим же нотаріусом 29.09.2021 р., як державним реєстратором, було прийнято рішення (індексний номер рішення: 60656132 від 29.09.2021 р.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким право власності на будинок відпочинку сімейного типу, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 479712251237) було зареєстровано за донькою Відповідача ОСОБА_4 - відповідачем ОСОБА_5 , про що зроблено відповідний запис про право власності/довірчої власності 44216113.

Зазначене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (Номер інформаційної довідки: 290848627).

З урахуванням наведених вище норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, з метою відновлення порушених прав Позивача є обґрунтованими і законними вимоги Позивача про: визнання недійсним Договору дарування від 29.09.2021 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Соломічевим Г.В. за реєстровим № 618; скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Соломічева Геннадія Володимировича індексний номер рішення: 60656132 від 29.09.2021 р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким право власності на будинок відпочинку сімейного типу, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 479712251237) було зареєстровано за ОСОБА_5 ; припинення права власності ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_7 ) на будинок відпочинку сімейного типу, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 479712251237).

В обгрунтування суми заборгованості за Договором позики від 06.02.2019 р. та розрахунку цієї заборгованості суд зазначає наступне.

Оскільки зобов`язання за Договором позики виконано у повному обсязі не було, Позивач набув право вимагати в судовому порядку стягнення заборгованості.

Як вже було зазначено вище, станом на 06.02.2020 р., тобто на кінцеву дату повернення позики, фактична заборгованість позичальників за договором становила:

-38765 - основна заборгованість в доларах США;

-0 (нуль) доларів США - заборгованість по процентам за користування позикою в доларах США;

-127850 (сто двадцять сім тисяч вісімсот п`ятдесят) Євро - основна заборгованість в євро;

-12579 (дванадцять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять) Євро - заборгованість по процентам за користування позикою в Євро.

Відповідно до умов Договору сплату процентів було визначено до сплати в розмірі 3,5% в місяць як від суми позики у доларах США, так і від суми позики у Євро зі сплатою цих процентів щоквартально.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак, у межах строку кредитування і до 06 лютого 2020 року включно (кінцевий строк повернення позики та процентів за користування нею) позичальники мали, зокрема, повернути Позивачеві позику у строк, що встановлений договором - до 06 лютого 2020 року включно (ч.1 ст. 1049 ЦК України) і сплачувати щоквартально договірні проценти за користування нею з розрахунку 3,5% в місяць як від суми позики у доларах США, так і від суми позики у Євро (ч.1 ст. 1049 ЦК України). Починаючи з 07 лютого 2020 року, у зв`язку з простроченням боржниками свого грошового зобов`язання, позичальники мали обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги Позивачем повернути всю заборгованість за договором, у тому числі за процентами і не вносити їх періодичними платежами (щоквартально), оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Виходячи з наведеного, оскільки після спливу визначеного договором строку повернення позики право Позивача нараховувати передбачені договором проценти в розмірі 3,5% в місяць припинилось - права та інтереси Позивача в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, розрахунок суми боргу до стягнення з Відповідача-1 за Договором позики від 06.02.2019 р. здійснюється виходячи з розміру процентів річних від простроченої суми боргу в розмірі 3 (три)% (ч.2 ст. 625 ЦК України).

Оскільки на момент подання цього позову до суду вирахувати проценти річних станом на день (дату) ухвалення рішення у справі не вбачалось за можливе - розрахунок Позивачем приведено станом на 10 січня 2022 року включно.

Наведений Позивачем розрахунок заборгованості судом перевірено та він є вірним.

Таким чином, станом на 10.01.2022 р. включно, загальний розмір заборгованості за Договором позики від 06.02.2019 р. складає:

1)41 005,20 дол. США, з яких:

-38765,00 - сума основного боргу по тілу позики;

-2 240,20 - штрафні санкціі / 3 % річних від простроченої суми основного боргу по тілу позики згідно ст. 625 ЦК України);

2)148 544,27 Євро, з яких:

-127850,00 - сума основного боргу по тілу позики;

-7 388,34 - штрафні санкціі / 3 % річних від простроченої суми основного боргу по тілу позики згідно ст. 625 ЦК України;

-12 579,00 - сума боргу по процентам за користування позикою;

-726,93 - штрафні санкціі / 3 % річних від простроченої суми по процентам за користування позикою згідно ст. 625 ЦК України.

Суд приводить наступні розрахунки 3 % річних згідно зі ст. 625 ЦК України, за період з 11.01.2022 р. до 05.12.2023 р. (дня ухвалення судом рішення у справі).

РОЗРАХУНОК ЗАБОРГОВАНОСТІ У ДОЛАРАХ США

Основна сума заборгованості за договором:Сума боргуз 11/01/2022 до 05/12/2023 38 765,00 дол. США Всього:38 765,00 дол. США

3% річних

Розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 11/01/2022 до 05/12/2023 38 765,00 x 3 % x 694 : 365 : 1006942 211,20 дол. США

Всього штрафних санкцій: 2 211,20 дол. США

Період прострочення грошового зобов`язання 694 дня

РОЗРАХУНОК ЗАБОРГОВАНОСТІ В ЄВРО

І. Сума боргу - 3 % річних згідно зі ст. 625 ЦК України, за період з 11.01.2022 р. до 05.12.2023 р. (дня ухвалення судом рішення у справі)

Основна сума заборгованості за договором:Сума боргуз 11/01/2022 до 05/12/2023127 850,00 Євро Всього:127 850,00 Євро

3% річних

Розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 11/01/2022 до 05/12/2023 127 850,00 x 3 % x 694 : 365 : 1006947 292,70 Євро

Всього штрафних санкцій: 7 292,70 Євро

Період прострочення грошового зобов`язання 694 дня

ІІ. Сума боргу по процентам за користування позикою - 3 % річних згідно зі ст. 625 ЦК України, за період з 11.01.2022 р. до 05.12.2023 р. (дня ухвалення судом рішення у справі)

Основна сума заборгованості за договором:Сума боргуз 07/02/2020 до 10/01/2022 12 579,00 Євро Всього:12 579,00 Євро

3% річних

Розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 11/01/2022 до 05/12/2023 12 579,00 x 3 % x 694 : 365 : 100694717,52 Євро

Всього штрафних санкцій: 717,52 Євро

Період прострочення грошового зобов`язання 694 дня

Таким чином, станом на 05.12.2023 р. включно, загальний розмір заборгованості за Договором позики від 06.02.2019 р. складає:

1)43 216,40 дол. США, з яких:

-38765,00 - сума основного боргу по тілу позики;

-2 240,20 - штрафні санкціі / 3 % річних від простроченої суми основного боргу по тілу позики згідно ст. 625 ЦК України) за період з 07.02.2020 по 10.01.2022;

-2 211,20 - штрафні санкціі / 3 % річних від простроченої суми основного боргу по тілу позики згідно ст. 625 ЦК України) за період з 11.01.2022 по 05.12.2023

2)156 554,49 Євро, з яких:

-127850,00 - сума основного боргу по тілу позики;

-7 388,34 - штрафні санкціі / 3 % річних від простроченої суми основного боргу по тілу позики згідно ст. 625 ЦК України за період з 07.02.2020 по 10.01.2022;

-7 292,70 - штрафні санкціі / 3 % річних від простроченої суми основного боргу по тілу позики згідно ст. 625 ЦК України за період за період з 11.01.2022 по 05.12.2023

-12 579,00 - сума боргу по процентам за користування позикою;

-726,93 - штрафні санкціі / 3 % річних від простроченої суми по процентам за користування позикою згідно ст. 625 ЦК України за період з 07.02.2020 по 10.01.2022;

-717,52 - штрафні санкціі / 3 % річних від простроченої суми по процентам за користування позикою згідно ст. 625 ЦК України за період з 11.01.2022 по 05.12.2023

Згідно з ч.1, ч.2 і ч.5 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

З`ясувавши всі обставини, враховуючи доводи сторін і надані на їх підтвердження докази суд вважає, що позов є обґрунтованим і такий, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані, зокрема, з проведенням експертизи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідачів пропорційно на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 15382,20 гривень, а також витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 10193,58 гривень.

Враховуючи все викладене вище, керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , про стягнення заборгованості за договором позики, визнання договору дарування недійсним, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, припинення права власності - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Кароліно-Бугаз Овідіопольського району Одеської області, паспорт серія та номер: НОМЕР_1 , виданий Овідіопольським РВ УМВС України в Одеській області 09.07.2001 р., РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_8 , виданий Печерським РУ ГУ МВС України в місті Києві 05.03.2004 р., РНОКПП: НОМЕР_9 ) суму заборгованості за Договором позики (розпискою) від 06.02.2019 р., , а саме:

3)43 216,40 дол. США, з яких:

-38765,00 - сума основного боргу по тілу позики;

4)156 554,49 Євро, з яких:

-127850,00 - сума основного боргу по тілу позики;

-12 579,00 - сума боргу по процентам за користування позикою;

Визнати недійсним Договір дарування від 29.09.2021 р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Соломічевим Г.В. за реєстровим № 618, укладений між ОСОБА_4 ( Дарувальник ) та ОСОБА_5 ( Обдаровувана ), в інтересах якої діяла представник ОСОБА_14 (РНОКПП: НОМЕР_6 ).

Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Соломічева Геннадія Володимировича, індексний номер рішення: 60656132 від 29.09.2021 р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Припинити право власності ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_7 ) на будинок відпочинку сімейного типу, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 479712251237);

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_9 ) судовий збір в рівних частках в розмірі 15382,20 гривень, тобто по 7691,10 гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_9 ) витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 10193,58 гривень, тобто по 5096,79 гривень з кожного.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 12.12.2023 року.

Суддя: Є. С. Козирський


Суд	Овідіопольський районний суд Одеської області
Дата ухвалення рішення	05.12.2023
Оприлюднено	13.12.2023
Номер документу	115561391
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них інших видів кредиту

Козирський Є. С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 05.12.2023 по справі 509/146/22ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —509/146/22

Рішення
від 05.12.2023 по справі 509/146/22
ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ