Постанова

від 12.12.2023 по справі 726/858/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Чернівці

справа № 726/858/23

провадження 822/915/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.,

за участю секретаря Паучек І.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 21 вересня 2023 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Проскурняк І.Г.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з 02 травня 1976 року перебував у шлюбі із відповідачкою ОСОБА_2 , який рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 листопада 2021 року розірвано.

Під час шлюбу, за спільні кошти, подружжям було придбане та побудоване більше 15 об`єктів нерухомості та земельних ділянок, частину яких ними поділено в добровільному порядку, однак відповідачка відмовилася у добровільному порядку поділити майно, державна реєстрація якого була здійснена на відповідачку.

Позивачу стало відомо, що один із об`єктів спільного майна подружжя, а саме об`єкт незавершеного будівництва та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , був відчужений без його згоди, за договором дарування їхній спільній доньці, з метою ухилення від поділу даного спільного майна, ринкова вартість якого становить 5 000 000 гривень.

Даний об`єкт розміщений на земельній ділянці кадастровий номер 7310136900:66:002:0050, яка перебувала у оренді його дружини ОСОБА_2 . В подальшому, вони за спільні кошти їхнього подружжя зробили рекреаційні, землевпорядні та інші роботи по благоустрою території міського скверу, а в подальшому дана земельна ділянка була за спільні кошти викуплена у Чернівецької міської ради за договором купівлі продажу.

На підставі відповідних дозвільних документів, їхнім подружжям за спільні кошти було розпочато, але не завершено будівництво будівлі рекреаційно відпочинкового оздоровчого комплексу літ.А, відсоток готовності якого складає 88 %, незавершену будівництвом будівлю. Котельні літ.Б, відсоток готовності якої складає 65 %.

Відповідачка з метою ухилення від розподілу спільного майна їхнього подружжя в 2016 році запропонувала йому варіант добровільного розподілу усього спільного майна їхнього подружжя у добровільному порядку та запропонувала шляхом укладення шлюбного договору змінити правовий статус майна, яке вони будуть набувати в подальшому в шлюбі у майбутньому як на особисте майно кожного з подружжя, хто здійснив реєстрацію його на себе.

18 лютого 2016 року приватним нотаріусом Чернівецькогго міського нотаріального округу Половинською О.Б. було посвідчено шлюбний договір, зареєстрований в реєстрі за №254.

Просить суд розділити спільне майно подружжя в рівних долях щодо незавершеного будівництва, об`єкт нежитлової нерухомості, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1695516673101, а саме: незавершена будівництвом будівля рекреаційно - відпочинково оздоровчого комплексу літ. А, відсоток готовності якого складає 88 %, незавершеної будівництвом будівлі котельні Літ. Б, відсоток готовності якої складає 65 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 земельної ділянки на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва кадастровий номер 7310136900:66:002:0050, площею 0,2826 га, реєстраційний номер 100465073101, номер об`єкта РПВН: 22637898. Стягнути з ОСОБА_2 компенсацію вартості частки спільного майна на користь ОСОБА_1 . Вирішити питання про судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 21 вересня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду справи у подружжя ОСОБА_4 не існує об`єктів нерухомого майна, що перебувають у спільній сумісній власності подружжя, або вибули з володіння позивача за наведених ним в позовній заяві обставин поза його волевиявленням, оскільки поділ спільного майна подружжя відбувся в добровільному порядку, на умовах договору про поділ майна, грошових коштів подружжя від 18 лютого 2018 року, а шлюбним договором від 18 лютого 2018 року визначений роздільний майновий режим подружжя, на час перебування у шлюбі і на випадок його розірвання, відповідно до якого майно, яке зареєстроване на ім`я одного з подружжя є його особистою приватною власністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив всі обставини, що мають значення для справи, допустивши порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не вірно визначив предмет спору, у зв`язку із чим розглядав об`єкт незавершеного будівництва, як об`єкт нерухомості - «майно», а повинен був розглядати його виключно як «майнові права». Суд першої інстанції не вірно визначив ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва. Також не вірно здійснив розподіл судових витрат.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги -безпідставними.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Сторони зареєстрували шлюб 16 жовтня 1999 року, який рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 серпня 2018 року розірвано.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 листопада 2021 року № 718/2262/21 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу ( а.с. том 1 а.с.6-7).

У вказаному судовому рішенні суд встановив, що з 2016 року позивачка з відповідачем разом не проживають, спільного господарства не ведуть, шлюбних відносин не підтримують. Майнові питання щодо спільного майна подружжя вирішено сторонами шляхом укладення нотаріально посвідченого договору про поділ майна, грошових коштів подружжя. Рішення набуло законної сили, позивачем не оскаржувалось.

18 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про поділ майна, грошових коштів подружжя. Договір посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Половинською О. Б., зареєстровано в реєстрі за № 252 ( а.с. том 1 а.с.26-29).

18 лютого 2016 року після укладення та нотаріального посвідчення договору про поділ майна, грошових коштів подружжя, зареєстрованого в реєстрі за №252 , між сторонами був укладений та нотаріально посвідчений цим же нотаріусом шлюбний договір, зареєстрований в реєстрі за № 254 ( том 1 а.с.8-24).

Згідно пункту 1 шлюбного договору сторонами було обрано та визначено майнові права у шлюбі і на випадок його розірвання.

Згідно пункту 3 шлюбного договору будь яке рухоме та нерухоме майно, нажите подружжям під час шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з подружжя на чиє ім`я оформлений правовстановлюючий документ на майно (документ, який підтверджує право власності на майно) та, при необхідності зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Так, у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14, на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, міститься висновок про те, щонормиСК Україниу статтях57,60,61, на підставі частини першоїстатті 7 цього Кодексувстановлюють принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно набуте подружжям за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу є особистою приватною власністю кожного з них.

Згідно з частиною другоюстатті 60 СК Українивважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності та справедливості,СК Українимістить винятки із загального правила, зокрема, устатті 62 цього Кодексу.

На майно, набуте чоловіком та жінкою, які не перебувають у шлюбі між собою або з іншою особою, під час спільного проживання однією сім`єю також поширюється режим спільного сумісного майна подружжя та положенняглави 8 СК України, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (стаття 74 СК України).

Таким чином, поряд із нормативним регулюванням правовідносин подружжя (чоловіка і жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі) щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу, закон передбачає договірне рулювання цих правовідносин.

Більш детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена устатті 64 СК України. У частині першій цієї норми передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому у частині другійстатті 64 СК Українисформульована норма, яка дозволяє укладати між дружиною та чоловіком договори про відчуження одним із них на користь іншого своєї частки у праві спільної сумісної власності, в тому числі і нерухомості, без виділу своєї частки та оформлення права власності.

Окремим видом договірного регулювання сімейних відносин подружжя є шлюбний договір. Углаві 10 СК України(статті 92-103) визначені вимоги до форми, змісту, строку дії та умов шлюбного договору, підстав його розірвання чи визнання недійсним.

Так, відповідно до частини першоїстатті 93 СК Українишлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов`язки.

У частинах четвертій, п`ятійстатті 93 СК Українимістяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертійстатті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьоїстатті 10 ЦПК України.

Нормастатті 97 СК Українинадає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Таким чином, оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначені цими сторонами правового режиму майна, набутого ними до шлюбу, висновок суду про відповідність шлюбного договору вимогам статей64,74,93,97 СК України, статей203,215 ЦК Україниє правильним.

Встановивши, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано шлюбним договором, суд обґрунтовано застосував до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні нормиСК України.

Такий висновок висловив Верховний Суд у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 755/19197/18, від 01 вересня 2020 року у справі № 626/2014/17-ц.

Як убачається з матеріалів справи сторони зареєстрували шлюб 16 жовтня 1999 року, який рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 серпня 2018 року розірвано.

18 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про поділ майна, грошових подружжя. Договір посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Половинською О. Б., зареєстровано в реєстрі за № 252.

18 лютого 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , як подружжя, уклали шлюбний договір, яким визначили правовий режим майна, яке буде набуте ними у шлюбі в майбутньому. При цьому укладений сторонами шлюбний договір не оперує терміном «спільна сумісна власність подружжя», натомість закріплює майно, набуте сторонами у шлюбі, на праві особистої приватної власності або роздільного режиму власності за кожним із них.

Згідно пункту 1 шлюбного договору сторонами було обрано та визначено майнові права у шлюбі і на випадок його розірвання.

Згідно пункту 3 шлюбного договору будь яке рухоме та нерухоме майно, нажите подружжям під час шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з подружжя на чиє ім`я оформлений правовстановлюючий документ на майно (документ, який підтверджує право власності на майно) та, при необхідності зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

Також вказані обставини було встановлено рішенням Кіцманського районного суду від 02 грудня 2021 року у справі № 725/3900/21, яке набрало законної сили, яким було встановлено, що на момент укладення шлюбною договору сторони визначили обсяг та здійснили поділ спільного майна подружжя, тому під час укладення шлюбного договору спільного майна подружжя не існувало.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з 18 лютого 2016 року правовий статус об`єкту незавершеного будівництва та земельної ділянки, щодо яких заявлено вимоги про поділ та стягнення компенсації, це особиста приватна власність ОСОБА_2 , що підтверджено чинним правочином, який визнається сторонами - договором про поділ майна, грошових коштів подружжя від 18 лютого 2016 року.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не вірно визначив предмет спору, у зв`язку із чим розглядав об`єкт незавершеного будівництва, як об`єкт нерухомості - «майно», а повинен був розглядати його виключно як «майнові права» є безпідставними, виходячи з такого.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає в моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. З статті 331 ЦК України до виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс 1 7, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/15 15/16ц. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/1 7.

До прийняття в експлуатацію і державної реєстрації права власності, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Таки правові висновки наведено в Постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року № 488/3103/17-ц та Постанові Верховного Суду від 30.01,2019р. № 454/1678/16-ц.

Згідно п. 1) ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають право власності на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва.

Згідно ч. 2 ст. 13 цього Закону на кожний об`єкт нерухомого майна, об`ємі незавершеного будівництва, під час проведення державної реєстрації права власності вперше, у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер відповідному об`єкту.

Як убачається з Інформаційної довідки № 53509878 від 18 лютого 2016 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що до посвідчення договору про поділ майна, грошових коштів подружжя, станом на 18 лютого 2016 року за ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на: земельну ділянку, площею 0,2826 га, кадастровий номер 7310136900:66:002:0050, цільове призначення для влаштування літнього кафе та для будівництва рекреаційно-відпочинково-оздоровчого комплекс) за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації 31 липня 2013 року; об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації 29 вересня 2011 року.

Після здійснення добровільного поділу спільного майна, подружжя уклало нотаріально посвідчений шлюбний договір від 18 лютого 2016 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 встановили роздільний режим майна подружжя на час шлюбу та після його розірвання, відповідно до якого кожному з них на праві особистої приватної власності належить майно, яке оформлено на його ім`я згідно правовстановлюючих. Особистою приватною власністю кожен з подружжя розпоряджається самостійно на власний розсуд, без погодження з іншим , навіть якщо за час шлюбу таке майно істотно збільшилось у вартості внаслідок спільних трудових або грошових затрат одного з них або обох. Наведені вище умови, відповідно до норм ст. 97 СК України закріплено в п.3,4,5 шлюбного договору.

Отже, подружжя ОСОБА_4 , як учасники цивільно - правових відносин за добровільною домовленістю між собою в договорі про поділ майна, грошових коштів подружжя від 18 лютого 2016 року визначили та встановили обсяг набутого під час шлюбу майна, на яке розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя, та здійснили його поділ.

Отже, спірне майно, яке на момент укладання договорів від 18 лютого 2016 року, було зареєстроване у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 та набуло статусу «майно».

Щодо посилань апелянта про те, що суд першої інстанції не вірно визначив ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва, слід зазначити наступне.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 13 грудня 2018 року та договору дарування незавершеної будівництвом будівлі рекреаційно відпочинково оздоровчого комплексу від 13 грудня 2018 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,2826 га, кадастровий номер 7310136900:66:002:0050, цільове призначення для влаштування літнього кафе та для будівництва рекреаційно- відпочинково-оздоровчого комплексу за адресою: АДРЕСА_1 та нерухоме майно - незавершену будівництвом будівлю рекреаційно- відпочинково-оздоровчого комплексу Літ. А, будівельна готовність якої складає 88 %, незавершену будівництвом будівлю котельні ОСОБА_6 , будівельна готовність якої складає 65 % ( том 1 а.с. 62,63) .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 284702580 від 15 листопада 2021 року ОСОБА_3 є власником об`єктів нерухомого майна: незавершеної будівництвом будівлі рекреаційно- відпочинково-оздоровчого комплексу ОСОБА_7 , відсоток готовності якої складає 88 %, незавершеної будівництвом будівлі котельні ОСОБА_8 , відсоток готовності якої складає 65 % та земельної ділянки кадастровий номер 7310136900:66:002:0050, площею 0,2826 га, що за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_3 зареєстровано 13 грудня 2018 року на підставі Договору дарування від 13.12.2018 року (том 1 а.с.141-145).

Згідно технічного паспорта на об`єкт незавершеного будівництвом рекреаційно- відпочинково-оздоровчого комплексу, станом на дату укладення договорів дарування від 13 грудня 2018 року, відсоток готовності незавершеної будівництвом будівлі ОСОБА_7 становить 88%, котельні ОСОБА_6 65 % (том 1 а.с. 64-68).

Згідно висновку № 67 будівельно технічної та оціночної експертизи від 17 травня 2023 року, що виконаний судовим експертом СП «Західно український експертно консультативний центр» за заявою представника ОСОБА_3 , в порядку ст. 106 ЦПК України встановлено, що ступінь готовності об`єкту незавершеного будівництва рекреаційно- відпочинково-оздоровчого комплексу Літ. А, станом на 18 лютого 2016 року, тобто на дату здійснення сторонами поділу спільного майна подружжя становить 30 %, відновна вартість цього об`єкту, виходячи з виконаних станом на 18 лютого 2016 року будівельних робіт становить 5566827 ( том 1 а.с.198-231).

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ознаками судових доказів є їх достовірність і достатність. Достовірність доказів - це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять в предмет доказування. А достатність це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

ОСОБА_1 не надав суду належні та допустимі докази, які б спростували обставини встановлені судом першої інстанції.

Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Щодо розподілу судових витрат.

За змістомстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмоїстатті 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунківтощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором про надання професійної правової допомоги 10 квітня 2023 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 ; рахунком наданих послуг від 10 квітня 2023 року. Всього надано послуг на суму 50 000 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором про надання професійної правової допомоги 23 квітня 2023 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 ; розрахунковою квитанцією від 23 квітня 2023 року. Всього надано послуг на суму 50 000 гривень.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьоїстатті 141 ЦПК Україниможна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу».

У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 910/12257/13 (провадження № 14-382цс19) вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положенняхстатті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому устатті 43 Конституції України.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті137та частина восьма статті141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Апелянтом ні до суду першої інстанції ні до Чернівецького апеляційного суду не надано доказів щодо не співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши додані докази про понесені витрати на професійну правничу допомогу, апеляційний суд погоджується із заявленою сумою таких витрат.

Висновки апеляційногосуду зарезультатами розглядуапеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення- без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .

Рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 21 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови 12 грудня 2023 року.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: О. О. Одинак

Н. Ю. Половінкіна