Постанова

від 07.12.2023 по справі 910/3981/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2023 р. Справа№ 910/3981/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Шапрана В.В.

Владимиренко С.В.

розглянувши у письмовому проваджені матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ ХОЛДИНГ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023

у справі № 910/3981/23 (суддя - Морозов С.М.)

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ Холдинг"

про стягнення 115 158,52 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Міністерство оборони України (далі - позивач, МО Оборони) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ Холдинг" (далі - відповідач, ТОВ "ДЛТ-СЕВ Холдинг", скаржник) суми пені в розмірі 85 079,80 грн. та суми штрафу в розмірі 30 078,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про закупівлю товарів за державні кошти №370/3/5/2/2/122 від 23.04.2022 щодо вчасної поставки товару в замовленій кількості.

Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/3981/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ Холдинг" на користь Міністерства оборони України суму пені в розмірі 85 079,80 грн., суму штрафу в розмірі 30 078,72 грн. та суму судового збору в розмірі 2 684,00 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість розрахунку пені та штрафу, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ ХОЛДИНГ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд поновити пропущений строк на подання апеляційної скарги та прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Винести постанову, якою скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/3981/23 та прийняти нове рішення яким, у задоволені позову - відмовити повністю.

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а також рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, тому на думку відповідача, зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що перевіривши трекінг-номер №0105493680664 на сайті національного поштового оператора «Укрпошта», з`ясовано, що причини не вручення даного поштового повідомлення визначено як «інші причини», а тому хибне трактування норми закону судом першої інстанції призвели до порушення прав та інтересів відповідача в розрізі неможливості вивчення позовної заяви, відповідно неможливості подачі пояснень, заперечень чи доказів і як наслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Також скаржник зазначає, що позивачем не враховано і не надано суду для всебічного розгляду справи доказів місцезнаходження складів відповідача в Харківській області, що були знищені разом з товаром.

Водночас скаржник стверджує про порушення балансу прав та інтересів сторів та мети застосування штрафних санкцій.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

07.08.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що у Міноборони не було обов`язку надавати суду докази, які знаходяться поза межами обставин, на які воно посилається як на підставу своїх вимог у позовній заяві.

Також позивач зазначає, що відповідач був зобов`язаний поставити Міноборони визначену договором продукцію у строк до 30.05.2022, тому посилання на пошкодження майна у листопаді 2022 як на форм мажорну обставину є безпідставним.

Водночас позивач зазначає, що відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за контрактом погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Зокрема, позивач зазначає, що необхідно врахувати, що відповідач, як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи державний контракт, а також додаткові угоди до нього, усвідомлював, що дати виконання відповідних поставок товарів визначені Специфікацією, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2023 справу № 910/3981/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Владимиренко С.В., Шапрана В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження. Поновлено скаржнику пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/3981/23. Відкрито провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ ХОЛДИНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/3981/23. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Витребувано невідкладно матеріали справи № 910/3981/23 з суду першої інстанції. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі №910/3981/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 23.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЛТ-СЕВ Холдинг» (далі - постачальник) та Міністерством оборони України (далі - замовник) було укладено Договір №370/3/5/2/2/122 про закупівлю товарів за державні кошти (надалі - Договір), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується до 30.05.2022 поставити замовнику відповідно до ДК021:2015-31120000-3 - Генератори (Генератор ВГ-7500М/сб 20-09-05) (далі - продукція) спеціального призначення за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у Специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток №1), а замовник - прийняти і оплатити таку продукцію.

Згідно пункту 5.1. Договору строк поставки продукції, передбачено специфікацією, що є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток №1), до 30.05.2022. Дозволяється дострокове постачання продукції партіями. Місце поставок (передачі) продукції є військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) (далі - вантажоодержувач).

Належним виконанням сторонами цього Договору є підписаний акт взаєморозрахунків (поставка продукції), який є невід`ємною частиною Договору (Додаток №2). (пункт 5.7. Договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 31.12.2022, а з питань розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань по цьому Договору. (пункт 10.1. Договору).

Додатком №1 до Договору сторони оформили специфікацію продукції в кількості 20 штук на суму 954 880,00 грн.

Додатком №2 до Договору сторони оформили зразок акту взаєморозрахунків (поставки продукції).

Додатком №3 до Договору сторони оформили зразок акту приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, відповідачем, на підставі видаткової накладної №ВН-0024 від 21.06.2022 та акту приймання-передачі №161/22 від 21.06.2022, було поставлено позивачу обумовлений договором товар, проте, в кількості 6 штук на суму в розмірі 286 464,00 грн.

У зв`язку з простроченням строків поставки погодженої продукції та її кількості, позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№717/2/7600 від 24.08.2022 про сплату штрафних санкцій за договором, в якій просив сплатити штрафні санкції у загальному розмірі 110 384,38 грн, яка залишена відповідачем без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, в якому він просить стягнути з відповідача суму пені за порушення строків поставки продукції в розмірі 6 015,74 грн, суму пені за непоставку обумовленого Договором об`єму продукції в розмірі 79 064,06 грн та суму штрафу в розмірі 30 078,72 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Водночас, щодо доданих відповідачем до апеляційної скарги копії Договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2022; копії листа № 11/11 від 11.11.2022; копії листа про надання матеріалів від 31.10.2022 № 65010-3462/65680; копії Акту про пожежу від 30.03.2022; копії звіту про причину виникнення пожежі від 30.03.2023; копія листа від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів вказує на те, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4 та 5 ст. 80 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз положень ст. ст. 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17).

Частиною 8 ст. 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц).

Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, так як наведені у них обставини не були відомі суду та учасникам справи на момент розгляду справи в суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.

На переконання колегії суддів, така обставина, як необхідність подання нових доказів у суді апеляційної інстанції на спростування позиції іншої сторони, викладеної в апеляційній скарзі чи відзиві, не може бути визнана поважною причиною неподання доказів у встановлений процесуальний строк. Надані докази існували станом на день подання позову та могли бути отримані учасниками справи, однак не подавалися останніми до суду першої інстанції разом з заявами по суті справи, а тому вказане виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції у порядку ст. 269 ГПК України.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідачем у апеляційній скарзі взагалі не викладено клопотання про поновлення строків для подання відповідних доказів, за таких обставин колегія суддів не приймає до розгляду докази, долучені відповідачем до апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Щодо тверджень апеляційної скарги стосовно неналежного повідомлення відповідача про те, що на розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/3981/23, колегія суддів зазначає таке.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала суду від 20.03.2023.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105493680664 ухвалу суду від 20.03.2023 про відкриття провадження у справі не отримав, у зв`язку з чим конверт було повернуто до Господарського суду міста Києва.

Колегія суддів звертає увагу, що як і позовнуу заяву з додатками так і вищевказану ухвалу про відкриття провадження було направлено на офіційну адресу відповідача: м. Київ, пр-т. Маяковського Володимира, буд. 26, і на переконання колегії суддів, отримання відповідної поштової кореспонденції залежало виключно від волевиявлення самого відповідача/скаржника.

Окремо колегія суддів зазначає, що скаржник у своїй апеляційній скарзі не стверджує про помилковість вказаної адреси на поштовому конверті, у якому направлялась належним чином завірена копія ухвали Господарського суду міста Києва від 20.03.2023, а лише стверджує, що в причинах не вручення листа відсутні підстави, відповідно до яких можна вважати лист врученим.

Колегія суддів зазначає, що в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У контексті вищевикладеного колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявний поштовий конверт, у якому повернулась ухвала Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 про відкриття провадження, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою»,

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/3981/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами пункту 5.1. Договору встановлено, зокрема, що строк поставки продукції, передбачено специфікацією, що є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток №1), до 30.05.2022.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, що відповідач продукцію за Договором поставлено не у визначений строк, а після 30.05.2022, а саме - 21.06.2022.

При цьому, відповідно до умов Договору (умов Специфікації) відповідачем мало бути поставлено продукцію у кількості 20 штук, однак, відповідно до видаткової накладної №ВН-0024 від 21.06.2022 та акту приймання-передачі №161/22 від 21.06.2022 поставлено продукцію у кількості 6 штук.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник, за умовами статті 612 ЦК України, вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 7.3.1. Договору встановлено, що за порушення строку поставки продукції, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1% ціни продукції, щодо якої порушені строки поставки за кожний день прострочення. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості Договору.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення поставки продукції та допустив недопоставку замовленої продукції, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 7.3.1. Договору, позивачем нараховано і заявлено до стягнення суму пені за порушення строків поставки продукції в розмірі 6 015,74 грн, суму пені за непоставку обумовленого Договором об`єму продукції в розмірі 79 064,06 грн та суму штрафу в розмірі 30 078,72 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що виходячи з того, що в році 12 місяців, а зобов`язання припиняється через 6 місяців, є логічним, що кількість в шести місяців дорівнює 182,63 днів, проте позивачем нараховано суму пені (2) за 184 дні, що є помилковим, колегією суддів оцінюються критично, оскільки, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Що до доводів апеляційної скарги стосовно форс-мажорні обставини, які вплинули на обов`язок відповідача з поставки товару, колегія суддів зазначає таке.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Проте, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, зокрема, сертифікату про настання форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання відповідачем свого обов`язку із поставки товару у визначенні Договором строки.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 85 079,80 грн (6 015,74 грн + 79 064,06 грн) та сума штрафу в розмірі 30 078,72 грн.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 у справі № 910/8417/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ ХОЛДИНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/3981/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/3981/23 - залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі №910/3981/23.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ ХОЛДИНГ".

5. Матеріали справи № 910/3981/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.В. Шапран

С.В. Владимиренко