Постанова

від 12.12.2023 по справі 910/10152/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2023 р. Справа№ 910/10152/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

без виклику сторін

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Т"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2023

у справі № 910/10152/22 (суддя - Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Т"

про стягнення 97 170,55 грн.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Євро-Реконструкція" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ "Фактор-Т" про стягнення 97 170,55 грн, з яких: 66 206,85 грн боргу, 5 041,58 грн 3 % річних, 23 006,95 грн інфляційних втрат та 2 915,17 грн пені.

Позовні вимоги мотивовані несплатою відповідачем грошових коштів за спожиті послуги з централізованого опалення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Фактор-Т" на користь ТОВ "Євро-Реконструкція" 66 206,85 грн боргу, 5 041,58 грн 3 % річних, 23 006,95 грн інфляційних втрат, а також 2 406,57 грн судового збору за подання позову. У решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ "Фактор-Т" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник зазначав те, що між сторонами спору не укладались та не підписувались первинні бухгалтерські документи, тож в матеріалах справи відсутні докази надання та/або споживання відповідачем послуг з централізованого опалення. На переконання апелянта, позивачем обрано не вірний спосіб захисту порушеного права, адже між сторонами не укладався письмовий правочин, тому належним способом захисту порушеного права є відшкодування вартості незаконно набутого майна, а не стягнення заборгованості.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2023, у складі колегії суддів: Гончаров С.А. (головуючий), Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л., поновлено апелянту пропущений строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

17.10.2023 до суду надійшов відзив позивача із запереченнями на апеляційну скаргу.

Судді Шаптала Є.Ю. та Яковлєв М.Л. перебували у відпустці з 20.11.2023 по 08.12.2023, суддя Гончаров С.А. перебував у відпусці 11.12.2023.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, апеляційний господарський суд встановив наступне.

01.06.2016 між позивачем та КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" укладено договір № 31 про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності.

КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" є балансоутримувачем будинку 5-Б, по пр. Соборності в м. Києві.

Позивач зазначав, що з жовтня 2017 року по березень 2022 року ним було надано послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень з № 1 по № 13 (групи приміщень № 83) загальною площею 103,8 кв.м у будинку № 5-Б по пр. Соборності у м. Києві власником яких є відповідач відповідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З пояснень позивача також вбачається, що послуги за спірний період надавалися у без договірному порядку і претензій з приводу якості отриманих послуг та/або відмови від отримання послуг від відповідача до позивача не надходило.

Для здійснення нарахувань вартості послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води використовувалась інформація надана балансоутримувачем будинку щодо площі займаних відповідачем приміщень, внаслідок чого й визначено вартість спожитих послуг. Надання послуг з опалення підтверджується нарядами на підключення та відключення централізованого опалення у будинку, актом постановки на облік приладу комерційного обліку теплової енергії споживача, відомостями обліку споживання теплової енергії, актами зняття показників із загального будинкового приладу обліку теплової енергії в опалювальні періоди з жовтня 2017 по березень 2022, які додаються до позову.

Водночас, теплопостачання у будинок № 5-Б по пр. Соборності у м. Києві здійснюється у централізованому порядку і матеріали справи не містять доказів відключення нежитлових приміщень, які належать відповідачу, в установленому законом порядку.

Згідно з нормами ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 509, ст. 612 ЦК України, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до пунктів 5, 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Пункт 35 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 визначає, що розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором.

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (абз. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання").

Колегія суддів зазначає, що з огляду на приписи Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Наведені висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16, 25.09.2019 у справі № 522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі № 638/11034/15-ц.

Таким чином, обов`язок розрахуватись за спожиті послуги, з огляду на вимоги законодавства, виникає у зв`язку із самим фактом споживання послуг, а не на підставі договору. Відсутність договору у даному випадку не свідчить про відсутність обов`язку здійснити оплату спожитих послуг, що спростовує твердження скаржника про обраний позивачем неналежний спосіб захисту.

Слід також зазначити, що обов`язок з укладення договору про теплопостачання покладено як на позивача так і на відповідача. Позивачем надано суду докази того, що він звертався із пропозицією до відповідача щодо укладення відповідного договору (лист № ДЕЗ-2245 від 21.09.2020), однак відповідачем не було виявлено ініціативи в його укладенні.

З матеріалів справи вбачається, у спірний період з жовтня 2017 року по березень 2022 року позивачем було надано теплопостачання у будинок № 5-Б на пр. Соборності у м. Києві.

Згідно ст. 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку, розподіляється між усіма споживачами. При цьому для цілей розподільного обліку відповідно до цієї статті права та обов?язки споживачів поширюються також на власників майнових прав на об?єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано. Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об?єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку:

- загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об?єму) таких споживачів.

Твердження відповідача стосовно неналежності наданих позивачем доказів на підтвердження факту постачання саме відповідачу теплоенергії у нежитлові приміщення з № 1 по № 13 за спірний період є необґрунтованими, оскільки наданими доказами підтверджується факт централізованого постачання теплової енергії у будинок № 5-Б по пр. Соборності у м. Києві, у складі якого є нежитлові приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 83) загальною площею 103,8 кв.м, власником яких є відповідач, а доказів відключення приміщення відповідача від централізованого теплопостачання матеріали справи не містять, а отже обов`язок з оплати наданого теплопостачання у ці приміщення за спірний період покладено на відповідача.

Разом з цим, стверджуючи про відсутність в матеріалах справи первинних документів бухгалтерського обліку, які підтверджують факт реальної поставки теплової енергії, відповідач не надає до матеріалів справи доказів того, що за спірний період він, як споживач, не отримував від постачальника теплову енергію, а відповідно не споживав її у спірний період. Отже, відповідач не був позбавлений права та можливості надати докази які б підтверджували іншу суму заборгованості або взагалі спростовували б її наявність.

З огляду на встановлене, заборгованість у розмірі 66 206,85 грн за використану теплову енергію підтверджена матеріалами справи та відповідачем не спростована, тож суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для її стягнення з відповідача.

Щодо позовної давності.

Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позивач звернувся до господарського суду з даним позовом 30.09.2022.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою Кабінету Міністрів України № 1423 від 23.12.2022 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України № 338 від 25.03.2020 і постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020" продовжено на всій території України дію карантину до 30.04.2023.

Враховуючи викладене, позивачем на момент звернення з позовом до суду встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності не було пропущено.

У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати заборгованості за спожиту теплову енергію, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3 % річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені розрахунки, апеляційний господарський суд встановив, що нараховані позивачем 23 006,95 грн інфляційних втрат та 5 041,58 грн 3 % річних за загальний період прострочення оплати з 01.12.2017 по 19.09.2022, є обґрунтованими.

Що ж стосується заявлених позивачем до стягнення 2 915,17 грн пені, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи, що між сторонами не укладався письмовий правочин щодо встановлення неустойки у формі пені за несвоєчасну сплату послуг з теплопостачання і позивачем не наведено норму законодавства на підставі якої ним здійснено нарахування пені (якою встановлений конкретний розмір пені), тож судом першої інстанції вірно відмовлено у задоволенні цієї вимоги.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, тож апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду і підстав для його скасування або зміни не має.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-282 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Т" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2023 у справі № 910/10152/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2023 у справі № 910/10152/22 залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв