Постанова

від 05.12.2023 по справі 420/235/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/235/22

Категорія: 106030000Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.

Час та місце ухвалення: 12:03:44 год., м. Одеса

Дата складання повного тексту:13.03.20223 р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Бітова А.І.

суддів Лук`янчук О.В.

Ступакової І.Г.

при секретарі Чоран А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про:

-визнання протиправним та скасування наказу №347к від 03 грудня 2014 року "Про звільнення юриста 3 класу ОСОБА_1 з 04 грудня 2014 року з посади прокурора військової прокуратури Херсонського гарнізону Південного регіону України на підставі ч.1 ст. 38 КЗПП України за власним бажанням";

- поновлення на посаді.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що оскаржений наказ вважає незаконним, протиправним та таким, що порушує ст.ст. 43, 55 Конституції України, ст.ст. 36, 38 КЗПП України, оскільки заява на переведення не може вважатися заявою про звільнення за власним бажанням, бо мають різну мету. Також позивач зазначав, що він не мав наміру залишати роботу в органах прокуратури, та звільнятися, що підтверджується довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 12 вересня 2014 року.

Позивач вважав, що ним не було пропущено строк на звернення до суду з позовом, вказавши, що відповідно ч.9 ст. 120 КАС України моментом оскарження у судовому порядку оскаржуваного наказу вважається день прийняття позову відділенням поштового зв`язку, оскільки позов надсилався поштою, що підтверджується наявним у матеріалах справи доказом конвертом УДППЗ "Укрпошта" 2013 року з відміткою календарного штемпелю на конверті з датою відправлення 19 грудня 2014 року та, що обставини підтверджуються доказами наявними у матеріалах справи штампом Приморського районного суду м. Одеси з датою надходження позову 29 грудня 2014 року, а співробітниками даного суду було несвоєчасно виконано вимог п.2.5 Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, апеляційному суді Автономної Республіки Крим та вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка була затверджена наказом ДСА від 17 грудня 2013 року №173 (далі Інструкція №173).

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що у зв`язку із тим, що наміру призиватися на військову службу ОСОБА_1 не виявив, останнім було подано заяву про звільнення за власним бажанням, на підставі чого оскаржуваним наказом від 03 грудня 2014 року №347к позивача звільнено з 04 грудня 2014 року з посади прокурора військової прокуратури Херсонського гарнізону Південного регіону України на підставі ч.1 ст. 38 КЗПП (за власним бажанням) та у грудні 2014 року ним було отримано трудову книжку. Представник відповідача зазначив, що скарги щодо незгоди із підставами звільнення з органів прокуратури за період з 2014 року по поточний період 2022 року від позивача не надходило, як і інших заяв (щодо переводу до інших прокуратур та ін.) він не подавав. Однак, як вказав представник відповідача, на цей час заява про звільнення ОСОБА_1 у кадровому підрозділі прокуратури регіону відсутня у зв`язку з тим, що була знищена, оскільки у відповідності до п.491 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5 (далі Перелік №578/5), термін зберігання таких заяв складає три роки та через це СП ВОС ПР позбавлена можливості надати витребувані Одеським окружним адміністративним судом матеріали, на підставі яких звільнено позивача.

Справу розглянуто за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Військової прокуратури Південного регіону України №347к від 03 грудня 2014 року.

Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури України, на посаді прокурора Військової прокуратури Херсонського гарнізону Південного регіону України.

В апеляційній скарзі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ставиться питання про скасування судового рішення із залишенням позову без розгляду чи відмови у задоволенні позову в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги:

-оскільки минув значний проміжок часу з моменту видання оскаржуваного наказу про звільнення позивача (понад 7 років), а документи, що слугували підставою для його звільнення знищені (через збройну агресію РФ проти України), відповідач позбавлений можливості довести ті обставини, на яких ґрунтуються заперечення щодо незаконності звільнення позивача, яке відбулося за його власним бажанням;

-з наведеного змісту заяви позивача убачається, що ним, зокрема, висловлювалося бажання звільнитися з посади прокурора військової прокуратури з метою переведення в прокуратуру Одеської області у разі його не переведення до військової прокуратури Одеської області. З огляду на викладене факт звільнення позивача за його власним бажанням, який розглядається у цій справі, скоріше був (мав місце), аніж не був;

-твердження позивача з посиланням на положення ч.9 ст. 103 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) про те, що позов ним подано в межах строку звернення до адміністративного суду, оскільки відповідний позов він 19 грудня 2014 року здав у відділення поштового зв`язку, є безпідставним, необґрунтованим та не підтвердженим відповідними доказами.

У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу вказується, що рішення суду першої інстанції є правильним, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження:

Наказом Військового прокурора Південного регіону України №232к від 06 жовтня 2014 відповідно ст. 16 Закону України "Про прокуратуру" було призначено ОСОБА_1 прокурором військової прокуратури Херсонського гарнізону Південного регіону України на умовах строкового трудового договору, до призначення на цю посаду військовослужбовця, звільнивши його з посади стажиста на посаді прокурора військової прокуратури Херсонського гарнізону Південного регіону України (а.с.30 т.1).

03 грудня 2014 року Військовою прокуратурою Південного регіону України прийнято наказ №347к, яким звільнено юриста 3 касу ОСОБА_1 з 04 грудня 2014 року з посади прокурора військової прокуратури Херсонського гарнізону Південного регіону України на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено: заява ОСОБА_1 від 03 грудня 2014 року (а.с.11 т.3).

Наказом Офісу Генерального прокурора від 05 лютого 2020 року №66 "Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)" перейменовано юридичну особу "Військова прокуратура Південного регіону України" у Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на підтвердження правомірності прийняття наказу від 03 грудня 2014 року №347к, яким звільнено юриста 3 касу ОСОБА_1 з 04 грудня 2014 року з посади прокурора військової прокуратури Херсонського гарнізону Південного регіону України на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням відповідно його заяви від 03 грудня 2014 року не надав суду вищевказану заяву, строк зберігання якої встановлено у межах 75 років з моменту звільнення, та враховуючи заперечення позивача щодо самого факту написання такої заяви, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції дійшов до висновку про протиправність прийняття наказу Військової прокуратури Південного регіону України від 03 грудня 2014 року №347к, позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на раніше займаній посаді є такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст.ст. 46-1, 46-2 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-XII, п.1 ст.38 КЗпП України.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ст. 46-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-XII (далі Закон №1789-ХІІ) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту. В окремих випадках за наказом Генерального прокурора України на посади прокурорів та слідчих військових прокуратур можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам ст. 46 цього Закону. Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Згідно ст. 46-2 Закону №1789-ХІІ прокурори можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження. Прокурори підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у таких випадках1) недотримання пов`язаних із проходженням служби в органах прокуратури вимог, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються законом; 2) порушення "Присяги працівника прокуратури" чи відмови від її прийняття; 3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо них; 4) за результатами атестації у разі невідповідності працівника займаній посаді; 5) припинення громадянства України; 6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України (1796-12); 7) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17); 8) у разі неможливості або відсутності згоди на переведення на іншу посаду у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі. Прокурори або слідчі прокуратури, яких притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов`язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17), або кримінального правопорушення, звільняються з роботи (служби) у триденний строк з дня отримання відповідним органом прокуратури копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.

Частиною 1 ст.38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як вбачається зі змісту оскарженого наказу №347к від 03 грудня 2014 року ОСОБА_1 звільнено з 04 грудня 2014 року з посади прокурора військової прокуратури Херсонського гарнізону Південного регіону України на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, за його заявою від 03 грудня 2014 року (а.с.11 т.3).

При цьому, у позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що звертався до відповідача із заявою на переведення до прокуратури Одеської області у зв`язку з хворобою матері, яка проживала в м. Одеса. Позивач наголошував, що не мав наміру залишати роботу в органах прокуратури, та звільнятися, а тому не звертався до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням, що підтверджується відповідним записом ОСОБА_1 в оскаржуваному наказі №347к від 03 грудня 2014 року (а.с.31 т.1).

Дослідивши матеріали справи колегія суддів констатує відсутність в них заяви ОСОБА_1 про звільнення його за власним бажанням чи про переведення до іншого органу прокуратури.

Разом з тим, матеріали справи містять рапорт начальника відділу кадрової роботи та державної служби Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 24 лютого 2022 року згідно якого вбачається, що у зв`язку зі збройною агресією РФ проти України, враховуючи оперативну обстановку проведення бойових дій та введення воєнного стану на території України, відповідно вимог ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з метою недопущення можливого захоплення збройними силами РФ документів відділу кадрової роботи та державної служби прокуратури регіону та, відповідно, витоку службової інформації, 24 лютого 2022 року усі документи відділу були знищені шляхом їх спалення (окрім тих, що підлягають передачі для подальшого зберігання до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України та тих, що були вивезені до визначених місць зберігання) (а.с.13 т.3).

Статтею 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VІ визначено, що відповідно до вимог ч.2 ст. 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно ч.2 ст. 6 цього Закону. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

За таких обставин заява про звільнення не відноситься до службової інформації. Доказів іншого, в тому числі присвоєння заяві про звільнення з посади, по особовій справі позивача грифу "для службового користування", матеріали справи не містять.

Разом з тим, докази знищення 24 лютого 2022 року документів відділу шляхом їх спалення (окрім тих, що підлягають передачі для подальшого зберігання до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України та тих, що були вивезені до визначених місць зберігання), до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем також надано не було.

Відповідно Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" 24 грудня 1993 року №3814-XII, Порядку утворення та діяльності комісій з проведення експертизи цінності документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2007 року №1004, з урахуванням положень інших нормативних актів та методичних посібників з експертизи цінності документів розроблено Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затверджений Наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2012 року №578/5 (далі Перелік №578/5).

Так, згідно розділу I Переліку №578/5 (ст.493 гл.6) особові справи (заяви, анкети, автобіографії, копії і витяги з наказів про прийняття, переміщення, звільнення, оголошення подяк, копії особистих документів, декларації держслужбовців, характеристики, листки з обліку кадрів) службовців зберігаються 75 років після звільнення.

Разом з тим, в матеріалах особової справи ОСОБА_1 , наданих відповідачем на огляд до суду першої інстанції, відсутні заява позивача про звільнення/переведення, або її копія.

Відповідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно вимог ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи викладене та те, що відповідач на підтвердження правомірності прийняття наказу від 03 грудня 2014 року №347к не надав до суду вищевказану заяву про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, строк зберігання якої встановлено у межах 75 років з моменту звільнення, та враховуючи заперечення позивача щодо самого факту написання такої заяви, колегія суддів приходить до висновку, що вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, оскільки суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність прийняття наказу Військової прокуратури Південного регіону України від 03 грудня 2014 року №347к, позовні вимоги позивача в частині поновлення ОСОБА_1 на раніше займаній посаді, на думку колегії є такими, що також підлягають задоволенню.

В свою чергу, колегія суддів вважає необґрунтованим довід апелянта про помилковість поновлення судом ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що питання наявності підстав для поновлення позивачу строків звернення до адміністративного суду з даним позовом вже було предметом розгляду суду.

Так , ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу, серед іншого, з підстав не надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Разом з тим, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що обмеження доступу до суду не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Також, суд апеляційної інстанції послався на практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36, рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява №38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі Zvolskэ and Zvolskб v. the Czech Republic, заява №46129/99, § 51, ECHR 2002-IX.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, у порядку ч.5 ст. 262 КАС України.

В подальшому, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 . Дана ухвала постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року була скасована з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Приймаючи судове рішення, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в межах процесуального строку звернення до суду з позовом, а затримка надходження позовної заяви до належного суду відбулась з незалежних від позивача обставин.

Більш того, апеляційний суд вказував, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2022 року вже було поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом та відкрито провадження у справі. Разом з тим, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року було повторно залишено без руху позовну заяву, при цьому, нормами процесуального законодавства взагалі не передбачено можливості залишення без руху позовної заяви при наявності відкритого провадження.

Таким чином, апеляційний суд вважав, що залишаючи без розгляду позовну заяву спірною ухвалою від 18 жовтня 2022 року, судом 1-ї інстанції було фактично обмежено законне право позивача на доступ до суду.

З огляду на викладене, оскільки поважність причин пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з позовом була встановлена мотивувальними частинами постанов П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року та від 14 грудня 2022 року, колегія суддів вважає правомірним поновлення судом першої інстанції позивачу строку звернення до адміністративного суду.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними відзиву на позовну заяву, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 грудня 2023 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.