Постанова

від 07.12.2023 по справі 640/21895/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/21895/19 Головуючий у І інстанції - Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Кучми А.Ю., Оксененка О.М.,

при секретарі: Височанській Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвіпсервіс» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвіпсервіс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрвіпсервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 09 серпня 2019 року № 00010351402, № 00010361402, № 00010371402, № 00010381402.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та протиправними, оскільки ґрунтуються на неправомірних висновках податкового органу щодо порушень суб`єктом господарської діяльності податкового законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 09 серпня 2019 року № 00010361402, 00010371402 та податкове повідомлення-рішення № 00010381402 в частині суми 1 003 321,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у вказаній частині відмовити.

Ухвалою судді Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2022 року зазначену апеляційну скаргу залишено без руху через її невідповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.

Головному управлінню ДПС у м. Києві було надано строк для усунення зазначених вище недоліків п`ять днів з моменту отримання копії вказаної ухвали.

Також, не погоджуючись з таким судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрвіпсервіс» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 09 серпня 2019 року № 00010351402 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року залишити без змін.

В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Також Позивачем вказано, що правомірно сформував дані бухгалтерського та податкового обліку за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Лівайз Груп», господарські операції з вказаним контрагентом підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій.

З урахуванням викладеного, Позивач вважає, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про безтоварність фінансово-господарських операцій з вказаним контрагентом є необґрунтованими.

Позивач в апеляційній скарзі також вказав, що Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 802/1853/16-а та від 29 березня 2018 року у справі № 826/3498/15 зазначив, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Позивач також наголошує, що будь-яку відповідальність за дії своїх контрагентів не несе та не зобов`язаний нести.

Щодо взаємовідносин Позивача з нерезидентами - Development Manufacturing Factory Limited» (Гонконг) та Kaxarov Jasur Mamurovich (Узбекистан) Позивачем зазначено наступне.

Відповідно до пп. 39.2.1.7. пп. 39.2.1. п. 39.2. ст. 39 Податкового кодексу України господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 (крім операцій, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні) і 39.2.1.5 цього підпункту, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:

- річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 150 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;

- обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Проте, як зазначено Позивачем в апеляційній скарзі, всупереч пп. 39.2.1.7. пп. 39.2.1. п. 39.2. ст. 39 ПК України річний дохід Позивача від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, не перевищував 150 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за жодний із податкових (звітних) років, що перевірявся - з 01.01.2016 року по 31.03.2019 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвіпсервіс» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвіпсервіс», в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній Позивачем частині залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення у вказаній частині відповідає нормам чинного законодавства.

10 лютого 2022 року Відповідачем до суду було подано клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги задоволено.

Продовжено Головному управлінню ДПС у м. Києві строк для усунення недоліків апеляційної скарги на п`ять днів з дня отримання копії вказаної ухвали.

21 лютого 2022 року від вказаної особи надійшло повторне клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги з аналогічних підстав, а саме у зв`язку з незадовільним матеріальним положенням, тимчасовим обмеженим фінансування та відсутністю коштів для сплати судового збору.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2022 року у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги - відмовлено.

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвіпсервіс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - повернуто особі, яка її подала.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2022 року у зупинено апеляційне провадження у справі № 640/21895/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвіпсервіс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 160/3364/19.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління ДПС у м. Києві 21 червня 2022 року повторно подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у вказаній частині відмовити.

Ухвалою судді Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року - залишено без руху.

Надано Головному управлінню ДПС у м. Києві строк тривалістю десять днів з моменту отримання копії даної ухвали протягом якого має право:

- надати до Шостого апеляційного адміністративного суду документ про сплату судового збору у розмірі 6520,83 грн;

- звернутися до суду з обґрунтованою заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року, вказати інші причини пропуску строку та зазначити підстави для його поновлення, а також надати докази на підтвердження вказаного.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року, зокрема у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року - відмовлено.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвіпсервіс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28 березня 2023 року касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишено без задоволення.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року у справі № 640/21895/19 залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки Позивач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 09 серпня 2019 року № 00010351402, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2019 року, валютного - за період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2019 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 28 квітня 2011 року по 31 березня 2019 року та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2019 року», за результатами якої складено акт від 11.07.2019 № 447/26-15-14-02-05/37687219, в якому вказано про наступні порушення вимог податкового законодавства з боку ТОВ «Укрвіпсервіс»:

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 395 721,00 грн, в тому числі: за 2016 рік у сумі 134 398,00 грн, за 2017 рік у сумі 645 885,00 грн, за 2018 рік у сумі 615 438,00 грн;

- п. 44.1 п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 777 704,00 грн, в тому числі: за грудень 2016 року у сумі 360 302,00 грн; за січень 2017 року у сумі 20 616,00 грн; за грудень 2017 року у сумі 1 337 278,00 грн; за серпень 2018 року у сумі 206 372,00 грн; за вересень 2018 року у сумі 97 499,00 грн; за жовтень 2018 року у сумі 600 775,00 грн; за грудень 2018 року у сумі 61 927,00 грн; за січень 2019 року у сумі 92 935,00 грн; та завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за березень 2019 у сумі 1 488 802,00 грн;

- п. 201.1. п. 201.8. п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством здійснено реєстрацію податкових накладних з порушенням термінів за липень 2017 року, не здійснено реєстрацію податкових накладних за грудень 2017 року.

- п. 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 № 2464-VI, пп. 4.3.6 п. 4.3 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, щодо не своєчасної сплати єдиного соціального внеску в бюджет в періоді з 13 листопада 2017 року по 20 листопада 2017 року.

- пп. 4 п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», п. 1 розділу III Наказу Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», щодо не своєчасного подання звіту за вересень 2017 року.

- пп. 141.4.2., пп. 141.4.4., п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України занижено податку з доходу нерезидента на суму 1 815 грн за 2017 рік, 1 272 грн за 2018 рік.

На підставі викладеного, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 09 серпня 2019 року:

- № 00010351402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 744 651,00 грн, з яких 1 395 721,00 грн нараховано за податковими зобов`язаннями та 348 930,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 00010361402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 3 472 130,00 грн, з яких 2 777 704,00 грн нараховано за податковими зобов`язаннями та 694 426,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

- № 00010371402, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 1 488 802,00 грн.

- № 00010381402, яким за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних до Позивача застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 72,00 грн та у розмірі 50% у сумі 1 003 321,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність аргументів податкового органу щодо наявності підстав для нарахування податкових зобов`язань в частині податку на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг), та про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у місті Києві від 09 серпня 2019 року № 00010361402, № 00010371402.

Також, суд першої інстанції дійшов до висновку про порушення Позивачем граничних термінів реєстрації податкових накладних № 348 від 19 липня 2017 року № 349 від 31 липня 2017 року на 4 дні, що підлягають наданню покупцям-платникам податку на додану вартість та про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 09 серпня 2019 року № 00010381402 в частині суми 1 003 321,00 грн.

Проте, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 09 серпня 2019 року № 00010351402 з огляду на наступне.

Позивачем з ТОВ «Лівайз Груп» було укладено кілька договорів купівлі- продажу, а саме від 25 травня 2016 року № 2505-16, від 03 червня 2016 року № 0306-16, від 30 червня 2016 року № 3006-16 та договір транспортно-експедиторського обслуговування від 04 квітня 2016 року № ТЕО-0404-16.

На підставі вищезазначених договорів Позивачем виписано ТОВ «Лівайз Груп» видаткові накладні, які були підписані директором ТОВ «Лівайз Груп» ОСОБА_1 та директором ТОВ «Укрвіпсервіс» ОСОБА_2 Також, на підставі договору від 04 квітня 2016 року № ТЕО-0404-16, ТОВ «Укрвіпсервіс» було виписано ТОВ «Лівайз Груп» акти виконаних робіт, які також підписано директором ТОВ «Лівайз Груп» ОСОБА_1 та директором ГОВ «Укрвіпсервіс» ОСОБА_2

З інформації наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається наявність вироку Києво-Святошинського районного суд Київської області від 03 квітня 2018 року у справі № 369/2278/18, який набрав законної сили 04 травня 2018 року, щодо кримінального провадження № 32017100000000159 по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

З аналізу вказаного вище вироку судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2016 році, перебуваючи на території м. Києва (більш точний час та місце не встановлено) та діючи на прохання невстановлених осіб, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, вчинив пособництво у фіктивному підприємництві шляхом придбання суб`єктів підприємницької діяльності, а саме ТОВ «Лівайз Груп» (код СДРПОУ 39932984) та ТОВ «Елевтек Груп» (код ЄДРПОУ 40518981) з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у документальному оформленні від імені даних підприємств псевдо фінансово-господарських операцій з метою сприяння підприємствам реального сектору економіки в ухиленні від сплати податків.

Керуючись встановленими вище обставинами та беручи до уваги зазначені вище обставини суд першої інстанції дійшов до висновку, що дії Позивача не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких Позивачем сформовано податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписані та підписані саме директорами та засновниками, тобто особами які заперечують здійснення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства, а отже такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою, та як наслідок не можуть визнаються такими, що посвідчують факт придбання товарів.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, в даному випадку неможливо встановити яким чином контрагент Позивача мав можливість виконати умови договору, оскільки незрозуміло хто підписував документи та виконував роботи.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вироком Києво-Святошинського районного суд Київської області від 03 квітня 2018 року, з урахуванням частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені обставини фальшування первинних документів і метою ухилення від сплати податків.

Щодо взаємовідносин Позивача з нерезидентами - Development Manufacturing Factory Limited» (Гонконг) та Kaxarov Jasur Mamurovich (Узбекистан) судом першої інстанції зазначено наступне.

Відповідно до пп. 39.2.1.7. пп. 39.2.1. п. 39.2. ст. 39 Податкового кодексу України господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 (крім операцій, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні) і 39.2.1.5 цього підпункту, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:

- річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 150 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;

- обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що загальна вартість товару отриманого ТОВ «Укрвіпсервіс» від «Development Manufacturing Factory Limited» (Гонконг) та ІП «Кaxarov Jasur Mamurovich» (Узбекистан) за період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2019 року становить 26 340 111,39 грн, в тому числі за 2017 рік на суму 11 476 115,97 грн, за 2018 рік на суму 11 397 002,30 грн, та за 1 квартал 2019 року на суму 3 466 993,12 гривень.

Таким чином, за висновком суду першої інстанції, вказане вище свідчить про те, що обсяг господарських операцій платника податків з наведеними контрагентами перевищує 10 мільйонів гривень, тому у контролюючого органу були правові підстав для висновку про порушення Позивачем вимог Податкового кодексу України щодо визначення фінансового результату податкового (звітного) періоду по спірним операціям з контрагентами-нерезидентами.

Беручи вищевикладене в сукупності та з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 09 серпня 2019 року № 00010351402.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі по тексту - Податковий кодекс).

Щодо взаємовідносин Позивача з нерезидентами - Development Manufacturing Factory Limited» (Гонконг) та Kaxarov Jasur Mamurovich (Узбекистан) судом першої інстанції зазначено наступне.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 136.1 статті 136 ПК України передбачено, що базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.

Згідно з підпунктом 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, зазначених у пункті 140.2 та підпункті 140.5.6 цього пункту, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу), придбаних у нерезидентів (у тому числі пов`язаних осіб - нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), зазначених у підпункті 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу.

Вимоги цього підпункту не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки», відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, але без подання звіту.

При цьому, якщо ціна придбання товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг перевищує їх ціну, визначену відповідно до принципу «витягнутої руки», встановленого статтею 39 цього Кодексу, коригування фінансового результату до оподаткування здійснюється на розмір різниці між вартістю придбання та вартістю, визначеною виходячи з рівня ціни, визначеної за принципом «витягнутої руки».

За правилами підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України контрольованими операціями є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об`єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків, а саме:

а) господарські операції, що здійснюються з пов`язаними особами-нерезидентами, в тому числі у випадках, визначених підпунктом 39.2.1.5 цього підпункту;

б) зовнішньоекономічні господарські операції з продажу та/або придбання товарів та/або послуг через комісіонерів-нерезидентів;

в) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 цього підпункту, або які є резидентами цих держав;

г) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи. Перелік організаційно-правових форм таких нерезидентів в розрізі держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Якщо нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту «г» цього підпункту, у звітному році сплачувався податок на прибуток (корпоративний податок), господарські операції платника податків з ним за відсутності критеріїв, визначених підпунктами «а»-«в» цього підпункту, визнаються неконтрольованими.

Відповідно до підпункту 39.2.1.17 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 (крім операцій, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні) і 39.2.1.5 цього підпункту, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:

- річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 150 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;

- обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що загальна вартість товару отриманого ТОВ «Укрвіпсервіс» від «Development Manufacturing Factory Limited» (Гонконг) та ІП «Кaxarov Jasur Mamurovich» (Узбекистан) за період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2019 року становить 26 340 111,39 грн, в тому числі за 2017 рік на суму 11 476 115,97 грн, за 2018 рік на суму 11 397 002,30 грн, та за 1 квартал 2019 року на суму 3 466 993,12 гривень.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане вище свідчить про те, що обсяг господарських операцій платника податків з наведеними контрагентами перевищує 10 мільйонів гривень, тому у контролюючого органу були правові підстав для висновку про порушення Позивачем вимог Податкового кодексу України щодо визначення фінансового результату податкового (звітного) періоду по спірним операціям з контрагентами-нерезидентами.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що всупереч пп. 39.2.1.7. пп. 39.2.1. п. 39.2. ст. 39 ПК України річний дохід Позивача від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, не перевищував 150 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за жодний із податкових (звітних) років, що перевірявся - з 01.01.2016 року по 31.03.2019 року.

Таким чином, суд першої інстанції невірно визначив операції Позивача з «Development Manufacturing Factory Limited» (Гонконг), ІП «Кaxarov Jasur Mamurovich» (Узбекистан) контрольованими в розумінні статті 39 ПК України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2023 року у справі № 440/1504/19.

Щодо формування Позивачем даних бухгалтерського та податкового обліку за наслідками господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Лівайз Груп», колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні адміністративного позову у вказаній частині виходив з того, що Позивачем з ТОВ «Лівайз Груп» було укладено кілька договорів купівлі- продажу, а саме від 25 травня 2016 року № 2505-16, від 31 травня 2016 року № 3105-16; від 03 червня 2016 року № 0306-16, від 30 червня 2016 року № 3006-16 та договір транспортно-експедиторського обслуговування від 04 квітня 2016 року № ТЕО-0404-16.

На підставі вищезазначених договорів Позивачем виписано ТОВ «Лівайз Груп» видаткові накладні, акти виконаних робіт, які були підписані директором ТОВ «Лівайз Груп» ОСОБА_1 та директором ТОВ «Укрвіпсервіс» ОСОБА_2 . Також, на підставі договору від 04 квітня 2016 року № ТЕО-0404-16, ТОВ «Укрвіпсервіс» було виписано ТОВ «Лівайз Груп» акти виконаних робіт, які також підписано директором ТОВ «Лівайз Груп» ОСОБА_1 та директором ГОВ «Укрвіпсервіс» ОСОБА_2

З інформації наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається наявність вироку Києво-Святошинського районного суд Київської області від 03 квітня 2018 року у справі № 369/2278/18, який набрав законної сили 04 травня 2018 року, щодо кримінального провадження № 32017100000000159 по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

З аналізу вказаного вище вироку судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у 2016 році, перебуваючи на території м. Києва (більш точний час та місце не встановлено) та діючи на прохання невстановлених осіб, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, вчинив пособництво у фіктивному підприємництві шляхом придбання суб`єктів підприємницької діяльності, а саме ТОВ «Лівайз Груп» (код СДРПОУ 39932984) та ТОВ «Елевтек Груп» (код ЄДРПОУ 40518981) з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у документальному оформленні від імені даних підприємств псевдо фінансово-господарських операцій з метою сприяння підприємствам реального сектору економіки в ухиленні від сплати податків.

Керуючись встановленими вище обставинами та беручи до уваги зазначені вище обставини суд першої інстанції дійшов до висновку, що дії Позивача не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких Позивачем сформовано податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписані та підписані саме директорами та засновниками, тобто особами які заперечують здійснення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства, а отже такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою, та як наслідок не можуть визнаються такими, що посвідчують факт придбання товарів.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вироком Києво-Святошинського районного суд Київської області від 03 квітня 2018 року, з урахуванням частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені обставини фальшування первинних документів і метою ухилення від сплати податків.

Колегія суддів звертає увагу, що вироком Києво-Святошинського районного суд Київської області від 03 квітня 2018 року у справі № 369/2278/18, який набрав законної сили 04 травня 2018 року, щодо кримінального провадження № 32017100000000159 по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28, ч. 1, 2 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України, та призначено йому покарання:

- за ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 205 КК України у виді штрафу в розмірі 500 (п`ятисот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень;

- за ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 205 КК України у виді штрафу в розмірі 3000 (три тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одна тисяча) гривень;

- за ч. 2 ст. 205-1 КК України у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та/чи адміністративно-господарськими функціями строком на 3 (три) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за вчинені злочини призначено ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) років з позбавлення права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та/чи адміністративно-господарськими функціями строком на 3 (три) роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до призначеного ОСОБА_1 покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком від 07.04.2017 року Подільського районного суду м. Києва за ч. 1 ст. 205-1 КК України у виді 6 (шести) місяців обмеження волі, призначивши ОСОБА_1 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та/чи адміністративно-господарськими функціями строком на 3 (три) роки.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 дійшла висновку, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності Позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважала, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що 23 травня 2020 року набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX).

Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

На думку Великої Палати Верховного Суду, вказані зміни до статті 112 ПК України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й на час виникнення спірних правовідносин активно використовувалися в судовій практиці. Суди застосовували доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності і до прийняття Закону № 466-ІХ (зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виклав відповідні висновки в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а та від 20 жовтня 2020 року у справі № 806/705/18). При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду посилався також і на рішення ЄСПЛ «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. До того ж норма частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV, у якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів, існувала й на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, сам факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Між Позивачем (Продавець) та ТОВ «Лівайз Груп» (Покупець) укладено договори купівлі-продажу від 25 травня 2016 року № 2505-16, від 03 червня 2016 року № 0306-16, від 30 червня 2016 року № 3006-16, відповідно до яких Продавець зобов`язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та сплатити його вартість у розмірі та на умовах цих Договорів.

Також, між Позивачем (Виконавець) та ТОВ «Лівайз Груп» (Замовник) укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування від 04 квітня 2016 року № ТЕО-0404-16, згідно з п. 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується організувати за рахунок Замовника транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг Замовнику за погодженням Сторін.

На виконання умов вищезазначеного договору Позивачем до матеріалів справи додано завірені належним чином копії: актів про надання послуг; рахунків на оплату; видаткових накладних; платіжних доручень.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що Позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Первинні бухгалтерські та податкові документи, які складені з дотримання закону і не були визнані судами нікчемними, документально підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентом, що призвело до реальних змін майнового стану платника податків.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 09 серпня 2019 року № 00010351402.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвіпсервіс», перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга Позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 серпня 2019 року № 00010351402, з ухваленням нового судового рішення в цій частині про задоволення вказаної позовної вимоги, в іншій частині рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвіпсервіс» задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 09 серпня 2019 року № 00010351402 скасувати, прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвіпсервіс» в зазначеній частині задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 09 серпня 2019 року № 00010351402.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: А.Ю. Кучма

О.М. Оксененко

Повний текст складено 12.12.2023 року.