Рішення

від 28.11.2023 по справі 466/6108/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/6108/22

Провадження № 2/466/501/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«28» листопада 2023 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі : головуючого - судді Кавацюка В.І.

при секретарі Настасяк Б.І., Хомляк О.П.

учасники справи: позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

відповідач Львівська міська рада

третя особа, які не заявляють самостійних вимог - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області

третя особа, які не заявляють самостійних вимог - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бігальська М.-М.Ю.

представник позивача ОСОБА_4

представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5

представник відповідача Львівської міської ради -Поліщук О.С.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бігальська Мар`яна-Марія Юріївна, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю, витребування земельної ділянки,

у с т а н о в и в:

16 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бігальська Мар`яна-Марія Юріївна, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю, витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зіслалась на те, що вона є власником земельної ділянки площею 0, 0675 га, яка розташована в АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №330 від 28.12.1992 року та Державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ №731125214 від 03.11.1994 року.

Вказана земельна ділянка була надана їй у власність відповідно до норм чинного на той час Земельного кодексу України 1990 року, були встановлені межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), відтак, відповідно до ст. ст. 17, 22, 23 Земельного кодексу України 1990р. вона правомірно набула у власність вказану земельну ділянку.

Вважає, що передана їй у приватну власність земельна ділянка є сформованою, незалежно від присвоєння їй кадастрового номера відповідно до Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр».

В січні 2018 року з реєстру речових прав їй, позивачу, стало відомо, що належна їй на праві приватної власності земельна ділянка перейшла у власність відповідача ОСОБА_2 на підставі укладеного з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу від 27.12.2017р., який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бігальською М.-М.Ю.

Вважає, що ОСОБА_3 , як недобросовісний набувач, не мав права відчужувати вказану земельну ділянку ОСОБА_2 , оскільки відсутні документи, які підтверджуються законність набуття останнім права власності на спірну земельну ділянку.

Зазначає, що місце розташування земельної ділянки, яка належить їй згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ №731125214 від 03.11.1994 року співпадає з місцем розташування земельної ділянки, яка належить відповідачу ОСОБА_2 , що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), висновком експерта №10/11-20 від 17.11.2020р. експертного будівельно-технічного дослідження.

З огляду на такі обставини, просить ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №525 від 26.12.1995 року, визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серія ІІ-ЛВ №081661, виданий ОСОБА_3 12.02.1996р., витребувати земельну ділянку площею 0, 0657 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4610166300:08:003:0083 в ОСОБА_2 .

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 17 серпня 2022 року вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду відкрито провадження у справі та вирішено проводити її судовий розгляд за правилами загального позовного провадження.

16 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому, зокрема, зазначила про те що нею долучена до матеріалів справи копія з нотаріально посвідченої копії рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №525 від 26.12.1995 року, що свідчить про те, що таке рішення за №525 про передачу у приватну власність земельної ділянки було прийнятим. Відсутність у селищній раді документів, що стали підставою для видачі правовстановлюючих документів ОСОБА_3 не може свідчити про порушення закону особами, щодо яких органом місцевого самоврядування прийняті рішення і підставою для скасування рішення та визнання недійсним державного акта на земельну ділянку.

Вважає, що земельна ділянка, яка належить відповідачу ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 , не є тотожною земельній ділянці позивача, а відтак відсутні підстави для задоволення позову та витребування земельної ділянки з її володіння.

17 жовтня 2022 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Балюк О.С. подала відповідь на відзив, в якому зазначила про те, що у відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 , як на підставу заперечення позовних вимог, покликається на те, що відсутність у Брюховицькій селищній раді рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №525 від 26.12.1995 року та інших документів, які стосуються набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку не може бути підставою для задоволення позовних вимог. Зазначає, що відсутність в тексті рішення №525 від 26.12.1995 року прізвища ОСОБА_3 не свідчить про те, що рішення на його ім`я не видавалося, оскільки у випадку прийняття рішення по одній особі така особа зазначається в рішенні та протоколі. Крім того, стверджує, що в тексті рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №330 від 28.12.1992 року прізвище ОСОБА_1 також відсутнє.

Однак, з такими твердженнями не можна погодитися, з огляду на наступне.

28.12.1992 року виконавчим комітетом Брюховицької селищної Ради народних депутатів було прийнято рішення №330 про надання у приватну власність земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва громадянам смт. Брюховичі. Вказаним рішенням було надано у приватну власність земельні ділянки 19-ти громадянам, серед яких значиться позивач ОСОБА_1 (п. І.І. рішення).

26.12.1995 року виконавчим комітетом Брюховицької селищної Ради народних депутатів було прийнято рішення №525 про надання у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків та господарських споруд. Вказаним рішенням було надано у приватну власність земельні ділянки 24-м громадянам, серед яких прізвище ОСОБА_3 відсутнє, вказане рішення стосується зовсім інших осіб.

Крім того, рішення №525 від 26.12.1995 року на ім`я ОСОБА_3 в Брюховицькій селищній раді, Головному управлінні Держгеокадастру у Львівській області - відсутнє. Згідно відповіді Архівного відділу Львівської міської ради від 10.09.2018р. №110003-826 вбачається, що в рішенні виконкому Брюховицької селищної Ради народних депутатів №525 від 26.12.1995 року даних про надання земельної ділянки ОСОБА_3 не значиться.

Згідно ч. 5,6 ст.95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідачкою ОСОБА_2 долучено нотаріально засвідчену копію рішення №525 від 26.12.1995 року без зазначення інформації про наявність у неї або іншої особи оригіналу даного письмового доказу, така ж копія рішення міститься в матеріалах справи №466/3737/18.

Враховуючи те, що оригінал рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №525 від 26.12.1995 року, в якому міститься інформація про надання земельної ділянки ОСОБА_3 відповідачем ОСОБА_2 не надано, і не було надано при розгляді справи №466/3737/18, таке рішення відсутнє як в Брюховицькій селищній раді так і в Головному управлінні Держгеокадастру у Львівській області, Архівному відділі Львівської міської ради, у відповідності до ст.95 ЦПК України, ставить під сумнів відповідність поданої копії рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №525 від 26.12.1995 року оригіналу та просить суд не брати такий доказ до уваги.

Щодо тверджень відповідача про те, що земельна ділянка позивача не є тотожна земельній ділянці, яка належить відповідачу ОСОБА_2 у зв`язку з неспівпадінням меж суміжних землевласників, адрес суміжних ділянок, зазначає наступне.

Порівнюючи межі земельної ділянки ОСОБА_1 , які були визначені в Державному акті на право приватної власності на землю Серії ЛВ № 731125214 від 03.11.1994 року з межами суміжних земельних ділянок, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на не відповідність двох меж, а саме:

земельна ділянка ОСОБА_1 по лінії А-Б повинна межувати із землями будинковолодіння АДРЕСА_1 , натомість земельна ділянка відповідача ОСОБА_2 по цій лінії межує із земельною ділянкою з кадастровим № 4610166300:08:003:1723, яка належить ОСОБА_6 , місце розташування: АДРЕСА_2 ;

земельна ділянка ОСОБА_1 по лінії В-Г повинна межувати із землями будинковолодіння АДРЕСА_1 , натомість земельна ділянка відповідача по цій лінії межує з земельною ділянкою з кадастровим № 4610166300:08:003:0015, яка належить ОСОБА_7 , місце розташування: АДРЕСА_1 .

Однак, межі земельної ділянки, встановлені у виданому ОСОБА_1 . Державному акті на право приватної власності на землю Серії ЛВ №731125214 від 03.11.1994 року не можуть і не повинні відповідати сьогоднішнім межам, оскільки на час оформлення плану відводу земельної ділянки і видачі позивачу державного акта не всі суміжні ділянки були надані у власність громадянам, таким ділянкам не були присвоєні кадастрові номери, а в подальшому власники суміжних ділянок неодноразово змінювалися, про що, зокрема, зазначено у відповіді Брюховицької селищної ради від 04.09.2018р. №1216 .

Так, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 21 травня 2010 року, виданого ОСОБА_6 вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_6 по лінії Д-А межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 відповідно по лінії А-Б, тобто станом на 2009р. суміжним власником земельної ділянки ОСОБА_6 була якраз ОСОБА_1 та як би власником дійсно був ОСОБА_3 , то він би був вказаний у державному акті ОСОБА_6 як суміжний власник її ділянки.

Щодо тверджень відповідача про те, що земельна ділянка позивача по лінії В-Г згідно державного акта межує із землями будинковолодіння АДРЕСА_1 , а земельна ділянка відповідача у цьому випадку межує з земельною ділянкою з кадастровим №4610166300:08:003:0015, яка належить ОСОБА_7 місце розташування: АДРЕСА_1 , зазначає наступне.

Згідно відповіді Брюховицької селищної ради від 04.09.2018р. №1216 земельна ділянка по АДРЕСА_1 була виділена гр. ОСОБА_8 на підставі рішення №360 від 12.11.1993 року (Державний акт № 234 від 17.11.1994 року серії ЛВ 731125234).

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.05.1996 року власником даної ділянки став ОСОБА_9 (Державний акт № 854 від 21.08.1995 року серія ЛВ 731119854).

Крім того, ОСОБА_9 був власником ще однієї ділянки по АДРЕСА_3 , яка була виділена йому на підставі рішення №341 від 26.08.1995 року (Державний акт № 853 від 21.08.1995 року серії ЛВ 73111985).

Згідно наявної інформації останнім власником земельної ділянки площею 0,1815 га по АДРЕСА_3 є гр. ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок від 22.10.2004 року, які об`єднані в земельну ділянку АДРЕСА_3 (кадастровий номер 4610166300:08:03:1800).

Отже, земельна ділянка під номером АДРЕСА_1 відсутня, так як об`єднана з ділянкою по АДРЕСА_3 .

Першочерговим власником земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:08:03:0015 була гр. ОСОБА_11 згідно рішення виконкому Брюховицької селищної ради № 99 від 01.04.1994 року (державний акт №248 від 17.11.1994 року серії ЛВ 731125248) (земельна ділянка по АДРЕСА_1 ).

Згідно договору купівлі-продажу ВСХ № 912992 від 30.06.2006 року останнім власником земельної ділянки площею 0,0675га (кадастровий номер 4610166300:08:0015) по АДРЕСА_1 стала гр. ОСОБА_7 .

Щодо меж земельних ділянок по лініях Б-В та Г-А відповідачем розбіжностей не встановлено.

Крім того, зазначає, що у Державному акті на право приватної власності на землю ІІ-ЛВ №081661 від 12.02.1996р., виданого ОСОБА_3 встановлено тільки дві межі, хоча на той час суміжні землекористувачі вже були і що повинно було бути вказано на плані опису зовнішніх меж даної ділянки, однак межі його земельної ділянки так само не будуть відповідати межам земельних ділянок суміжних землекористувачів на сьогоднішній день.

З метою підтвердження в натурі меж земельної ділянки, на замовлення ОСОБА_1 у 2018 році ТзОВ «ГЕО-ТЕХ» була розроблена «Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)».

Дана документація була розроблена на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ЛВ № 731125214 від 03.11.1994 року, який виданий позивачу на підставі рішення виконкому Брюховицької селищної ради народних депутатів від 28 грудня 1992 року№ 330.

Для розроблення та складання Технічної документації спеціалістами ТзОВ «ГЕО-ТЕХ» була обстежена земельна ділянка по АДРЕСА_1 , яка була представлена для огляду.

Обстеження та виміри представленої позивачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 здійснювались за участю суміжних землекористувачів.

Так, акт обстеження та показу меж земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 був підписаний суміжними землекористувачами, які не мали претензій щодо існуючих меж.

Згідно схеми земельної ділянки, яку було представлено для огляду, встановлено, що вона має наступні межі:

від А до Б - землі ОСОБА_6 (кадастровий номер 4610166300:08:003:1723) (будинковолодіння АДРЕСА_2 );

від Б до В - землі ОСОБА_12 (будинковолодіння АДРЕСА_3 );

від В до Г - землі ОСОБА_7 (кадастровий номер 4610166300:08:003:0015) будинковолодіння АДРЕСА_1 );

від Г до А землі загального користування (вулиця Бічна Львівська).

Межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0675 га, яка була передана у приватну власність позивача, за участю суміжних землекористувачів та селищного голови В.В.Доманського було винесено в натуру на місцевості і закріплено межовими знаками у кількості 4-х шт.

Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 09.10.2018 року підписаний суміжними землекористувачами, а саме: гр.гр. ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та селищним головою В.В.Доманським.

В подальшому вказана технічна документація була надіслана до Відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, однак рішенням №РВ-4600851902018 від 12.11.2018р. позивачу було відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з таких підстав:

невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: ХSD схема наявні зауваження щодо валідності електронного документу. Перетин ділянок з ділянкою 4610166300:08:003:0083. Площа співпадає на 97,3522 %.

Відтак, твердження відповідача про те, що виготовлена на замовлення позивача технічна документація у 2018 році не доводить, що позивач є власником спірної земельної ділянки, оскільки земельній ділянці не присвоєно кадастровий номер та не винесені межі земельної ділянки в натурі є безпідставними, так як межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0675 га, яка була передана у приватну власність позивача, за участю суміжних землекористувачів та селищного голови В.В.Доманського було винесено в натуру на місцевості і закріплено межовими знаками у кількості 4-х шт., суміжні землекористувачі не мали претензій щодо існуючих меж, а кадастровий номер земельній ділянці не міг бути і не був присвоєний, оскільки був встановлений перетин земельної ділянки ОСОБА_1 з ділянкою 4610166300:08:003:0083; площа співпадає на 97,3522 %, що виключало можливість проведення державної реєстрації земельної ділянки.

Враховуючи вищенаведене і те, що як в позивача так і у всіх державних органах наявні документи, які підтверджують її право власності на спірну земельну ділянку; земельна ділянка позивача є тотожна земельній ділянці, яка зараз перебуває у власності відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), висновком експерта №10/11-20 експертного будівельно-технічного дослідження, який належними доказами не спростований відповідачем; докази того, що ОСОБА_3 була правомірно набута спірна земельна ділянка не здобуто, відтак ОСОБА_3 не мав права проводити її відчуження шляхом укладення договору купівлі - продажу з відповідачем ОСОБА_2 ; земельна ділянка вибула з володіння позивача не з її волі, іншим шляхом, тому, вважає, що позов є підставним та підлягає до задоволення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2023 року підготовче провадження в цивільній справі №466/6108/22 було закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Балюк О.С., позовні вимоги підтримали, зіславшись на обставини, які викладені в процесуальних документах, покликаючись на викладені в ньому та відповіді на відзив обставини. Просять позов задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача, адвокат Балюк О.С., додатково зазначила, що згідно витребуваних судом за її клопотанням висновків експерта №10/7/960 від 27.11.2020р. та №10/7/987 від 30.11.2020р., які складені за результатом проведення судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи документів в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017140090005275 вбачається, що підпис від імені особи ОСОБА_13 у державному акті серія та номер ІІ-ЛВ №081661 від 12.02.1996р., виданого на ім`я ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_13 , а іншою особою; підпис від імені особи ОСОБА_14 виконаний не ОСОБА_14 , а іншою особою; відбиток гербової печатки «Виконавчий комітет Брюховицької селищної Ради народних депутатів *Україна*», що міститься в Державному акті на право приватної власності на землю із серійним номером ІІ-ЛВ №081661 від 12.02.1996р., виданому на ім`я ОСОБА_3 нанесений не гербовою печаткою «Виконавчий комітет Брюховицької селищної Ради народних депутатів *Україна*», вільні зразки відбитків якої надані для порівняльного дослідження. Відбиток гербової печатки «Виконавчий комітет Брюховицької селищної Ради народних депутатів *Україна*», що міститься в Державному акті на право приватної власності на землю із серійним номером ІІ-ЛВ №081661 від 12.02.1996р., виданому на ім`я ОСОБА_3 нанесено рельєфним мастичним фотополімерним кліше.

Зазначені обставини додатково підтверджують неправомірність набуття відповідачем ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку, її державну реєстрацію та в подальшому незаконне відчуження за договором купівлі-продажу.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Стефанович Ю.М. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, покликаючись на доводи, які викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Львівської міської ради - Поліщук О.С. в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечила.

У судове засідання, яке було призначено на 28 листопада 2023 р. о 11.00 год. позивачка ОСОБА_1 , її представник - адвокат Балюк О.С. не з`явились та представник позивача подала заяву, зі змісту якої вбачається, що вона просить розглядати справу у їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Стефанович Ю.М., у судове засідання, яке було призначено на 28 листопада 2023 р. о 11.00 год. не з`явилися, адвокат Стефанович Ю.М. подав заяву про розгляд справи у їх відсутності просить відмовити у задоволенні позову та застосувати наслідки спливу строків позовної давності.

Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання жодного разу не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, причину неявки не повідомив.

Третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бігальська М.-М.Ю. у судові засідання не з`явилась, подала на адресу суду заяву про розгляд справи у її відсутності.

Третя особа представник Головного управління Держгеокадастру у Львівській області в судові засідання жодного разу не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, причину неявки не повідомив.

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без їх участі, суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

У відповідності до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання 28 листопада 2023 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Балюк О.С., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Стефанович Ю.М., представника відповідача Львівської міської ради Поліщук О.С., з`ясувавши обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення, виходячи з наступних обставин, які були встановлені судом під час розгляду справи по суті.

У відповідності до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Аналогічні приписи щодо обов`язку доказування і подання доказів також зазначено в ч.1 ст. 81 цього Кодексу.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом ч.1 ст. 78 цього Кодексу суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ст. ст. 79, 80 ЦПК України, які регулюють достовірність та достатність доказів, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами ч.1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до положень ч.1, п.п.7, 8 ч.2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №330 від 28.12.1992 року позивачу ОСОБА_1 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 600 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку по індивідуальному проекту та господарської будівлі.

20.03.1993 року було здійснено відвід земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 675,0 кв.м. на підставі рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 330 від 28.12.1992 року.

На відвід земельної ділянки площею 675,0 кв.м. по АДРЕСА_1 складено план відводу, який погоджений головою виконкому І.Сало та інженером-землевпорядником Г. Лаврінок.

На вищевказаному плані відводу земельної ділянки по АДРЕСА_1 наведено план, місце розташування даної ділянки та суміжних ділянок, зокрема ділянок під №№ 13,17 та АДРЕСА_3 .

На підставі вищезазначеного рішення позивачу ОСОБА_15 був виданий Державний акт на право приватної власності на землю Серії ЛВ №731125214 від 03.11.1994 року та передана у власність земельна ділянка площею 0, 0675 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №214.

Частиною 1 ст.22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції, яка була чинною на час видачі рішення і Державного акта) передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України 1990 року від 18.12.1990 № 561-XII).

Право власності позивачки на належну їй земельну ділянку виникло на підставі Державного акта Серії ЛВ №731125214 від 03.11.1994 року на право приватної власності на землю, виданого згідно рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №330 від 28.12.1992 року, тобто до 2004 року, відтак належна їй земельна ділянка відповідно до Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» вважається сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2017р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бігальською М.-М.Ю., ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею 0,0657 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; місце розташування: АДРЕСА_1 .

Для посвідчення вказаного договору ОСОБА_3 надав нотаріусу Державний акт на право приватної власності на землю, серія ІІ-ЛВ №081661, виданий 12.02.1996р. Брюховицькою селищною Радою народних депутатів та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4606212932017.

Згідно досліджених в процесі розгляду справи копій висновків експертів, витребуваних судом за клопотанням представника позивача з Галицької окружної прокуратури міста Львова, встановлено наступне.

Копією висновку експерта №10/7/960 від 27.11.2020р., який складений за результатами проведеної в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017140090005275 судової почеркознавчої експертизи документів встановлено, що досліджуваний підпис від імені особи ОСОБА_13 у документі - Державному акті серія та номер ІІ-ЛВ №081661 від 12.02.1996р., виданий на ім`я ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_13 , а іншою особою; досліджуваний підпис від імені особи ОСОБА_14 у документі - Державному акті серія та номер ІІ-ЛВ №081661 від 12.02.1996р., виданий на ім`я ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_14 , а іншою особою.

Копією висновку експерта №10/7/987 від 30.11.2020р., який складений за результатами проведеної в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017140090005275 судової технічної експертизи документів встановлено, що відбиток гербової печатки «Виконавчий комітет Брюховицької селищної Ради народних депутатів *Україна*», що міститься в Державному акті на право приватної власності на землю із серійним номером ІІ-ЛВ №081661 від 12.02.1996р., виданому на ім`я ОСОБА_3 нанесений не гербовою печаткою «Виконавчий комітет Брюховицької селищної Ради народних депутатів *Україна*», вільні зразки відбитків якої надані для порівняльного дослідження. Відбиток гербової печатки «Виконавчий комітет Брюховицької селищної Ради народних депутатів *Україна*», що міститься в Державному акті на право приватної власності на землю із серійним номером ІІ-ЛВ №081661 від 12.02.1996р., виданому на ім`я ОСОБА_3 нанесено рельєфним мастичним фотополімерним кліше.

Відтак, зазначені висновки експертів свідчать про те, що Державний акт серія та номер ІІ-ЛВ №081661 від 12.02.1996р., виданий на ім`я ОСОБА_3 є підроблений.

Згідно дослідженої в процесі розгляду справи копії з нотаріально посвідченої копії рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №525 від 26.12.1995 року, на підставі якого ОСОБА_3 був виданий зазначений вище Державний акт на право приватної власності на землю, та яка долучена відповідачем ОСОБА_2 до відзиву на позовну заяву, встановлено, що надана копія не відповідає оригіналу рішення, належним чином посвідчена копія якого надана Архівним відділом Львівської міської ради та містися в матеріалах цивільної справи №466/3737/18, які суд досліджував в процесі розгляду даної справи.

Згідно відповіді Архівного відділу Львівської міської ради від 10.09.2018р. №110003-826 вбачається, що в рішенні виконкому Брюховицької селищної Ради народних депутатів №525 від 26.12.1995 року даних про надання земельної ділянки ОСОБА_3 не значиться.

Згідно відповіді селищного голови Брюховицької селищної ради від 04.09.2018р. № 1216 рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №525 від 26.12.1995 року в Брюховицькій селищній Раді відсутнє.

Згідно відповіді Відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 18.07.2018р. №29-13-0.37-774/109-18 інформація щодо державної реєстрації Державного акта на право приватної власності на землю, серія ІІ-ЛВ № 081661 від 12.02.1996р., виданого на ім`я ОСОБА_3 у Відділі відсутня. Державний акт та документи на підставі яких він видавався, а також рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №525 від 26.12.1995 року до архіву відділу не надходили.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом ст.155 Земельного кодексу України 2001 року у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Аналогічні положення закріпленні в ст.393 ЦК України.

Проаналізувавши вказані докази, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 є недобросовісним набувачем, земельна ділянка набута ним неправомірно, такий не мав права відчужувати її за договором купівлі-продажу, а відтак позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю є підставними та підлягають до задоволення.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У ст.321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст.317 ЦК України).

Згідно з вимогами ст.319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0, 0675 га, яка розташована в АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №330 від 28.12.1992 року та Державного акта на право приватної власності на землю Серії ЛВ №731125214 від 03.11.1994 року. Належна їй земельна ділянка є сформованою, незалежно від того, що такій ділянці не присвоєний кадастровий номер, що відповідає Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр».

Належна позивачу земельна ділянка є тотожна земельній ділянці відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі та висновком експерта №10/11-20 експертного будівельно-технічного дослідження від 17.11.2020р., яким встановлено, що місце розташування земельної ділянки позивача ОСОБА_1 відповідає місцю розташуванню земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 ..

Покликання відповідача ОСОБА_2 на те, що їй видано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, в якому зазначено всі загальні відомості про земельну ділянку відповідно до Закону, а саме кадастровий номер 4610166300:08:003:0083, місце розташування АДРЕСА_1 , категорія землі, її площа, тому дотримано всіх законних вимог щодо державної реєстрації належної їй земельної ділянки є безпідставними, оскільки, як зазначено вище, суд при розгляді даної справи встановив незаконність набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, відтак і державна реєстрація, яка проведена на підставі поданих ним документів, зокрема Державного акта серія та номер ІІ-ЛВ №081661 від 12.02.1996р., який є підроблений не може вважатися законною.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів ст. 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Положення ст.388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12, постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 752/3089/19 (провадження № 61-16519св21).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог ст.388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

На підставі досліджених доказів судом встановлено, що земельна ділянка, набувачем якої є ОСОБА_2 і яка є тотожна земельній ділянці позивача, вибула з володіння позивача ОСОБА_1 поза її волею, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого продавцем був відповідач ОСОБА_3 , який набув її незаконно та мав права відчужувати таку, а відтак суд приходить до висновку про підставність позовних вимог про витребування цієї земельної ділянки на підставі ст.388 ЦК України.

За вимогами ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч.1 ст.317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 ч.1 ст.2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

З огляду на встановлені обставини у цій справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що перед придбанням цієї земельної ділянки ОСОБА_2 в ОСОБА_3 існували перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із земельним законодавством, перевірити наявність у продавця оригіналів документів, які посвідчують його права власності на земельну ділянку та зробити висновки щодо законності володіння земельною ділянкою.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 не довела, що витребування земельної ділянки є для неї надмірним тягарем або тягне за собою спричинення ним шкоди або позбавлення її того, на що вона розраховувала у майбутньому, використовуючи цю земельну ділянку.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що ОСОБА_2 не позбавлена можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до продавця, в якого придбала земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст.661 ЦК України, згідно з частиною першою якої у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бігальська Мар`яна-Марія Юріївна, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю, витребування земельної ділянки задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів №525 від 26.12.1995 року.

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серія ІІ-ЛВ №081661, виданий ОСОБА_3 12.02.1996р.

Витребувати на користь ОСОБА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 0657 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4610166300:08:003:0083.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь 4 155,47 грн. (чотири тисячі сто п`ятдесят п`ять гривень сорок сім копійок) витрат по оплаті судового збору.

Скасувати заходи забезпечення позову, що були накладені ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 14 квітня 2023 року, а саме скасувати:

- арешт на земельну ділянку площею 0, 0657 га, кадастровий номер 4610166300:08:003:0083, що розташована в АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 ;

- заборону суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії та вносити будь-які відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо земельної ділянки площею 0,0657га, кадастровий номер 4610166300:08:003:0083, що розташована в АДРЕСА_1 .

Стягувач: ОСОБА_1 , РНОРКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ;

Боржник: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .

Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову може бути пред`явлена до виконання до 28 листопада 2026 року.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ;

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 ;

відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_6 ;

відповідач: Львівська міська рада, код ЄДРПОУ 04055896, адреса: 79000, м. Львів, пл.Ринок, 1;

третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, код ЄДРПОУ 39769942, адреса: 79019, м.Львів, пр.В.Чорновола, 4.;

третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бігальська М.-М.Ю., адреса: 79044, м.Львів, вул.Ак.Сахарова, 76, оф.1.

Повний текст судового рішення складено 04 грудня 2023 року.

Суддя В. І. Кавацюк