Постанова

від 27.11.2023 по справі 925/132/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2023 р. Справа№ 925/132/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Польчен А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 27.11.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Первомайський кар`єр "Граніт" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.07.2023 (повний текст рішення підписано 24.07.2023)

у справі № 925/132/23 (суддя Гладун А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Українська нафтотрейдінгова компанія"

до Приватного акціонерного товариства "Первомайський кар`єр "Граніт"

про стягнення 825434,11 грн.,-

В судовому засіданні 27.11.2023 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.07.2023 по справі №925/132/23 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Первомайський кар`єр "Граніт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Українська нафтотрейдінгова компанія" 655000,00 грн (шістсот п`ятдесят п`ять тисяч гривень 00 копійок) боргу, 151230,00 грн (сто п`ятдесят одну тисячу двісті тридцять гривень 00 копійок) інфляційних втрат, 19204,11 грн (дев`ятнадцять тисяч двісті чотири гривні 11 копійок) 3% річних, 12381,52 грн (дванадцять тисяч триста вісімдесят одну гривню 52 копійки) витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 10.08.2023 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю.

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Українська нафтотрейдінгова компанія" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Первомайський кар`єр "Граніт про стягнення 825434,11 грн, з яких 655000,00 грн сума основного боргу, 19204,11 грн 3% річних та 151230 грн інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи позовні вимог позивач стверджує, що відповідач неналежно виконав грошове зобов`язання з оплати поставленого товару за договором поставки нафтопродуктів №125 від 19.08.2021.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.07.2023 по справі №925/132/23 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Первомайський кар`єр "Граніт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Українська нафтотрейдінгова компанія" 655000,00 грн (шістсот п`ятдесят п`ять тисяч гривень 00 копійок) боргу, 151230,00 грн (сто п`ятдесят одну тисячу двісті тридцять гривень 00 копійок) інфляційних втрат, 19204,11 грн (дев`ятнадцять тисяч двісті чотири гривні 11 копійок) 3% річних, 12381,52 грн (дванадцять тисяч триста вісімдесят одну гривню 52 копійки) витрат зі сплати судового збору.

При задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів та не подав суду доказів про неможливість виконання договору поставки чи не отримання товару на суму заборгованості у розмірі 655000,00 грн., здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд установив, що розмір 3% річних за період прострочення з урахуванням суми боргу становить: 19625,75 грн та інфляційних втрат 164397,84 грн, проте, розмір позовних вимог позивача, є меншим від розміру заборгованості відповідача встановленого судом, тому суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Приватне акціонерне товариство "Первомайський кар`єр "Граніт" вважає рішення Господарського суду Черкаської області від 18.07.2023 по справі №925/132/23 незаконним, необґрунтованим, таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права - ст.218 ГК України, ст.625 ЦК України, порушенням норм процесуального права - ст.ст.75, 99 ГПК України, і це порушення призвело до неправильного вирішення справи, та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, що є підставами для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне:

- судом першої інстанції безпідставно не враховано доводи відповідача щодо неприйняття останнім товару в такій кількості та відсутність факту підписання товарних документів;

- відповідачем заявлено клопотання про призначення судової експертизи від 29.05.2023, у якому просив призначити у справі судову комплексну почеркознавчу експертизу та технічну експертизу документів у зв`язку з тим, що у відповідача виникає сумнів у даті виготовлення видаткової накладної від 19.01.2022 та товарно-транспортної накладної від 19.01.2022, підписи на видатковій накладній та ТТН різні, проте суд першої інстанції, в порушення ст.99 ГПК України, необґрунтовано відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про призначення експертизи;

- судом першої інстанції для з`ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи був в наявності спірний товар у позивача;

- розрахунок інфляційних витрат та 3% річних є помилковим, 3% річних не можуть перевищувати 18684,46 грн., інфляційні втрати - 148030,00 грн.;

- введення в Україні воєнного стану є обставиною, яка повністю звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання згідно ч.2 ст.625 ЦК України.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, зазначає, що питання призначення судових експертиз обговорювалось 01.06.2023 під час судового засідання, де сторони наводили свої доводи, а суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку та відмовив у їх проведенні; зауважує, що за поставкою, що відбулась за видатковою накладною №147 від 19.01.2022, відповідачем частково здійснено оплату за поставлену йому продукцію у розмірі 200000,00 грн., що свідчить про визнання ним боргу; підкреслює, що відповідачем пропущено процесуальний строк для звернення із клопотанням про проведення експертизи, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні цього клопотання; звертає увагу, що на видатковій накладній та товарно-транспортній накладній, окрім підпису директора міститься також і печатка підприємства, відповідач не оспорює належність йому зазначеної печатки, матеріали справи не містять інформації про повідомлення відповідача про втрату, викрадення, заміну печатки підприємства, таким чином, печатка підприємства є діючим атрибутом підприємства, яка стоїть на первинних документах та підтверджує реальність господарської операції, наявність товару у позивача та його передачу у повному обсязі відповідачу; вказує, що розрахунок відповідача у апеляційній скарзі не відповідає позиції ВП ВС та не є таким, що не відповідає дійсності; посилається на те, що відповідачем ніяким чином не обґрунтовано та не надано абсолютно ніяких доказів на підтвердження того, що форс-мажорні обставини спричинили неможливість виконання свого грошового зобов`язання саме у конкретному випадку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Первомайський кар`єр "Граніт" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.07.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №925/132/23.

04.09.2023 матеріали справи №925/132/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2023 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання належних доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановлених порядку і розмірі.

13.10.2023 апелянтом до суду подано оригінал квитанції до платіжної інструкції №42688931 від 12.10.2023 про сплату судового збору в сумі 18 572,28 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Первомайський кар`єр "Граніт" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.07.2023 у справі №925/132/23; призначено до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Первомайський кар`єр "Граніт" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.07.2023 у справі №925/132/23 на 27.11.2023.

Явка представників сторін

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку.

Представником позивача у судовому засіданні в апеляційній інстанції 27.11.2023 доводи апеляційної скарги відповідача заперечувались, прийняте у справі рішення суду позивач просив залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні в апеляційній інстанції 27.11.2023 не з`явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

19.01.2022 позивач поставив відповідачу товар (паливо дизельне) в кількості 30000 л, вартістю 855000,00 грн, про що сторони склали видаткову накладну №147 від 19.01.2022 (а.с. 21, 199 том 1).

Про транспортування товару в обсязі 30000 л, вартістю 855000,00 грн за видатковою накладною складено товаро-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів №147 від 19.01.2022 (а.с. 22, 200 том 1).

19.01.2022 позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №ТД00-000093 від 19.01.2022 за паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО у кількості 30000 л на загальну суму 855000,00 грн з ПДВ (а.с. 23 том 1).

Відповідач сплатив на користь позивача 200000,00 грн на підставі платіжних доручень №201 та №225 (а. с. 24-25 том 1): 16.02.2022 в сумі 100000,00 грн та 21.02.2022 в сумі 100000,00 грн.

У вказаних платіжних дорученнях у графі призначення платежу відповідач вказав: за паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО зг. рах. № НОМЕР_1 від 19.01.2022 у т.ч. ПДВ 20% - 16666,67 грн.

На операції з поставки товару позивач склав та зареєстрував податкову накладну №252 від 19.01.2022 (а. с. 31-32 том 1).

18.10.2022 позивач надіслав відповідачу претензію за вих.№18/10 щодо сплати заборгованості №1 на суму 655000,00 грн (а.с. 40-41 том 1), яку 22.10.2022 отримав відповідач (а.с. 45-46 том 1). Додатком до претензії позивач додав договір №125 від 19.08.2021 (а.с. 12-20 том 1) та акт звіряння взаєморозрахунків за період з 01.01.2022 по 10.08.2022 за вказаним договором (а.с. 42 том 1).

Як встановлено судом першої інстанції, між сторонами виникли зобов`язальні правовідносин на підставі договору поставки, укладеного у спрощеній формі: шляхом передання та прийняття товару на підставі видаткової накладної №147 від 19.01.2022 та часткової оплати товару на підставі рахунку №ТД00-000093 від 19.01.2022.

Відлік строку початку прострочення виконання грошового зобов`язання за видатковою накладною №147 від 19.01.2022 позивач обрахував з 27.01.2022.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов`язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов`язання, що виникли між сторонами за своїм правовим змістом опосередковують відносини поставки.

Відповідно до частини першої статті 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до частини 1 та 3 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Дослідивши зміст та характер правовідносин, що виникли між сторонами, дії сторін, місцевий господарський суд дійшов висновку, що сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 526 зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дослідивши зміст та характер зобов`язань, що виникли між сторонами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між сторонами виникли майново-господарські зобов`язання.

За висновками місцевого господарського суду, з чим погоджується колегія суддів, позивач належним чином виконав свої зобов`язання та поставив відповідачу товар (паливо дизельне), яке відповідач прийняв на підставі видаткової накладної №147 від 19.01.2022 без зауважень та претензій.

Щодо неприйняття відповідачем товару в такій кількості та відсутність факту підписання товарних документів, колегія суддів зазначає, що доказів втрати, викрадення печатки, якою скріплено видаткову накладну №147 від 19.01.2022, товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №147 від 19.01.2022 з боку покупця, з визначенням найменування «Приватне акціонерне товариство "Первомайський кар`єр "Граніт", код 00292356, або її утилізації, як і доказів підробки документів, відкриття кримінального провадження за наслідками якого встановлено факт їх фіктивності, відповідачем суду не представлено.

З огляду на викладене, твердження апелянта у цій частині відхиляються колегією суддів.

За поставлений товар відповідач здійснив розрахунок з позивачем частково у розмірі 200000,00 грн.

Відповідач з вимогою про неналежне виконання умов договору до позивача не звертався.

Відповідно до частини 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Дослідивши зміст та характер правовідносин, що виникли між сторонами, дії сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб з моменту передання товару (паливо дизельне), тобто 19.01.2022.

Оплата за поставлений товару повинна бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.04.2019 у справі №904/2164/18.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що строк оплати товару відповідачем за видатковою накладною №147 від 19.01.2022 настав 20.01.2022, а з 21.01.2022 настав період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідач не довів та не подав суду доказів про неможливість виконання договору поставки чи не отримання товару на суму заборгованості у розмірі 655000,00 грн.

Розмір невиконаного зобов`язання відповідача становить 655000,00 грн., за прострочення виконання якого позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 151230,00 грн (нарахування здійснено на суму боргу 855000,00 грн. за період лютий 2022 року, на суму боргу 655000,00 грн. за період з березня по грудень 2022 року) та 19204,11 грн 3% річних (на суму боргу 855000,00 грн. за період з 27.01.2022 по 15.02.2022, на суму боргу 755000,00 грн. за період з 17.02.2022 по 20.02.2022, на суму боргу 655000,00 грн. за період з 22.02.2023 по 13.01.2023).

Виходячи із положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на те, що Приватне акціонерне товариство "Первомайський кар`єр "Граніт" порушило грошове зобов`язання, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Українська нафтотрейдінгова компанія" виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

А тому норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17).

Апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про наявні правові підстави для нарахування за вказаний період 3% річних та інфляційних втрат згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, та визначення їх у розмірі, встановленому позивачем, оскільки за розрахунком суду такі нарахування становлять більшу суму.

Враховуючи викладене, контррозрахунок відповідача не приймається колегією суддів до уваги.

При цьому, підстав для призначення у справі судову комплексну почеркознавчу експертизу та технічну експертизу документів колегія суддів не вбачає з підстав необґрунтовано заявленого в резолютивній частині апеляційної скарги клопотання, оскільки доводи апелянта спростовуються наявними у справі доказами, дослідженими в їх сукупності.

Щодо посилань апелянта на те, що введення в Україні воєнного стану є обставиною, яка повністю звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання згідно ч.2 ст.625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, та зумовлені цими діями наслідки, є обставиною, яка за умови доведення неможливості виконання учасником цивільних правовідносин своїх договірних зобов`язань, може бути кваліфікована судом як форс-мажор та бути підставою для звільнення такої особи від відповідальності за порушення такого зобов`язання.

Наприклад, зумовленими військовою агресією обставинами, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, можуть слугувати непрацюючі банки (в тому числі внаслідок хакерської атаки), встановлення урядом обмежень щодо переказу коштів (їх обсягу) тощо.

Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю (ч.1 ст.14-1 вказаного Закону).

Тобто, сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися.

За умовами п.6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).

Контекстний зміст ст.14-1 Закону, а також вимоги Регламенту, дають підстави дійти висновку, що сертифікат, про який йдеться у зазначеному Законі, є індивідуальним актом, який стосується конкретних учасників договірних відносин, конкретного договору та конкретних договірних зобов`язань.

Листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається апелянт, Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для невизначеного кола осіб (всіх кого стосується): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". ТПП України підтверджує, що зазначені обставини є надзвичайними невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту угоди, законодавчих та інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, у зв`язку з чим не може вважатися сертифікатом відповідно до вимог Закону та Регламенту. Суд не може погодитись з тим, що зазначений лист засвідчує залежність виконання відповідачем грошових зобов`язань за спірним договором із початком воєнної агресії про, яке йдеться в листі ТТП.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.01.2022 по справі №904/3886/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов`язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов`язань.

Такі обставини, як введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача виконати свої грошові зобов`язання.

Факт військової агресії Російської Федерації проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість здійснення оплати за договором.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали йому оплатити поставлений товар, в той час як відсутність коштів (скрутний фінансовий стан) не є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення, що прямо вказано у ст. 617 Цивільного кодексу України.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином і у встановленому законом відповідачем, а відтак правомірно задоволені судом першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Твердження позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позовних вимог.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Первомайський кар`єр "Граніт" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.07.2023 у справі №925/132/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 18.07.2023 у справі №925/132/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Первомайський кар`єр "Граніт".

4. Матеріали справи №925/132/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 13.12.2023.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська