Рішення

від 11.12.2023 по справі 904/3871/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2023м. ДніпроСправа № 904/3871/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Брагінець В.П. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води", смт. Царичанка, Царичанський район, Дніпропетровська область

про стягнення штрафу за договором поставки у розмірі 206 188,06 грн.

Представники:

від позивача: Грищенко А.А., адвокат;

від відповідача: Зінченко Г.В. адвокат.

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води" про стягнення штрафу за договором поставки № 21-354 від 17.01.2022 у розмірі 206 188,06 грн.

Ухвалою від 20.07.2023 прийнято позовну заяву прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

11.08.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він проти позову заперечив.

Ухвалою від 15.09.2023 був здійснений перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/3871/23 за правилами загального позовного провадження. Справу було призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 17.10.2023 об 11:15 год.

17.10.2023 в засіданні оголошено перерву до 13.11.2023 р. о 11:30 год.

08.11.2023 від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про участь у судовому розгляді справи № 904/3871/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в якій представник позивача просить провести засідання, призначене на 13.11.2023 та подальші засідання, в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 09.11.2023 у задоволенні заяви представника позивача в частині проведення засідання 13.11.2023 об 11:30 в режимі відеоконференції відмовлено, у зв`язку з технічною неможливістю проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

10.11.2023 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.

13.11.2023 позивач в підготовчому засіданні надав відповідь на відзив.

Відповідач проти позову заперечив.

В підготовчому засіданні продовжено строк підготовчого провадження до 14.12.2023, оголошено перерву до 11.12.2023.

11.12.2023 в підготовчому засіданні відповідач надав письмові пояснення по справі.

Сторони погодились про закриття підготовчого засідання та перехід до розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

Частиною 6 ст. 183 ГПК України передбачено, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Таким чином, суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті позовних вимог.

Сторони підтримали свої правові позиції.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

11.12.2023 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем зобов`язань в частині поставки товару за договором поставки № 21-354 від 17.01.2022.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач зазначив, що в зв`язку з введенням воєнного стану на території України та проведення воєнних дій на території Харківської області постачальник не зміг виконувати свої зобов`язання по поставці води питної з 24.02.2022, про що позивач був повідомлений листом від 25.02.2022 за № 61, а саме по поставці види питної обробленої негазованої ТМ «Царичанська» об`ємом 6 літрів в кількості 109 645 пляшок на суму 1 309 161,30 грн. та води питної обробленої ТМ «Царичанська» бутильованої негазованої об`ємом 18.9. літрів в кількості 12 156 бутилів на суму 494 506,08 грн.

Також відповідач посилається на п.п. 8.1., 8.3. договору щодо звільнення від відповідальності у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин та зазначає, що Дніпропетровська ТПП 26.12.2022 видала відповідачу сертифікат № 1200-22-1947 про форс-мажорні обставини, які згідно сертифікату діяли з 24.02.2022 та тривають на 26.12.2022.

Щодо Банківської гарантії № LGI-17/2022 від 12.01.2022 відповідач зазначив, що листом від 28.11.2022 за № 21007/484 гарант повідомив відповідача про отримання вимоги від відповідача (бенефіціара) про сплату за Банківською гарантією грошових коштів в сумі 103 107,96 грн.

Повторно листом від 09.12.2022 за № 23554/484 гарант повідомив відповідача про сплату 06.12.2022 вимоги за банківською гарантією за рахунок грошових коштів, що знаходилися на рахунку покриття за гарантією відкритому гарантом відповідно до умов Генерального договору про надання банківських гарантій № Т 02.02.2021 К 2960 від 11.01.2022 в сумі 103 107,96 грн.

Таким чином, відповідач вважає, що він оплатив частину штрафу в розмірі 103 107,96 грн.

Також у письмових поясненнях відповідач зазначив, що рознарядку на поставку товару не отримував, а тому і строк виконання зобов`язань не наступив.

ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.

Позивач щодо повідомлення його відповідачем про настання обставин непереборної сили листом №61 від 25.02.2022, зазначив, що відповідач не надав доказів його направлення позивачу і отримання останнім.

Таким чином, позивач вважає безпідставним посилання Відповідача на лист за вих. №61 від 25.02.2022 як доказ належного повідомлення Позивача про настання обставин непереборної сили.

Позивач зазначив, що відповідно до умов Гарантії №LGI-17/2022 від 12.01.2022, ця Гарантія забезпечує виконання принципалом зобов`язань за вказаним Договором.

Гарант справжнім безвідклично та безумовно та без заперечень зобов`язується виплатити Бенефіціару на Вимогу будь-яку суму вказану в Вимозі Бенефіціара, що не перевищує UAH 103 107, 96грн., не пізніше 5 робочих днів з дати отримання Вимоги Бенефіціара, що містить вказівку на те, в чому полягає порушення Принципалом зобов`язань, в забезпечення якого видана ця гарантія, та без необхідності подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, надання додаткових обґрунтувань.

Позивач вказує, Гарантія є окремим видом забезпечення виконання зобов`язань за Договором. Сплата Гарантом грошової суми по цій гарантії на вимогу Бенефіціара не звільняє Принципала від обов`язку сплатити неустойку (пеню, штрафи), передбачені Договором.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки/непоставки товару, загальна вартість поставленого/непоставленого товару, наявність прострочення поставки товару, правомірність заявлених до стягнення пені та штрафу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, за результатами процедури відкритих торгів між Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (далі - Позивач ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Царичанський завод мінеральної води» (далі -Відповідач) укладено договір поставки № 21-354 від 17.01.2022 (далі - Договір) на суму 2 061 880,56 грн із ПДВ.

Згідно з п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві воду питну, (далі Товар), зазначений в специфікації/-ях, що додається/ються до Договору і є його невід`ємною/-ими частиною/-ами, а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю Товару та загальна ціна Договору вказується у специфікації/-ях (далі Специфікація/-ії), яка є Додатком №1 до Договору та є його невід`ємною частиною.

Строк поставки Товару визначається Графіком поставки Товару, який є Додатком № 3 до Договору та є його невід`ємною частиною.

Ціна цього договору вказується в специфікації/-ях в гривнях з урахуванням ПДВ (Застосовується якщо постачальник є резидентом України, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) (п. 3.1. договору).

Згідно п. 3.2. договору загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації/-ях до цього договору.

Розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок постачальника, на умовах, зазначених у специфікації/-ях (п. 4.1. договору).

Пунктом 5.1. договору встановлено, що строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/-ях та Графіку поставки до цього договору.

Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двух дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем) (п.5.2. договору).

Передача та отримання товару проводиться шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акту/актів приймання-передачі товару або видаткової/видаткових накладної/накладних. У випадку виявлення недоліків товару або товаросупровідної документації, покупець має право не підписувати акт/акти приймання-передачі товару або видаткову/видаткові накладну/накладні до усунення виявлених недоліків, а постачальник зобов`язаний усунути недоліки та оплатити документально-підтверджені витрати покупця, спричинені такими недоліками (пункт 5.9. договору).

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2. цього договору і діє до 29.12.2023.

У розділі 13 договору визначені додатки до договору, а саме:

- додаток № 1 - специфікація №1 , № 1(пункт 13.1. договору);

- додаток № 2 - форма - "Інформація про власників контрагента, включаючи кінцевого бенефіціарного власника (контролера)" (пункт 13.2. договору);

- додаток № 3 - графік поставки товару (пункт 13.3. договору);

- додаток № 4 - "Типова форма банківської гарантії/стендбай акредитиву виконання зобов`язань постачальником за контрактом/ договором" (пункт 13.4. договору);

- додаток № 5 - "Технічні характеристики Товару" (пункт 13.5. договору).

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до вказаних вище умов договору сторонами було підписано додаток № 1 до договору:

- Специфікацію № 1 від 17.01.2022, в якій сторони узгодили поставку товару на загальну суму 566 753,76грн., а також такі умови поставки: найменування товару: вода питна бутильована негазована ТМ «Царичанська» з кулерною кишкою, об`ємом 18,9л. (1 бутиль); ДЕСТ/ТУ -ТУ У11.0-00377101-002:2016,одиниця виміру - штуки; кількість 13 932, ціна за одиницю 33,90 грн без ПДВ, загальна вартість 472 294,80 грн. без ПДВ, ПДВ- 94 458,96 грн., загальна вартість із ПДВ, 566 753,76 грн.

- Специфікацію № 2 від 17.01.2022, в якій сторони узгодили поставку товару на загальну суму 1 495,126,80грн., а також такі умови поставки: найменування товару: вода питна оброблена негазована ТМ «Царичанська» об`єм 6л в бутлі; Стандарт, у відповідності до якого постачається товар -ТУ У11.0-00377101-002:2016, ДСТУ ISO 22000:2019,одиниця виміру - штуки; кількість 125 220, ціна за одиницю 9,95 грн без ПДВ, загальна вартість 1 245 939,00 грн. без ПДВ, ПДВ- 249 187,80 грн., загальна вартість із ПДВ 1 495 126,80 грн.

Згідно п. 2. Специфікацій, умови поставки товару: DDP- станція (склад) призначення.

Строк поставки товару: згідно графіку поставки, але не пізніше 01.02.2023 (п. 3 специфікацій).

Пунктом 4 специфікацій встановлено умови та строки оплати: по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати поставки.

Гарантія на товар становить: 6 місяців з дати поставки.

Виробник товару: ТОВ «Царичанський завод мінеральної води».

Рік виготовлення товару: 2021-2022, але не більше 6 місяців на дату поставки. (п.п. 4-7 специфікацій)

Пунктом 8 специфікації 1 встановлені вимоги до тари та упаковки:

Упаковка і маркування товару відповідають встановленим правилам, стандартам і технічним умовам товару.

Вимоги до зворотної тари бутлі із полікарбонату ємністю 18.9 л. з колерною кришкою, корок та горловина бутля покриті одноразовим ковпачком, який свідчить про ідентичність товару та захищає його від підробок.

Тара є власністю постачальника та передається покупцю в тимчасове користування та підлягає поверненню. Передача тари в користування замовнику здійснюється по акту приймання-передачі, який складається та підписується уповноваженими представниками сторін.

Замовник не має права продавати, передавати в тимчасове користування, відчужувати чи розпоряджатися переданою йому постачальником та користуватися тарою не за призначенням.

Пунктами 9-10,1 специфікацій передбачені наступні умови:

Реквізити вантажовідправника: Україна, Дніпропетровська область, смт. Царичанка, вул. Царичанська, 147 ТОВ «Царичанський завод мінеральної води».

Реквізити вантажоотримувача: Україна, Харківська область, Балаклійський район, смт. Донець, вул.. Стадіонна, 9 ГПУ «Шебелинкагазвидобування».

Місце поставки: відповідно до графіку поставки.

У розділі 6 договору були визначені права та обов`язки сторін.

Зокрема, відповідно до п. 6.3 договору, постачальник зобов`язаний:

- забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором,

- забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом ІІ цього договору,

- зареєструвати податкову накладну в електронній формі в строки, встановлені чинним законодавством України (застосовується, якщо постачальник є резидентом України),

- своєчасно повідомляти покупця про зміну електронної адреси.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, 12.01.2022 сторонами був підписаний Графік поставки товару (далі - графік), в якому визначені, зокрема, наступні відомості: назва товару, назва складу, кількість бутилів на місяць, потреба на рік, строк поставки 1 раз на місяць згідно рознарядки замовника, впродовж 12 місяців від дати укладення договору, до 15 числа кожного місяця, але не пізніше 01.02.2023.

Враховуючи вказані обставини, судом встановлено, що: граничним строком поставки за Специфікаціями № 1 та № 2 на суму є 01.02.2023.

Як зазначає позивач, відповідачем зобов`язання за договором поставки № 21-354 від 17.01.2022 щодо поставки товару виконані не в повному обсязі, товар на суму 1 809 983, 64 грн. за договором поставлений позивачу не був, внаслідок чого, на підставі пункту 7.5. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% від ціни договору, що складає 206 188, 10 грн.

Відповідач посилається на існування форс-мажорних обставин, внаслідок чого вважає заявлений позивачем штраф безпідставним. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної та своєчасної поставки товару на виконання умов договору, щодо поставки товару на суму 1 809 983, 64 грн. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення, шляхом надання належних доказів, не спростував, проти невиконання свого обов`язку за договором не заперечив.

Як зазначає відповідач, у зв`язку з військовою агресією та неможливістю виконання своїх обов`язків по договору в частині поставки товару, ним 25.02.2023 було направлено позивачу листа № 61 в якому останній повідомлявся про те, що у зв`язку з введенням 24.02.2022 воєнного стану на території України ТОВ «Царичанський завод мінеральної води» не може виконати логістику на територіях, де ідуть бойові дії.

З 01.03.2022 по. 17.03.2022 відбулося підвищення ціни на сировину та комплектуючі від 20% -40% (преформа, плівка, паливно-мастильні матеріали).

У зв`язкуз вищенаведеними чинниками, відповідач повідомив, що не має змогу відпускати ціну на продукцію по ціні згідно договору № 21-354 від 17.01.2022. (а.с.58)

Позивач, в свою чергу заперечив отримання ним вищезазначеного листа.

При цьому відповідач не надав належні та допустимі докази, які б свідчили про направлення позивачу листа від 25.02.2023 № 61.

Крім того, в процесі розгляду справи судом, відповідачем до відзиву долучено Сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати № 803/08-15 від 26.12.2022 (а.с.91).

Отже, відповідач вважає, що вказані вище обставини і докази підтверджують настання у відповідача обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) за спірним договором, а отже, про відсутність підстав для стягнення з нього штрафу у даній справі.

З приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву та запереченнях, щодо наявності форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

З приводу наданого відповідачем Сертифікату Дніпропетровської торгово-промислової палати № 803/08-15 від 26.12.2022 щодо наявності форс-мажорних обставин у відповідача за спірним договором, суд зазначає, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Позивач в ході розгляду справи по суті надав усні апояснення відносно того, що станом на дату розгляду справи підприємства, на які відповідач повинен був здійснити поставку води працюють.

Отже, відповідачем не доведено неможливість своєчасного виконання поставки товару до 01.02.2023 у зв`язку з веденням активних бойових дій поблизу місця поставки у Харківській області.

Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не доведено існування на дату поставки товару форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки № 21-354 від 17.01.2022.

Відтак, аргументи відповідача щодо наявності форс-мажору судом відхиляються.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Судом враховано, що одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Так, у пункті 7.5. договору передбачено, що за односторонню необґрунтовану відмову від Договору та/або виконання своїх зобов`язань по Договору (в тому числі гарантійних зобов`язань), Відповідач сплачує Позивачу штраф у розмірі 10% від ціни Договору із врахуванням ПДВ.

На підставі пункту 7.5. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% від ціни договору із врахуванням ПДВ, що складає 206 188, 10 грн.

Судом встановлено, що загальна вартість товару, який мав бути поставлений відповідачем складала 2 061 880, 56 грн., товар на суму 1 809 983, 64 грн. в строк до 01.02.2023 поставлено відповідачем не було, у зв`язку з чим правомірним є нарахування позивачем 10% штрафу від ціни договору, що становить 206 188, 10 грн. ( 2 061 880, 56 х 10%).

Таким чином, господарським судом здійснено перевірку розрахунку штрафу, зробленого позивачем, та встановлено, що, арифметично розрахунки проведено вірно.

Отже, розрахунок штрафу, наведений у позовній заяві визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідають вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

При цьому, судом враховано, що одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу в сумі 206 188, 10 грн. визнаються судом обґрунтованими.

В той же час, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- з 24.02.2022 на території України запроваджено воєнний стан, який істотним чином вплинув на можливість ведення господарської діяльності; у даному випадку сторони при всій своїх турботливості та обачності на момент укладення договору поставки (12.01.2022) не могли передбачити виникнення у подальшому таких обставин, як: запровадження воєнного стану, активні бойові дії на частині території України, заблоковане морське сполучення, аварійні та планові відключення електроенергії, довготривалі повітряні тривоги і т.ін. Отже, вказані обставини у своїх сукупності враховуються судом під час вирішення питання щодо доцільності зменшення штрафних санкцій у даній справі, оскільки періодом прострочення є 02.02.2022 по дату розгляду справи;

- судом приймається до уваги той факт, що відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Отже, суд погоджується з позивачем, що сплата відповідачем 103 107, 96 грн. гарантії на користь позивача 06.12.2022 (а.с.92-94) не виключає можливість застування до нього штрафних санкцій у вигляді штрафу.

У той же час, суд відзначає, що як неустойка (пеня і штраф) так і гарантія є способами забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням яких є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Отже, суд відзначає, що отримані позивачем від відповідача у вигляді гарантії 103 107, 96 грн. у достатній мірі компенсують позивачу можливі втрати (збитки), у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання відповідачем.

При цьому, позивачем не надано доказів укладення новох договорів щодо поставки питної води на ті ж склади, які були зазначені в спірному договору поставки, що може свідчити про те, що з початком повномасштабного вторгнення, а також тимчасовою окупацією частини території України, потреба у цьому у позивача відпала;

- в матеріалах справи відсутні докази завдання позивачу збитків, внаслідок допущеного відповідачем порушенням; відомостей щодо наявності збитків чи інших невідворотних наслідків для позивача від допущеного відповідачем порушення матеріали справи також не містять;

- судом також враховано, що штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. Тому при зменшенні розміру штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

В той же час, судом також було враховано інтереси позивача та прийнято до уваги, що позивач мав правомірні очікування поставки товару у повному обсязі та у строки, узгоджені сторонами.

Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір штрафу на суму гарантії, а саме до 103 080, 10 грн.

Таке зменшення розміру штрафу суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача, оскільки враховуючи раніше отриману від відповідача виплату по гарантій в сумі 103 107, 96 грн., позивач у вигляді засобу відповідальності за допущене відповідачем порушення отримує 103 080, 10 грн. штрафу, що, на думку суду є адекватним та співмірним із допущеним відповідачем порушенням.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення 206 188, 06 грн. штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 103 080, 10 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Позивач надав достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження своєчасного виконання ним своїх зобов`язань з постачання електричної енергії, за яку відповідач у визначений договором строк не розрахувався.

З огляду на вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

При цьому, оскільки суд зменшує розмір штрафу, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3 092,82грн. - витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води" про стягнення штрафу за договором поставки № 21-354 від 17.01.2022 у розмірі 206 188,06 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води" (51000 ,Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, вул. Царичанська, 147, ідентифікаційний код 40284116) на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, будинок 26/28, ідентифікаційний код 30019775) 103 080, 10 грн. штрафу та 3 092, 82 грн. - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.12.2023.

Суддя Н.Г. Назаренко