Рішення

від 23.11.2023 по справі 910/10535/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2023Справа № 910/10535/23

За позовомПокровської міської ради Донецької областідоПриватного підприємства "ДОНБАС БУДІНДУСТРІЯ СЕРВІС"пророзірвання договору та стягнення 4 257 021,73 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Копанчук М.В.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/10535/23 за позовом Покровської міської ради Донецької області (далі також - позивач) до Приватного підприємства "Донбас Будіндустрія Сервіс" (далі також - відповідач ПП «ДБС») про:

- розірвання договору відповідального зберігання б/н від 21.12.2017;

- стягнення збитків в розмірі 4 257 021,73 грн.

Представник позивача безпосередньо в підготовчому засіданні 27.07.2023 подав клопотання про витребування доказів. Крім того, усно повідомив про зміну юридичної адреси відповідача.

З метою всебічного та повного розгляду всіх матеріалів справи в їх сукупності, суд задовольнив клопотання позивача та витребував заявлені докази.

09.10.2023 до суду звернувся позивач із клопотанням про долучення доказів до справи та повідомив, що незважаючи на невиконання відповідачем вимог ухвали суду про витребування доказів, позивачу вдалося самостійно отримати заявлені ним раніше до витребування докази.

З огляду на те, що позивачем подано заяву про приєднання до справи доказів та заявлено про поновлення строку для подання таких доказів, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строків позивачем та про задоволення клопотання про долучення доказів поданих 09.10.2023 до матеріалів справи.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 23.11.2023.

Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 23.11.2023 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по справі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 23.11.2023 не забезпечив, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач у строк, встановлений судом не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У судовому засіданні 23.11.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2017 між Покровською міською радою Донецької області (як поклажодавцем) та Приватним підприємством «Донбас Будіндустрія Сервіс» (як зберігачем) було укладено договір відповідального зберігання б/н (далі також - договір), за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору: устаткування та матеріали по об`єкту «Будівництво прибудови до адміністративних будівель під центр надання адміністративних послуг на площі Шибанкова, 11, м. Покровськ Донецької області» згідно акту приймання-передачі.

Згідно з п. 1.2. договору (в редакції додаткової угоди від 26.12.2017), приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами приймання-передачі, які є невід`ємною частиною цього договору. У разі використання майна в порядку, передбаченому п. 2.3. цього договору, акт приймання-передачі про повернення майна не складається, перелік майна, переданого на зберігання за актами приймання-передачі автоматично зменшується на кількість майна, використаного за узгодженими сторонами актами приймання-передачі виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в).

Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим договором, його кількість, вартість та комплексність визначаються сторонами у актах приймання-передачі. Зберігання майна є безоплатним (п.п. 1.3, 1.4. договору).

Відповідно до п. 2.3. договору (в редакції додаткової угоди від 26.12.2017), використовувати передане на зберігання майно при виконанні будівельних робіт за об`єктом: «Будівництво прибудови до адміністративних будівель під центр надання адміністративних послуг на площі Шибанкова, 11, м. Покровськ» у відповідності до призначення майна. Підписаний сторонами Акт приймання-передачі виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в) є достатнім документальним підтвердженням факту надання згоди поклажодавця на використання майна в порядку, передбаченому цим пунктом.

У розділі 6 договору сторони погодили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. цього договору та закінчується 31.12.2018. У випадку, якщо за 20 днів до закінчення строку дії цього договору сторони не повідомляють одна одну про його припинення, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Як стверджує позивач, внесення 26.12.2017 змін до договору було зумовлено тим, що ПП «ДБС» виступало підрядником будівництва прибудови до адміністративних будівель під центр надання адміністративних послуг на площі Шибанкова, 11, м. Покровськ Донецької області і відповідно використовувало майно під час будівельних робіт.

З доводів позивача також вбачається, що на виконання умов договору поклажодавцем було передано зберігачу будівельні матеріали за актами приймання-передачі від 21.12.2017 та від 28.12.2017. Вартість будівельних матеріалів, невикористаних при виконанні будівельних робіт за об`єктом будівництва складає 4 257 021,73 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що станом на момент звернення із позовом до суду відповідач не надав відповіді на вимоги позивача про повернення невикористаних будівельних матеріалів та не повернув передане на зберігання майно.

Відповідач відзив на позов не надав, викладених у позовній заяві обставин не спростував.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Згідно з ч. 1 ст. 953 ЦК України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Положеннями ч. 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди: її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим. що в дійсності вона змогла отримати.

Тобто, у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Схожу правову позицію викладено також у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 635/34597/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 206/1676/16- ц.

Як передбачено в п. 3.2. договору, поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберігання (всього або його частини).

28.02.2023 позивач направив на адресу відповідача вимогу від 27.02.2023 № 01/23/294 щодо повернення невикористаних будівельних матеріалів на суму 4 257 021,73 грн протягом 7 днів після отримання вимоги. Вимогу відповідачем отримано не було.

14.03.2023 позивач надіслав ще одну вимогу від 13.03.2023 № 01/29-362 на адресу відповідача, однак таку вимогу залишено без відповіді та виконання.

Найменування будівельних матеріалів, переданих відповідачу за договором зберігання, їх кількість та вартість; інформація про їх використання та залишок підтверджуються наступними доказами:

- копією Акту прийому-передачі від 21.12.2017 до договору відповідального зберігання №б/н від 21.12.2017;

- копією Акту прийому-передачі від 28.12.2017 до договору відповідального зберігання №б/н від 21.12.2017;

- Таблицею використання матеріалів, переданих Покровською міською радою Донецької області на зберігання для Приватного підприємства «ДОНБАС БУДІНДУСТРІЯ СЕРВІС» на підставі договору відповідального зберігання б/н від 21.12.2017;

- копіями актів приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в).

З огляду на наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що неповернення відповідачем на вимогу позивача будівельних матеріалів, які не були використані під час будівельних робіт щодо об`єкту будівництва, є істотним порушенням умов договору зберігання, адже укладаючи договір Покровська міська рада цілком законного розраховувала на повернення невикористаних матеріалів.

Враховуючи вказане вище, позовна вимога про розірвання договору відповідального зберігання б/н від 21.12.2017, укладеного між Покровською міською радою Донецької області та Приватним підприємством «Донбас Будіндустрія Сервіс» є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення збитків у розмірі 4 257 021,73 грн, то суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Згідно з ч. 5 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається зокрема вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Частиною 5 статті 226 ГК України визначено, що у разі невиконання зобов`язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

Верховний Суд, розглядаючи справу № 925/204/19 у подібних правовідносинах, у постанові від 27.04.2020 зробив висновок, що згідно з приписами частини п`ятої статті 226 ГК України у разі невиконання зобов`язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управлена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. Можливість обрання певного визначеного варіанту правової поведінки є виключно правом замовника, а не підрядника.

Таким чином, оскільки відповідач не повернув будівельні матеріали на вимогу Покровської міської ради, то позивач, звертаючись до суду з позовною вимогою про відшкодування збитків, що є вартістю неповернутих будівельних матеріалів за договором зберігання, діє відповідно до ч. 5 ст. 226 ГК України, яка надає управненій стороні право діяти альтернативно: або вимагати відібрання речей у зобов`язаної сторони, або вимагати відшкодування останньою збитків.

Позовна вимога про відшкодування збитків, що є вартістю неповернутих будівельних матеріалів за договором зберігання є ефективним способом захисту порушених прав позивача.

У той же час, для притягнення сторони до відповідальності у вигляді відшкодування збитків за неналежне виконання зобов`язань за договором необхідно встановити наявність у діях такої сторони елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника, та збитками; 4) вини.

Як вже було зазначено вище, проігнорувавши один з основних обов`язків за договором зберігання, а саме щодо повернення будівельних матеріалів поклажодавцеві, відповідач допустив протиправну поведінку та спричинив позивачу збитки, що є вартістю неповернутих будівельних матеріалів, яка складає 4 257 021, 73 грн.

Вина відповідача виражена у невиконанні законної вимоги позивача про повернення будівельних матеріалів за договором зберігання, які не були використані під час будівельних робіт щодо об`єкту будівництва.

При цьому, ст. 614 ЦК України встановлює презумпцію вини особи, яка вчинила правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. 2 ст. 614 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення . зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання ' зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, з наведеного вбачається, що у діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення, тим самим наявні підстави для відшкодування позивачу збитків у розмірі 4 257 021, 73 грн, що є вартістю неповернутого майна за договором зберігання.

Позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Покровської міської ради Донецької області задовольнити.

2. Розірвати договір відповідального зберігання б/н від 21.12.2017, укладений між Покровською міською радою Донецької області та Приватним підприємством «Донбас Будіндустрія Сервіс».

3. Стягнути з Приватного підприємства "ДОНБАС БУДІНДУСТРІЯ СЕРВІС" (03127, м. Київ, вул. Васильківська, 53; код ЄДРПОУ 33991075) на користь Покровської міської ради Донецької області (85300, Донецька обл., м. Покровськ, пл. Шибанкова, 11; код ЄДРПОУ 04052933) збитки в розмірі 4 257 021,73 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 66 539,33 грн. Видати наказ.

.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.12.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко