Рішення

від 02.11.2023 по справі 910/10571/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2023Справа № 910/10571/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/10571/23

за позовом Залізницького Михайла Максимовича керівника (настоятеля) Релігійної організації "СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ БІЛОЦЕРКІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ"

до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації)

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Богуслав Київської області»

про визнання недійсним Статуту релігійної організації у новій редакції

За участю представників сторін:

від позивача: Залізницький М.М.; Юзефович А.О.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Йосипенко С.Т.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Залізницький Михайло Максимович Релігійної організації "СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ БІЛОЦЕРКІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) про визнання недійсним Статуту релігійної організації у новій редакції.

В обґрунтування необхідності скасування Статуту в новій редакції позивач посилається на те, що останній прийнято із порушенням компетенції органу, що видав даний акт, зокрема особами, що не є членами релігійної організації, за відсутності кворуму, без дотримання процедур, передбачених діючим Статутом; посадовими особами відповідача не було перевірено відповідність поданих на реєстрацію документів законодавству та чинному Статуту релігійної громади.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 відкрито провадження у справі № 910/10571/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 10.08.2023. Витребувано у відповідача: належним чином засвідчені копії документів із реєстраційної справи, які стали підставою для прийняття розпорядження від 19 жовтня 2022 року за № 752 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій" начальника Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) в частині реєстрації Статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української православної церкви м. Богуслав Київської області"; належним чином засвідчену копію нової редакції Статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української православної церкви м. Богуслав Київської області", зареєстрованої відповідно розпорядження від 19 жовтня 2022 року за № 752 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій" начальника Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації).

26.07.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, витребуваних судом ухвалою від 10.07.2023.

28.07.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує.

31.07.2023 через канцелярію суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

09.08.2023 через канцелярію суду отримано заяву релігійної організації «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Богуслав Київської області» про вступ у справу №910/10571/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Присутні в судовому засіданні 10.08.2023 позивач та його представник позов підтримали та просили надати час для ознайомлення з поданими відповідачем документами. Щодо залучення третьої особи не заперечували.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши заяву релігійної організації «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Богуслав Київської області» про вступ у справу № 910/10571/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, враховуючи приписи ст. 50 ГПК України, суд дійшов висновку про її задоволення, враховуючи предмет позовних вимог та доводи, наведені у заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 14.09.2023; залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Релігійну організацію «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Богуслав Київської області»; зобов`язати позивача та відповідача надати суду у строк до 04.09.2023 докази надіслання (вручення) залученій третій особі копії позовної заяви та відповіді на відзив з доданими до них доказами, а також відзиву на позовну заяву з доданими до нього доказами. Зобов`язано третю особу надати суду письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог та докази на підтвердження викладених обставин, з урахуванням положень ч. 3-7 ст. 165 ГПК.

На адресу суду 04.09.2023 від позивача надійшло клопотання про визнання судом виконаними вимоги ухвали суду від 10.08.2023 щодо надіслання (вручення) залученій третій особі копії позовної заяви та відповіді на відзив з доданими до них доказами.

07.09.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів надіслання (вручення) залученій третій особі копії відзиву на позовну заяву з доданими до нього доказами.

13.09.2023 через канцелярію суду від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог.

Присутній у судовому засіданні 14.09.2023 представник позивача зазначив, що відповідач не повністю надав витребувані ухвалою суду від 10.07.2023 документи із реєстраційної справи, які стали підставою для прийняття розпорядження від 19 жовтня 2022 року за № 752 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій" начальника Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) в частині реєстрації Статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української православної церкви м. Богуслав Київської області", зокрема, не надані до матеріалів справи: належним чином засвідчені копії заяви Релігійна громада Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української православної церкви м. Богуслав Київської області від 02.08.2022 № 54 про реєстрацію статуту релігійної громади в новій редакції та чинної (на дату подання заяви) редакції Статуту релігійної громади, у зв`язку з чим просив повторно зобов`язати відповідача подати вказані документи.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи заперечив щодо витребування вказаних доказів, посилаючись на відсутність потреби у наявності в матеріалах справи зазначених позивачем документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 підготовче засідання у справі № 910/10571/23 відкладено на 19.10.23, повторно витребувано у відповідача для долучення до матеріалів справи: документи із реєстраційної справи, які стали підставою для прийняття розпорядження від 19 жовтня 2022 року за № 752 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій" начальника Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) в частині реєстрації Статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української православної церкви м. Богуслав Київської області", а саме: належним чином засвідчені копії заяви Релігійна громада Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української православної церкви м. Богуслав Київської області від 02.08.2022 № 54 про реєстрацію статуту релігійної громади в новій редакції та чинної (на дату подання заяви) редакції Статуту релігійної громади.

05.10.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшли пояснення по справі.

18.10.2023 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення на пояснення.

В судовому засіданні 19.10.2023 без виходу до нарадчої кімнати суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 02.11.2023.

01.11.2023 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні 02.11.2023 позивач та представник позивача підтримали вимоги та доводи позовної заяви, просили суд задовольнити у повному обсязі.

Представник третьої особи надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 02.11.2023, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів №152 від 12.09.1991 зареєстровано статути релігійних громад Української православної церкви в населених пунктах, зокрема, м. Богуслав Богуславського району.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади №152/12 від 12.09.1991 зареєстровано Статут Української православної церкви, діяльність якої поширюється на місто Богуслав Богуславського району.

Указом Білоцерківської єпархії Української православної церкви №146 від 10.08.1998 Михайла Залізницького призначено настоятелем Свято-Троїцького храму м. Богуслав.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації №86 від 01.03.2006 зареєстровано зміни до статуту релігійної громади Української православної церкви (Свято-Троїцька парафія) м. Богуслав.

Рішенням Парафіяльних зборів Релігійної організації «Свято-Троїцька парафія Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви», оформленим протоколом №6 від 26.06.2022, обрано Дудку Г.В. секретарем, переобрано Парафіяльну раду у складі: Залізницький М.М. - голова, Марченко І.М. - помічник голови, Гришко В.В. - казначей, терміном на 3 роки; переобрано Ревізійну комісію; створено реєстр прихожан Свято-Троїцької парафії через подані ними особисто заяви настоятелю.

Рішенням загальних зборів членів релігійної громади, Релігійної організації Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, оформленим протоколом №7 від 17.07.2022, на яких були присутні 241 особи з 273 членів громади, вирішено:

1. обрати голову зборів;

2. обрати лічильну комісію;

3. не підтримувати ініціативу настоятеля ЗАЛІЗНИЦЬКОГО Михайла Максимовича , щодо переходу зборів релігійної громади, релігійної організації Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії до Управління Київської єпархії Української православної церкви (православної церкви України) код ЄДРПОУ 36800000 чи підлеглим Управлінню Київської єпархії Української православної церкви (православної церкви України) ЄДРПОУ 36800000 структурним парафіям чи будь-яким іншим релігійним організаціям, вирішили залишитись у лоні Української православної церкви, під управлінням Митрополита Онуфрія;

4. уповноважити Голову загальних зборів релігійної громади, Релігійної організації Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, настоятеля Залізницького М.М. на підписання даного протоколу загальних зборів;

5. залишити Статут релігійної громади, релігійної організації Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії, місцезнаходження юридичної особи: Київська обл., Обухівський р-н, м. Богуслав, вул. Пилипа Орлика (колишня Карла Маркса) будинок №7, ЄДРПОУ: 25301607 - без запропонованих змін.

Рішенням загальних зборів релігійної громади Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви м. Богуслав Київської області, оформленим протоколом №1 від 17.07.2022, на яких були присутні 222 особи з 225 членів громади, вирішено:

- змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної Церкви України, а також визначити, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) та Київській Митрополії Української православної церкви (Православної церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України);

- змінити офіційне найменування, визначивши таке нове: повне найменування РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) М. БОГУСЛАВ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ", скорочене найменування РО "РГ СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ (ПЦУ) М. БОГУСЛАВ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ";

- змінити місцезнаходження на нову адресу, а саме: Київська область, м. Богуслав, вул. Орлика Пилипа, 6;

- прийняти статут в новій редакції і передати його на затвердження Єпархіальному архієрею Київської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України), Митрополиту Київському і всієї України;

- обрати головою парафіяльної ради Релігійної громади Карпенко Ганну Іванівну , помічником голови - Гутніченко Юрія Юрійовича та скарбником - Овчар Тетяну Борисівну , строком на три роки;

- обрати Куклу Олену Володимирівну головою ревізійної комісії, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - членами ревізійної комісії, строком на три роки;

- уповноважити голову та секретаря загальних зборів на підписання прийнятого статуту у новій редакції, а також протоколу і додатків до нього;

- провести реєстрацію статуту у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в ЄДРПОУ. Уповноважити Карпенко Г.І. на представництво інтересів Релігійної громади.

Розпорядженням митрополита Київського і всієї України №281 від 20.07.2022 релігійну громаду Свято-Троїцьку парафію м. Богуслав Обухівського району Київської області прийнято до складу Київської єпархії Української Православної Церкви.

Розпорядженням начальника Київської обласної державної адміністрації №752 від 19.10.2022 зареєстровано Статут Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Богуслав Київської області».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що рішення загальних зборів релігійної громади Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви м. Богуслав Київської області, оформлені протоколом №1 від 17.07.2022, прийняті за відсутності кворуму, особами, що не є членами релігійної організації, без дотримання процедур, передбачених діючим Статутом. А тому статут Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Богуслав Київської області» в новій редакції було прийнято з порушенням компетенції органу, який прийняв відповідні рішення, із порушенням компетенції відповідача, без перевірки відповідності поданих на реєстрацію документів вимогам законодавства та з порушенням прав позивача.

За таких підстав, позивач просить суд визнати недійсною зареєстровану відповідно до розпорядження начальника Київської обласної державної адміністрації №752 від 19.10.2022 нову редакцію статуту Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Богуслав Київської області».

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що реєстрація нової редакції статуту відбулася у відповідності до вимог діючого законодавства України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За ч. 1 ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 2 ст. 35 Конституції України).

Подібна норма міститься і в спеціальному Законі - ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Згідно з ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержуватися вимог чинного законодавства і правопорядку.

Статтею 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" встановлено, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

За ч. 1 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Відповідно до п.8 Статуту Свято-Троїцької парафії м. Богуслав Київської області Української Православної церкви Білоцерківської єпархії органами парафіяльного управління є: Парафіяльні збори, очолювані настоятелем та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю.

Згідно з п.9 Статуту Парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов?язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті. Парафіяльні збори скликаються настоятелем, Парафіяльною радою (або за благословенням архієрея благочинним) не рідше одного разу на рік.

Суд звертає увагу, що на виконання Закону № 4128-Д (частиною 3 Розділом II "Прикінцеві положення") релігійна громада повинна була привести свій Статут у строк до 31.01.2020 (включно) у відповідність до Закону № 4128-Д та відповідно до зазначених вище положень.

Враховуючи положення частини 3 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", суд зазначає, що вимогами чинного законодавства закріплено право релігійної громади (без настоятеля) скликати загальні збори щодо вирішення питання про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту релігійної організації, при цьому рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Таким чином, загальні збори релігійної організації наділені виключною компетенцією відносно визначення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також - затвердження нової редакції статуту, натомість у випадку невідповідності положень Статуту нормам законодавства мають застосовуватись положення закону, які мають вищу юридичну силу.

Стаття 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" містить норми, які регулюють статут (положення) релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому ст.14 цього Закону.

Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству (ч. ч. 1-5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Порядок реєстрації статутів (положень) релігійних організацій визначає ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Отже, статут релігійної організації - це установчий документ, на підставі якого діє релігійна організація, він містить норми, обов`язкові для її членів, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Підставами для визнання недійсним статуту релігійної організації є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка його оскаржує (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 922/2200/19).

При вирішенні спору про визнання недійсними положень установчих документів юридичної особи судом має бути зазначено яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються.

При зверненні до суду з вказаним позовом позивач зазначав, що рішення загальних зборів членів релігійної громади, Релігійної організації Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, оформлені протоколом №7 від 17.07.2022, прийняті за відсутності кворуму, особами, що не є членами релігійної організації, без дотримання процедур, передбачених діючим Статутом.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Проте, суд зазначає, що у прохальній частині позивачем не заявлено позовної вимоги про визнання рішень загальних зборів членів релігійної громади, Релігійної організації Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, оформлених протоколом №7 від 17.07.2022, недійсними, а питання встановлення осіб, які приймали участь у голосуванні на таких зборах, їх повноваження та кількість не входить до предмету доказування по даній справи.

Враховуючи встановлені обставини та наявні матеріали справи, суд не приймає до уваги доводи позивача щодо недотримання порядку скликання й проведення загальних зборів членів релігійної громади, Релігійної організації Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, проведених 17.07.2022, за результатами проведення яких складено протоколом №1, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Що стосується належно обраного позивачем способу захисту порушеного права, Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 сформовано висновок, що зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції, а судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

Однак, суд зазначає, що з огляду на правовідносини, які наразі склалися між сторонами, виокремлення такої позовної вимоги, як визнання недійсним статуту релігійної організації, не є достатньою та вичерпною, в даному випадку, вимогою, натомість для визнання недійсним статуту релігійної організації, про що просить позивач, без заявлення додаткової вимоги про визнання недійсним результатів загальних зборів та визнання недійсним прийнятих на таких зборах рішень фактично не вбачається за можливе встановити і недійсність Статуту в новій редакції.

Отже, виходячи із заявлених позивачем вимог саме до відповідача, у даній справі фактично підлягають з`ясуванню обставини щодо дотримання відповідачем вимог чинного законодавства при реєстрації Статуту релігійної організації в новій редакції.

Відповідно до статті 14 Закону № 987-XI для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статутів (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Відповідно до статті 15 Закону № 987-XI у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Суд зазначає, що пред`явлення позовної вимоги про визнання недійним Статуту до обласної державної адміністрації, якою не вчинялися дії щодо предмета спору (прийняття Статуту в новій редакції) та яка взагалі не повинна втручатися в діяльність релігійних організацій, а має діяти виключно в межах визначених дискреційних повноважень є безпідставним, натомість незгода позивача з діями осіб, які прийняли відповідне рішення про зміну підлеглості релігійної громади, повинно доводитися інших способом.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Залізницького Михайла Максимовича до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) про визнання недійсним Статуту релігійної організації у новій редакції є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 13.12.2023.

Суддя А.І. Привалов