Постанова

від 25.03.2024 по справі 910/10571/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2024 р. Справа№ 910/10571/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.;

представників сторін

від позивача: ОСОБА_1, адвокат Юзефович А.О.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Йосипенко С.Т.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 (оприлюднено 18.11.2023)

у справі № 910/10571/23 (суддя Привалов А.І.)

за позовом ОСОБА_1 керівника (настоятеля) Релігійної організації "СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ БІЛОЦЕРКІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ"

до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації)

третя особа Релігійна організація «Релігійна громада Свято-троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м.Богуслав Київської області»

про визнання недійсним Статуту релігійної організації у новій редакції

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 як керівник (настоятель) Релігійної організації "СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ БІЛОЦЕРКІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необхідність скасування статуту в новій редакції у зв`язку з тим, що останній прийнято із порушенням компетенції органу, що видав даний акт, зокрема особами, що не є членами релігійної організації, за відсутності кворуму, без дотримання процедур, передбачених діючим статутом; посадовими особами відповідача не було перевірено відповідність поданих на реєстрацію документів законодавству та чинному статуту релігійної громади.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Релігійну організацію «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Богуслав Київської області.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі 910/10571/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд вказав, що пред`явлення позовної вимоги про визнання недійним статуту до обласної державної адміністрації, якою не вчинялися дії щодо предмета спору (прийняття статуту в новій редакції) та яка взагалі не повинна втручатися в діяльність релігійних організацій, а має діяти виключно в межах визначених дискреційних повноважень є безпідставним, натомість незгода позивача з діями осіб, які прийняли відповідне рішення про зміну підлеглості релігійної громади, повинно доводитися інших способом.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/10571/23 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Апелянт не погоджується з доводами суду першої інстанції про необхідність заявлення вимог про визнання недійсними загальних зборів, проведених невідомими особами, які не є і не були членами місцевої релігійної громади, оскільки подібні вимоги та їх розгляд фактично легітимізує зібрання, проведене невідомими особами, а також прийняті ними рішення. Апелянт вважає, що рішення вказаного зібрання, оформленні Протоколом №1 від 17.07.2022, є нікчемними та такими, що не породжують будь-яких правових наслідків, у зв`язку з чим, вимога про їх оскарження була б неефективною та такою, що суперечить принципу процесуальної економії.

Також скаржник зазначає, що судом не були враховані доводи позивача про те, що дійсне волевиявлення місцевої релігійної громади, яка реалізувала своє відповідне право визначити свою підлеглість у канонічних та організаційних питаннях, зафіксоване у протоколі №7 від 17.07.2022. Жодних інших рішень релігійна громада не ухвалювала, у зв`язку з чим, підстав для здійснення державної реєстрації нової редакції статуту, якою були змінені назва, місцезнаходження і керівництво Релігійної організації «СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ БІЛОЦЕРКІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ» та яка позбавила можливості позивача вільно реалізувати свої релігійні потреби, брати участь у релігійній організації та її очолювати у відповідача не було.

Скаржник стверджує, що при зверненні до відповідача невідомими особами не було подано повного пакету документів, передбаченого Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», необхідного для здійснення державної реєстрації нової редакції статуту Релігійної організації «СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ БІЛОЦЕРКІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ», зокрема, не було подано: заяву підписану керівником або уповноваженим представником Релігійної організації «СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ БІЛОЦЕРКІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ»; належним чином засвідчену копію протоколу загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін у Статут (положення) релігійної громади; оригінал чи належним чином засідчену копію чинної на дату подання документів редакції статуту з відміткою про державну реєстрацію (зі змінами); оригінал свідоцтва про державну реєстрацію Релігійної організації «ВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ БІЛОЦЕРКІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ»; належним чином засвідчену копію документа про право власності чи користування приміщенням або письмової згоди власника на надання адреси (Київська область, м.Богуслав, вул. Орлика Пилипа, буд. 6).

Апелянт також наголошує, що рішення про здійснення державної реєстрації нової редакції статуту Релігійної організації «СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ БІЛОЦЕРКІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ» було прийнято саме відповідачем, без наявності для цього будь-яких підстав, без ухвалення відповідного рішення місцевою релігійною громадою та без отримання усіх необхідних для такої дії документів. Відповідач фактично утрутився в діяльність релігійної громади та сприяв порушенню релігійних прав позивача. Тому, на думку апелянта, Київська обласна державна (Київська обласна військова адміністрація) адміністрація є у даній справі належним відповідачем.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, третя особа, Релігійна організація «Релігійна громада Свято-троїцька парафія Київської єпархії Української православної церкви» у своєму відзиві, наданому до суду 26.01.2024, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, відповідач вказує, що статут Релігійної організації «Релігійна громада Свято-троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м.Богуслав Київської області» у новій редакції може бути визнаний недійним як такий, що суперечить вимогам законодавства, якщо або його положення, або діяльність релігійної громади на його підставі суперечать законодавству України. Натомість, позивач у позовній заяві підставою недійсності статуту Релігійної організації «Релігійна громада Свято-троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м.Богуслав Київської області» у новій редакції вказує лише на відсутність повноважень у органу (загальних зборів членів Релігійної громади 17.07.2022), який його прийняв. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним статуту в новій редакції повністю обґрунтовані незаконністю загальних зборів, рішення яких оформлені протоколом № 1 від 17.07.2022 та якими була прийнята нова редакція статуту. Тому, як у будь-яких корпоративних правовідносинах, наслідки певного рішення (в даному випадку недійсність статуту) можливі лише у випадку недійсності безпосередньо самого рішення загальних зборів членів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м.Богуслав Київської області» 17.07.2022, чого позивачем не заявлено у позовній заяві.

Третя особа вважає, що факт існування рішення Релігійної організації "СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ БІЛОЦЕРКІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ", оформленого протоколом №7 від 17.07.2022 про незгоду змінювати підлеглість, з точки зору існування рішення Релігійної організації «Релігійна громада Свято-троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м.Богуслав Київської області», оформленого протоколом №1 від 17.07.2022 про зміну підлеглості, свідчить про існування частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості, що не є перешкодою для прийняття рішення про зміну канонічної підлеглості релігійної громади, до якої такі люді належать.

Також третя особа зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 дійшла висновку, що спір стосовно зміни релігійною організацією своєї підлеглості у канонічних і організаційних питаннях є корпоративним спором між релігійною організацією та її учасником (засновником членом) щодо управління такою юридичною особою, який має розглядатись у порядку господарського судочинства. Тобто, відповідачем у такому спорі має бути релігійна організація, обласна державна адміністрація до таких корпоративних правовідносин не має жодного відношення, оскільки остання діє виключно в межах визначених дискреційних повноважень.

Крім того, третя особа зауважує, що в межах даної справи розглядається корпоративний спір, який виник між членами релігійної громади щодо управління релігійною громадою (зміною підлеглості), а не адміністративний - в межах якого і може встановлюватись законність або незаконність дій державного реєстратора в разі вчинення реєстраційних дій на підставі подання неповного переліку документів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 справу № 910/10571/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2024 поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/10571/23. Відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 26.02.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі № 910/10571/23 на 18.03.2024.

Судове засідання 18.03.2024 не відбулось у зв`язку із перебуванням головуючого судді Майданевича А.Г. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 перепризначено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі № 910/10571/23 на 25.03.2024.

Явка учасників у судове засідання

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 25.03.2024, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином шляхом направлення електронних документів (ухвали від 11.01.2024, від 26.02.2024, від 19.03.2024) до електронного кабінету відповідача, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних документів, наявними у матеріалах справи.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка сторін обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Позиції учасників справи

Позивач та його представник у судовому засіданні апеляційної інстанції 25.03.2024 підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник третьої особи у судовому засіданні апеляційної інстанції 25.03.2024 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів №152 від 12.09.1991 зареєстровано статути релігійних громад Української православної церкви в населених пунктах, зокрема, м. Богуслав Богуславського району.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади №152/12 від 12.09.1991 зареєстровано статут Української православної церкви, діяльність якої поширюється на місто Богуслав Богуславського району.

Указом Білоцерківської єпархії Української православної церкви №146 від 10.08.1998 ОСОБА_1 призначено настоятелем Свято-Троїцького храму м. Богуслав.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації №86 від 01.03.2006 зареєстровано зміни до статуту релігійної громади Української православної церкви (Свято-Троїцька парафія) м. Богуслав.

Рішенням Парафіяльних зборів Релігійної організації «Свято-Троїцька парафія Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви», оформленим протоколом №6 від 26.06.2022, обрано ОСОБА_2 секретарем, переобрано Парафіяльну раду у складі: ОСОБА_1 - голова, ОСОБА_3 - помічник голови, ОСОБА_4 - казначей, терміном на 3 роки; переобрано ревізійну комісію; створено реєстр прихожан Свято-Троїцької парафії через подані ними особисто заяви настоятелю.

Рішенням загальних зборів членів релігійної громади, Релігійної організації Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, оформленим протоколом №7 від 17.07.2022, на яких були присутні 241 особи з 273 членів громади, вирішено:

1. Обрати голову зборів;

2. Обрати лічильну комісію;

3. Не підтримувати ініціативу настоятеля ОСОБА_1 щодо переходу зборів релігійної громади релігійної організації Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії до Управління Київської єпархії Української православної церкви (православної церкви України) код ЄДРПОУ 36800000 чи підлеглим Управлінню Київської єпархії Української православної церкви (православної церкви України) ЄДРПОУ 36800000 структурним парафіям чи будь-яким іншим релігійним організаціям, вирішили залишитись у лоні Української православної церкви під управлінням Митрополита Онуфрія;

4. Уповноважити Голову загальних зборів релігійної громади, Релігійної організації Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, настоятеля ОСОБА_1 на підписання даного протоколу загальних зборів;

5. Залишити статут релігійної громади, Релігійної організації «Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії», місцезнаходження юридичної особи: Київська обл., Обухівський р-н, м. Богуслав, вул. Пилипа Орлика (колишня Карла Маркса) будинок №7, ЄДРПОУ: 25301607 - без запропонованих змін.

Рішенням загальних зборів релігійної громади Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви м. Богуслав Київської області, оформленим протоколом №1 від 17.07.2022, на яких були присутні 222 особи з 225 членів громади, вирішено:

- змінити підлеглість релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної Церкви України, а також визначити, що релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) та Київській Митрополії Української православної церкви (Православної церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України);

- змінити офіційне найменування, визначивши таке нове: повне найменування РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) М. БОГУСЛАВ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ", скорочене найменування РО "РГ СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ (ПЦУ) М. БОГУСЛАВ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ";

- змінити місцезнаходження на нову адресу, а саме: Київська область, м. Богуслав, вул. Орлика Пилипа, 6;

- прийняти статут в новій редакції і передати його на затвердження Єпархіальному архієрею Київської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України), Митрополиту Київському і всієї України;

- обрати головою парафіяльної ради Релігійної громади ОСОБА_5 , помічником голови - ОСОБА_6 та скарбником - ОСОБА_7 , строком на три роки;

- обрати ОСОБА_8 головою ревізійної комісії, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - членами ревізійної комісії, строком на три роки;

- уповноважити голову та секретаря загальних зборів на підписання прийнятого статуту у новій редакції, а також протоколу і додатків до нього;

- провести реєстрацію статуту у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про релігійну громаду, що містяться в ЄДРПОУ. Уповноважити ОСОБА_5 на представництво інтересів релігійної громади.

Розпорядженням митрополита Київського і всієї України №281 від 20.07.2022 релігійну громаду Свято-Троїцьку парафію м. Богуслав Обухівського району Київської області прийнято до складу Київської єпархії Української Православної Церкви.

Розпорядженням начальника Київської обласної державної адміністрації №752 від 19.10.2022 зареєстровано статут Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Богуслав Київської області».

Звертаючись з позовною заявою позивач зазначає, що рішення загальних зборів релігійної громади Свято-Троїцької парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви м. Богуслав Київської області, оформлені протоколом №1 від 17.07.2022, прийняті за відсутності кворуму, особами, що не є членами релігійної організації, без дотримання процедур, передбачених діючим статутом. А тому статут Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Богуслав Київської області» в новій редакції було прийнято з порушенням компетенції органу, який прийняв відповідні рішення, із порушенням компетенції відповідача, без перевірки відповідності поданих на реєстрацію документів вимогам законодавства та з порушенням прав позивача. У зв`язку з чим, позивач просить визнати недійсною зареєстровану відповідно до розпорядження начальника Київської обласної державної адміністрації №752 від 19.10.2022 нову редакцію статуту Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Богуслав Київської області».

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позов у цій справі подано ОСОБА_1 як керівником (настоятелем) Релігійної організації "СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ БІЛОЦЕРКІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ" до Київської ОДА про визнання недійним статуту релігійної організації у новій редакції прийнятого на підставі рішення загальних парафіяльних зборів релігійної організації про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях цієї релігійної громади.

Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», який був прийнятий 23.04.1991 та набув чинності 06.06.1991 (далі - Закон №987- ХІІ).

31.01.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» №2673-VIII від 17.01.2019, яким внесено зміни до Закону №987-ХІІ та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в частині уточнення процедури та механізмів зміни приналежності релігійних громад до релігійних центрів (управлінь), діючих в Україні та за її межами, а також закріплено право релігійних громад на вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту громади. Так, змінено положення статей 7, 8, 14, 18 Закону №987-ХІІ, а також статей 1, 9, 17, 29 Закону України «Про держану реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону №987-ХІІ (в редакції Закону №2673-VIII, чинного на час виникнення спірних правовідносин у справі) держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону (частини четверта - шоста статті 8 Закону №987-ХІІ).

Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Колегія суддів звертає увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, від 18.03.2020 у справі № 466/6221/16-а, від 15.04.2020 у справі № 804/14471/15, від 03.11.2020 у справі № 922/88/20.

Відповідно до п.8 статуту Свято-Троїцької парафії м. Богуслав Київської області Української Православної церкви Білоцерківської єпархії органами парафіяльного управління є: Парафіяльні збори, очолювані настоятелем та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю.

Згідно з п.9 статуту Парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті. Парафіяльні збори скликаються настоятелем, Парафіяльною радою (або за благословенням архієрея благочинним) не рідше одного разу на рік.

Суд звертає увагу, що на виконання Закону № 4128-Д (частиною 3 Розділом II "Прикінцеві положення") релігійна громада повинна була привести свій статут у строк до 31.01.2020 (включно) у відповідність до Закону № 4128-Д та відповідно до зазначених вище положень.

Враховуючи положення частини 3 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", суд зазначає, що вимогами чинного законодавства закріплено право релігійної громади (без настоятеля) скликати загальні збори щодо вирішення питання про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту релігійної організації, при цьому рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Таким чином, загальні збори релігійної організації наділені виключною компетенцією відносно визначення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також - затвердження нової редакції статуту, натомість у випадку невідповідності положень статуту нормам законодавства мають застосовуватись положення закону, які мають вищу юридичну силу.

Стаття 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" містить норми, які регулюють статут (положення) релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому ст.14 цього Закону.

Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству (ч. ч. 1-5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Порядок реєстрації статутів (положень) релігійних організацій визначає ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Отже, статут релігійної організації - це установчий документ, на підставі якого діє релігійна організація, він містить норми, обов`язкові для її членів, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Підставами для визнання недійсним статуту релігійної організації є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка його оскаржує (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 922/2200/19).

При вирішенні спору про визнання недійсними положень установчих документів юридичної особи судом має бути зазначено яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються.

Як уже зазначалося вище, позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що рішення загальних парафіяльних зборів членів релігійної організації «Релігійна громада Свято-троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м.Богуслав Київської області» оформлені протоколом №1 від 17.07.2022, прийняті за відсутності кворуму, особами, що не є членами релігійної організації, без дотримання процедур, передбачених діючим статутом.

Судом першої інстанції встановлено, що передумовами звернення позивача до суду у цій справі є: 1) прийняття членами релігійної громади (222 особи) рішень, оформлених протоколом №1 від 17.07.2022, зокрема щодо зміни підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної Церкви України, а також визначення, що релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) та Київській Митрополії Української православної церкви (Православної церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) з відповідним внесенням змін до статуту релігійної організації (позивача) та 2) подальша державна реєстрація нової редакції статуту, затвердженої цим рішенням релігійної громади».

Тобто передумовами звернення позивача до суду у цій справі є, по-перше, прийняття загальними зборами рішення, оформленого протоколом № 1 від 17.07.2022, яким у тому числі затверджено нову редакцію статуту релігійної організації, у зв`язку із зміною її канонічної підлеглості, а по-друге, подальша реєстрація нової редакції статуту у зв`язку з прийнятим рішенням.

Саме рішення загальних зборів релігійної громади (релігійної організації) містить волевиявлення членів цієї громади (її частини). Нова редакція статуту релігійної організації є результатом волевиявлення членів цієї релігійної громади (її частини), відображеним у рішенні загальних зборів, яке залишається первісним у спірних правовідносинах, що склалися.

Отже, вимога щодо дійсності нової редакції статуту релігійної організації «Релігійна громада Свято-троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м.Богуслав Київської області», оскарження якої визначено як предмет спору у цій справі, по суті є похідною вимогою від спору щодо правомірності рішення загальних зборів членів релігійної організації.

Проте, у прохальній частині позивачем не заявлено позовної вимоги про визнання рішень загальних зборів членів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м.Богуслав Київської області», оформлених протоколом №1 від 17.07.2022, недійсними, а питання встановлення осіб, які приймали участь у голосуванні на таких зборах, їх повноваження та кількість не входить до предмету доказування у даній справі.

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку та не прийняв до уваги доводи позивача щодо недотримання порядку скликання й проведення загальних зборів членів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м.Богуслав Київської області», проведених 17.07.2022, за результатами проведення яких складено протоколом №1, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Стосовно належно обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд першої інстанції звернув увагу на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, що зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції, а судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту релігійної організації в попередній редакції.

Водночас, суд першої інстанції вірно зазначив, що з огляду на правовідносини, які наразі склалися між сторонами, виокремлення такої позовної вимоги, як визнання недійсним статуту релігійної організації, не є достатньою та вичерпною, в даному випадку, вимогою, натомість для визнання недійсним статуту релігійної організації, про що просить позивач, без заявлення додаткової вимоги про визнання недійсним результатів загальних зборів та визнання недійсним прийнятих на таких зборах рішень фактично не вбачається за можливе встановити і недійсність статуту в новій редакції.

Отже, виходячи із заявлених позивачем вимог саме до відповідача, у даній справі фактично підлягають з`ясуванню обставини щодо дотримання відповідачем вимог чинного законодавства при реєстрації статуту релігійної організації в новій редакції.

Відповідно до статті 14 Закону № 987-XI для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статутів (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Відповідно до статті 15 Закону № 987-XI у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що пред`явлення позовної вимоги про визнання недійним Статуту до обласної державної адміністрації, якою не вчинялися дії щодо предмета спору (прийняття Статуту в новій редакції) та яка взагалі не повинна втручатися в діяльність релігійних організацій, а має діяти виключно в межах визначених дискреційних повноважень є безпідставним, натомість незгода позивача з діями осіб, які прийняли відповідне рішення про зміну підлеглості релігійної громади, повинно доводитися інших способом.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 дійшла висновку, що спір стосовно зміни релігійною організацією своєї підлеглості у канонічних і організаційних питаннях є корпоративним спором між релігійною організацією та її учасником (засновником (засновником, членом) щодо управління такою юридичною особою, який має розглядатитись у порядку господарського судочинства.

Тобто відповідачем у таком спорі має бути релігійна організація, обласна державна адміністрація до таких корпоративних правовідносин жодного відношення не має, оскільки остання має діяти виключно в межах визначених дискреційних повноважень.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та до уваги колегією суддів не приймаються з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі № 910/10571/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі № 910/10571/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі № 910/10571/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі № 910/10571/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/10571/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 01.04.2024.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім