Постанова

від 11.12.2023 по справі 127/12358/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 127/12358/19

провадження № 61-5835св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Вінницька міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Караванська Тетяна Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вінницької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Караванської Тетяни Іванівни про визнання незаконним та скасування рішень, державних актів, визнання недійсними договору купівлі-продажу і договору оренди, скасування рішення державного реєстратора

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2022 року, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2022 року у складі судді Іщук Т. П., додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, просили визнати незаконними та скасувати пункти 1, 8, 8.1, 8.2 рішення 10-ї сесії 5-го скликання Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 662 «Про затвердження проектів відведення земельних ділянок та передачу земельних ділянок у власність і оренду та внесення змін в пункт 2.8 рішення виконкому міської ради від 24 лютого 2000 року № 217 і пункт 5 рішення міської ради від 22 вересня 2006 року № 374» в частині: затвердження проектів відведення земельних ділянок ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ; передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0187 га, кадастровий номер 0510100000:03:007:0077, розташованої на АДРЕСА_1 ; передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0051 га, кадастровий номер 0510100000:03:007:0080, розташованої на АДРЕСА_1 ; передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0264 га, кадастровий номер 0510100000:03:007:0079, розташованої на АДРЕСА_1 ;

визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме: державні акти серії ЯД 375470, ЯД 375459, видані 08 серпня 2007 року ОСОБА_4 ; державні акти серії ЯД 375463, ЯД 375461, видані 08 серпня 2007 року ОСОБА_3 ;

визнати незаконним та скасувати рішення 65-ї сесії 6-го скликання Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2211 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення та продовження терміну укладення договорів оренди» щодо продажу ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0032 га, кадастровий номер 510100000:03:007:0312, розташованої на АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0032 га, кадастровий номер 510100000:03:007:0312, розташованої на АДРЕСА_1 , укладений 27 липня 2015 року між Вінницькою міською радою та ОСОБА_4 ;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23173728 від 27 липня 2015 року, прийняте приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Караванською Т. І.;

визнати незаконним та скасувати пункт 17 рішення 58-ї сесії 6-го скликання Вінницької міської ради від 26 грудня 2014 року № 1963 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу громадянам у власність», яким ОСОБА_3 передано земельну ділянку площею 0,0075 га, кадастровий номер 0510100000:03:007:0313, розташовану на АДРЕСА_1 , у короткострокову оренду строком на 4 роки 10 місяців;

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,0075 га, кадастровий номер 510100000:03:007:0313, розташованої на АДРЕСА_1 , укладений 28 вересня 2015 року між Вінницькою міською радою та ОСОБА_3 , зареєстрований Департаментом комунальних ресурсів Вінницької міської ради 06 жовтня 2015 року за № 01593.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 жовтня 1955 року № 28/950 затверджувались матеріали обміру будівельного кварталу № 179, в яких міститься інформація, зокрема, про розмір, конфігурацію та межі земельної ділянки площею 0,0901 га, зареєстрованої за ними, тобто землекористувачами будинковолодіння АДРЕСА_2 .

Вони набули право власності на частку в цьому будинковолодінні, а отже, до них перейшло право користування земельною ділянкою відповідно до частки у праві власності на будинковолодіння на підставі земельного законодавства, яке діяло на час набуття права власності на ці частки, зокрема ОСОБА_1 - на підставі статті 90 ЗК УРСР (в редакції 1970 року) згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 23 грудня 1985 року, а ОСОБА_2 - на підставі статті 30 ЗК України (в редакції 1990 року) згідно з біржовим контрактом від 14 квітня 1997 року.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 14 лютого 1985 року № 75 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 як співвласникам вказаного будинковолодіння надано в постійне користування додатково лишки площею 160,0 кв. м на АДРЕСА_3 , а тому загальна площа земельної ділянки закріпленої за будинковолодінням позивачів, становить 1 061,0 кв. м.

Рішенням Староміського районного народного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року у справі № 2-50/90 встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 1 061,0 кв. м за АДРЕСА_1 за фактичним використанням та згідно із судово-технічною експертизою від 04 січня 1990 року виділено в користування, зокрема, ОСОБА_1 - 348,2 кв. м, в тому числі під будівлі - 45,6 кв. м, під двір - 70,5 кв. м, під сад - 232,1 кв. м; ОСОБА_6 - 171,0 кв. м, в тому числі під будівлі - 73,7 кв. м, під двір - 97,3 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 28 лютого 1991 року № 56 ОСОБА_1 та ОСОБА_6 додатково виділено в постійне користування земельну ділянку на АДРЕСА_3 площею 288,0 кв. м і 36,0 кв. м в загальне користування у зв`язку з влаштуванням проїзду довжиною 12 м, шириною 3 м.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02 жовтня 1991 року № 355 «Про впорядкування та закріплення земельних ділянок в індивідуальні забудові» земельна ділянка площею 61,0 кв. м на АДРЕСА_1 була передана ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , але в цій частині це рішення було скасоване пунктом 5 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 04 листопада 1991 року № 385 «Про впорядкування та закріплення земельних ділянок в індивідуальні забудові», оскільки ця земельна ділянка надавалася за рахунок земель, якими вже користувались позивачі.

У 2008 році з`ясувалося, що Вінницька міська рада знову надала ОСОБА_4 та ОСОБА_10 земельну ділянку за рахунок земель позивачів, у зв`язку з чим в 2009 році вони звертались до суду із позовом та просили визнати незаконним і скасувати рішення Вінницької міської ради та державні акти (справа № 2-101/09). В ході розгляду вказаної справи було проведено судову будівельно-технічну експертизу.

З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 січня 2010 року відомо, що частина земельної ділянки площею 47 кв. м виділена ОСОБА_1 як співвласнику будинковолодіння АДРЕСА_3 відповідно до рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року та надана в короткострокову оренду ОСОБА_4 , ОСОБА_3 як співвласникам будинковолодіння АДРЕСА_1 відповідно до рішення Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 662;

частина земельної ділянки площею 20,0 кв. м виділена ОСОБА_1 як співвласнику будинковолодіння АДРЕСА_3 на підставі рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року та надана у приватну власність ОСОБА_4 як співвласнику будинковолодіння АДРЕСА_1 відповідно до державного акта від 08 серпня 2007 року серії ЯД № 375470;

частина земельної ділянки площею 2,0 кв. м виділена ОСОБА_2 як співвласнику будинковолодіння АДРЕСА_3 на підставі рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року та надана у приватну власність ОСОБА_3 як співвласнику будинковолодіння АДРЕСА_1 відповідно до державного акта від 08 серпня 2007 року серії ЯД № 375461;

частина земельної ділянки площею 1,0 кв. м виділена ОСОБА_2 як співвласнику будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року та надана у приватну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_3 як співвласникам будинковолодіння АДРЕСА_1 відповідно до державного акта від 08 серпня 2007 року серії ЯД № 375463;

частина земельної ділянки площею 14 кв. м виділена ОСОБА_1 на підставі рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року як співвласнику будинковолодіння АДРЕСА_1 та надана в корострокову оренду ОСОБА_11 як співвласнику будинковолодіння АДРЕСА_4 відповідно до договору оренди від 23 жовтня 2008 року.

Вказують, що оспорюване рішення Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 662 прийняте з порушенням законодавства, оскільки земельні ділянки надавалися в користування відповідачів за рахунок належних позивачам земельних ділянок без їх вилучення (викупу), чим порушено їхні права.

З інформації, що міститься в публічній кадастровій карті та інформаційній довідці з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26 березня 2019 року № 160954814, позивачам стало відомо, що земельна ділянка площею 0,0107 га, кадастровий номер 0510100000:03:007:0073, за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебувала в оренді у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 строком на 4 роки 10 місяців на підставі договору оренди від 04 липня 2007 року № 0407000300153, в 2014 році була поділена. За результатом поділу утворились дві нові земельні ділянки, а саме: одна площею 0,0032 га з кадастровим номером 051010000003:007:0312 та інша площею 0,0075 га з кадастровим номером 05101000003:007:0313. У подальшому земельну ділянку площею 0,0032 га, кадастровий номер 051010000003:007:0312, придбав ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 липня 2015 року, що укладений між ним і Вінницькою міською радою, а інша земельна ділянка залишилась у комунальній власності.

Вважають, що договір купівлі-продажу земельної ділянки та договір оренди порушують їх права, а тому є недійсними.

Також вказували на переривання позовної давності у зв`язку зі зверненням до суду в порядку іншого судочинства.

У зв`язку з цим позивачі просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 30 липня 2019 року за клопотанням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 призначив судову земельно-технічну експертизу.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 07 грудня 2022 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про призначення повторної земельно-технічної експертизи відмовив.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що заявники не довели наявність підстав для призначення у цій справі повторної експертизи. Суд виходив з того, що висновок проведеної експертизи є достатньо обґрунтованим, логічним та об`єктивним, наданий у межах компетенції експерта та в межах поставлених питань, істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, не встановлено.

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 08 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 17 рішення 58-ї сесії 6-го скликання Вінницької міської ради від 26 грудня 2014 року № 1963 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 28 вересня 2015 року між Вінницькою міською радою і ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 0,0075 га, кадастровий номер 510100000:03:007:0313, розташованої на АДРЕСА_1 , не призведе до поновлення прав позивачів, відновлення користування спірною земельною ділянкою, а отже, такі вимоги є неефективним способом захисту прав позивачів, які потребуватимуть додаткових засобів судового захисту.

Відмовляючи в задоволенні позову щодо визнання незаконним та скасування рішення 65-ї сесії 6-го скликання Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2211, яким передано у власність шляхом продажу ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0032 га, кадастровий номер 510100000:03:007:0312, суд виходив з того, що задоволення таких позовних вимог є непропорційним втручанням у мирне володіння майном законного власника.

Позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 27 липня 2015 року між Вінницькою міською радою і ОСОБА_4 , та про скасування рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень від 27 липня 2015 року, індексний номер 23173728 є похідними від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення 65-ї сесії 6-го скликання Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2211, у задоволенні якої відмовлено, тому вони також задоволенню не підлягають.

Вважаючи обґрунтованим вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 662 в частині передачі ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 264,0 кв. м на АДРЕСА_1 та недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на його підставі, суд відмовив в задоволенні у зв`язку з пропуском позовної давності.

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про розподіл судових витрат, яка мотивована наміром подати апеляційну скаргу та можливим їх розподілом у суді апеляційної інстанції.

Вінницький міський суд Вінницької області додатковим рішенням від 15 грудня 2022 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про розподіл судових витрат відмовив.

Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що в задоволенні позову було відмовлено повністю, тому немає підстав для розподілу понесених позивачами витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Вінницький апеляційний суд постановою від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2022 року, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2022 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 грудня 2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Також апеляційний суд погодився й з висновками місцевого суду про відмову в задоволенні клопотання позивачів про призначення повторної земельно-технічної експертизи та про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2022 року, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2022 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16, від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15, № 522/2201/15, № 522/2110/15, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 та постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 127/9859/14, від 31 січня 2018 року у справі № 911/1563/17, від 29 січня 2020 року у справі № 127/21638/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 128/2924/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 913/661/17, від 06 березня 2019 року у справі № 914/2687/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 902/326/16, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, від 07 вересня 2020 року у справі № 904/1080/19.6.14, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанції: щодо відсутності у позивачів права на земельну ділянку; щодо обрання неефективного способу захисту з огляду на те, що під час розгляду справи строк дії договору оренди закінчився; щодо пропуску позовної давності до частини заявлених вимог.

Крім того, скарга містить доводи про те, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про призначення повторної експертизи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки висновок експерта від 30 листопада 2021 року № ОС-360 є необґрунтованим і таким, що суперечить іншим матеріалам справи та викликає сумніви в його правильності, що є безумовною підставою для призначення повторної судової земельно-технічної експертизи.

У травні 2023 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що за будинковолодінням АДРЕСА_5 ), співвласниками якого є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 06 жовтня 1955 року № 28/950 закріплена земельна ділянка площею 901,0 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 14 лютого 1985 року № 75 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 надано в постійне користування лишки площею 160,0 кв. м на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину, виданим 23 грудня 1985 року державним нотаріусом Другої Вінницької державної нотаріальної контори Курбатовою О. П., є власником 8/25 часток будинковолодіння на АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7 . Частка у праві власності на це будинковолодіння за ОСОБА_1 зареєстрована 03 січня 1986 року Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Вінницьке ООБТІ»).

Рішенням Староміського районного народного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року у справі № 2-50/90 установлено порядок користування земельною ділянкою площею 1 061,0 кв. м на АДРЕСА_1 за фактичним використанням та відповідно до судово-технічної експертизи від 04 січня 1990 року виділено в користування, зокрема, ОСОБА_1 - 348,2 кв. м, в тому числі під будівлі - 45,6 кв. м, під двір - 70,5 кв. м, під сад - 232,1 кв. м; ОСОБА_6 - 171,0 кв. м, в тому числі під будівлі - 73,7 кв. м, під двір - 97,3 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 28 січня 1991 року № 56 за домоволодінням ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на АДРЕСА_6 закріплено земельну ділянку площею 288,0 кв. м в постійне користування та 36,0 кв. м в загальне користування у зв`язку з облаштуванням під`їзду довжиною 12 м та шириною 3 м.

ОСОБА_2 на підставі біржового контракту купівлі-продажу нерухомості Вінницької товарної універсальної біржі від 14 квітня 1997 року № 154 року є власником 3/25 часток будинковолодіння на АДРЕСА_1 . Частка у праві власності на вказане будинковолодіння за ОСОБА_2 зареєстрована 18 квітня 1997 року КП «Вінницьке ООБТІ».

Іншими співвласниками цього домоволодіння є ОСОБА_12 , яка є власником 13/50 часток цього будинковолодіння, та ОСОБА_13 (спадкоємець співвласника ОСОБА_8 ) - 3/10 часток, що не заперечується сторонами, а також підтверджується інформацією з технічного паспорта на садибний житловий будинок АДРЕСА_7 .

Із довідки КП «Вінницьке ООБТІ» від 15 березня 2011 року № 1563 відомо, що відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи № 3248 нумерація будинку АДРЕСА_7 , змінювалась таким чином: з 1955 року - АДРЕСА_8 , з 1966 року - АДРЕСА_9 , з 1973 року - АДРЕСА_10 , з 1982 року - АДРЕСА_11 , з 1987 року - АДРЕСА_7 .

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є співвласниками будинковолодіння на АДРЕСА_1 , нумерація якого змінювалася, що не заперечували сторони.

За будинковолодінням АДРЕСА_12 згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 06 жовтня 1955 року № 28/950 закріплено земельну ділянку площею 398,0 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Староміської районної ради народних депутатів від 19 липня 1989 року № 181 дозволено ОСОБА_4 будівництво сараю на АДРЕСА_1 розміром 2,4 х 5,4 м з погрібом під ним, уборної, вигріба і підпірної стіни. Завершення будівництва цих об`єктів відображено в технічному паспорті на будинок станом на 29 листопада 1989 року.

Пунктом 1.37 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 02 жовтня 1991 року № 355 «Про впорядкування та закріплення земельних ділянок в індивідуальні забудові» було закріплено за домоволодіннями ОСОБА_4 та ОСОБА_10 на АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 61 кв. м в постійне користування, однак цей пункт рішення був скасований пунктом 5 рішення виконавчого комітету Вінницької міської Ради народних депутатів від 04 листопада 1991 року № 385 «Про впорядкування та закріплення земельних ділянок в індивідуальні забудові».

Пунктом 2.8 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 24 лютого 2000 року № 217 «Про передачу і надання земельних ділянок громадянам у приватну власність і користування та виділення в окреме будинковолодіння» ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 245,0 кв. м на АДРЕСА_1 , а земельну ділянку (двір) площею 29,0 кв. м залишено в постійному спільному користуванні співвласників цього будинковолодіння згідно з інвентарними даними від 22 січня 1997 року.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 31 серпня 2004 року у справі № 2-117-04 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 про усунення перешкод користування житловим будинком та відшкодування матеріальної і моральної шкоди задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відновити знищене ними асфальтне покриття на проїзді з АДРЕСА_1 , заборонено відповідачам вирубувати (знищувати) дерева та кущові насадження, руйнувати захисне укріплення на урвищі, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 , а також виливати будь-які нечистоти, що створюють неприємні запахи, біля межових знаків (паркану), що розмежовують подвір`я (земельну ділянку ОСОБА_3 та їх земельні ділянки), стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 700,00 грн.

Рішенням Вінницької міської ради 10 сесії 5 скликання від 22 грудня 2006 року № 662 затверджено проекти відведення земельних ділянок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (пункт 1); передано ОСОБА_4 у власність земельну ділянку площею 187,0 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель міської ради (пункт 8); земельну ділянку площею 51,0 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель міської ради передано ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у спільну сумісну власність (пункт 8.1); земельну ділянку площею 107,0 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (за умови укріплення схилу, без права розорювання) за рахунок земель міської ради передано ОСОБА_4 , ОСОБА_3 в короткострокову оренду строком на 4 роки 10 місяців (пункт 8.2); у зв`язку з уточненням межі та зміни в розмірі земельної ділянки пункт 2.8 рішення виконавчого комітету від 24 лютого 2000 року № 217 викладено в новій редакції: «2.8. ОСОБА_3 площею 264,0 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 згідно з інформацією з матеріалів інвентаризації від 12 січня 2004 року» (пункт 8.3).

05 квітня 2007 року на підставі цього рішення був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,0107 га між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та Вінницькою міською радою строком на 4 роки 10 місяців з моменту прийняття рішення Вінницькою міською радою про надання земельної ділянки в оренду, термін дії якого поновлений на 4 роки 10 місяців рішеннями Вінницької міської ради від 10 лютого 2012 року № 657 та від 06 липня 2012 року № 858, про що укладена відповідна угода про поновлення договору оренди земельної ділянки № 040700300153.

Крім того, на підставі рішення Вінницької міської ради 10-ї сесії 5-го скликання від 22 грудня 2006 року № 662 також видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 08 серпня 2007 року серії ЯД № 375470 ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0187 га, кадастровий номер 0510137000:03:007:0077, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 ;

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 08 серпня 2007 року серії ЯД № 375463 ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка площею 0,0051 га, кадастровий номер 0510137000:03:007:0080, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована на АДРЕСА_1 .

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 08 серпня 2007 року серії ЯД № 375461 ОСОБА_3 належить право власності на земельну ділянку площею 0,0154 га, кадастровий номер 0510137000:03:007:0079, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 .

На підставі згаданого рішення та рішення Вінницької міської ради від 24 лютого 2000 року № 217 видано також державний акт від 08 серпня 2007 року серії ЯД № 375462 на право власності на земельну ділянку, згідно з яким ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0110 га, кадастровий номер 0510137000:03:007:0078, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_1 .

Пунктом 16 рішення 58-ї сесії 6-го скликання Вінницького міської ради від 26 грудня 2014 року № 1963 укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і Вінницькою міською радою договір оренди земельної ділянки від 04 липня 2007 року припинено. Пунктом 17 цього ж рішення ОСОБА_3 передано у короткострокову оренду строком на 4 роки 10 місяців земельну ділянку площею 75,0 кв. м, кадастровий номер 0510100000:03:007:0313, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 .

28 вересня 2015 року на підставі вказаного рішення був укладений договір оренди цієї земельної ділянки між ОСОБА_3 і Вінницькою міською радою строком на 4 роки 10 місяців з моменту прийняття рішення Вінницькою міською радою про надання земельної ділянки в оренду, тобто до 26 жовтня 2019 року.

Пунктом 16.1 зазначеного рішення ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 32,0 кв. м, кадастровий номер 0510100000:03:007:0312, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, із них 9,0 кв. м, що знаходяться в межах санітарно-захисної зони, - без права забудови, за рахунок земель комунальної власності, що перебувають у користуванні, на АДРЕСА_1 .

Рішенням 65-ї сесії 6-го скликання Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2211 вищевказану земельну ділянку передано у власність шляхом продажу ОСОБА_4 .

На підставі цього рішення 27 липня 2015 року між Вінницькою міською радою і ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Караванською Т. І., зареєстрований в реєстрі за № 391. Цього ж дня приватний нотаріус зареєстрував право власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_4 , про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 березня 2019 року № 160954814.

З висновку експерта Вінницької торгово-промислової палати за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 30 листопада 2021 року № ОС-360 відомо, що до складу землі, яка була надана у власність (оренду) ОСОБА_3 і ОСОБА_4 згідно з рішеннями 10-ї сесії 5-го скликання Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 662, 58-ї сесії 6-го скликання Вінницької міської ради від 26 грудня 2014 року № 1963, 65-ї сесії 6-го скликання Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2211, на підставі яких цим особам видані правовстановлюючі документи на земельні ділянки, увійшла земельна ділянка, зареєстрована за землекористувачами будинковолодіння АДРЕСА_2 згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 жовтня 1955 року № 28/950 та ділянка з урахуванням порядку користування, встановленого рішенням Староміського суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року, справа № 2-90. Чи ввійшла частина ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 ), надана згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 14 лютого 1985 року № 75, до складу земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 , встановити неможливо у зв`язку з відсутністю відомостей щодо меж та розташування ділянки площею 160,0 кв. м. Ділянка домоволодіння АДРЕСА_2 ), надана згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 28 лютого 1991 року № 56, до складу земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 та не межує з ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або не визнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою і третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені норми статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні норми статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме її порушеного цивільного права.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі зазначили про порушення їх прав унаслідок прийняття рішення Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 662, оскільки земельні ділянки надавалися в користування відповідачів за рахунок належних їм земельних ділянок без їх вилучення (викупу), чим порушено їхні права. Також позивачі вважають, що договір купівлі-продажу земельної ділянки та договір оренди порушують їх права, а тому є недійсними.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У пункті 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу «Перехідні положення» ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Зазначено, що ЗК УРСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Поняття користування землею у ЗК УРСР 1990 року поряд з постійним передбачало тимчасове користування.

ЗК України визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, проте не надав визначення праву тимчасового користування, яке продовжує існувати на підставі рішень, прийнятих відповідно до чинного на той час законодавства.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», визнаються державою.

Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Аналогічне положення міститься в пунктах 1 і 7 розділу X «Перехідні положення» чинного ЗК України.

Відповідно до статті 90 ЗК УРСР (у редакції 1970 року, чинній на момент набуття позивачкою частки у праві власності на будинок) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Згідно зі статтею 22 ЗК УРСР (у редакції 1970 року, чинній на день винесення рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 14 лютого 1985 року № 75 ) приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Аналогічні вимоги містились в статтях 22, 23 ЗК УРСР (у редакції 1990 року, який діяв на час винесення рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 28 січня 1991 року № 56).

Вирішуючи вимоги позову щодо визнання незаконним та скасування рішення Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 662 в частині передачі ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 264,0 кв. м. та недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на його підставі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що має місце накладення земель домоволодіння АДРЕСА_8 (нині 71/1,73) із земельною ділянкою з кадастровим номером 0510137000:03:007:0079, яка була надана відповідно до пункту 8.3 цього рішення. Зважаючи, що позивачі мають право користування цією земельною ділянкою на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 06 жовтня 1955 року № 28/950, а тому не було підстав надавати відповідачу земельну ділянку в частині, де виникло накладення земель домоволодіння АДРЕСА_8 (нині 71/1,73) із земельною ділянкою з кадастровим номером 0510137000:03:007:0079, без її попереднього вилучення, а тому вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Водночас суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зазначених вимог у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову) не перериває перебігу позовної давності, проте з урахуванням конкретних обставин справи може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

За таких обставин суди обґрунтовано спростували посилання позивачів на те, що вони подавали позов до адміністративного суду, який був залишений без розгляду, і хоча це не є підставою для переривання позовної давності, але з урахуванням конкретних обставин справи, могло бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Разом з цим, позивачі заяву про поновлення пропущеного строку не подавали.

Також суди правильно виходили з того, що задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 17 рішення 58-ї сесії 6-го скликання Вінницької міської ради від 26 грудня 2014 року № 1963 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 28 вересня 2015 року між Вінницькою міською радою і ОСОБА_3 щодо земельної ділянки, не призведе до поновлення прав позивачів на відновлення користування спірною земельною ділянкою, оскільки строк дії договору оренди на час розгляду справи закінчився.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову щодо визнання незаконним та скасування рішення 65-ї сесії 6-го скликання Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2211, яким передано у власність ОСОБА_4 шляхом продажу земельну ділянку площею 0,0032 га, з посиланням на те, що позивачі не переоформили своє право на користування земельною ділянкою. Водночас скасування як рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_4 , так і визнання недійсним договору купівлі-продажу із скасуванням державної реєстрації права власності, у зв`язку з незначним накладенням, площу якого неможливо встановити, є непропорційним втручанням у його право на вільне володіння своїм майном, що гарантоване, зокрема, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У касаційній скарзі позивачка зазначає, що неодноразово заявляла клопотання про проведення повторної експертизи, у задоволенні яких суди відмовили.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц сформульовано висновок про те, що якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Таким чином, процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме у разі, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

Встановивши, що висновок судової земельно-технічної експертизи від 30 листопада 2021 року № ОС-360 належно обґрунтований та аргументований, експерт надала пояснення щодо висновку в судовому засіданні, висновки експертизи повністю узгоджуються з іншими зібраними у справі доказами, яким було надано правову оцінку як судом першої, так і апеляційної інстанцій, та врахувавши відсутність обставин, які викликають сумніви у правильності висновку, суди обґрунтовано відмовили позивачам в задоволенні клопотання про призначення повторної судової земельно-технічної експертизи.

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суди дійшли правильного висновку про відмову в стягненні цих витрат у зв`язку з відмовою в задоволенні позову.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2022 року, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2022 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов