Рішення

від 13.12.2023 по справі 756/5368/19

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

13.12.2023 Справа № 756/5368/19

Унікальний № 756/5368/19

Провадження № 2/756/80/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2023 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Шевчука А.В.,

секретарів: Парфенчик К.В., Демченко І.В., Міщенка О.В.,

за участі: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Ємельянова К.Ю. ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про зобов`язання виправити помилку у свідоцтві № НОМЕР_1 від 28.10.1994 року про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та змінити запис про форму власності з «спільної сумісної» на «спільну часткову».

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 28.10.1994 року квартира АДРЕСА_1 була приватизована на праві спільної власності за ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6

03.07.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С.Г. був посвідчений договір дарування частки вказаної квартири. За зазначеним договором ОСОБА_6 , який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_5 подарували ОСОБА_8 частину квартири АДРЕСА_1 .

При цьому, в серпні 2014 року ОСОБА_9 , ОСОБА_4 звернулися із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання договору дарування 1/2 частини квартири недійсним. Свої позовні вимоги позивачі аргументували тим, що в свідоцтві про право власності на квартиру АДРЕСА_1 вказано, що дана квартира приватизована на праві спільної сумісної власності, з огляду на що є неможливим оформлення договору дарування 1/2 частини квартири.

За рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.09.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20.01.2016 року, що підтверджено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 14.03.2016 року позов задоволено частково та визнано недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Згідно даних реєстрових книг Київського міського бюро технічної інвентаризації Київської міської ради, станом на 31.12.2016 року, реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 , було проведено за ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , в рівних долях, на підставі Свідоцтва про право приватної власності на житло видане Фондом комунального майна Мінського району від 28.10.1994 року.

За твердженням ОСОБА_1 ряд обставин, існуючих доказів і відомостей, проведених дій із квартирою АДРЕСА_1 свідчать про те, що при видачі свідоцтва про право власності на вказане помешкання була допущена помилка у визначенні форми власності, а саме, не вірно підкреслено форму власності, замість «спільної сумісної» мала бути підкреслена «спільна часткова».

На думку позивача, вказана помилка потягла за собою ряд юридичних наслідків для вирішення яких необхідно виправити таку помилку, що надасть змогу ОСОБА_1 поновити свої порушені права на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки висновки до яких дійшов суд про визнання договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 є неправильні та не відповідають дійсності.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні поросили позов задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, вказувала на відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що орган приватизації державного житлового фонду - управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації не є правонаступником органу приватизації Фонду комунального майна Мінського району м. Києва, який оформлював свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та не має правових підстав для внесення змін до свідоцтва про право власності.

ОСОБА_4 проти позову заперечував вказуючи не лише про його необґрунтованість та безпідставність, але й звертав увагу суду на належності позивача, зазначаючи, що ОСОБА_1 після визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 від 03.07.2014 року втратила правовий зв`язок із вказаним майном, а отже не має можливості захисту права, якого у неї не існує.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Суд дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши позивача, представника позивача, представника відповідача та третю особу встановив наступне.

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 28.10.1994 року квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 . У вказаному свідоцтві здійснено відмітку про те, що квартира останнім належить на праві «спільної сумісної власності» (а.с. 5).

За Договором дарування 1/2 частини квартири від 03.07.2014 року ОСОБА_6 , який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_5 подарували ОСОБА_8 частину квартири АДРЕСА_1 .

При цьому, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.09.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20.01.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 14.03.2016 року позов задоволено частково та визнано недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 від 03.07.2014 року.

Зі змісту рішень вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності на житло та способу реєстрації права власності на спірну квартиру за співвласниками, суд встановив, що частини спірної квартири належить ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, а зазначаючи у свідоцтві в дужках про належність квартири співвласникам в рівних долях, орган приватизації презюмує, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, частки кожного із співвласників є рівними.

За правилами ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

За ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено загальний перелік способів захисту цивільних прав.

Стаття 4 ЦПК України дає право на звернення до суду в порядку встановленому цим Кодексом за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач в позові просить зобов`язати виправити помилку у свідоцтві № НОМЕР_1 від 28.10.1994 року про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та змінити запис про форму власності. При цьому, позивач, яка не є власником вказаної квартири і після визнання недійсним договору дарування не має ніякого відношення до цього помешкання не зазначає як саме і яке саме її право, свободи чи інтерес порушено, не визнається або оспорююється.

Так, згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Таким чином, наведене тлумачення свідчить про відсутність у позивача охоронюваного законом інтересу, який в логічному зв`язку з позовом може полягати у прагненні права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Хоча у позивача таке законне право відсутнє, оскільки право власності на вказане майно належить виключно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається внести зміни до запису про форму власності на майно спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали на час вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у її власності чи щоб ОСОБА_1 (сторона) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її права.

Верховний Суд України в постанові від 11.05.2016 року по справі за № 6-806це16 зазначив, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

За таких обставин, відсутність у позивача порушених цивільних прав чи обов`язків власника, у зв`язку із визнанням недійсним договору дарування частини квартири, не породжує для неї і права на захист, тобто права на звернення із цивільним позовом щодо змін у свідоцтві про право власності на цю квартиру.

Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки цивільні права, свободи чи інтереси цієї особи не порушено.

Пункт 17 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.10.2009 року №1227 «Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна в м. Києві» визначав, що у разі допущення орфографічної помилки, зміни назви юридичної особи (власника), поштової адреси об`єкта, невідповідності або зміни площі чи нумерації об`єкта, інших обґрунтованих обставин або у законодавстві, що спричиняють необхідність внесення змін, орган, який оформляв право власності, видає наказ про внесення відповідних змін до свідоцтва або про видачу нового свідоцтва та анулювання попереднього.

Підставою для внесення змін до свідоцтва про право власності було звернення власника (співвласників) об`єкта нерухомості.

При цьому, зазначене вище розпорядження втратило чинність на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації №109 від 02.02.2017 року.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 09.09.2010 року №7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві», розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2010 року №787 «Про організаційно-правові заходи, пов`язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 року №7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» (далі - розпорядження від 30.09.2010 року №787) припинено шляхом ліквідації виконавчий орган Оболонської районної у м. Києві ради (Оболонську районну у м. Києві державну адміністрацію) (без правонаступництва).

Розпорядженням від 30.09.2010 року №787 з 31.10.2010 року утворено Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію, до структури якої входить управління житлово-комунального господарства (до складу якого входить Орган приватизації).

Орган приватизації державного житлового фонду - управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Орган приватизації) не є правонаступником органу приватизації Фонду комунального майна Мінського району м. Києва, який оформлював свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та не має правових підстав для внесення змін до свідоцтва про право власності.

Згідно із рішенням Київської міської ради від 28.07.2016 року № 861/861 «Про визначення переліків адміністративних послуг, які надаються через центри надання адміністративних послуг в місті Києві», а саме внесення змін до свідоцтва про право власності на житло визначено як адміністративну послугу, а суб`єктом надання даної послуги відповідно до розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.02.2023 року №106 визначено управління житлово-комунального господарства та визначено перелік документів необхідних для отримання адміністративної послуги (втратило чинність відповідно до розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.06.2023 року №362).

Рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 року №6307/6348 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 28.07.2016 року №861/861 «Про визначення переліків адміністративних послуг, які надаються через центри надання адміністративних послуг в місті Києві» (далі - Рішення №6307/6348) визначено перелік адміністративних послуг, які надаються через Департамент (Центр) надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації та управління (центри) надання адміністративних послуг районних в місті Києві державних адміністрацій відповідно до додатку.

Слід зауважити, що із переліку адміністративних послуг виключено адміністративну послугу «Внесення змін до свідоцтва про право власності на житло», як таку, що не передбачена профільними нормативно-правовими актами, а саме Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року №396.

Відповідно до розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.06.2023 року №362 «Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, суб`єктом надання яких є управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації» визначено повний перелік адміністративних послуг, які надаються Управлінням (до складу якого входить Орган приватизації).

Таким чином, станом на час прийняття рішення відсутній будь-який розпорядчий документ (розпорядження, рішення тощо), який наділяє повноваженнями Орган приватизації взагалі вносити зміни до свідоцтв про право власності на житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

На позивача покладений обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів.

Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згоден, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Згідно ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України (2004 р.), норми якої кореспондуються зі статтею 51 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.). Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Будь-яких клопотань зі сторони позивача про заміну неналежного відповідача суду не подано.

Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про зобов`язання виправити помилку у свідоцтві про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та змінити запис про форму власності з «спільної сумісної» на «спільну часткову».

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 216 ЦК України, ст.ст. 4, 13, 51, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 13.12.2023 року.

Суддя А.В. Шевчук