Постанова від 04.12.2023 по справі 533/279/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 533/279/23 Номер провадження 22-ц/814/4207/23Головуючий у 1-й інстанції Козир В.П. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.,

суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.,

за участю секретаря: Владімірова Р.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Вітра Геннадія Романовича на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 21 червня 2023 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вітер Г.Р. звернувся в інтересах заявника до суду зі заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просив суд встановити факт самостійного виховання батьком ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуванні на утриманні та постійному проживанні разом із батьком.

В обґрунтування заяви зазначав, що з лютого 2018 року заявник проживав однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, а ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася спільна дитина - ОСОБА_3 .

До листопада 2022 року ОСОБА_1 спільно проживав із ОСОБА_2 , її сином ОСОБА_4 , 08.10.2015 року та їх спільною малолітньою дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

З листопада 2022 року між сторонами припинилися відносини, вони стали проживати окремо.

За обопільною згодою спільна дитина ОСОБА_3 стала проживати разом з батьком, а з 16.02.2023 була також зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Батьками було самостійно вирішено та визначено за домовленістю місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6 разом з батьком, самостійне виховання батьком дитини та перебування дитини на утриманні батька без будь-яких розбіжностей та заперечень з цього приводу з боку жодного з батьків.

Метою встановлення факту самостійного виховання батьком неповнолітньої дитини та перебування дитини на утриманні батька та постійного проживання дитини разом з батьком за певною конкретною адресою представник заявника зазначив - захист прав та інтересів дитини, своїх прав та прав її матері; отримання батьком права на гарантовані державою пільги, у тому числі користуватися пільговим переважним правом на зарахування дитини до дитячого садочку, навчального закладу, отримання виплат на утримання дитини.

Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 21 червня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви суд дійшов висновку про відсутність порушених прав заявника, які-б підлягали захисту в судовому порядку в обраний ним спосіб.

Не погодившись з даним судовим рішення, представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Вітер Г.Р. оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення про задоволення заяви в повному обсязі.

Вказує, що встановлення факту перебування дитини на утриманні батька та постійного проживання разом з ним необхідно заявнику для захисту прав та інтересів дитини, своїх прав та прав матері.

Зазначає, що в разі призову на військову службу під час мобілізації дитина залишиться без піклування та утримання з боку батька.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, доходить висновку, що апеляційна не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження від 19 червня 2019 року серії НОМЕР_1 ).

З 16.02.2023 малолітній ОСОБА_3 проживає та зареєстрований разом з батьком за однією адресою: АДРЕСА_2 , що доводиться з копій витягу з реєстру територіальної громади від 16.02.2023 № 2023/001449548, довідки № 46 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, довідки виконкому Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області від 27.02.2023 № 17-15/291 та не заперечувалося заінтересованими особами.

Також факт реєстрації місця проживання заявника та дитини за вищевказаною адресою підтверджується відповідями з Єдиного державного демографічного реєстру (відповідь № 6311та №6299 від 29.03.2023.

Місце проживання матері ОСОБА_2 згідно інформації з Єдиного державного демографічного реєстру зареєстровано було до 07.02.2023 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи в задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що факти, які просив встановити заявник, а саме перебування дитини на утриманні та постійному проживанні з батьком, не породжують юридичних наслідків, тобто від їх встановлення не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника.

Сам по собі факт проживання малолітньої дитини разом з батьком доводиться наданими заявником доказами і додатково підтвердження судовим рішенням не потребує.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (провадження № 14-560цс18).

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Так, ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що його малолітній син ОСОБА_7 перебуває на його утриманні та проживає разом з ним і він самостійно займається його вихованням.

Разом з тим, факт проживання дитини було визначено батьками, що не заперечувалося під час розгляду справи, і що саме малолітня дитина буде перебувати на утриманні заявника, що також було узгоджено сторонами.

Вказані факти ніким не оспорюються.

При вирішенні справи, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на положенням СК України, які регулюють права та обов`язки батьків стосовно виховання та утримання своїх неповнолітніх дітей.

Так, за змістом ст. 160 СК України місце проживанням дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

В даному випадку, батьки малолітнього ОСОБА_6 між собою повністю узгодили місце проживання останнього разом з батьком. Будь-яких спорів щодо місця проживання сина між ними не існує.

Те, що між батьками визначено місце проживання дитини, яка за взаємною згодою між ними зареєстрована за місцем проживання заявника, свідчить про відсутність необхідності встановлення такого факту в судовому порядку, з огляду на реалізацією самими батьками наданого ним ст. 160 СК України права на вирішення питання місця проживання дитини віком до 10 років.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що утримання дитини батьком є його обов`язком та не потребує встановлення такого факту в судовому порядку.

Оскільки для визначення юридичного факту потрібно з`ясування мети його встановлення, місцевий суд дійшов вірного висновку про недоведеність заявником мети встановлення заявлених ним фактів, з огляду на те, що такі факти як проживання сина разом з батьком, його виховання та утримання з правової точки зору не можуть розглядатись як юридичні факти в розумінні ст. 315 ЦПК України, оскільки пов`язані з виконанням батьками своїх обов`язків, визначених положеннями Сімейного Кодексу України.

Посилання заявника на необхідність отримання різного виду пільг, виплат на дитину в разі утримання її батьком - є загальним твердження, між тим останнім не доведено та не надано доказів щодо відмови в наданні виплат, пільг та інших соціальних гарантій, що в свою чергу порушувало б права батька дитини та свідчило про доцільність встановлення юридичного факту.

Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять доказів, які б свідчили по їх помилковість.

Так, твердження апелянта зводяться до необхідності забезпечення прав та інтересів дитини з огляду на положення Закону України «Про охорону дитиниства», які не відносяться до даної справи, розгляд якої здійснюється в порядку окремого провадження.

За своїм змістом доводи апеляційної скарги фактично вмотивовані правовими висновками, якими керується суд при розгляді справ категорії визначення місця проживання дитини, і не відносяться до питань, пов`язаних з встановленням фактів, що мають юридичне значення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 367, ч.1 п. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Вітра Геннадія Романовича залишити без задоволення.

Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 21 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 12 грудня 2023 року.

Судді: О. І. Обідіна С.Б. Бутенко О. В. Прядкіна