Постанова

від 12.12.2023 по справі 320/11451/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/11451/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Шевченко А.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Коротких А.Ю.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіабудсервіс" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 10.01.2023 № 00027650701, № 00027670701, № 00027660701/

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 15.12.2022 № 5689-п та направлень від 20.12.2022 № 16084/26-15-07-01-06, № 16085/26-15-07-01-06 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Авівбудсервіс» з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2018 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2019, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2020 року.

За результатами перевірки складено акт від 04.01.2023 № 227/Ж5/26-15-07-01-06/32485297, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення:

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1,198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК), у результаті чого: занижено податок на додану вартість до сплати на загальну суму 10 002 110 грн., в тому числі по періодам: за липень 2020 року у розмірі 10 002 110 грн.; завищено від`ємне значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 510 248 грн., в тому числі за липень 2020 року на суму 510 248 грн;

- пункт 201.10 статті 201 ПК встановлено відсутність реєстрації податкових накладних за липень 2020 року на загальну суму 10 078 673 грн.

На підставі висновків акта перевірки та за результатами розгляду поданих заперечень від 30.10.2020 № 45 та доповнень до заперечень відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 10.01.2023:

- № 00027650701 про збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковим зобов`язанням на суму 10 002 110 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 2 500 528 грн;

- № 00027670701 про зменшення розміру від`ємного значення з податку на додану вартість на суму 510 248 грн;

- № 00027660701 про накладення штрафу у розмірі 3000 грн.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про протиправність податкових повідомлень-рішень відповідача.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Щодо заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 7 175 724 грн.

Так, за результатами інвентаризації за місцезнаходженням складського приміщення позивача у с. Любимівка. вул. Київська. 88-6, літ «З», виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) на загальну суму 35 878 620, 62 грн.

На підстави цього, контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 7 175 724 грн, оскільки ТМЦ, нестачу яких було виявлено, не використовувались ТОВ «Авіабудсервіс» для здійснення господарської діяльності, а здійснювався лише облік за їх фактичної відсутності на згаданому складі.

При цьому, контролюючий орган вказує на відсутність документального підтвердження використання підприємством власних або ж орендованих автомобілів для переміщення ТМЦ на інші склади, документів на підтвердження руху та переміщення товарів зі складу на склад, первинних документів складського обліку та переміщення товарів (книг складського обліку, картки складського облік), накладні-вимоги тощо), не надано інформації щодо працівників (матеріально-відповідальних осіб), які здійснювали приймання і відвантаження товарів на складах підприємства (штатні розписи, накази на призначення тощо). Також відповідач в актів перевірки звертає увагу на те, що сумнівність можливості зберігання такого значного об`єму товарів па складах площею 61.7 кв.м. (м. Київ. вул. Щербакова, 52) та 85 кв.м. (м. Львів, вул. Городоцька, 224)».

Аналогічні доводи містить також і апеляційна скарга, яка фактично відтворює мотивувальну частину акту перевірки.

Натомість, судом першої інстанції у ході розгляду справи були встановлені обставини, які підтверджують переміщення ТМЦ, нестача яких встановлена на складі, до інших складських приміщень, у тому числі його перевезення автомобільним транспортом, та які пояснюють їх відсутність на складі, на час проведення інвентаризації 08.10.2020, а також спростовують твердження представників контролюючого органу.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем 07.05.2020 укладено договір оренди складських приміщень № 0705 з ТОВ «БМС Технолоджі», за яким передано в тимчасове платне користування складські приміщення за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52, приміщення 482, площею 61,7 кв.м. У подальшому, 12.05.2020 укладено додаткову угоду № 1 до договору, за умовами якої площу орендованого приміщення збільшено до 1061.7 кв.м. Згідно актів передачі від 12.05.2020 та від 14.05.2020 вказані складські приміщення передано в оренду ТОВ «Авіабудсервіс». Оплата за користування зазначеними приміщеннями здійснена ТОВ «Авіабудсервіс» відповідно до платіжних доручень № 467 від 02.10.2020 та № 583 від 25.11.2020.

Також позивачем 02.10.2020 укладено договір оренди складських та адміністративних приміщень № 20/10 з ФОП ОСОБА_1 , за яким передано в тимчасове платне користування складське адміністративне приміщення за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 224, площею 85 кв.м. У подальшому, 05.10.2020 укладено додаткову угоду № 1 до договору, за умовами якої площу орендованого приміщення збільшено до 1061.7 кв.м. Згідно з додатками від 02.10.2020 та від 05.10.2020 вказані складські адміністративні приміщення передано в оренду ТОВ «Авіабудсервіс». Оплата за користування зазначеними приміщеннями здійснена ТОВ «Авіабудсервіс» відповідно до платіжних доручень № 362 від 07.05.2020, № 386 від 08.06.2020, № 391 від 07.08.2020 та № 480 від 02.10.2020.

Переміщення ТМЦ зі складського приміщення підприємства у с. Любимівка, вул. Київська, 88-6, літ «З» до орендованих складських приміщень за адресою: м. Київ, вул. Щербакова. 52, приміщення 482 та м. Львів, вул. Городоцька, 224, а також подальше переміщення до первинного складу (с. Любимівка, вул. Київська. 88-6, літ «З») здійснювалось автомобілями ТОВ «Софіт Люкс» за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом № 0025-Т/128 від 03.05.2020, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами надання транспортних послуг та платіжними дорученнями щодо їх оплати, товарними накладними (внутрішні накладні на переміщення) ТОВ «Авіабудсервіс», товарно-транспортними накладними ТОВ «Софіт Люкс». При цьому, суд першої інстанції вірно встановив, що позивач має відповідний штат матеріально відповідальних осіб, які здійснювали приймання та відвантаження товарів на складах (згідно штатного розпису, наказів на призначення відповідальних осіб тощо).

Окрім того, у період часу з 24.02.2022 по 10.04.2022 в ході збройного нападу військами РФ на територію України, вказане складське приміщення, що розташовувалось на території активних бойових дій, було пошкоджено, а значна кількість товарно-матеріальних цінностей, що перебувала в них, була знищена та викрадена. У зв`язку із цим, ТОВ «Авіабудсервіс» звернулось до правоохоронних органів та провело всі необхідні інвентаризаційні дії щодо встановлення факту знищених товарно-матеріальних цінностей та їх списання по обліках, докази чого наявні у матеріалах справи.

Колегія суддів наголошує, що про наявність документів щодо переміщення товарів позивач повідомляв контролюючий орган у запереченнях на акт перевірки, наголошуючи на готовності надати документальне підтвердження у повному обсязі в ході перевірки після завершення карантинних обмежень податкових перевірок суб`єктів господарювання, що діяли на той час за наслідком пандемії коронавірусу COVID-19.

У свою чергу, формально розглянувши заперечення, відповідач не прийняв до уваги надану позивачем інформацію, що призвело до безпідставного неврахування факту наявності ТМЦ та переміщення їх до інших складських приміщень та, як наслідок, помилковості висновків щодо заниження податкових зобов`язань з ПДВ у цій частині.

Щодо заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 2 902 949,49 грн.

Відповідачем встановлено, що в обліку ТОВ «Авіабудсервіс» рахуються придбаними ТМЦ згідно податкових накладних у 2018 році у контрагентів ТОВ «Топ Інвест Груп», ТОВ «Максимум Трейдсервіс», ТОВ «Олімпія ТК», ТОВ «Міра Люкс», ТОВ «Спарклс», ТОВ «Інсерт-Т» та ТОВ «Омліс» будівельні матеріали та устаткування на загальну суму 17 417 696,92 грн (ПДВ 2 902 949,49 грн). Проте, станом на 31.07.2020 відсутні відомості щодо реалізації цих ТМЦ та їх обліку на залишках ТМЦ. Вказані обставини слугували підставою для збільшення позивачу зобов`язань з ПДВ ТОВ «Авіабудсервіс» на суму 2 902 949,0 грн.

Водночас, з пояснень позивача суд першої інстанції встановив, що в обліку позивача можливі випадки, коли товар від постачальників надходить за одним найменуванням, а його оприбуткування менеджерами підприємства на балансі підприємства та подальший облік на рахунку 281 «Товари на складі» відбувається за іншим найменуванням. З метою усунення такої розбіжності, на виконання наказу керівництва підприємства, складений Довідник-класифікатор назви деяких товарів, який усуває пересортицю ТМЦ в обліку, яка відбувається в межах одних і тих же кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД.

Відтак, частина ТМЦ на суму 5 423 678,0 грн, стосовно якого, нібито, встановлена відсутність його на обліках на рахунку 281 «Товари на складі», перебуває/перебуває на обліку цього рахунку під іншим найменуванням, але в межах одного коду товарів згідно з УКТ ЗЕД.

Інша частина ТМЦ, стосовно яких, нібито, встановлено їх відсутність по обліку на рахунку 281 «Товари на складі», не рахуються на такому обліку, оскільки перебувають на обліку на іншому обліковому рахунку - рахунку 221 «Малоцінні швидкозношувальні товари» на суму 11 994 018,0 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковими висновки відповідача щодо необхідності визначення податкових зобов`язань з ПДВ за вказаними ТМЦ.

Щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 433 685 грн.

Правові висновки відповідача у цій частині виявлених перевіркою порушень, ґрунтуються на тому, що за результатом взаємовідносин ТОВ «Авіабудсервіс» з ТОВ «Стройтехбізнес» (код 41932131) та з ТОВ «Берконі» (код 42321725) щодо придбання товарної продукції по ланцюгу постачання у зазначених контрагентів не встановлено факту придбання товарів, що постачались на адресу ТОВ «Авіабудсервіс», а у зазначених підприємств - контрагентівне встановлено наявності відповідних трудових та технічних ресурсів для здійснення постачання. На підставі зазначеного обґрунтування зроблено висновок про неможливість встановлення походження будівельних матеріалів та обладнання, а також ремонтних та капітальних робіт чи можливих виконавців даних робіт, оформлених ТОВ «Авіабудсервіс» як придбаних у ТОВ «Стройтехбізнес» та ТОВ «Берконі».

Дійсно, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування цій частині становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Так, між позивачем та ТОВ «Стройтехбізнес» укладено договір поставки № 411 від 04.11.2019, договір поставки № 10/07-2020 від 10.07.2020 щодо поставки будівельних товарів та договір № 15/07-2020 від 15.07.2020 про надання послуг. З ТОВ «Берконі» позивачем укладено договір про надання послуг (ремонт та очищення опалубки) № 05-11/18 від 05.11.2018. На виконання вказаних договорів між позивачем та ТОВ «Стройтехбізнес» складено податкові накладні, акти виконаних робіт, акти надання послуг, виписано податкові накладні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не ставить під сумнів правосуб`єктність контрагентів позивача. Його ж висновки ґрунтуються виключно на припущеннях щодо неможливості здійснення спірних операцій з огляду на відсутність необхідних ресурсів з урахуванням даних щодо ланцюга постачання товарів (послуг).

У зв`язку із цим, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкового кредиту платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

У постановах від 27.02.2018 у справі №811/2154/13, від 16.04.2020 у справі №805/5017/15-а та ін. Верховний Суд вже наголошував на тому, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі (постанови від 26.06.2018 у справі №К/9901/27855/18, від 19.06.2018 у справі №К/9901/3749/18, від 27.03.2018 у справі № 816/809/17).

Доцільність вибору платником податку контрагентів відноситься до його виключної компетенції, яка походить із принципу свободи підприємницької діяльності. На вибір контрагента своїх постачальників платник податків взагалі не має впливу. Критерії та причини, за яких особа обирає тих чи інших постачальників, не мають ніякого відношення до правил ведення податкового обліку. Тому, відповідні доводи відповідача та мотиви суду першої інстанції, колегія суддів відхиляє.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що жодних належних доказів, які б спростовували товарність спірних господарських операцій, представниками контролюючого органів не наведено.

Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначив, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

У пункті 71 вказаного рішення зазначено що компанія-заявник (платник податків) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника (платника податків), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу №1.

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 (№21-1376во06), зазначивши, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Враховуючи, що позивачем було надано на підтвердження правомірності формування спірних сум податкової звітності всі необхідні документи, а підстави для висновку про нереальність спірних господарських операцій у ході судового розгляду встановлено не було, то підстави для визначення позивачу податкових зобов`язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя А.Ю. Коротких

Повний текст постанови складений 13.12.2023.