Постанова

від 12.12.2023 по справі 466/3611/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/3611/23 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В.

Провадження № 22-ц/811/2834/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Марко О.Р.

з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 21 серпня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 20 вересня 2023 року в складі судді Донченка Ю.В. в справі за позовом ОСОБА_3 до комісії з припинення ЖБК "Прогрес-1" про визнання рішення загальних зборів членів ЖБК "Прогрес-1" протиправним та недійсним,-

встановив:

У квітні 2023 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ЖБК «Прогрес-1» про визнання протиправними та недійсними рішення зборів ЖБК «Прогрес-1» від 28.03.2021.

30.06.2023 представник відповідача ЖБК «Прогрес-1»Усачук А.В. звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі. Вважає, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача із рішенням загальних зборів членів ЖБК «Прогрес-1», оформлених протоком № 1, а тому цей спір стосується захисту прав ОСОБА_3 , які на його думку, є порушеними, внаслідок діяльності юридичної особи - кооперативу. Таким чином, зазначене питання належить до корпоративних відносини і підлягає вирішенню саме в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районногосуду м.Львова від21серпня 2023рокупровадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ЖБК «Прогрес-1» про визнання протиправними та недійсними рішення зборів ЖБК «Прогрес-1» від 28.03.2021 року закрито.

30.08.2023 адвокат Усачук А.В. в інтересах відповідачча ЖБК «Прогрес-1» звернувся до суду із заявою, просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 9000 грн.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2023 року заяву адвоката Усачука А.В про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ЖБК «Прогрес-1» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 ( чотири тисячі ) гривень 00 копійок.

Ухвалу суду та додаткове рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_3 , з судовими рішеннями не погоджується, вважає, що такі прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Покликаючись на обставини, за яких суддя постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та чинність такої ухвали у даній справі, зазначає, що суд не мав законних підстав постановляти ухвалу про закриття провадження у справі.

Щодо питання корпоративних відносин, то відповідно до статуту ЖБК «Прогрес-1» кооператив не здійснює діяльності у сфері господарювання, жодних послуг або робіт вартісного характеру, що мають цінову визначеність, не надає.

При цьому, згідно із ст. 63 ГК України виключно за способом формування статутного капіталу відносить кооперативні підприємства до корпоративних.

Незважаючи на те, що в п. 1.2 статуту зазначено, що за своєю організаційно-правовою формою господарювання кооператив є обслуговуючим, аналіз п. 2 статуту свідчить про відсутність послуг членам кооперативу з метою проведення господарської діяльності.

У контексті аналізу договору доручення на представництво інтересів та надання правничої (правової) допомоги зазначає, що право на вчинення будь яких дій від юридичної особи має право лише комісія з припинення і тільки уповноважена особа цієї комісії, тому зважаючи на те, що договір укладений головою ЖБК, а не уповноваженою особою комісії, тому представник ОСОБА_2 безпідставно був допущений до участі у справі, також вважає, що печатка ЖБК є недійсною.

Крім цього, послуги за правничу допомогу станом на 20.09.2023 не були оплачені.

Вважає, що суд прийняв необґрунтоване рішення по заяві про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, яка зареєстрована судом 30.08.2023, а ухвала про закриття провадження у справі постановлена 21.08.2023.

Просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 21 серпня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 20 вересня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

При цьому, основна діяльність ОСББ полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Враховуючи те, що позивач є власником квартири у багатоквартирному будинку, а спір стосується захисту його прав, як співвласника майна багатоквартирного будинку, порушених, на його думку, протиправним проведенням загальних зборів ЖБК «Прогрес-1», на яких було прийнято рішення реорганізувати кооператив в об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, тобто фактично стосуються діяльності ОСББ, суд дійшов висновку, що спір є найбільш наближеним (подібним) до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, відтак, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

При вирішенні питання суд врахував висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 755/21681/15-ц та постанові від 24.09.2019 у справі №509/577/18.

Крім цього, зважаючи на подану представником відповідача адвокатом Усачуком А.В. заяву про стягнення витрат на правову допомогу та долучення до такої копії Договору доручення на представництво інтересів та надання правничої допомоги від 01.06.2023, Додаткову угоду № 1 до договору доручення на представництво інтересів та надання правничої допомоги від 01.06.2023, рахунок - фактуру № 35 від 06.07.2023 та № 36 від 04.08.2023 та № 38 від 21.08.2023, а також акти приймання наданих послуг № 33 від 06.07.2023, № 34 від 04.08.2023 та № 36 від 21.08.2023 про надану правову допомогу на загальну суму 9000 грн. та враховуючи предмет позову, час, витрачений адвокатом для надання послуг, обсяг роботи, та кількість годин, необхідних, з точки зору суду, для його виконання фахівцем у галузі права, з урахуванням зібраних та наданих суду доказів, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, суд ухвалив додаткове рішення та дійшов висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 4000,00 грн.

Перевіряючи законність оскаржуваних судових рішень колегія суддів враховує таке.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1ст. 5 ЦПК України).

Частинаст. 55 Конституції Українимістить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Таким чином, положення ч. 1ст. 55 Конституції Українизакріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Отже, гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Порядок пред`явлення позову регламентованийстаттею 184 ЦПК України.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК Українисуддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Крім цього, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриття провадження - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Перелічені вище наслідки щодо неможливості розгляду відповідної справи в порядку цивільного судочинства, різняться виключно часом (стадією) встановлення відповідних обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи у порядку цивільного судочинства, що спростовує доводи апеляційної скарги у відповідній частині.

В свою чергу, відповідно до ст. 19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Натомість, Господарський процесуальний кодекс Українивстановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першоїстатті 20 цього кодексу).

Таким чином, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про право цивільне та суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Господарський процесуальний кодекс Українивстановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першоїстатті 20 цього кодексу).

За змістом частин першої та третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Статтею 48 ЦПК Українивизначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства відповідачце особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Як беззаперечно вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із даним позовом про визнання рішення загальних зборів членів ЖБК "Прогрес-1" протиправним та недійсним, у позовній заяві позивач ОСОБА_3 визначив відповідачем ЖБК «Прогрес-1», як юридичну особу.

Слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13ЦПК України), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно доЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках.

Для визначення юрисдикції поряд із суб`єктним критерієм, колегія суддів також враховує та перевіряє і предметний критерій даного спору.

Частиною 1ст. 385 Цивільного кодексу Українипередбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Відповідно до визначень, наведених уст. 1 ЗУ "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Згідно зіст. 4 ЗУ "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку"об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном ОСББ, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді.

Таким чином, законодавець визначає ОСББ як юридичну особу приватного права (створену в добровільному порядку шляхом її заснування власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на підставі домовленості між собою), створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

За змістом статей6,7,10,15 ЗУ "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку"співвласникибагатоквартирного будинку створюють ОСББ, затверджують статут такого об`єднання, мають право знайомитися з рішеннями загальних зборів та оскаржувати їхсудовому порядку,брати участь в управлінні об`єднанням у порядку, визначеному цимЗакономі статутом об`єднання;обирати та бути обраним до складу статутних органів об`єднання; знайомитися з протоколами загальних зборів, робити з них виписки;одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об`єднання;вимагати від статутних органів захисту своїх прав та дотримання співвласниками правил добросусідства.

В свою чергу, кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів (ст. 1 ЗУ «Про кооперацію»).

Відповідно до ст. 3 цього закону метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо (стаття 6 Закону України «Про кооперацію»).

Статтею 8 Закону України «Про кооперацію»визначено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Стаття 12 Закону України «Про кооперацію»перераховує основні права члена кооперативу, серед яких: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; Позачергові загальні збори членів кооперативу скликаються на вимогу: не менше третини його членів; спостережної ради; ревізійної комісії (ревізора); органу управління кооперативного об`єднання, членом якого він є. Позачергові загальні збори членів кооперативу повинні бути скликані протягом 20 днів з дня надходження такої вимоги. У разі незабезпечення правлінням (головою) кооперативу скликання позачергових загальних зборів вони можуть бути скликані особами, які вимагали їх скликання, протягом наступних 20 днів (стаття 15 Закону України «Про кооперацію»).

Устатті 16 Закону України «Про кооперацію»вказано, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу. Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу. Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу. Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п`ять років. Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталустаття 63 ГК Українивідносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).

Відповідно достатті 94 ГК Українигосподарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цьогоКодексу, інших законодавчих актів.

Згідно зі статтями2,6,9 Закону України «Про кооперацію»кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом.

Відповідно достатті 167 ГК Україникорпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Такий правовий висновок, викладений у декількох постановах Великої Палати Верховного Суду, наприклад, від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 листопада 2019 року у справі №922/80/18 та інших.

Зазначене узгоджується та відповідає розділу ІІ Статуту ЖБК «Прогрес-1», згідно якого кооператив створюється для надання послуг членам кооперативу з метою провадження їх господарської (непідприємницької) діяльності з управління та утримання житлового будинку з надвірними будівлями, місць загального користування та іншого майна, а також прибудинкової території кооперативу та задоволення ними, таким чином, своїх економічних, соціальних та інших потреб.

Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень на управління юридичною особою. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьоїстатті 99 ЦК України(у попередній редакції, яка діяла до набрання чинностіЗаконом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Вказане також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 759/16938/19.

Згідно із довідкою № 27 від 1992 року ОСОБА_3 є членом ЖБК «Прогрес-1» м. Львова та йому належить у цьому кооперативі квартира АДРЕСА_1 (а.с. 5).

Рішенням ЖБК «Прогрес-1», викладеним у протоколі № 1 від 28.03.2021, вирішено, у тому числі реорганізувати кооператив у об`єднання співвласникв багатоквартирного будинку (а.с. 6-7).

Таким чином, як зазначалося вище, спір стосується захисту прав позивача, як співвласника майна багатоквартирного будинку, порушених, на його думку, ЖБК «Прогрес-1».

Наведене дає підстави для висновку про те, що предметом спору у цій справі є права учасника непідприємницького товариства не тільки на участь в управлінні ним, а і взагалі на участь у ньому, тобто корпоративні права, відтак спір виник з корпоративних правовідносин та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Висновок про необхідність розгляду вказаної категорії справ у порядку господарського судочинства, викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц (провадження № 14-472цс19), від 19 лютого 2020 року у справі №145/166/18 (провадження № 14-524цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20).

Зокрема, за висновками, які містяться, зокрема, у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі №501/1571/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 462/2446/17, Велика Палата Верховного Суду вказала про розгляд господарськими судами спорів у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднаньвласників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки такі спори виникають при здійсненні права управління юридичною особою, а тому є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першоїГПК України) незалежно від суб`єктного складу такого спору.

Аналогічні висновки містяться і у постанові КГС ВС від 23.06.2021, справа № 920/26/21.

Враховуючи наведене та з огляду на відсутність доказів про існування юрисдикційного конфлікту, оскільки доказів звернення до господарського суду з відповідними вимогами, позивач не надав, тому з метою забезпечення права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами господарського судочинства, відтак погоджується з відповідними висновками суду першої інстанції.

З огляду на зазначене та з метою уникнення будь якої преюдиції у майбутньому, колегія суддів не надає правової оцінки будь яким доводам учасників справи по суті спору.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що за частиною 2ст. 353 ЦПК Українизаперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Зважаючи на те, що з 08.02.2020 ухвала суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності, як судове рішення, виключена з переліку ухвал, які можуть бути оскаржені оремо від рішення суду, законність ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі не може бути предметом окремого апеляційного провадження, відтак, підстави пов`язувати чинність такої із помилковістю висновків суду при постановленні у подальшому ухвали про закриття провадження у справі, відсутні.

В свою чергу, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентуєтьсястаттею 141 ЦПК України

Так, відповіднодо ч.ч. 1, 2ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК Українипередбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Саме такими положеннями ЦПК України керувався суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення у цій справі.

Слідуючи висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Разом з цим, позовні вимоги у справі не вирішені по суті, оскільки як зазначалося вище, провадження у справі закрито з підстав підсудності такої господарському суду.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п`ятастатті 142 ЦПК України).

Натомість, оскільки провадження у справі закрито, тобто у задоволенні позовних вимог не є відмовлено, відсутні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, в порядку ст. 141 ЦПК України, як і перевіряти доводи апеляційної скарги у цій частині.

При цьому, вимог про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, сторона відповідача ЖБК «Прогрес-1» не заявляла.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Враховуючи наведене та навіть за відсутності відповідних доводів в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що оскаржуване додаткове рішення підлягає скасуванню у зв`язку ухваленням такого в порушення вимог процесуального закону, а у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно відмовити.

В свою чергу, на виконання вимог ч. 1 ст. 256 ЦПК України, апеляційний суд роз`яснює позивачу ОСОБА_3 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до Шевченківського районного суду м. Львова, а саме до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі, із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 21 серпня 2023 року залишити без змін.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2023 року - скасувати.

У задоволенні заяви адвоката Усачука А.В про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Роз`яснити позивачу ОСОБА_3 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до Шевченківського районного суду м. Льова із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Львівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 13 грудня 2023 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк