Постанова

від 12.12.2023 по справі 466/12737/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/12737/21 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/811/680/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Марко О.Р.

з участю прокурора Сеніва О.П., представника позивача Смотрича Д.В., представника відповідача Максиміва В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури, в особі заступника керівника Львівської обласної прокуратури Миколи Друзюка на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 січня 2023 року в складі судді Невойта П.С. у справі за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення, -

встановив:

У грудні 2021 року керівник Галицької прокуратури І.Ольшанецький в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення.

Вимоги обґрунтовував тим, що під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням Галицькою окружною прокуратурою м.Львова виявлено порушення при набутті у власність земель державного лісового фонду.

Так, СВ ВП №1 ЛРУП №1 ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42013150090000215 від 11.10.2013 за фактом зловживання своїм службовим становищем посадовими особами Брюховицької селищної ради, які видали рішення № 245 від 11.03.2004 та №263 від 18.03.2004, якими вилучили земельні ділянки лісового фонду 1 групи, в кварталі 44 Львівського держлісгоспу, що з 2006 року і до тепер перебувають на балансі Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», при цьому підлягали вилученню, до 27.05.2021, тільки на підставі рішень Кабінету Міністрів України, загальною площею 19,1 га та віднесли їх до земель селища рекреаційного призначення, які згодом передали у власність приватних осіб для громадської забудови, що призвело до незаконної вирубки лісів рекреаційно оздоровчого призначення, як наслідок спричинило державі тяжкі наслідки, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 185 КК України.

Відповідно до відомостей базового лісовпорядкування, яке постійно проводиться Львівською Державною лісовпорядною експедицією (Державне агентство лісових ресурсів України, Українське державне лісовпорядне виробниче об`єднання) з 1998 року і на даний час лісові ділянки кварталів 39-100 лісового фонду Брюховицького лісництва ДП «ЛЛСНЦ», який був створений у 2006 році згідно наказу Державного комітету лісового господарства №285 від 25.12.2006, знаходяться у постійному користуванні і обліковуються у ДП «ЛЛСНЦ», а також знаходяться на обліку Львівської міської ради: на площі в 1990 році - 2024 га, в 2010 році і станом на 01.01.2012 - 2024 га.

Лісові ділянки кварталу 39-100 за категоріями лісів віднесені до лісів природоохоронного наукового, історико-культурного призначення (кв.39) площею - 12,3 га, рекреаційно-оздоровчі ліси (в межах Львівської міської ради) - 2011,7 га.

Ліси вищезгаданих категорій виключені із розрахунку головного користування, як ліси з особливим режимом користування. В лісових ділянках, квартал 39-100 ведеться особливий обмежений режим лісогосподарської діяльності, що забезпечує збереження, відтворення корінних природних комплексів. Лісовпорядкуванню не були надані документи про вилучення земельних ділянок лісового фонду квартал 39-100 на підставі розпоряджень чи рішень Кабінету Міністрів України (на далі КМУ) на будь-яку площу незалежно від її розміру.

В той же час, досудовим слідством встановлено, що рішеннями Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004 вилучено земельні ділянки лісів 1 групи, в кварталі 44 Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га і віднесено їх до земель рекреаційного призначення селища.

Рішенням Брюховицької селищної ради № 280 від 01.04.2004 «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ТзОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської», дано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,86 га, яку пропонувалось надати ТзОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно - навчального центру в районі вулиці Ряснянської, яка надається з земель запасу селища.

В подальшому, рішенням Брюховицької селищної ради № 328 від 01.07.2004 «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,8643 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами житлового призначення в районі АДРЕСА_1 та надання її в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) ТзОВ «Новобуддизайн» затверджено проект відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру та надано в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність).

Між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Новобуддизайн» укладено договір оренди землі на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області по справі №2-3327/04 від 15.11.2004 за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Новобуддизайн», Брюховицької селищної ради про зобов`язання ТзОВ «Новобуддизайн» подати до Брюховицької селищної ради пакет документів на викуп земельної ділянки, суд вирішив зобов`язати Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж Товариству з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га, з якої 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в АДРЕСА_1 , яку орендує ТзОВ «Новобуддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру та укласти з ТзОВ «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Даним рішенням зобов`язано ТзОВ «Новобуддизайн» сплатити вартість земельної ділянки площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в АДРЕСА_1 , яку орендує ТзОВ «Новобуддизайн», яка складала згідно з експертною оцінкою2 646 740 грн.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі №2-3327/04» виконано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі №2-3327/04 та вирішено продати ТзОВ «Новобуддизайн» земельну ділянку площею 8,8643 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами житлового призначення в районі АДРЕСА_1 . Даним рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8,8643 га в районі АДРЕСА_1 , яка підлягає продажу у власність ТзОВ «Новобуддизайн». Цим рішенням зобов`язано ТзОВ «Новобуддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

05.11.2008 між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Новобуддизайн» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 8,8643 га.

Окрім того, рішенням Брюховицької селищної ради № 271 від 25.03.2004 «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської» дано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,9965 га, яку пропонувалось надати ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської - Незалежності України, яка надається з земель запасу селища.

В подальшому, рішенням Брюховицької селищної ради № 318 від 24.06.2004 «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами громадського - житлового призначення в районі АДРЕСА_1 та надання її ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність)», затверджено проект відведення земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного спортивного-навчального центру з об`єктами громадсько-житлового призначення в районі вулиць Незалежності України - Ряснянської в смт.Брюховичі, з яких 5,0360 га під громадсько-житлове будівництво 3,9605га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру. Даним рішенням надано вищевказану земельну ділянку ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років.

Між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» укладено договір оренди землі на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області по справі №2-3327/04 від 15.11.2004 за позовом ОСОБА_3 до ПП «Буддизайн», Брюховицької селищної ради про зобов`язання ПП «Буддизайн» подати до Брюховицької селищної ради пакет документів на викуп земельної ділянки, суд вирішив зобов`язати Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж приватному підприємству «Буддизайн» земельної ділянки площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в АДРЕСА_1 , яку орендує ПП «Буддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру та укласти з ПП «Буддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Даним рішенням зобов`язано ПП «Буддизайн» сплатити вартість земельної ділянки площею 8,9965 га з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в АДРЕСА_1 , яку орендує ПП «Буддизайн», яка складає згідно з експертною оцінкою 2 622 720 грн.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 619 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3326/04» виконано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 у справі №2-3326/04 та продано ПП «Буддизайн» земельну ділянку площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в АДРЕСА_1 . Даним рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8,9965 га в районі вул. Ряснянської - Незалежності України в смт.Брюховичі, яка підлягає продажу у власність ПП «Буддизайн». Цим рішенням зобов`язано ПП «Буддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

05.11.2008 між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 8,9965га. В той час як Брюховицька селищна рада не мала повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками, зокрема, передавати дані земельні ділянки у власність.

Разом з тим, ТОВ «Новобуддизайн» відчужило земельну ділянку площею 4,5363 га у власність ТОВ «Самгородок» на підставі договору купівлі-продажу від 25.12.2008.

В подальшому, ТОВ «Самгородок» отримало державний акт серії ЯЖ №907033 від 27.01.2009 про право власності на земельну ділянку загальною площею 4,5363 га кадастровий номер 4610166300:04:003:0068.

05.06.2020 ТОВ «Самгородок» здійснило поділ земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0068 в результаті чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0119 площею 4,3578 га, 4610166300:04:003:0120 площею 0,0899 га та 4610166300:04:003:0121 площею 0,0886 га.

08.07.2020 ТОВ «Самгородок» відчужило земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0120 площею 0,0899 га ОСОБА_1 .

На даний час вказана земельна ділянка належить ОСОБА_1 , що підтверджується Інформацією з ДРРП №285893450.

Прокурор вказує на те, що набуття відповідачем у власність земель лісового фонду з порушенням земельного законодавства порушує права та інтереси держави в особі Львівської ОДА в частині права вільного володіння і розпорядження спірною земельною ділянкою, а також права ДП «ЛЛСНЦ» в частині права користування такою.

Таким чином, спірна земельна ділянка має бути повернута відповідачем у власність держави на користь Львівської обласної державної адміністрації та у постійне користування ДП «ЛЛСНЦ».

Просив суд ухвалити рішення про усунення перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4610166300:04:003:0120 площею 0,0899га шляхом повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ОСОБА_1 .

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30 січня 2023 року у задоволенні позовних вимог керівника Галицької окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третьої особи Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно- насіннєвий центр» про усунення перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4610166300:04:003:0120 площею 0,0899га шляхом повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила Львівська обласна прокуратура, в особі заступника керівника Львівської обласної прокуратури М.Друзюка, вважає, що висновки суду зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права та є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом не забезпечено ефективного захисту порушених прав і законних інтересів держави. Зокрема, зазначає, що позивач обґрунтовуючи обраний спосіб захисту порушених прав держави (усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення) виходив з положень ч.1 ст. 15, ст. ст. 16,328,330,373,387,391 та 658 ЦК України, ч.2 ст. 152 ЗК України.

Така позиція прокурора повністю узгоджується з положеннями ст. 33, 387, 658 ЦК України про те, що право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою майна, а тому за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку, належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не витребування такої ділянки від фактичного володільця.

Аналіз ст. 398 ЦК України свідчить про те, що титульним володінням слід вважати лише те володіння, яке має відповідну правову підставу: договір з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Об`єктом титульного володіння, на відміну від фактичного володіння, може бути будь-яке майно (у тому числі нерухоме), не вилучене з цивільного обороту, яке може бути об`єктом приватної власності.

Питання використання земель лісогосподарського призначення як нерухомого майна є питання публічності правового режиму таких земель, які відповідно до положень ст. 13 Конституції України є об`єктом права власності Українського народу.

Відповідно до вимог п. «г» ч.4 ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим кодексом.

Законодавство України не передбачає підстав для отримання статусу титульного володільця приватної особи на землі лісогосподарського призначення, крім випадків, передбачених, зокрема ст. 56 ЗК України, ст. 12 ЛК України.

Як свідчать матеріали справи, відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ «Самгородок», яке в свою чергу придбало її в ТОВ «Новобуддизайн» з порушенням закону. При цьому, спірна земельна ділянка не відноситься до деградованих і малопродуктивних угідь та не набувалась як така у власність.

Тому право приватної власності на земельні ділянки, які вкриті лісовою рослинністю, а саме лісом, знаходяться в єдиному лісовому масиві, перебувають у постійному користуванні державного (комунального) лісогосподарського підприємства, не може виникнути за жодних умов, а відтак належним способом захисту є пред`явлення негаторного позову.

Отже, якщо законом не передбачена можливість набуття особою у приватну власність земель певної категорії, то це означає неможливість отримання такою титульного володіння на земельну ділянку певної категорії, зокрема лісогосподарського призначення.

В силу зовнішніх об`єктивних явищ, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. За відсутності вказаних даних, ефективним способом захисту є пред`явлення віндикаційного позову.

Проте, у разі доведення належними доказами того, що громадянин чи юридична особа в силу зазначених обставин може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісом, належним способом захисту може бути усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном і звернення до суду в порядку ст. 391 ЦК України.

Так, судовим рішенням у справі №2-38/2005 установлено, що квартал 44 Брюховицького лісництва Львівського ДЛГ «Львівліс» (в якому розміщені спірні земельні ділянки) віднесений до 1 групи лісів категорій захищеності ліси населених пунктів, які призначені для виконання рекреаційних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих функцій.

Окрім того, в матеріалах справи наявні відомості базового лісовпорядкування, з яких вбачається, що лісові ділянки кварталу 39-100 за категоріями лісів віднесені до лісів природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчі ліси.

Відповідно до планшетів лісовпорядкування (картографічні матеріали), спірні земельні ділянки знаходяться на лісовкритій площі у районі вулиць Ряснянської та вулиці Незалежності України в смт. Брюховичі та розташовані у державному лісовому фонді.

Та обставина, що на спірній земельній ділянці відсутні будь-які об`єкти нерухомості та на ній наявна лісова рослинність не заперечується відповідачем.

За таких обставин, якщо власник земельної ділянки залишається її володільцем, для захисту його права застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

Спір щодо зайняття земельних ділянок лісогосподарського призначення, які були вилучені з порушенням положень Земельного та Лісового кодексів України, а саме з порушенням права власності держави чи відповідної територіальні громади з позбавленням правомочності володіння, слід розглядати як порушення прав власності держави, не пов`язане з позбавленням титульного володіння.

Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа.

Зазначає, що відповідач не міг набути статусу добросовісного володільця, оскільки відсутній дозвіл уповноваженого на те органу, що неодноразово встановлено різними судовими інстанціями при розгляді справ, що стосувались 19,1 га земель лісового фонду в 44 кварталі Брюховицького лісництва.

За весь час існування судових спорів та винесення рішень про відчуження земельних ділянок, їх статус не змінився. На них відсутні будь-які об`єкти нерухомості, на них наявна лісова рослинність, що не заперечується відповідачем.

Відсутність згоди уповноваженого органу на вилучення земель лісогосподарського призначення, незаконні рішення про зміну цільового призначення спірних земельних ділянок, які скасовані, не дають змоги вважати ОСОБА_1 титульним володільцем спірних земельних ділянок.

Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 січня 2023 року та постановити нове, яким позов задовольнити повністю.

11 липня 2023 року від ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Максимів В.І., надійшов відзив на апеляційну скаргу. У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення у справі - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників, що з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов, однак у даній справі заявлено негаторний позов.

Суд врахував, що обрання способу захисту, який є неналежним, є порушенням принципу правової визначеності, як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації прав людини на справедливий суд та є самостійною підставою відмови у позові.

За вказаних обставин, суд дійшов переконання, що у задоволенні позову керівника Галицької окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третьої особи: Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення необхідно відмовити.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції враховуючи таке.

Відповідно до частини першоїстатті 13 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (частина другастатті 19 Конституції України).

Статтею 19 Земельного кодексу Українивизначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина другастатті 1 ЛК України).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюютьсяЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечатьЗК України(частина другастатті 3 ЗК України).

Згідно ізст. 7 Лісового кодексу Україниліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначенихКонституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Статтею 8 Лісового кодексу Українивстановлено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно зі ст. 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до ст. 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Судом встановлено, що 11.03.2004 та 18.03.2004 Брюховицька селищна рада, розглянувши заяву Державного лісогосподарського об`єднання «Львівліс» прийняла рішення №245 та № 263 про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, в кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га та віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 року вищевказані рішення Брюховицької селищної ради визнані неправомірними та скасовані. Вказане рішення суду залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 16.08.2005 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009.

15 листопада 2004 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області прийняв рішення у цивільній справі № 2-3327/04, яким зобов`язав Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж Товариству з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яку орендує Товариство з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру; укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» сплатити вартість земельної ділянки площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру в АДРЕСА_1 , яка складає згідно з експертною оцінкою 2 646 740 грн., на банківський рахунок Брюховицької селищної ради. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26.04.2005 по справі № 22-761/05 дане рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області було залишене без змін. Рішення набрало законної сили.

22 сесією 5 скликання Брюховицької селищної ради 23.10.2008 року прийнято рішення № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року».

На виконання рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 618, 05.11.2008 між Брюховицькою селищною радою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Урумовою Ж.М., зареєстрований в реєстрі за № 8676.

25.12.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» (продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Самгородок» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СервісПЕТ» (покупці) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж.М., зареєстрований в реєстрі за № 10391. За вказаним договором Товариство з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» передало у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Самгородок» 4337/7032 ідеальних частин земельної ділянки, а Товариству з обмеженою відповідальністю «СервісПЕТ» 2695/7032. З урахуванням проведеного поділу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Самгородок» придбало земельну ділянку площею 0,4337 га за 141 529,32 грн., а Товариство з обмеженою відповідальністю «СервісПЕТ» 0,2695 га за 87 945,94 грн.

27.01.2009 Товариству з обмеженою відповідальністю «Самгородок» видано Державний акт (серія ЯЖ № 907034) на право власності на земельну ділянку площею 0,4337 га, кадастровий номер № 4610166300:04:003:0069, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:09:438:00002 кн. 02-7.

26.12.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» (продавець), гр. ОСОБА_4 , Товариством з обмеженою відповідальністю «Самгородок» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лазурит-007» (покупці) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж.М., зареєстрований в реєстрі за № 10431. За умовами вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Самгородок» придбало 4,5363 га, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Лазурит-007» 1,1248 га.

27.01.2009 Товариству з обмеженою відповідальністю «Самгородок» видано Державний акт (серія ЯЖ № 907033) на право власності на земельну ділянку площею 4,5363 га, кадастровий номер № 4610166300:04:003:0068, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:09:438:00003 кн. 02-7.

15.06.2010 ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3327/04, провадження у справі закрито.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Самгородок» придбав земельну ділянку в ТзОВ «Новобуддизайн» за відплатними договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 25.12.2008 та 26.12.2008.

ОСОБА_1 , придбав у ТОВ «Самгородок» земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0120 (яка утворилась після поділу земельної ділянки №4610166300:04:003:0068).

Як вбачається з позовної заяви, прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельною ділянкою кадастровий №4610166300:04:003:0120 площею 0,0899 га шляхом повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ОСОБА_1 . При цьому, прокурор, заявляючи негаторний позов, посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14 та від 07.04.2020 у справі №372/1684/14.

Згідно з ч.1ст.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відтак, стаття 16 ЦК України передбачає значну кількість способів захисту. Однак, це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кілька з них одночасно, або застосування будь якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 звернула увагу на неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикаціяце позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позовце позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння). Тобто визначальною є обставина володіння майном.

Судом першої інстанції правильно взято до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц щодо критеріїв розмежування негаторного та віндикаційного способів захисту прав.

У вказаній постанові зокрема зазначено, що Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положеньЗК УкраїнитаЛК Українитреба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуваннюстаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тожу цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Водночас використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістомстатті 391 ЦК Українинегаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.

З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення:«визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16.

У п.56 постанови від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, щовимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядкустатті 387 ЦК Україниє ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постановиВеликої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постановВеликої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

При цьому, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).

Встановивши, що земельна ділянка площею 0,0899 га кадастровий №4610166300:04:003:0120, яка належить ОСОБА_1 є лісовою земельною ділянкою, який в свою чергу є її володільцем, оскільки право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою №285893450 від 22.11.2021, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач звертаючись до суду з негаторний позовом, обрав невірний спосіб захисту, що й стало причиною для відмови у задоволенні позову, в той час як належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов, з яким позивач до суду не звертався.

Враховуючи все наведене вище, належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов, в той час, як прокурор звернувся до суду із негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 914/4109/21 та від 28.02.2023 у справі №914/4110/21 (за участю Львівської ОДА та ДП"Львівський ЛСНЦ") зі спору, що виник з подібних правовідносин (предмет позову - усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі ЛьвівськоїОДА).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, відтак апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст.367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури, в особі заступника керівника Львівської обласної прокуратури Миколи Друзюка - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 січня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 13 грудня 2023 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк