Постанова

від 13.12.2023 по справі 536/2124/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 536/2124/21 Номер провадження 22-ц/814/1862/23Головуючий у 1-й інстанції Назарьова Л.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий суддя: Триголов В.М.

Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.

Секретар: Кириченко В.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 червня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання у порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Кременчуцького районного суду Полтавської області із позовом у якому просив визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , 1959 р.н., право постійного користування на земельну ділянку , площею 50 га, кадастровий номер 5321883800:00:005:0391 , розташовану за межами населених пунктів на території Кременчуцького району Полтавської області , з цільовим призначенням для ведення селянського фермерського господарства , яка належала ОСОБА_2 1959 р.н. на праві постійного користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею IV-ПЛ №002760 , виданого 05.06.1997 р.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 24 листопада 2021 року він звернувся до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу з заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 50 га, кадастровий номер 5321883800:00:005:0391, розташовану за межами населених пунктів на території Кременчуцького району Полтавської області, призначеної для ведення фермерського господарства. Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_2 на праві постійного користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею ІV-ПЛ № 002760, виданого 05.06.1997 року.

Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 відмовлено, в зв`язку з тим, щоземельна ділянка належала спадкодавцю не на праві власності, а на праві постійного користування. Та позивач вважає , що право ОСОБА_2 на земельну ділянку підтверджено належними доказами у зв`язку із чим просить позов задовольнити.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 08 грудня 2021 року справу передано на розгляд до Кобеляцького районного суду Полтавської області.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 червня 2022 року позов залишено без задоволення.

В апеляційному порядку рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що оскаржуване рішення є необґрунтованим ,оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування скарги апелянт вказує на те, що право користування земельної ділянки у селянського фермерського господарства «Росток» виникає після державної реєстрації такого права , яка проводиться державним реєстратором у порядку , передбаченому Законом №1952-IV , на підставі акта на право постійного користування землею та інших документів , що згідно із законодавством підтверджують набуття права користування земельною ділянкою та передачею такого права від громадянина до господарства.

Спадкодавець ОСОБА_2 за життя право користування земельною ділянкою за селянським фермерським господарством «Росток» належним чином не оформив , отже Господарство не набуло право постійного користування спірною земельною ділянкою.

У зв`язку із вказаним , скаржник просить скасувати рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 червня 2022 року , та ухвалити нове , яким його позов задовольнити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 (а.с.6).

Згідно заповіту , ОСОБА_2 на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, на що він матиме право і що буде йому належати на день смерті заповів ОСОБА_1 (а.с.64).

На момент смерті ОСОБА_2 проживавзаадресою: АДРЕСА_1 , спільно із дружиною ОСОБА_3 (а.с.64).

ОСОБА_3 , у передбачений законом термін подала до нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини (а.с.65-70).

Заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 подав його син ОСОБА_1 (а.с.58-60). Відтак, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем прав і обов`язків ОСОБА_2 .

З матеріалів справи також встановлено, що на підставі рішення Комендантівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області від 23 жовтня 1992 року № 172 ОСОБА_2 видано Державний акт на право постійного користування землею IV-ПЛ № 002760 площею 50 га, для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.8).

10 березня 1993 року зареєстроване селянське (фермерське) господарство «Росток». Керівник господарства ОСОБА_2 . Засновники господарства ОСОБА_2 - розмір частки 760, ОСОБА_3 - розмір частки 400, ОСОБА_1 - розмір частки 340 (а.с.96, 100-102).

Постановою приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області від 24 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку , оскільки земельна ділянка належала ОСОБА_2 не на праві власності, а на праві постійного користування, що не відповідає вимогам Земельного кодексу України (а.с.10).

24 листопада 2021 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частку в складеному капіталі селянського (фермерського) господарства «РОСТОК», що відповідає 50,7 % внеску (вкладу) до складеного капіталу Господарства, що у грошовому виразі становить 760 грн (а.с.104).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно частинами другою та п`ятою статті 7 ЗК Української РСР постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

За частиною першою статті 23 ЗК Української РСР право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права, у встановленому законодавством порядку.

Отже, статтею 7 ЗК України 1990 року було визначено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надавалася Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до статей 9, 17, 19 того ж Кодексу сільські, селищні, міські Ради народних депутатів надавали земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Статтею 22 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до статті 23 того ж Кодексу право власності або право постійного користування землею мало посвідчуватися державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Статтею 92 ЗК України 2001 року встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Проте набрання чинності статтею 92 ЗК України 2001 року не обмежувало та не скасовувало чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках.

Пунктом 7 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України 2001 року навпаки визначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518))....".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно копії Державного акта на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею, ОСОБА_2 на підставі рішення Комендантівської сільської Ради народних депутатів Кобеляцького району Полтавської області від 23 жовтня 1992 року №172 , надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,00 га в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовану на території Комендантівської сільської Ради (т.1 а.с.8)

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб , фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , дата державної реєстрації Селянського (фермерського ) господарства «Росток» створеного на землях , які надані для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 50,0 га , кадастровий номер 5321883800:00:005:0391 - 10.03.1993 року ; дата запису : 20.09.2005 ; номер запису: 15661200000000150.(т.1 а.с.100-102)

У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року , справа № 402/304/19 висловлено висновок , що успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом системного тлумачення статей2,4,5,7,8,10,11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей1,5,7,8і12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей31,92ЗК Українивід 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуаціїзазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Отже,з моментустворення селянського(фермерського)господарства відбуваєтьсяфактична замінапостійного землекористувача,і обов`язкиостаннього переходятьдо селянського(фермерського)господарства здня йогодержавної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює цей висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).»

Право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який заЗК України від 25 жовтня 2001 рокуне є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц).

Право постійного користування земельною ділянкою не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть особи, яка отримала таку ділянку у постійне користування.

Право постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Вказані висновки місцевого суду повністю відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду викладених в постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

З огляду на що , суд відхиляє аргументи апелянта щодо можливості успадкування ним права постійного користування спірною земельною ділянкою , адже починаючи з 10 березня 1993 року право постійного користування земельною ділянкою перейшло до Селянського (фермерського ) господарства «Росток», що відповідає вимогам законодавства , яке було чинним на момент набуття господарством такого права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Висловлені в апеляційній скарзі аргументи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов