Постанова

від 12.12.2023 по справі 209/3788/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9414/23 Справа № 209/3788/20 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О. О. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Барильської А.П., Демченко Е.Л.,

при секретарі Керімовій-БандюковійЛ.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційноюскаргою Акціонерного товариства "Сенс Банк" на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 вересня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Сенс Банк", треті особи: Державний реєстратор Комунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради Дворецька Юлія Олексіївна, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , про скасування запису про державну реєстрацію права власності, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства "Сенс Банк", треті особи: Державний реєстратор Комунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради Дворецька Ю.О., Служба у справах дітей Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , про скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 19 липня 1997 року ОСОБА_1 одружився із ОСОБА_2 , оданк 16 травня 2001 року шлюб було розірвано.

У період шлюбу, за спільні грошові кошти подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2000 року набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; право власності зареєстровано 16 жовтня 2000 року.

03 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №105/2-112-8, за яким позивач отримав грошові кошти у сумі 56 000 доларів США, на поточні потреби; з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 02 жовтня 2023 року.

Відповідно до п.1.3.2. Договору в рахунок забезпечення зобов`язання за кредитом між кредитором та боржником повинно бути укладено іпотечний договір, де предметом іпотеки виступала двокімнатна квартира АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що кредитний та іпотечний договори було укладено без відома та згоди ОСОБА_2 , яка виступала співвласницею залогової квартири, а тому повинна була бути повідомлена про дані правочини належним чином, відповідно до вимог Закону, і надати свою згоду на їх укладення. Відсутність такої згоди тягне за собою недійсність даних договорів.

На початку грудня 2020 року позивачу стало відомо про те, що квартира, яка була передана в іпотеку АКБ СР «Укрсоцбанк» вже йому не належить.

Як вбачається із інформаційної довідки №237871893 від 20 грудня 2020 року право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано 25 червня 2019 року за відповідачем. Державну реєстрацію права власності було здійснено державним реєстратором Дворецькою Ю.О., Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради. Підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір,

Позивач зазначає, що на час звернення стягнення на спірну квартиру його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був неповнолітнім, проживав та був зареєстрований за даною адресою, і служба у справах дітей не надавала Банку та державному реєстратору згоду на звернення стягнення на квартиру.

У позивача відсутнє інше нерухоме майно, яке б можна було використати як місце проживання.

Загальна площа квартири, яку використовують позивач та члени його сім`ї як місце постійного проживання не перевищує 140 кв.м., а тому не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави та/ або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 У «Про іпотеку».

Враховуючи викладене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати запис про державну реєстрацію права власності №32215127, зареєстрований 25 червня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, ОСОБА_4 .

Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що квартира має загальну площу 53,4 кв.м та використовується, як місце постійного проживання позивача та членів його родини, а тому не може бути примусово стягнута, у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «Альфа-Банк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору в іноземній валюті.

В апеляційній скарзі Акціонерне товариство "Сенс Банк" посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що положення Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 38 ЗУ Про іпотеку на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі). Апелянт вказує, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

11 листопада 2023 року на адресу Дніпровського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача адвокат Донець В.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 03 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №105/2-112-8, відповідно до умов якого позичальник отримав грошові кошти у сумі 56 000 доларів США, на поточні потреби; з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 02 жовтня 2023 року.

Відповідно до п.1.3.2. Договору в рахунок забезпечення зобов`язання за кредитом між кредитором та боржником укладено іпотечний договір, де предметом іпотеки виступає двокімнатна квартира АДРЕСА_2 .

03 жовтня 2008 року між сторонами було укладено іпотечний договір №105/25-135-8, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку АКБ СР «Укрсоцбанк» у якості забезпечення виконання зобов`язання за Договором кредиту №105/2-112-8 від 03 жовтня 2008 року нерухоме майно двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно п.4.5 Іпотечного Договору: «Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечення іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку»

Встановлено, що вищезазначені кредитний та іпотечний договори було укладено з відома та за згодою дружини ОСОБА_2 , яка була співвласницею залогової квартири і була повідомлена про дані правочини належним чином, відповідно до вимог Закону, що підтверджується копіями матеріалів нотаріальної справи про посвідчення іпотечного договору, наданої приватним нотаріусом Прожуган М.А..

У спірній іпотечній квартирі, були зареєстровані наступні громадяни: ОСОБА_1 , у період з 13 лютого 2001 року і по теперішній час; ОСОБА_5 , у період з 01 вересня 2006 року по 29 серпня 2008 року та з 25 листопада 2008 року і по теперішній час; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 01 серпня 2003 року по 09 серпня 2008 року та з 25 листопад 2008 року і по теперішній час, що підтверджується відповідними довідками про склад сім`ї витребуваними на запит суду.

Як зазначає позивач, йому на початку грудня 2020 року стало відомо про те, що право власності на його квартиру, було переоформлено 25 червня 2019р. на АТ «Альфа Банк».

Державну реєстрацію права власності було здійснено державним реєстратором Дворецькою Ю.О., Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради.

Підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір, серія на номер: 105/25-135-8, виданий 03 жовтня 2008, видавник: Акціонерне Товариство «Укрсоцбанк»; поштові повідомлення, серія та номер: 215600426355, виданий 25 квітня 2019, видавник Укрпошта; Повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, серія та номер: 8995, виданий 18 квітня 2019, видавник АТ «Укрсоцбанк»; передавальний акт, серія та номер: б/н, виданий 11 жовтня 2019р., видавник: АТ «Укрсоцбанк»; АТ «Альфа-Банк». Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47586280 від 02 липня 2019, 15:23:17, ОСОБА_4 , Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради.

Встановивши, що предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 53,4 кв.м., є єдиним житлом позивача та членів його родини, а також те, що у позивача відсутнє інше нерухоме майно, яке б належало йому на праві власності, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, при цьому кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), у разі якщо спірне майно, на яке було звернено стягнення на підставі договору іпотеки, залишається у володінні іпотекодержателя (тобто не відбулось подальшого відчуження такого майна), відносини між іпотекодавцем та іпотекодержателем щодо такого майна мають договірну природу. Для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем, позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Задоволення такого позову зумовлює внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Реєстр) відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення.

Частиною 1 ст. 2 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 вказаного Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У ч. 2 ст. 26 Закону, чинній до 16 січня 2020 року, було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак, згідно із ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено в новій редакції.

Так, відповідно до абзаців 1, 2, 3 ч. 3 ст. 6 Закону №1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020 року до 26 липня 2022 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Згідно з абзацом 3 ч. 3 ст. 26 вказаного Закону, в редакції, чинній з 26 липня 2022 року, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Враховуючи викладене, оскільки з 16 січня 2020 року матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, то наразі ефективним способом захисту порушених прав є саме вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі №914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі №922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі №910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі №916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19-ц, від 20 квітня 2022 року у справі №454/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі №380/715/19, від 06 липня 2022 року у справі №754/12170/16-ц, від 27 липня 2022 року у справі №447/2851/19.

Виходячи з викладеного, взявши до уваги уваги зміст позовних вимог, - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки вимоги позовної заяви не грунтуються на законі.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду, як таке, що суперечить вимогам матеріального та процесуального законів скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в редакції цієї постанови.

В зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1261,20 грн..

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 вересня 2023 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Сенс Банк", треті особи: Державний реєстратор Комунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради Дворецька Юлія Олексіївна, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , про скасування запису про державну реєстрацію права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" судовий збір у розмірі 1261,20 грн..

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

Е.Л. Демченко