Постанова

від 13.12.2023 по справі 910/9061/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2023 р. Справа№ 910/9061/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 року

у справі №910/9061/23 ( суддя Гумега О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ"

про стягнення 191 270,50 грн, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ" про стягнення 191 270,50 грн на підставі Договору поставки № 230123 від 23.01.2023, з яких: 149 004,00 грн основного боргу, 21 989,56 грн пені, 15 832,50 грн процентів за користування чужими грошовими коштами; 1 319,37 грн 3% річних, 3 125,07 грн інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов Договору поставки № 230123 від 23.01.2023 не здійснив розрахунок за товар, поставлений позивачем згідно видаткової накладної № КБ-0000429 від 03.03.2023.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" 149 004,00 грн основного боргу, 21 989,56 грн пені, 1 319,37 грн 3 % річних, 3 125,07 грн інфляційних втрат, 15 832,50 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 2 869,06 грн судового збору.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач в порушення умов договору не сплатив суму заборгованості за поставлений товар у розмірі 149 004,00 грн.

Суд першої інстанції також погодився із здійсненим позивачем нарахуваннями пені у розмірі 21 989,56 грн, 3% річних у розмірі 1 319,37 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 125,07 грн та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15 832,50 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 у справі №910/9061/23 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" 134 004 грн основного боргу, в іншій частині позовних вимог відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- станом на 14.06.2023 борг відповідача перед позивачем становив 134 004,00 грн. у зв`язку із частковою сплатою заборгованості;

- нараховані штрафні санкції є безпідставними з огляду на відсутність прострочення з оплати товару;

- суд першої інстанції здійснив подвійне стягнення плати за неправомірне користування грошовими коштами, стягнувши з відповідача 3 % річних, індекс інфляції в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України та плату за користування грошовими коштами;

- заявлена до стягнення сума пені є надмірним розміром штрафних санкцій.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/9061/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 17.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 у справі №910/9061/23 та повідомлено сторін, що справа буде розглядатись без повідомлення (виклику) учасників справи.

Пункт 2 частини 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлено, а тому справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Позиції учасників справи

30.10.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, однак просив змінити рішення Господарського суду міста Києва в частині суми основного боргу, стягнувши з відповідача 134 004,00 грн.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

23.01.2023 між ТОВ "КОМПАНІЯ БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" (далі - постачальник, позивач) та ТОВ "ВГ АРТПЛАСТ" (далі - покупець, відповідач) був укладений Договір поставки № 230123 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах передбачених даним Договором товар (партію товару) в кількості, асортименті та по цінах вказаних в специфікаціях, та/або накладних на відпуск товару (далі - видаткова накладна).

Відповідно до п. 1.2. Договору сторони визнають, що видаткова накладна, підписана сторонами є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, і прирівнюється до специфікації.

Право власності на товар (партію товару), яка постачається за даним договором переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару (партії товару), що підтверджується підписом у видатковій накладній ( п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору, ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюється при поставці кожної партії товару та вказуються у видатковій накладній, яка підписується сторонами.

Згідно з п. 3.2. Договору сторони узгодили, що сума договору складається з суми вартості партій товару, поставлених постачальником на протязі строку дії цього договору.

Умовами п. 5.2 Договору передбачено, що облік розрахунків ведеться окремо у розрізі кожного рахунка-фактури, що був виписаний на умовах цього договору.

Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок Постачальника (п. 5.5. Договору).

Згідно з п. 6.2 Договору сторони узгодили, що підписання накладної Покупцем (його представником) свідчить про приймання ним товару (партії товару) за якістю і кількістю без зауважень.

Відповідно до п. 10.1. Договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до « 31» грудня 2025 року. Зобов`язання Сторін по взаємних грошових розрахунках, у будь-якому випадку, діють до їх повного виконання. Договір вважається щоразу пролонгованим на наступний календарний рік, якщо за тридцять днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення його дії, до моменту поки Сторонами не було укладено Додаткову угоду про розірвання цього Договору. Ці умови пролонгації договору поширюються на всі наступні роки. Сторони домовилися, що під дію цього Договору підпадають відносини, які витікають з поставки всіх і будь-яких партій товару (незалежно від видів, асортименту і інших характеристик товару, що поставляється), здійснених в період дії даного Договору, навіть за умови відсутності у відповідному товаросупроводжувальному документі (рахунку-фактурі, накладною, товарно-транспортною накладною) посилання на даний Договір.

На виконання умов Договору постачальником було надано покупцю рахунок-фактуру №КБ-0000340 від 03.03.2023 на загальну суму 335 004,00 грн.

03.03.2023 позивач поставив відповідачу на умовах Договору поставки № 230123 від 23.01.2023 товар на загальну суму 335 004,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №КБ-0000429 від 03.03.2023, яка підписана уповноваженими представниками сторін Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ".

Відповідачем було частково сплачено позивачу заборгованість за товар на загальну суму 186 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1086 від 08.03.2023 у розмірі 150 000,00 грн, платіжною інструкцією №1083 від 23.03.2023 у розмірі 10 000,00 грн, платіжною інструкцією №1131 від 25.04.2023 у розмірі 7 000,00 грн, платіжною інструкцією №1136 від 27.04.2023 у розмірі 7 000,00 грн, платіжною інструкцією №1140 від 28.04.2023 у розмірі 5 000,00 грн та платіжною інструкцією №1152 від 09.05.2023 у розмірі 7 000,00 грн.

Оскільки відповідач не сплатив решту суми заборгованості за поставлений товар, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогами про стягнення 149 004,00 грн основного боргу, 21 989,56 грн пені, 15 832,50 грн прцентів за користування чужими грошовими коштами; 1 319,37 грн 3% річних, 3 125,07 грн інфляційних нарахувань.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вже було зазначено вище, на виконання умов даного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 335 004,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №КБ-0000429 від 03.03.2023, яка підписана уповноваженими представниками сторін Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ".

Факту поставки товару відповідач не заперечує.

Твердження апелянта щодо відсутності з його боку прострочення з оплати, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1. договору розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати 100 % вартості у безготівковому порядку на рахунок постачальника. У випадку затримки попередньої оплати, покупець зобов`язаний оплатити товар не пізніше прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (ст. 692 ЦК України). Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому-передачі і тому подібне).

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати.

Відтак, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виник з моменту його прийняття.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17.

Стосовно твердження апелянта, що у нього наявний лише обов`язок із повернення товару згідно п. 5.3. договору, колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивач не заявляв вимог про повернення товару, що регулюється п. 5.3. договору, а скористався своїм правом на стягнення заборгованості за поставлений товар, що узгоджується як із умовами укладеного між сторонами договору, так і приписами цивільного законодавства України.

На підтвердження факту часткової оплати заборгованості у розмірі 186 000,00 грн, позивачем до матеріалів справи було долучено платіжні інструкції №1086 від 08.03.2023 у розмірі 150 000,00 грн, №1083 від 23.03.2023 у розмірі 10 000,00 грн, №1131 від 25.04.2023 у розмірі 7 000,00 грн, №1136 від 27.04.2023 у розмірі 7 000,00 грн, №1140 від 28.04.2023 у розмірі 5 000,00 грн та №1152 від 09.05.2023 у розмірі 7 000,00 грн.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що станом на 14.06.2023 ним було сплачено всього 201 000,00 грн. на рахунок позивача, на підтвердження чого ним до апеляційної скарги долучено платіжну інструкцію № 1215 від 14.06.2023 на суму 15 000,00 грн.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

За змістом ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку є можливим лише у разі наявності об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

При цьому приписи ч. 3 ст. 269 ГПК передбачають наявність критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Вказаний висновок щодо застосування норми ст.269 ГПК викладений у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі 912/2294/20, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17.

В обґрунтування підстав неможливості подачі платіжної інструкції № 1215 від 14.06.2023 на суму 15 000,00 грн. до суду першої інстанції апелянт зазначив, що Товариство частково не здійснювало свою діяльність, а бухгалтер, у віданні якого перебувають відомості по платіжним дорученням, покинула місто Київ як біженець.

Водночас, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням обставин неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача.

Доводи відповідача, що відповідні докази ним не були надані до суду першої інстанції, оскільки апелянт вважав, що позивач напише заяву про уточнення позовних вимог, колегія суддів відхиляє, так як стаття 2 ГПК України встановлює основні засади (принципи) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно зі статтею 13 вказаного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, з огляду на основні засади господарського судочинства, саме на відповідача покладався обов`язок доводити обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, а саме щодо часткової сплати суми основної заборгованості.

Відповідачем не наведено причин, що об`єктивно не залежали від нього, та з яких він не міг подати відповідні докази до суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

У зв`язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що долучені відповідачем до апеляційної скарги нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення) до розгляду колегією суддів не приймаються.

За положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Водночас, колегією суддів у даному контексті враховується, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач підтвердив, що на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було сплачено на користь позивача 15 000,00 грн., а тому сума основного боргу становить 134 004,00 грн. та просив змінити рішення Господарського суду міста Києва в частині суми основного боргу, стягнувши з відповідача 134 004,00 грн.

Відповідно до ст. 274 ГПК України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Відповідно до вимог ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Оскільки позивач у суді апеляційної інстанції у поданому відзиві на апеляційну скаргу не підтримує заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 15 000,00 грн., що є фактичною відмовою останнього від даної частини позовних вимог, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає визнанню нечинним, а провадження у справі в частинні стягнення 15 000,00 грн. - закриттю на підставі ч. 4 ст. 231, ст. 191, ст. 274 ГПК України.

В решті позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність стягнення з відповідача 134 004,00 грн. заборгованості, яка виникла у зв`язку із невиконанням останнім свого обов`язку з оплати поставленого товару.

Стосовно нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 319,37 грн 3% річних за період з 06.03.2023 по 08.06.2023., 3 125,07 грн інфляційних втрат за березень - квітень 2023.

Щодо нарахованих сум пені та процентів за користування чужими грошовими коштами колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з ч. 3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Приписами частин 1 та 2 статті 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7.2 Договору, в разі невиконання або неналежного виконання Покупцем зобов`язань по оплаті за даним Договором, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати. В разі прострочення сплати більш ніж на 3 (три) календарних дня Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 (тридцять шість) % річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання не припиняється через шість місяців і нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання. Позовна давність щодо стягнення пені становить три роки.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені та процентів за користування грошовими коштами, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 21 989,56 грн пені, 15 832,50 грн процентів за користування чужими грошовими коштами за загальний період з 06.03.2023 по 08.06.2023.

Твердження апелянта про неправомірність нарахування 3 % річних, інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України та процентів за користування чужими грошовими коштами в порядку п. 7.2. договору, оскільки відбулось подвійне стягнення процентів за користування коштами, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним заходом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

В той же час, проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі у разі прострочення оплати товару (ч. 3 ст. 692 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Вказане вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.11.2021 у справі № 921/395/20.

При цьому колегія суддів, керуючись приписами частини четвертої статті 236 ГПК України, враховує правову позицію Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування грошовими коштами, інфляційних втрат і 3% річних, викладену в постановах від 10.09.2018 по справі №908/24/18, від 18.12.2018 по справі №908/639/18 та від 03.12.2019 по справі №902/235/19.

А тому, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 3 % річних та інфляційні витрати, нараховані відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, та проценти за користування грошовими коштами, нараховані відповідно до п. 7.2. договору.

Стосовно тверджень апелянта про надмірність розміру нарахованої неустойки, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів відзначає, що згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України за рішенням суду розмір штрафу та пені може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

У даному контексті колегією суддів враховано, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами щодо існування підстав для застосування положень ст. 233 ГК України, а саме заявлений до стягнення розмір пені не можна вважати надмірно великим порівняно із сумою поставленого товару, тоді як відповідачем не наведено обґрунтованих підстав для такого зменшення неустойки, винятковості даного випадку, та не надано відповідних доказів на підтвердження цих обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для зміни та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 у справі №910/9061/23 в межах доводів та вимог апеляційної скарги не має.

Водночас, оскільки у суді апеляційної інстанції позивач не підтримав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 15 000,00 грн., колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає визнанню нечинним, а провадження у справі в частинні стягнення 15 000,00 грн. - закриттю на підставі ч. 4 ст. 231, ст. 191, ст. 274 ГПК України.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ГРУПА АРТПЛАСТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 у справі №910/9061/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 у справі №910/9061/23 визнати нечинним в частині стягнення з відповідача 15 000,00 грн. основного боргу.

3. Провадження у справі № 910/9061/23 в частині стягнення 15 000,00 грн основного боргу закрити.

4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 у справі №910/9061/23 залишити без змін.

5. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

6. Матеріали справи №910/9061/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко