Постанова

від 14.12.2023 по справі 910/21065/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2023 р. Справа№ 910/21065/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Совський"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023

у справі № 910/21065/21 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Державного підприємства "Завод 410 ЦА"

до Обслуговуючого кооперативу "Совський"

про стягнення 175 356,92 грн

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Завод 410 ЦА" (далі - позивач, ДП "Завод 410 ЦА") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Совський" (далі - відповідач, ОК "Совський", скаржник) про стягнення 175 356,92 грн заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов`язання по відшкодуванню податку на землю за користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:72:252:0402.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у справі № 910/21065/21 позов задоволено повністю; стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Совський" на користь Державного підприємства "Завод 410 ЦА" 175 356, 92 грн боргу, а також 2 630, 35 грн витрат зі сплати судового збору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що сума боргу відповідача становить 175 356,92 грн та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку задовольнити позов.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Обслуговуючий кооператив "Совський" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити попущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 по справі № 910/21065/21; змінити рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 по справі № 910/21065/21 та стягнути з відповідача на користь позивача 5 260, 70 грн; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови, у зв`язку з чим ставка земельного податку становить 0,03 % від її нормативної грошової оцінки (з урахуванням індексації), коефіцієнт індексації складає 1,0.

Також скаржник просить суд прийняти до розгляду та дослідити лист від 27.07.2023 за № 225-КР-2533 з доданими до нього копіями рішень Київської міської ради від 18.10.2018 № 1910/5974 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" та від 31.01.2019 № 2/6658 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/21065/21; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "Совський" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 по справі № 910/21065/21 до надходження даної справи з суду першої інстанції.

21.08.2023 супровідним листом № 910/21065/21/5000/2023 від 17.08.2023 матеріали справи № 910/21065/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 задоволено заяву Обслуговуючого кооперативу "Совський" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження; поновлено Обслуговуючому кооперативу "Совський" пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у справі № 910/21065/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "Совський" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 по справі № 910/21065/21; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 по справі № 910/21065/21. Справу № 910/21065/21 за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "Совський" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 вирішено розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, № 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, № 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Водночас, щодо доданного відповідачем до апеляційної скарги листа від 27.07.2023 за № 225-КР-2533 з доданими до нього копіями рішень Київської міської ради від 18.10.2018 № 1910/5974 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" та від 31.01.2019 № 2/6658 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві", колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів вказує на те, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4 та 5 ст. 80 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз положень ст. ст. 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17).

Частиною 8 ст. 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 756/1529/15-ц).

Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, так як наведені у них обставини не були відомі суду та учасникам справи на момент розгляду заяви про забезпечення позову в суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості ухвали.

На переконання колегії суддів, така обставина, як необхідність подання нових доказів у суді апеляційної інстанції на спростування позиції іншої сторони, викладеної в апеляційній скарзі чи відзиві, не може бути визнана поважною причиною неподання доказів у встановлений процесуальний строк. Надані докази існували станом на день подання позову та могли бути отримані учасниками справи, однак не подавалися останніми до суду першої інстанції разом з заявами по суті справи, а тому вказане виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції у порядку ст. 269 ГПК України.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідачем у апеляційній скарзі взагалі не викладено клопотання про поновлення строків для подання відповідних доказів, за таких обставин колегія суддів не приймає до розгляду докази, долучені відповідачем до апеляційної скарги.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.02.1996 № 247 надано ДП "ЗАВОД 410 ЦА" у постійне користування земельну ділянку загальною площею 3,6515 га для будівництва з подальшою експлуатацією малоповерхових жилих будинків для працівників заводу по вул. Петра Радченка у Залізничному (Солом`янському) районі м. Києва з кадастровим номером 8000000000:72:252:0010.

У результаті поділу земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:252:0010 утворено в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:252:0402, площею 0,9757 га, яка розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Петра Радченка, 3, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 04.01.2020 № 24-26-0.22-102/2-18 та витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

01.07.2020 між відповідачем (сторона-1) та позивачем (сторона-2) укладено договір про компенсаційне відшкодування фактично понесених витрат, відповідно до п. 1.2 якого сторона-1 у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки відшкодовує витрати, понесені стороною-2 з оплати земельного податку, який був сплачений стороною-2 відповідно до положень розділу XIII Податкового кодексу України за земельну ділянку, площею 0,9757 га, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Радченка 3, кадастровий номер 8000000000:72:252:0402.

Згідно з п. 2.3.2 договору сторона-1 зобов`язується відшкодувати один раз на рік витрати за попередній рік з оплати земельного податку, понесені стороною-2 за земельну ділянку, визначену в п.1.1 договору.

У пункті 2.3.3 договору встановлено, що сторона-1 зобов`язується після отримання від сторони-1 рахунку на сплату, здійснити оплату на розрахунковий рахунок сторони-2.

Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 01.07.2020 по 30.06.2022 включно (пункт 6.1 договору).

Із матеріалів справи слідує, що позивачем сплачено за земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:72:252:0402, площею 0,9757 га, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Петра Радченка, 3, за період з 01.07.2020 по 30.06.2021 включно земельний податок у розмірі 175 356,92 грн, що підтверджується податковими деклараціями з плати за землю за 2020 рік та 2021 рік, а також відповідними платіжними дорученнями.

Листом від 08.09.2021 № 8-3226 позивач звернувся до відповідача щодо відшкодування витрат позивача з оплати земельного податку в розмірі 175 356,92 грн, до якого долучив рахунок на оплату № СФ00195 від 06.09.2021 на вказану суму.

Разом із цим, відповідач відшкодування витрат позивача з оплати земельного податку в розмірі 175 356,92 грн не здійснив.

Розглянувши апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Совський", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Пунктами 14.1.72, 14.1.147 Податкового кодексу України визначено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1.1, 269.1.2. ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Згідно з пунктом 270.1. та 270.1.1. ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Порядок обчислення плати за землю встановлений ст. 286 ПК України. Пунктом 286.2 даної статті визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства (п. 289.1 ст. 289 ПК України).

Як слідує з витягу від 20.08.2018 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:252:0402, площею 0,9757 га, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Петра Радченка, 3, цільове призначення земельної ділянки - 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 17 535 692,49 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника стосовно того, що для земель житлової забудови із кодом 02.10 для юридичних осіб встановлена ставка земельного податку в розмірі 0,03 % від її нормативної грошової оцінки, оскільки, розмір ставки земельного податку не є предметом спору у даній справі з огляду на те, що п. 1.2. Договору про компенсаційне відшкодування фактично понесених витрат від 01.07.2020 передбачено саме обов`язок відповідача відшкодувати позивачу витрати по сплаті земельного податку, який був сплачений позивачем.

У контексті вищевикладеного колегія суддів звертає увагу, що матеріалами справи підтверджується сплата позивачем земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:252:0402, площею 0,9757 га, яка розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Петра Радченка, 3, за період з 01.07.2020 по 30.06.2021 у сумі 175 356,92 грн, яка, відповідно до п.1.2. Договору, має бути відшкодована останньому відповідачем.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів зазначає, що оскільки сума боргу відповідача становить 175 356,92 грн та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається, підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Совський" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у справі № 910/21065/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у справі № 910/21065/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу № 910/21065/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко