Рішення

від 13.12.2023 по справі 910/11794/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2023Справа № 910/11794/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Горенюк Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до відповідача 1: Київського національного університету технологій та дизайну, м. Київ

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК", м.Київ

про визнання недійсним договору оренди та повернення нежитлового приміщення, -

За участю представників сторін:

прокурор: Синюк І.А.

від позивача: не з`явився

від відповідача 1: Грищенко А.П.

від відповідача 2: Голотко О.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до відповідачів Київського національного університету технологій та дизайну та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" про:

- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №11 від 17.05.2021, укладеного між Київським національним університетом технологій та дизайну та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК", предметом якого є державне нерухоме майно площею 311,1 кв.м, розташоване у навчальному корпусі №2 за адресою: м.Київ, вул.Немировича-Данченка, 2;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" повернути за актом повернення з оренди орендованого нерухомого майна, що належать до державної власності, а саме: нежитлові приміщення площею 311, 1 кв.м, навчального корпусу №2, розташовані за адресою: м.Київ, вул.Немировича-Данченка, 2, Київському національному університету технологій та дизайну.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що договір, укладений між відповідачами, суперечить вимогам чинного законодавства, а саме імперативним нормам Закону України "Про освіту", якими визначено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти, як обмежено обороноздатних об`єктів, не за освітнім призначенням. Прокурором наголошено, що надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу, а невикористання навчальним закладом нежитлових приміщень не надає права їх передачі у строкове платне користування з іншою метою, ніж та, що пов`язана з освітнім процесом. Крім того, прокурором зауважено, що наявність договору №20/971 від 12.03.2021 про проведення практики студентів закладів вищої освіти не вказує про передання нерухомого майна площею 311,1 кв.м, розташованого у навчальному корпусі №2 за адресою: м.Київ, вул.Немировича-Данченка, 2, у користування відповідача 2 для проведення діяльності пов`язаної з освітнім процесом, або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Ухвалою від 31.07.2023 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позового провадження; призначено підготовче засідання на 06.09.2023.

Позивач у поясненнях по справі від 14.08.2023 вказав, що Міністерством освіти і науки України було погоджено передання відпоідачем 1 нерухомого майна в орендне користування відповідачу 2.

Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог прокурора надав заперечення, посилаючись на те, що передача в оренду приміщення навчального закладу на підставі оспорюваного правочину була здійснена з урахуванням положень Переліку платних послуг, які можуть надаватись навчальними закладами, інштими установами та закладами системи освіти, що належать до державної форми і комунальної форми власності, затверджного постановою №796 від 27.08.2010 Кабінету Міністрів України. Вказаним учасником судового процесу вказано, що у приміщенні відовідачем 2 розміщено обладнання, на базі якого проводиться проходження та засвоєння практичних занять студентами відповідача 1. З метою надання студентам можливості оволодіння інноваційними технологіями в галузі дизайну, моделювання, проєктування та технології виробництва взуття, між відповідачами було укладено меморандум про співпрацю №2-21 від 17.03.2021. Відповідачем 1 наголошено, що зі змісту правових норм ст.80 Закону України «Про освіту» вбачається можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаними із забезпеченням освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу. Також у відзиві вказано на безпідставність посилань прокурора в обгрунтування позову на Положення Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх закладів та організацій навчально-виховного процесу, оскільки останні втратили чинність 01.01.2021.

Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позову також надав заперечення, посилаючись на те, що з метою надання студентам можливості оволодіння інноваційними технологіями в галузі дизайну, моделювання, проєктування та технології виробництва взуття, між відповідачами було укладено меморандум про співпрацю №2-21 від 17.03.2021.Тобто, визнання недійсним укладеного правоичну призведе до руйнації існуючої бази отримання практичних знань студентами. Прокурором повинно бути доведено обставини порушення прав та законних інтересів держави внаслідок укладення спірного правочину, а у даному випадку задоволення позовних вимог призведе до недотримання державою надходжень грошових коштів від орендних платежів.

06.09.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 11.10.2023.

У судовому засіданні 11.10.2023 судом було оголошено перерву до 25.10.2023.

25.10.2023 судом було закрито підготовче провадження та признрачено справу до судового розгляду по суті на 29.11.2023.

29.11.2023 розгляд справи по суті відкладено на 13.12.2023.

У судовому засіданні 13.12.2023 прокурором було надано усні пояснення по справі, згідно з якими позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання 13.12.2023 не з`явився, проте, у поясненнях від 14.08.2023 прсив розглядати справу без участі представника Міністерства освіти і науки України.

Представники відповідачів 1 та 2 у судовому засіданні 13.12.2023 проти задоволення позовних вимог надали заперечення.

В судовому засіданні 13.12.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Наказом №1589 від 12.12.2017 Міністерства освіти і науки України «Про закріплення державного майна за Київським національним університетом технологій та дизайну» закріплено на праві господарського за Київським національним університетом технологій та дизайну нерухоме державне майно, в тому числі, навчальний корпус №2 (літ. «Г-5», інвентарний номер 10310061) площею 4597,8 кв.м, який розташований за адресою: місто Київ, вул.Немировича-Данченко, 2.

Згідно інформаційної довідки №339334696 від 17.07.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо комплексу будівель за адресою: м.Київ, вул.Немировича-Данченко, буд.2, до складу якого включено, в тому числі, навчальний корпус №2 літ. «Г-5», право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за державою в особі Міністерства освіти і науки України, право господарського відання за Київським національним університетом технологій та дизайну.

14.08.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" звернулось до Київського національного університету технологій та дизайну з листом №3 від 11.08.2020 про розгляд питання щодо можливості надання в платне орендне користування приміщення з метою розміщення виробництва дитячого, жіночого та чоловічого взуття.

Листом №01-46/1499 від 24.09.2020 Міністерства освіти і науки України надано Київському національному університету технологій та дизайну дозвіл на укладення договору оренди державного нерухомого майна - частини нежитлового приміщення 1-го поверху навчального корпусу №2 загальою площею 311,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Немировича-Данченка, 2.

Згідно протоколу №UA-PS-2021-04-02-000071-3 переможцем електронного аукціону з оренди державного майна, а саме 311,1 кв.м площі нежитлового приміщення першого поверху навчального корпусу №2 Київського національного університету технологій та дизайну, визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК".

17.05.2021 між Київським національним університетом технологій та дизайну (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №11, об`єктом оренди за яким є нежилі приміщення першого поверху навчального корпусу №2, загальною площею 311,1 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Немировича-Данченка, 2.

У п.7.1 умов договору №11 від 17.05.2021 вказано, що цільовим призначенням майна є розміщення цеху з виробництва взуття.

Місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, становить 21160 грн без податку на додану вартість (п.8.1 умов до договору №11 від 17.05.2021).

У п.11 умов до договору №11 від 17.05.2021 визначено строк договору - 4 роки 11 місяців з дати набрання чинності цим договором з 17.05.2021 по 17.04.2026.

За умовами п.2.1 договору №11 від 17.05.2021 орендар вступає в строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем і орендодавцем одночасно з підписанням цього акту.

17.05.2021 Київським національним університетом технологій та дизайну було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" прийнято згідно договором оренди №11 від 17.05.2021 в орендне користування нерухоме майно - нежилі приміщення першого поверзу навчального корпусу №2, загальною площею 311,1 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Немировича-Данченка, 2.

15.05.2023 Київським національним університетом технологій та дизайну та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" було укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №11 від 17.05.2021.

Вказаною додаковою угодою визначено обєктом оренди за договором є нежилі приміщення першого навчольного корпусу №2, загальною площею 163,4 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Мала Шияновська, 2.

Нежилі приміщення першого поверху навчального корпусу площею 147,7 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Мала Шияновська, 2, було повернуто орендарем орендодавцю за відповідним актом повернення з оренди нерухомого державного майна.

Наразі, за твердженнями прокурора, договір, укладений між відповідачами, суперечить вимогам чинного законодавства, а саме імперативним нормам Закону України "Про освіту", якими визначено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти, як обмежено обороноздатних об`єктів, не за освітнім призначенням. Прокурором наголошено, що надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу, а невикористання навчальним закладом нежитлових приміщень не надає права їх передачі у строкове платне користування з іншою метою, ніж та, що пов`язана з освітнім процесом. Крім того, прокурором зауважено, що наявність договору №20/971 від 12.03.2021 про проведення практики студентів закладів вищої освіти не вказує про передання нерухомого майна площею 311,1 кв.м, розташованого у навчальному корпусі №2 за адресою: м.Київ, вул.Немировича-Данченка, 2, у користування відповідача 2 для проведення діяльності пов`язаної з освітнім процесом, або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно із ч.4 ст.55 Господарського процесуального кодексу України якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч.3, 4 ст.53 ГПК України, ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 зазначила, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Наразі, судом враховано, що предметом спору у справі є: визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №11 від 17.05.2021, укладеного між Київським національним університетом технологій та дизайну та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК", предметом якого є державне нерухоме майно площею 311,1 кв.м, розташоване у навчальному корпусі №2 за адресою: м.Київ, вул.Немировича-Данченка, 2; зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" повернути за актом повернення з оренди орендованого нерухомого майна, що належать до державної власності, а саме: нежитлові приміщення площею 311, 1 кв.м, навчального корпусу №2, розташовані за адресою: м.Київ, вул.Немировича-Данченка, 2, Київському національному університету технологій та дизайну.

Отже, суд погоджується з тим, що порушення порядку передачі державного нерухомого майна в оренду закладом освіти, що фінансується з державного бюджету, є порушенням інтересів держави, а отже, може бути підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України.

Печерською окружною прокуратурою міста Києва було направлено на адресу позивача лист №56-3042 вих-23 від 20.04.2023 з метою встановлення підстав для представництва інтересів в суді щодо усунення порушень при укладанні договору оренди №11 від 17.01.2021. Проте, відповіді на означений лист на адресу прокурора не надходило.

15.06.2023 прокурором було повторно направлено на адресу Міністерства освіти і науки України запит щодо вжиття заходів стосовно визнання недійсним договору оренди нерухомого майна.

Проте, Міністерством освіти і науки України заходів щодо захисту та відновлення інтересів держави вчинено так і не було.

Оскільки компетентний орган - Міністерство освіти і науки України протягом розумного строку після отримання листа прокуратури самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, прокурор, вважаючи порушеними інтереси держави щодо використання державного майна згідно із частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся з позовом до суду.

Відповідач 1 проти задоволення позовних вимог прокурора надав заперечення, посилаючись на те, що передача в оренду приміщення навчального закладу на підставі оспорюваного правочину була здійснена з урахуванням положень Переліку платних послуг, які можуть надаватись навчальними закладами, інштими установами та закладами системи освіти, що належать до державної форми і комунальної форми власності, затверджного постановою №796 від 27.08.2010 Кабінету Міністрів України. Вказаним учасником судового процесу вказано, що у приміщенні відовідачем 2 розміщено обладнання, на базі якого проводиться проходження та засвоєння практичних занять студентами відповідача 1. З метою надання студентам можливості оволодіння інноваційними технологіями в галузі дизайну, моделювання, проєктування та технології виробництва взуття, між відповідачами було укладено меморандум про співпрацю №2-21 від 17.03.2021. Відповідачем 1 наголошено, що зі змісту правових норм ст.80 Закону України «Про освіту» вбачається можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаними із забезпеченням освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу. Також у відзиві вказано на безпідставність посилань прокурора в обгрунтування позову на Положення Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх закладів та організацій навчально-виховного процесу, оскільки останні втратили чинність 01.01.2021.

Відповідач 2 проти задоволення позову також надав заперечення, посилаючись на те, що з метою надання студентам можливості оволодіння інноваційними технологіями в галузі дизайну, моделювання, проєктування та технології виробництва взуття, між відповідачами було укладено меморандум про співпрацю №2-21 від 17.03.2021.Тобто, визнання недійсним укладеного правоичну призведе до руйнації існуючої бази отримання практичних знань студентами. Прокурором повинно бути доведено обставини порушення прав та законних інтересів держави внаслідок укладення спірного правочину, а у даному випадку задоволення позовних вимог призведе до недотримання державою надходжень грошових коштів від орендних платежів.

Оцінюючи подані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов прокурора підлягає задоволенню частково виходячи з наступних підстав.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Одночасно, щодо предмету доказування у спорах про визнання договорів недійсними суд зазначає таке.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (такий правовий висновок викладено в пункті 54 постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

За змістом частини 1 статті 79 Закону України «Про освіту» » (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

За приписами ч.1 ст.80 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Частиною 4 ст.80 Закону України «Про освіту» унормовано, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Виняток лише становлять випадки надання в оренду майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. Аналогічний правовий висновок щодо тлумачення норм частин 1, 4 статті 80 Закону України "Про освіту" викладено у постанові від 20.01.2022 по справі №906/1551/20.

Тобто, чинний на момент укладення оспорюваного договору Закон України «Про освіту» містить положення, якими імперативно передбачена заборона використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Як було встановлено вище, 17.05.2021 між Київським національним університетом технологій та дизайну (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №11, об`єктом оренди за яким є нежилі приміщення першого поверзу навчального корпусу №2, загальною площею 311,1 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Немировича-Данченка, 2.

У п.7.1 умов договору №11 від 17.05.2021 вказано, що цільовим призначенням майна є розміщення цеху з виробництва взуття.

Одночасно, системний аналіз умов договору №11 від 17.05.2021 вказує на відсутність жодної умови правочину, яка б передбала іншу мету використання орендарем об`єкта оренди, а саме мету, пов`язану забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що вказує на відсутність підстав вважати, що навчальним закладом було передано об`єкт освіти (нежитлове приміщення, його частину) в оренду у повній відповідності до приписів ст.80 Закону України «Про освіту».

На спростоствування означених обставин, відповідачами було представлено до матеріалів справи:

1. Меморандум про співпрацю №2-21 від 17.03.2021, укладений між Київським національним університетом технологій та дизайну та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК".

Згідно п.1.1 меморандуму метою співпраці є забезпечення високої якості професійної підготовки фахівців на основі об`єднання науково-інтелектуального потенціалу, матеріальних, фінансових та корпоративних ресурсів партнерів.

У п.1.2 меморандуму зазначено, що останній направлений на співпрацю в частині розвитку освітньо-наукової діяльності, а саме забезпечення підготовки кваліфікованих молодих фахівців з урахуванням перспектив розвитку підприємництва за спеціальностями/ спеціалізація ми, та пошуку нових форм організації наукової та науково-технічної діяльності, сприяння впровадженню її результатів у виробництво.

2. Договір на проведення практики студентів закладів вищої освіти №201671 від 12.03.2021, укладений між Київським національним університетом технологій та дизайну (заклад освіти) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" (база практики), за умовами якого база практики зобов`язується прийняти студентів на практику відповідно до графіка освітнього процесу Київського національного університету технологій та дизайну.

3. Накази Київського національного університету технологій та дизайну про направлення на практику студентів денної форми здобуття вищої освіти.

Оцінюючи вказані докази, суд зазначає, що за приписами ч.1 ст.50 Закону України «Про вищу освіту» освітній процес у закладах вищої освіти здійснюється за такими формами: 1) навчальні заняття; 2) самостійна робота; 3) практична підготовка; 4) контрольні заходи.

Частиною 1 ст.51 Закону України «Про вищу освіту» унормовано, що практична підготовка осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, здійснюється шляхом проходження ними практики на підприємствах, в установах та організаціях згідно з укладеними закладами вищої освіти договорами або у його структурних підрозділах, що забезпечують практичну підготовку.

Наразі, судом враховано, що умови спірного договору оренди не визначають проведення в орендованому приміщенні жодних практичних занять та його укладення саме з метою здійснення практичної підготовки студентів Київського національного університету технологій та дизайну, а навпаки у п.7.1 умов договору №11 від 17.05.2021 вказано, що цільовим призначенням майна є розміщення цеху з виробництва взуття.

Тобто, з наведеного вбачається, що фактично можливість проходження практики студентами Київського національного університету технологій та дизайну згідно договору на проведення практики студентів закладів вищої освіти, а також співпраця відповідачів згідно меморандуму про співпрацю №2-21 від 17.03.2021 ніяким чином не змінює умов договору №11 від 17.05.2021 щодо цільового використання об`єкта оренди на мету, пов`язану з освітньою діяльністю самого навчального закладу.

Також долучені до матеріалів справи розклади занять студентів Київського національного університету технологій та дизайну ніяким чином не вказують на використання об`єкта оренди для проведення практичних занять студентів, а не для розміщення цеху з виробництва взуття, як вказано у п.7.1 умов договору №11 від 17.05.2021.

Крім того, судом надано оцінку наявному в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в якому визначено види діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" та який не містить жодної вказівки освітню діяльність чи пов`язані з нею.

Одночасно, наявна в матеріалах справи угода від 23.12.2015 про співпрацю між виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київським національним університетом технологій та дизайну, Черкаським державним бізнес-коледжем та підприємствами легкої промисловості й додаткова угода від 03.11.2021 про співпрацю між освітнім інвестиційно- технологічним кластером легкої промисловості в місті Києві та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" також ніяким чином не змінює цільового призначення об`єкта оренди за спірним правочином. Слід звернути увагу, що згідно змісту вказаної додаткової угоди відповідач 2 приймається до освітнього клатера з 03.11.2021 (тоді як спірний правочин було укладено 17.05.2021). За вказаної угодою Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" здійснює формування передумов до реалізації спільних проектів для продуктивної конкуренції та кооперації, здійснює співробітництво між закладами вищої освіти професійного спрямування, науково-дослідними центрами і управліннями, забезпечує підвищення ефективності, популярізацї кластеру, проходження студентами практики та практичних занять на Товаристві з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК", сприяє розвитку кластера та утримується від дій, що суперечать його цілям та завданням.

З наведеного вище, суд вважає за доцільне акцентувати увагу учасників судового процесу на те, що у вирішенні розглядуваного спору слід надавати оцінку саме умовам договору №11 від 17.05.2021 та їх відповідності приписам ст.80 Закону України «Про освіту», а не в цілому всій діяльності відповідача 2 та його у співробітництву між закладами вищої освіти професійного спрямування.

Одночасно, не спростовують правової позиції прокурора і посилання відповідача 1 на

постанови № 796 від 27.08.2010 Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» в якій вказано вказано, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Означені висновки суду ґрунтуються на тому, що зміст постанови № 796 від 27.08.2010 Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» ніяким чином не спростовує імперативної норми ст.80 Закону України «Про освіту», тобто, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Наразі, суд звертає увагу відповідача 1 на те, що численна практика Верховного Суду, на яку містяться посилання у відзиві на позов, не спростовує наведених вище висновків суду, а містить аналогнічне тлумачення правових норм, застосованих судом при вирішенні спору.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що договір №11 від 17.05.2021, укладений між відповідачами 1 та 2, суперечить приписам ст.80 Закону України «Про освіту», а отже, підлягає визнанню недійсним, а об`єкт оренди - поверненню Київському національному університету технологій та дизайну.

Щодо повернення приміщення, судом було встановлено, що 17.05.2021 Київським національним університетом технологій та дизайну було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" прийнято згідно договором оренди №11 від 17.05.2021 в орендне користування нерухоме майно - нежилі приміщення першого поверзу навчального корпусу №2, загальною площею 311,1 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Немировича-Данченка, 2.

15.05.2023 Київським національним університетом технологій та дизайну та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" було укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №11 від 17.05.2021.

Вказаною додаковою угодою визначено обєктом оренди за договором є нежилі приміщення першого навчольного корпусу №2, загальною площею 163,4 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Мала Шияновська, 2.

Нежилі приміщення першого поверху навчального корпусу площею 147,7 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Мала Шияновська, 2, було повернуто орендарем орендодавцю за відповідним актом повернення з оренди нерухомого державного майна.

Отже, позовні вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" повернути за актом повернення з оренди орендованого нерухомого майна, що належать до державної власності, а саме: нежитлові приміщення площею 311,1 кв.м, навчального корпусу №2, розташовані за адресою: м.Київ, вул.Немировича-Данченка, 2, Київському національному університету технологій та дизайну підлягають задоволенню частково, а саме в частині повернення нежилі приміщення першого навчольного корпусу №2, загальною площею 163,4 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Мала Шияновська, 2 (колишня назва вулиці Немировича-Данченка).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового в задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Київського національного університету технологій та дизайну та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" про визнання недійсним договору оренди та повернення нежитлового приміщення - задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна №11 від 17.05.2021, укладений між Київським національним університетом технологій та дизайну та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК", предметом якого є державне нерухоме майно площею 163,4 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Мала Шияновська (вул.Немировича-Данченка), 2.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" повернути за актом повернення з оренди орендованого нерухомого майна, що належать до державної власності, а саме: нежитлові приміщення площею 163,4 кв.м, навчального корпусу №2, розташовані за адресою: м.Київ, вул.Мала Шияновська (вул.Немировича-Данченка), 2, Київському національному університету технологій та дизайну.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути Київського національного університету технологій та дизайну (01011, місто Київ, вулиця Мала Шияновська, будинок 2, ЄДРПОУ 02070890) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ЄДРПОУ 02910019) судовий збір в сумі 2684 грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄКОТАПОК" ( 04213, місто Київ, вулиця Прирічна, будинок 33, квартира 26 ) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ЄДРПОУ 02910019) судовий збір в сумі 2684 грн.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 14.12.2023.

Суддя В.В. Князьков