Рішення

від 07.12.2023 по справі 587/1521/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.12.2023м. СумиСправа № 587/1521/17

Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Балицького В.В., розглянувши матеріали справи № 587/1521/17

за позовом: Заступника керівника Сумської місцевої прокуратури (40000, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 79)

до відповідачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40021, м. Суми, вул. Петропавлівська, 108); 2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); 3) Садівської сільської ради Сумського району Сумської області (42343, Сумська область, Сумський район, с. Сад, вул. Войти, 5, код 05383323)

про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок,

представники сторін:

прокурор: Вортоломей І.Г.;

першого відповідача: не з`явився;

другого відповідача: Давидов А.Г.;

третього відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі ГУ Держгеокадастру у Сумській області), ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.

Ухвалою від 10.07.2023 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 587/1521/17 в порядку господарського судочинства за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 08.08.2023.

20.07.2023 представник першого відповідача подав до суду відзив, в якому просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, оскільки вважає його безпідставним, необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

24.07.2023 окружна прокуратура подала до суду відповідь на відзив першого відповідача, в якій зазначила, що доводи, наведені відповідачем у відзиві є необґрунтованими, тому наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

25.07.2023 представник першого відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких звертає увагу суду та сторін, що Головне управління повністю доводить фактичні обставини справи та аргументи, які підтверджують законність дій Головного управління, поясненнями з посиланнями на норми законодавства діючого на момент виникнення спірних правовідносин та насамперед документальними доказами, які наявні в матеріалах справи, що спростовує аргументацію позовних вимог.

03.08.2023 другий відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що позовна заява є недоведеною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Оскаржувані договори оренди земельних ділянок не суперечать актам цивільного законодавства України і не порушують цивільних прав та інтересів.

15.08.2023 окружна прокуратура подала до суду відповідь на відзив другого відповідача, в якій зазначила, що доводи, наведені відповідачем у відзиві є необґрунтованими, у зв`язку з чим наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на правову позицію викладену у постановах Верховного Суду.

Ухвалою від 29.08.2023 суд постановив, серед іншого, замінити відповідача у справі - Головне управління Держгеокадастру у Сумській області правонаступником Садівською сільською радою Сумського району Сумської області в частині вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - до 09.10.2023; відкласти підготовче засідання на 26.09.2023.

25.09.2023 до суду надійшов відзив представника третього відповідача, в якому зазначив, що вимоги, викладені у позовній заяві, відповідачем не визнаються, оскільки Головним управлінням Держземагенства у Сумській області було прийнято законне та обгрунтоване рішення про передачу другому відповідачу в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, що підтверджується відповідними наказами першого відповідача.

25.09.2023 до Сумська окружна прокуратура подала до суду відповідь на відзив третього відповідача, в якій прокурор наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, доводи, наведені відповідачем у відзиві вважає необгрунтованими, зазначивши про те, що спірні земельні ділянки передані ОСОБА_1 з порушенням вимог статей 121, 123, 134 ЗК України, статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", що є підставою для визнання оспорюваних наказів Головного управління Держземагенства та Головного управління Держгеокадастру у Сумській області незаконними та їх скасування.

Ухвалою від 26.09.2023 суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 587/1521/17; призначити справу № 587/1521/17 до судового розгляду по суті на 19.10.2023, 10:00.

У судовому засіданні 19.10.2023 протокольною ухвалою оголошено перерву до 14.11.2023.

Однак 14.11.2023 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. перебував на лікарняному, що унеможливлювало розгляд справи, проте не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою від 20.11.2023 призначено розгляд справи по суті на 07.12.2023.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Ураховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

Свої вимоги прокурор обгрунтовує тим, що у квітні 2014 року до Головного управління Держземагенства у Сумській області (далі Держземагенство) звернувся ОСОБА_1 із заявами про передачу йому у користування земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, за результатами розгляду яких ОСОБА_1 було передано в оренду для фермерського господарства 10 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Сульської сільської ради Сумського району Сумської області загальною площею 147,527 га з кадастровими номерами: 5924787300:02:007:0090 площею 4,243 га, 5924787300:02:001:0093 площею 12,8164 га, 5924787300:08:001:0064 площею 1,6364 га, 5924787300:02:007:0226 площею 30 га, 5924787300:02:003:0110 площею 12,3786 га, 5924787300:02:007:0093 площею 5,6919 га, 5924787300:02:003:0227 площею 5,7400 га, 5924787300:02:007:0169 площею 57,7968 га, 5924787300:02:007:0087 площею 6,8961 га, 5924787300:02:007:0094 площею 10,4465 га.

У подальшому, 21 лютого 2017 року між відповідачами було укладено 10 договорів оренди вказаних земельних ділянок строком на 7 років.

Прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 у своїй заяві від 15 квітня 2014 року, наданій до Держземагенства, виявив бажання займатись фермерським господарством, однак належним чином не обґрунтував перспективи діяльності вказаного фермерського господарства, не зазначив кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність, натомість вказав, що сільгосптехніка необхідна для ведення робіт на переданих в оренду ділянках у фермерському господарстві його діда. ГУ Держгеокадастру у Сумській області відповідні заяви ОСОБА_1 розглянуло формально, ретельно не перевіривши та не надавши правову оцінку його реальним намірам щодо використання цих земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Прокурор вважає, що оскільки станом на 12 травня 2017 року ОСОБА_1 як фермер не зареєструвався, не є засновником фермерського господарства та з відповідними заявами не звертався, тобто упродовж майже 3 років з моменту прийняття рішень про передачу йому в оренду земельних ділянок не створив фермерське господарство, це свідчить про відсутність реальних намірів у ОСОБА_1 на ведення фермерського господарства та вказує на наявність намірів отримати в користування земельні ділянки державної власності в обхід встановленої законом процедури.

Також зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядків її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди. Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду землі» нормативна грошова оцінка земельних ділянок обов`язково проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Водночас, відповідно до листа міськрайонного управління Держгеокадастру у м. Сумах та Сумському районі № 10-28-02-771/2-17 від 19.05.2017 нормативна грошова оцінка проводилася лише стосовно чотирьох земельних ділянок з кадастровими номерами 5924787300:02:007:0090; 5924787300:02:001:0093; 5924787300:02:007:0087; 5924787300:02:007:0094. Щодо інших шести земельних ділянок, які передані в оренду ОСОБА_1 нормативна грошова оцінка не була проведена.

Посилаючись на вказані обставини прокурор просив визнати незаконними та скасувати накази від 16 вересня 2014 року №18-4350/16-14-СГ, №18-4351/16-14-СГ, №18-4352/16-14-СГ, №18-4353/16-14-СГ, від 26 серпня 2016 року №18-3179/16-16-СГ, №18-3180/16-16-СГ, №18-3181/16-16-СГ, №18-3182/16-16-СГ, №18-3183/16-16 СГ, № 18-3184/16-16-СГ про передачу ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Сульської сільської ради Сумського району та визнати недійсними договори оренди земельних ділянок № 96, № 97, № 98, № 99, № 100, № 101, № 102, №103 та № 104, укладені 21 лютого 2017 року між ГУ Держгеокадастру у Сумській області та ОСОБА_1 , за яким останньому передано в користування земельні ділянки площею 4,1243 га, кадастровий номер 5924787300:02:007:0090; площею 12,8164 га, кадастровий номер 5924787300:02:001:0093; площею 1,6364 га, кадастровий номер 5924787300:08:001:0064; площею 30 га, кадастровий номер 5924787300:02:007:0226; площею 12,3786 га, кадастровий номер 5924787300:02:003:0110; площею 5,6919 га, кадастровий номер 5924787300:02:007:0093; площею 5,7400 га, кадастровий номер 5924787300:02:003:0227; площею 57,7968 га, кадастровий номер 5924787300:02:007:0169; площею 6,8961 га, кадастровий номер 5924787300:02:007:0087; площею 10,4465 га, кадастровий номер 5924787300:02:007:0094.

В обґрунтування свого права на отримання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 зазначив, що має намір створити фермерське господарство, основними напрямками діяльності якого буде вирощування сільськогосподарських культур, має досвід роботи в сільському господарстві, протягом трьох років працював виконуючим обов`язки директора фермерського господарства «Шепіль Я. А.», у 2014 році закінчив Сумський Національний аграрний університет та отримав вищу освіту за спеціальністю інженер-механік сільськогосподарських машин. У його діда є фермерське господарство за яким обліковується обсяг сільськогосподарської техніки, необхідної для обробітку землі. Земельні ділянки будуть використовуватися за цільовим призначенням, з дотриманням вимог природоохоронного та земельного законодавства, з дотриманням всіх сучасних технологій, своєчасною сплатою орендної плати та податків.

Наказами Держземагенства від 16 вересня 2014 року № 18-4350/16-14-СГ, № 18-4351/16-14-СГ, № 18-4352/16-14-СГ, № 18-4353/16-14-СГ, та ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 26 серпня 2016 року № 18-3179/16-16-СГ,№ 18-3180/16-16-СГ, № 18-3181/16-16-СГ, № 18-3182/16-16-СГ, № 18-3183/16-16-СГ, № 18-3184/16-16-СГ затверджено проекти землеустрою щодо відведення та надання ОСОБА_1 в оренду 10 земельних ділянок загальною площею 147,527 га для ведення фермерського господарства, які розташовані за межами населених пунктів на території Сульської сільської ради Сумського району.

На підставі цих наказів 21 лютого 2017 року ГУ Держгеокадастру у Сумській області та ОСОБА_1 уклали договори оренди земельних ділянок, відповідно до яких останньому надано в строкове платне користування 10 земельних ділянок для ведення фермерського господарства а саме: площею 4,1243 га, кадастровий номер 5924787300:02:007:0090; площею 12,8164 га, кадастровий номер 5924787300:02:001:0093; площею 1,6364 га, кадастровий номер 5924787300:08:001:0064, площею 30,0000 га, кадастровий номер 5924787300:02:007:0226; площею 12,3786 га, кадастровий номер 5924787300:02:003:0110; площею 6,6919 га, кадастровий номер 5924787300:02:007:0093; площею 5,7400 га, кадастровий номер 5924787300:02:003:0227; площею 57,7968 га, кадастровий номер 5924787300:02:007:0169; площею 6,8961 га, кадастровий номер 5924787300:02:007:0087; площею 10,4465 га, кадастровий номер 5924787300:02:007:0094.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права державним реєстратором Сумської сільської ради було зареєстровано вказані договори оренди 29.05.2017, 30.05.2017.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є засновником фермерського господарства «Перлина Сули», яке зареєстроване 06.07.2017.

За змістом статті 22 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частинами 1, 3 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим суд зазначає, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 цього Закону).

Частинами 1, 2, 4 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціальною щодо статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів. Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 та постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 924/863/17, від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц.

Крім того, цей Закон передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону «Про фермерське господарство» не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Таким чином, звернення ОСОБА_1 з заявою до Головного управління Держземагентства для отримання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, відповідає вимогам, що були передбачені законодавством, чинним на той час, що, в свою чергу, виключає можливість скасування оспорюваних наказів у зв`язку із відсутністю порушень відповідачем норм матеріального права.

У своєму позові прокурор зазначає, що ОСОБА_1 не було обгрунтовано перспектив діяльності вказаного фермерського господарства, не зазначена кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність.

Натомість, з тексту заяви ОСОБА_1 вбачається, що в обґрунтування свого права щодо надання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, останній зазначив, що має намір створити фермерське господарство, основними напрямками діяльності якого буде вирощування сільськогосподарських культур. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що має досвід роботи в сільському господарстві, на протязі 3 років працював виконуючим обов`язки директора фермерського господарства «Шепіль Я.А.». У 2014 році закінчив Сумський Національний аграрний університет і отримав вищу освіту за спеціальністю інженер-механік сільськогосподарських машин. Його дід-голова фермерського господарства ОСОБА_2 - має повний обсяг сільськогосподарської техніки, необхідної для обробітку землі. ОСОБА_1 зазначив, що земельні ділянки будуть використовуватися за цільовим призначенням, з дотриманням вимог природоохоронного та земельного законодавства, з дотриманням всіх сучасних технологій, з своєчасною сплатою орендної плати та податків. Також о своєї заяви додав графічні матеріали (викопіювання з кадастрової карти), на яких зазначене бажане місце розташування земельних ділянок, копію диплому про освіту обґрунтування необхідності оренди земельних ділянок.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_1 не має у власності сільськогосподарської техніки, необхідної для ведення фермерського господарства, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки Закон України «Про фермерське господарство» не вимагає обов`язкової наявності в особи, яка має намір займатися фермерським господарством, сільськогосподарської техніки на праві власності. До того ж особа, яка займається веденням фермерського господарства, не позбавлена права і можливості укладати інші цивільно-правові договори на використання сільськогосподарської техніки для потреб фермерського господарства, в тому числі і для обробки землі у відповідності з цілями фермерського господарства.

Суд вважає безпідставними посилання позивача на ту обставину, що ОСОБА_1 впродовж 3 років з моменту прийняття рішень про надання в оренду земельних ділянок не спромігся створити фермерське господарство, що, на думку позивача, свідчить про відсутність у ОСОБА_1 бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації після укладання договору оренди земельних ділянок. Договори оренди земельних ділянок були укладені між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенства у Сумській області 21 лютого 2017 року.

Рішенням засновника №1 «Про створення фермерського господарства» від 5 липня 2017 року створено Фермерське господарство «Перлина Сули», місцезнаходження якого є АДРЕСА_1 та засновником якого є відповідач - ОСОБА_1 та затверджено Статут Фермерського господарства «Перлина Сули».

Створене ОСОБА_1 . Фермерське господарство «Перлина Сули» було належним чином зареєстроване, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Викладене спростовує твердження прокурора про те, що ОСОБА_1 отримав спірні земельні ділянки не для створення та ведення фермерського господарства, а з метою отримати в користування земельні ділянки державної власності в обхід встановленої процедури.

Ураховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 21.02.2017 № 100, № 101, № 102, № 103, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру в Сумській області та ОСОБА_1 необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Водночас, відповідно до листа міськрайонного управління Держгеокадастру у м. Суми та Сумському районі № 10-28-02-771/2-17 від 19.05.2017 нормативна грошова оцінка проводилася лише стосовно чотирьох земельних ділянок з кадастровими номерами 5924787300:02:007:0090; 5924787300:02:007:0093; 5924787300:02:007:0087; 5924787300:02:007:0094. Щодо інших шести земельних ділянок, які передані в оренду ОСОБА_1 , нормативна грошова оцінка не було проведена.

На підставі ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення спірних договорів) однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог стст.4- 6, 11, 17, 19 цього закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі №6-824цс16.

Орендна плата відповідно до ст.21 Закону «Про оренду землі» - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 1 п.289.1 ст.289 згаданого кодексу (в редакції, чинній на час укладення спірних договорів) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

У відповідності до ч.1 ст.13 закону «Про оцінку земель» передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (ст.1 закону «Про оцінку земель»).

Періодичність проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлена статтею 18 вказаного Закону.

При цьому в ст. 15 Закону України «Про оцінку земель» зазначено, що підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Таким чином, законодавчо чітко визначено, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Ураховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що обов`язок щодо плати за оренду землі є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням (постанова Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі №6-824цс16).

Відповідачами не доведено, а судом не встановлено відсутність можливості визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок протягом майже трьох років з часу прийняття рішення про надання землі в оренду та до дня укладення договорів оренди внаслідок певних об`єктивних обставин. Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21.

Отже, при укладенні договорів оренди земельних ділянок № 96, № 97, № 98, № 99, № 104, б/н від 21.02.2017, між Головним управлінням Держегокадастру у Сумській області та ОСОБА_1 , нормативна грошова оцінка, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, щодо шести земельних ділянок не була проведена, об`єктивних причин для цього відповідачами не доведено, а тому договори оренди відповідних земельних ділянок суперечать приписам чинного законодавства.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Приписами ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до вказаних норм, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги встановлення судом підстав для визнання недійсними укладених між відповідачами договорів оренди земельних ділянок від 21.02.2017 № 96, № 97, № 98, № 99, № 104, б/н, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора в цій частині.

Таким чином, позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсними договори оренди земельних ділянок № 96, № 97, № 98, № 99, № 104, б/н, укладені 21 лютого 2017 року між Головним управлінням Держгеокадастру в Сумській області та ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами: 5924787300:02:007:0169 площею 57,7968 га; 5924787300:02:003:0227 площею 5,7400 га; 5924787300:02:003:0110 площею 12,3786 га; 5924787300:02:007:0093 площею 5,6919 га; 5924787300:08:001:0064 площею 1,6364 га; 5924787300:02:007:0226 площею 30,0000 га.

3. В іншій частині позову відмовити.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено 14.12.2023.

Суддя В.В. Яковенко