Постанова

від 28.11.2023 по справі 357/3112/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/3112/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12263/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2023 року у складі судді Бебешко М.М.,

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Могилів-Подільська міська рада Вінницької області про встановлення факту спільного проживання,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся у суд із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю його батька ОСОБА_2 з його рідним братом ОСОБА_3 у період з січня 2020 року по середину травня 2005 року включно для прийняття спадщини на спадкове майно.

Заява обґрунтована тим, що його батько ОСОБА_2 проживав за місцем реєстрації свого брата ОСОБА_4 протягом 5 років в селі Ярута, Могилів-Подільського району, Вінницької області.

Вказує, що ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично, після новорічних свят 2000 року постійно проживав у селі Яруша Могилів-Подільського району Вінницької області біля своєї хворої матері ОСОБА_5 та свого хворого брата ОСОБА_4 , поховавши його, повернувся в Черкаську область, тобто жив з покійними рідними заявника більше 5 років.

30 листопада 2020 року приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Кравченком С.В. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Підставою для відмови у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 1,4702 га з кадастровим номером 0522688000:01:000:0157 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ярузької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, та на земельну часту (пай), що належала його рідній бабусі ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , стало відсутність документів, що підтверджують факт спільного проживання однією сім`єю батька заявника ОСОБА_2 з рідним братом заявника ОСОБА_4 .

Зазначає, що підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_2 з рідним дядьком ОСОБА_4 містяться в довідці Ярузької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області про те, що після смерті дядька спадщину отримав фактично батько заявника та у листах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2023 року у задоволенні заяви про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає його необґрунтованим просить скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції не вірно надано оцінку доказам долученим на підтвердження спільного проживання батька та його брата однією сім`єю понад 5 років.

Вказує, що матеріали справи не містять заперечень Могилів-Подільської міської ради Вінницької області, які б спростували факт проживання батька та його брата.

Не надано оцінку судом й листу подруги покійної бабусі, ОСОБА_7 , яка підтверджує факт того, що понад 5 років ОСОБА_2 разом з його матір`ю доглядали за хворим ОСОБА_4 , довідці Ярузької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 23.10.2020, що після смерті матері та брата ОСОБА_8 фактично отримав спадщину, матеріалам спадкової справи та оригіналу Державного акту на право власності земельної ділянки «ЯА» № 394879.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Представник заінтересованої особи в судове зсідання не з`явився, судом повідомлявся у встановленому законом порядку (а.с. 151), з огляду на що у суду апеляційної інстанції наявні підстави для розгляду справи за його відсутності.

Колегія апеляційного суду, вислухавши пояснення ОСОБА_1 , який просив апеляційну скаргу задовольнити, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає зазначити наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 15).

Постановою приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Кравченок С.В. від 30 листопада 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1,4702 га, кадастровий номер 0522688000:01:000:0157, що розташована на території Ярузької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та право на земельну ділянку, площею 1,58 га, що розташована на території Ярузької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, наданої для ведення сільськогосподарського виробництва, відмовлено. Підставою для відмови у видачі свідоцтв про право на спадщину стало те, що ОСОБА_1 не надано докази постійного проживання померлого ОСОБА_2 з ОСОБА_4 (а.с. 22-23).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯА № 394879 від 21.10.2005 ОСОБА_4 був власником земельної ділянки, кадастровий номер 0522688000010000157, площею 1,4702 га, що розташована на території Ярузької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (а.с. 24-25).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася (а.с. 29).

На ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 видано сертифікат на земельну частку (пай) в КСП "Придністров`я" в с. Яруга Могилів-Подільського району Вінницької області (а.с. 26-27).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_5 станом на 14.03.2020 не заводилася (а.с. 30).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 від 16.05.2005 (а.с. 31).

З довідки № 836 від 23.10.2020 убачається, що після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент смерті проживав та був зареєстрований ОСОБА_4 та фактично вступив у спадщину, після смерті якого ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) спадщину фактично отримав ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) (а.с. 28, 32).

Як убачається зі справи, заявник по справі - ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 35).

До справи долучено листа від імені ОСОБА_6 , останній повідомив, що з 1974 року проживає в селі Яруга та до 2020 року був лікарем в місцевій лікарні. Був добре знайомим з ОСОБА_4 , який постійно проживав з матір`ю ОСОБА_5 , після смерті якої у ОСОБА_4 погіршився стан і з 2000 року до нього приїхав його брат ОСОБА_9 , який постійно приживав в селі Яруга, доглядаючи до смерті ОСОБА_4 (а.с. 36-37)

Крім того, матеріали справи містять лист ОСОБА_7 , згідно з яким остання добре знала ОСОБА_10 та її синів ОСОБА_11 і ОСОБА_9 . Дядько жив біля матері та хворів. Коли ОСОБА_10 захворіла, почав частіше приїжджати ОСОБА_9 та почав жити з ними в будинку на початку двохтисячного року, а після смерті ОСОБА_11 виїхав (а.с. 38-39).

Відповідно до спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , особою, яка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, є його син ОСОБА_1 (а.с. 53-97).

Відмовляючи у задоволенні поданої по справі заяви, районний суд виходив з підстав її недоведеності.

Суд зазначив, що наявні у заявника документи, покази свідків, не є належними доказами, оскільки ці документи не підтверджують факту спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав та обов`язків ОСОБА_2 із його братом ОСОБА_4 .

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статтею 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Отже, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Таким чином, з системного аналізу вказаних норм права вбачається, що у зазначеній справі підлягали встановленню, як факт проживання ОСОБА_2 однією сім`єю разом братом ОСОБА_4 , так і тривалість такого проживання - щонайменше п`ять років.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно із Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце фактичного проживання особи не залежить від місця її реєстрації. Місцем проживання особи може бути будь-яке житлове приміщення, в якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Місце фактичного проживання особи може підтверджуватися, зокрема, але не виключно довідкою про фактичне місце проживання виданої відповідним органом місцевого самоврядування; актом обстеження соціальних і матеріально-побутових умов проживання, оформленим уповноваженими особами виконавчих органів сільських, селищних, міських рад ОТГ.

Факт проживання однією сім`єю може підтверджуватися, зокрема, але не виключно документами, що підтверджують спільне отримання майна, доказами використання коштів для спільних цілей (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові договори) тощо.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

За положеннями статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті об`єкти, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім того, встановлених цим Кодексом.

Крім того, до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або виявляє факти (факти), які обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші матеріали, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що обґрунтовується на загальному, повному, об`єктивному та середньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У пункті 45 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" від 17 березня 2011 року, яке набуло статусу остаточного 17 червня 2011 року, зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (…). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (…)".

Даючи пояснення в суді апеляційної інстанції, заявник указував, що померлий батько перебував у шлюбі з його матір`ю й проживали вони разом у Черкаській обл., а причиною проживання з померлим братом протягом 2000-2005 років за місцем його проживання у Вінницькій обл. було вживання останнім спиртних напоїв, у зв`язку з чим він підлягав догляду, а також зазначив, що батько на той час був особою працездатного віку.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази та показання свідків в сукупності з іншими доказами у справі, колегія суддів прийшла до висновків про те, що матеріали справи не підтверджують того, що відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 носили характеру сімейних, вони не були пов`язані спільним побутом, веденням спільного господарства, спільним бюджетом, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків, а швидше проявлялися у відвідуваннях.

При цьому, колегія суддів враховує те, що ОСОБА_2 перебував у шлюбі, проживав у іншій місцевості й був особою працездатного віку, а докази того, що він постійно проживав зі своїм померлим братом протягом 2000-2005років однією сім`єю та мав з ним спільний побут та бюджет, матеріалами справи не підтверджено.

За таких обставин, колегія суддів не може визнати належним доказом у справі довідку, видану Ярузьською сільською радою Могилів-Подільського району Вінницької обл. про те, що спадщину після смерті ОСОБА_4 фактично отримав ОСОБА_2 (а.с. 65).

При цьому, підлягає врахуванню і та обставина, що за життя батько заявника - ОСОБА_2 , який помер за сплином значного терміну часу - ІНФОРМАЦІЯ_5, не звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті брата й спадщину не отримав, чим спростовуються викладені у довідці обставини.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що факт проживання братів (його батька та дядька) однією сім`єю підтверджується поясненнями ОСОБА_7 , яким суд першої інстанції не надав належної оцінки, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

За приписами частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 69 ЦПК України встановлено, що свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Свідок зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Слід звернути увагу, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу у справі та їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про недоведеність вимог заяви щодо встановлення факту проживання однією сім`єю.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, та вжив необхідних заходів для повного та всебічного встановлення обставин справи, а тому посилання позивача про не повне з`ясування обставин справи є безпідставними.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з дотриманням вимог статей 89, 263-264 ЦПК України, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 .

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 грудня 2023 року.

Суддя-доповідач:

Судді: