Постанова

від 13.12.2023 по справі 812/1246/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 812/1246/18

касаційне провадження № К/9901/68748/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.07.2018 (суддя - Свергун І.О.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.11.2018 (головуючий суддя - Ястребова Л.В., судді - Арабей Т.Г., Компанієць І.Д.) у справі за позовом Приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон» до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

УСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Рубіжанський залізобетон» (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило: визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачу за період з липня 2014 року по березень 2016 року штрафних санкцій, пені зі сплати орендної плати за землю; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.02.2018 №0004841205 про застосування штрафних санкцій в сумі 18239,85 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про протиправність дій контролюючого органу щодо самостійного внесення змін до даних інтегрованої картки платника та нарахування пені. Позивач посилається на відсутність підстав для застосування до нього пені та штрафних (фінансових) санкцій, передбачених статтею 126 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та протиправність прийнятого податкового повідомлення-рішення, оскільки він не повинен сплачувати орендну плату за користування земельними ділянками відповідно до статті 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII (далі - Закон №1669-VII), яким передбачено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності за період з 14.04.2014 по 07.06.2016, що ним правомірно відображено в уточненій декларації.

Відповідач у запереченнях вказує на відповідність прийнятого ним рішення вимогам податкового законодавства, посилаючись на обов`язок позивача сплачувати орендну плату за землю відповідно до статті 20 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-ХІV (далі - Закон №161-ХІV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 19.07.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.11.2018, позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 05.02.2018 №000484120, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги у визначеній судами частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до положень Закону №1669-VII достатньою підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності стосовно конкретних суб`єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції за період з 14.04.2014 по 07.06.2016, і наявність сертифікату Торгово-промислової палати в даному випадку не вимагається.

Суди дійшли висновку, що оскільки на момент виникнення податкового боргу та прийняття Управлінням спірних рішень позивач і орендована ним земельна ділянка знаходилися на території, на якій, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р здійснювалася антитерористична операція, позивач в силу вимог статті 6 Закону №1669-VII був звільнений від плати за її використання до внесення змін до вказаної норми Закону, до 08.06.2016.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на невірне застосування та порушення судами норм матеріального права, наполягає на тому, що позивач повинен сплачувати орендну плату за земельну ділянку відповідно до умов договору оренди, а положення Закону №1669-VII не можуть розповсюджуватися на платника позивача, оскільки в нього відсутній сертифікат Торгово-промислової палати України про засвідчення форс-мажорних обставин.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.01.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.12.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 13.12.2023.

Відповідачем 08.06.2021 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 КАС України відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537, від 30.09.2020 №893 та наказу Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Головне управління ДФС у Луганській області (ЄДРПОУ 39591445) на його правонаступника Головне управління ДПС у Луганській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44082150).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Підприємство є юридичною особою, правонаступником ТОВ «Рубіжанський залізобетон», перебуває на обліку в Рубіжанській об`єднаній державній податковій інспекції (Кремінське відділення), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.05.2018 № 1003992397.

Між Рубіжанською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Рубіжанський залізобетон» (орендар) укладено такі договори оренди земельних ділянок: від 07.07.2008 №81 (земельна ділянка розташована за адресою: м. Рубіжне, вул. Заводська, буд. 18, загальна площа 0,0009 га); від 07.07.2008 №82 (земельна ділянка розташована за адресою: м. Рубіжне, вул. Заводська, буд. 18, загальна площа 1,2857 га); від 14.08.2012 №155 (земельна ділянка розташована за адресою: м. Рубіжне, вул. Леніна, буд. 4, загальна площа 0,3216 га).

Платник 15.02.2014 подав до Рубіжанської ОДПІ податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік, де визначив суму орендної плати за землі державної або комунальної власності за 2014 рік усього 68449,56 грн.

19.02.2015 позивач подав до Рубіжанської ОДПІ податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015 рік, де визначив суму орендної плати за землі державної або комунальної власності за 2015 рік усього 85495,09 грн.

22.02.2016 позивач подав до Рубіжанської ОДПІ податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік, де в графі «Нараховано на 2016 рік» поставив «-».

02.03.2016 позивач подав до Рубіжанської ОДПІ податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік, де в графі 4-12 «Нараховано на 2015 рік за даними раніше поданої декларації (р. 3 декларації, що уточнюється)» зазначив суму 85495,09 грн, в графі 6-12 «Нараховано до зменшення податкового зобов`язання на 2016 рік на періоди, за якими не настав термін сплати» зазначив суму 85495,09 грн, в рядку 8-12 «Розмір завищення податкового зобов`язання минулих податкових періодів або періодів поточного року, за якими минув термін сплати» зазначив суму 85495,09 грн. Вказану податкову звітність було прийнято контролюючим органом, показники відображено в інтегрованій картці платника.

У подальшому, контролюючим органом проведено камеральну перевірку даних, задекларованих в податкових деклараціях з плати за землю (м. Рубіжне) Підприємством з питань своєчасності сплати податкових зобов`язань з орендної плати за січень 2015 - березень 2016 року, за результатами якої складено акт від 19.01.2018 №112/12-32-12-05/33075518 (далі - акт перевірки), яким встановлено несвоєчасну сплату Підприємством самостійно визначених грошових зобов`язань з орендної плати за землю, задекларованих у податкових деклараціях з плати за землю за податкові періоди січень 2015 року - березень 2016 року.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.02.2018 №0004841205, яким, на підставі статті 126 ПК України до позивача застосовано штрафні санкції з орендної плати за землю з юридичних осіб в сумі 18239,85 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Відповідно до пункту 288.7 статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.

Платники плати за землю самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (пункт 286.2 статті 286 ПК України).

Податкове зобов`язання щодо плати за землю визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пункт 287.3 статті 287 ПК України).

Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Верховна Рада України 02.09.2014 прийняла Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII, який набув чинності 15.10.2014 (далі - Закон №1669-VII), в якому визначені тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону №1669-VII територією проведення антитерористичної операції є територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

02.12.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». Пунктом 1 та 3 вказаного розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №1079 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053».

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р до зазначених населених пунктів належить м. Рубіжне.

Відповідно до статті 6 Закону 1669-VII (у редакції, чинній до 08.06.2016) під час проведення антитерористичної операції звільнено суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Законом України Про внесення змін до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування від 17.05.2016 № 1365-VIII, який набрав законної сили 08.06.2016, внесені зміни до Закону №1669-VII, якими доповнено пункт 4 до статті 4 Закону наступного змісту: "Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.

Вказаним Законом також змінено редакцію статті 6 Закону №1669-VII, яка з 08.06.2016 передбачає звільнення суб`єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.

Згідно з переліком населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" від 07.11.2014 №1085-р, м. Рубіжне не належить до населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Ураховуючи наведені норми права, Верховний Суд дійшов висновку, що Закон №1669-VII є спеціальним законом у спірних правовідносинах і згідно з частиною третьою статті 11 цього Закону закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Відтак, положення цього Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли і існували з 14.04.2014 по 08.06.2014, незалежно від того, що ПК України відповідних положень не містить.

Оскільки, як установлено судовими інстанціями, орендовані позивачем земельні ділянки розташовані на території міста Рубіжне, на якій, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р здійснювалася антитерористична операція, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач в силу приписів статті 6 Закону №1669-VII був звільнений від плати за її використання до внесення змін до вказаної норми Закону - 08.06.2016.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що у позивача з 08.06.2016 виникає обов`язок щодо сплати орендної плати за користування земельними ділянками, розташованими у м. Рубіжне.

Колегія суддів не може прийняти посилання скаржника на приписи статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та твердження, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, оскільки статтею 6 Закону №1669-VII, яка має пряму дію, не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин. До того ж, сертифікат Торгово-промислової палати України потрібен для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, а положення статті 6 Закону №1669-VII передбачають саме звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Оскільки, позивач був звільнений від сплати орендної плати з квітня 2014 року по травень 2016 року, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій, не обґрунтовує і не зазначає, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанції є правильними та підлягають залишенню без змін.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 52, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Головне управління ДФС у Луганській області (ЄДРПОУ 39591445) на його правонаступника Головне управління ДПС у Луганській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44082150).

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.07.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк В.П. Юрченко