Рішення

від 13.12.2023 по справі 940/678/21

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13.12.2023 Провадження по справі № 2/940/11/23

Справа № 940/678/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 грудня 2023 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Косович Т.П.

при секретарі: Козуб І.С.

з участю адвоката: Неживка І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку,

встановив:

14.06.2021року доТетіївського районногосуду Київськоїобласті зпозовом звернулася ОСОБА_2 ,в якомупросила стягнутиз комунальногопідприємства «Проектно-архітектурнебюро» Тетіївськоїміської ради29089,64гривень заборгованостіпо заробітній платі та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 20.07.2010 року по 16.03.2021 року працювала начальником комунального підприємства «Проектно-архітектурне бюро» Тетіївської міської ради (до зміни власності та назви - комунального підприємства «Архітектурне бюро» Тетіївської районної ради). Відповідно до розпорядження Тетіївського міського голови № 87 від 16.03.2021 року її було звільнено із займаної посади за згодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Станом на дату звільнення утворилась заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 29089,64 гривень, що включає в себе 12075 гривень за період з 01.03.2020 року по 31.12.2020 року та 17014,64 гривень за період з 01.01.2021 року по 16.03.2021 року, яку відповідач всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України їй не виплатив. А тому вона просила стягнути дану заборгованість в примусовому порядку, а також на підставі ст. 117 КЗпП України стягнути з комунального підприємства «Проектно-архітектурне бюро» Тетіївської міської ради середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 06.06.2023 року в зв`язку зі смертю позивачки ОСОБА_2 до участі в справі в якості її правонаступника було залучено ОСОБА_1 як спадкоємця за законом, який прийняв спадщину.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 06.06.2023 року в зв`язку з припинення діяльності комунального підприємства «Проектно-архітектурне бюро» Тетіївської міської ради до участі в справі було залучено правонаступника відповідача Тетіївську міську раду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Неживок І.В. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить стягнути з Тетіївської міської ради на користь ОСОБА_1 29089,64гривень заборгованостіпо заробітній платі спадкодавця ОСОБА_2 та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати, виходячи з наданих копій довідок комунального підприємства «Проектно-архітектурне бюро» Тетіївської міської ради № 07 та № 08 від 21.05.2021 року.

Представник відповідача Тетіївської міської ради Складена Н.М. позовних вимог не визнала, посилаючись на те, що Тетіївська міська рада не відповідає за зобов`язаннями комунального підприємства «Проектно-архітектурне бюро» Тетіївської міської ради, так як останнє було госпрозрахунковим підприємством, а солідарна відповідальність його та засновника не передбачена трудовим законодавством. Крім того, ОСОБА_2 , працюючи начальником комунального підприємства «Проектно-архітектурне бюро» Тетіївської міської ради та будучи згідно статуту уповноваженою особою, відповідальною за дотримання фінансової дисципліни, повинна була сама із собою провести розрахунок при звільнені.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК Українивстановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

В судовому засіданні із копії трудової книжки НОМЕР_1 від 20.09.1983 року (а.с. 7-9) встановлено, що ОСОБА_2 20.07.2010 року була призначена на посаду начальника комунального підприємства «Архітектурне бюро» Тетіївської районної ради.

Рішенням № 694-58-VII Тетіївської районної ради від 18.11.2020 року комунальне підприємство «Архітектурне бюро» Тетіївської районної ради передано із спільної власності територіальних громад Тетіївського району до комунальної власності Тетіївської міської територіальної громади в особі Тетіївської міської ради (а.с. 10-12).

Рішенням № 20-01-VIII Тетіївської міської ради від 22.12.2020 року комунальне підприємство «Архітектурне бюро» Тетіївської районної ради прийнято безоплатно із спільної власності територіальних громад Тетіївського району до комунальної власності Тетіївської міської територіальної громади в особі Тетіївської міської ради з його балансовою вартістю, штатною чисельністю, кредиторською та дебіторською заборгованістю (а.с. 13-15).

Рішенням № 91-02-VIII Тетіївської міської ради від 26.01.2021 року назву комунальне підприємство «Архітектурне бюро» Тетіївської районної ради змінено на комунальне підприємство «Проектно-архітектурне бюро» Тетіївської міської ради та затверджено статут підприємства в новій редакції (а.с. 16).

Розпорядженням Тетіївського міського голови № 87 від 16.03.2021 року ОСОБА_2 , начальника комунального підприємства «Проектно-архітектурнебюро» Тетіївськоїміської ради,звільнено з16.03.2021року за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 17).

Проте при звільненні їй не було виплачено всієї суми заробітної плати, що належала їй від підприємства в день звільнення.

Так, із довідок комунального підприємства «Проектно-архітектурне бюро» Тетіївської міської ради № 07 та № 08 від 21.05.2021 року вбачається, що заборгованість підприємства по заробітній платі ОСОБА_2 становить 12075 гривень за період з 01.03.2020 року по 31.12.2020 року та 17014,64 гривень за період з 01.01.2021 року по 16.03.2021 року ( а.с. 18-21).

Офіційним листом № 08 від 24.05.2021 року комунальне підприємство «Проектно-архітектурне бюро» Тетіївської міської ради звернулося до міського голови Тетіївської міської ради із проханням розглянути питання про надання фінансової допомоги на погашення боргу по заробітній платі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 22), проте дане прохання залишено без задоволення.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 94 КЗпП Українипередбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зіст. 97 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно дост. 21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зіст. 22 цього Законусуб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку (ч. 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно зіст. 115 КЗпП України,ст. 24 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст.115,116 КЗпП Українивідсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 на день її звільнення було нараховано, проте не виплачено 29089,64 гривень заробітної плати, в тому числі 12075 гривень за період з 01.03.2020 року по 31.12.2020 року та 17014,64 гривень за період з 01.01.2021 року по 16.03.2021 року, при цьому будь-яких доказів проведення повного розрахунку з нею в день звільнення суду не надано.

Вказане не заперечується та підтверджено представником відповідача в своїх поясненнях, наданих в судовому засіданні.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 26.10.2021 року (а.с. 111).

За правилами ч. 1 ст. 1227Цивільного кодексуУкраїни суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

При цьому, ч. 6 ст. 83КЗпПрегулює це питання по-своєму і зазначає, що у разі смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, виплачується спадкоємцям.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 26.11.1987 року (а.с. 99) та копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 15.07.1998 року (а.с. 100), членом сімї померлої ОСОБА_2 є її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який після її смерті прийняв спадщину, 01.12.2022 року державним нотаріусом Володарської державної нотаріальної контори Давидовою С.М. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок в АДРЕСА_1 (а.с. 108).

Отже, саме позивачу ОСОБА_1 належать усі права та обов`язки, що належали померлій ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок її смерті.

Таким чином,виходячи знаведеного,суд вважає,що наявніобґрунтовані підставистверджувати пропорушення правпозивача наотримання нимналежної спадкодавцеві ОСОБА_2 нарахованої заробітноїплати,з оглядуна щопозовна вимогапро стягненняз Тетіївськоїміської ради29089,64гривень заборгованостіпо заробітній платі підлягає задоволенню.

Разом з цим суд наголошує, що якщо у неприбуткової організації немає коштів на поточному рахунку або в касі для своєчасної виплати зарплати, юридично це не є підставою таку зарплату не платити.

З приводу посилання представника відповідача на те, що Тетіївська міська рада не є належним відповідачем та не несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями комунального підприємства «Проектно-архітектурне бюро» Тетіївської міської ради, суд звертає увагу на наступне.

НормамиЦК Українипередбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановленихКонституцією Українита законом.

В постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04 вересня 2018 року у справі 5023/4388/12 зазначено, що відповідно до частин першої - четвертої статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Отже, орган місцевого самоврядування (селищна, сільська, міська ради) для виконання покладених них функцій Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», створюють комунальні підприємства, яким передається відповідне майно на праві господарського чи оперативного управління, яке однозначно належить громаді для надання відповідних послуг.

Укладаючи будь-які договори з таким комунальним підприємством, громадяни чи суб`єкти господарювання, очевидно прораховують на те, що у випадку недостатності коштів у нього, можливо буде звернути стягнення на комунальне майно, а в разі його відсутності пред`явити претензії безпосередньо органу місцевого самоврядування.

При цьому, умовою покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за змістом частини сьомої статті 77 ГК України та частини десятої статті 78 цього Кодексу є недостатність коштів, які є у розпорядженні комунального підприємства.

Крім того, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року в справі «Михайленки та інші проти України», пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі «Лисянський проти України», пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації», пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі «Р.Качапор та інші проти Сербії». Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах вимог Конвенції.

Як встановлено в судовому засіданні, засновником КП «Проектно-архітектурне бюро» Тетіївської міської ради була Тетіївська міська рада; підприємство було комунальним підприємством, яке було юридичною особою та функціонувало на базі майна, що перебуває у комунальній власності.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 168), підприємство було припинено рішенням саме його засновника Тетіївської міської ради, дата запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи 14.06.2023 року, номер запису: 1003491110013000041.

З огляду на це суд вважає, що Тетіївська міська рада є належним відповідачем у даних правовідносинах та має нести відповідальність за зобов`язаннями припиненого нею комунального підприємства.

Доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_2 , працюючи начальником комунального підприємства «Проектно-архітектурне бюро» Тетіївської міської ради та будучи згідно статуту уповноваженою особою, відповідальною за дотримання фінансової дисципліни, повинна була сама із собою провести розрахунок при звільнені, суд відхиляє з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Відповідальність керівника ж за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці передбачена ст. 41 КУпАП.

Таким чином, допущення порушення вимог законодавства про працю, в тому числі і за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, має наслідком передбачену законом відповідальність і жодним чином не звільняє роботодавця виплатити звільненому працівнику нараховану йому заробітну плату, а також всіх інших належних до сплати сум.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає її необгрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Так, відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (частина перша статті 1216 ЦК України ).

Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок у постанові від 30 січня 2019 року (справа № 910/4518/16), де зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що розміщення норм статей 116, 117 Кодексу законів про працю України в розділі VII «Оплата праці» є логічно вмотивованим, оскільки ними встановлено відповідальність роботодавців за затримку виплат коштів винагороди за виконану працівниками роботу, які повинні бути виплачені при їх звільненні. Проте, таке розташування вказаних норм права не свідчить про належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

У свою чергу, статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Таким чином, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу, підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки до повного розрахунку за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, однак не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці» та не належить до передбачених законодавством соціальних виплат в розумінні положень статті 1227 ЦК України.

Отже, спірні правовідносини не допускають правонаступництво.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 лютого 2019 року у справі №752/17889/14-ц (провадження №61-7265св18), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17 серпня 2018 року у справі №825/3610/15-а (провадження №К/9901/23206/18), Верховний Суд в постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 466/7128/16-ц (провадження № 61-17893св20).

За таких обставин суд в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Тетіївської міської ради середнього заробітку за весь час затримки виплати ОСОБА_2 заробітної плати по день фактичного розрахунку відмовляє.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 47, 116 КЗпП України, ст.ст. 15, 21 ЗУ «Про оплату праці», ст.ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Тетіївської міської ради, код ЄДРПОУ 42096329, юридична адреса: Київська область, Білоцерківський район, м. Тетіїв, вул. Януша Острозького, 5, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ,-29089(двадцятьдев`ять тисячвісімдесят дев`ять)гривень 64копійки заборгованостіпо заробітній платі спадкодавця ОСОБА_2 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення : 15 грудня 2023 року.

Суддя: Т.П.Косович