Постанова

від 14.12.2023 по справі 567/347/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2023 року

м. Рівне

Справа № 567/347/23

Провадження № 22-ц/4815/1053/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Боймиструк С.В.,

судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,

за участю: ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Плакси В.А. на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 21 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

В березні2023року ОСОБА_2 звернулась вОстрозький районний суд Рівненської області з позовом до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», ТОВ «Захід Агро», в якому проситьзобов`язати ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути їй земельну ділянку з кадастровим номером 5624287100:06:001:0062, площею 2,27 га, яка знаходиться на території Острозької міської територіальної громади Рівненського району Рівненської області (до ліквідації Острозького району знаходилася на території Сіянцівської сільської ради Острозького району Рівненської області) та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мирогощанської сільської ради Дубенського району Рівненської області Балакірева О.О. №41557890 від 12.06.2018, номер запису про інше речове право №78572367 щодо державної реєстрації права оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624287100:06:001:0062, площею 2,27 га, з одночасним припиненням права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624287100:06:001:0062, площею 2,27 га.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 2,27 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку.

Зазначає, що 10.03.2014 між нею та ТОВ «Захід Агро» було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки терміном на 5 років, а в серпні 2022 року їй стало відомо, що на належну їй земельну ділянку за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» зареєстровано право оренди, при цьому жодних договорів між нею та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не укладалося.

Вказує, що між нею та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» наявний спір про право користування земельною ділянкою, належною їй, оскільки додаткової угоди щодо передачі земельної ділянки вона не підписувала, її умов не погоджувала та на укладення такого договору нікого не уповноважувала.

Посилаючись на те, що ТОВ «Західна агровиробнича компанія» користується земельною ділянкою без відповідної правової підстави, просить повернути її та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, належної їй.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 21 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, в поданій апеляційній скарзі адвокат Плакса В.А., діючий від імені ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким задоволити позовні вимоги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що первинно державна реєстрація права оренди земельної ділянки за ТОВ "Захід Агро" була здійснена на підставі договору оренди землі від 10.03.2014 року, тому додаткова угоди до (неіснуючого) Договору оренди землі від 01.04.2014року є неукладеною. З цих підстав вказані угоди не могли бути підставою для проведення відповідних реєстраційних дій.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Чернов В.В. просив апеляційну скаргу задовольнити та ухвалити нове рішення яким задоволити позовні вимоги.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явились і причин неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5624287100:06:001:0062, площею 2,27 га, яка знаходяться на території Сіянцівської сільської ради Острозького району Рівненської області.

За наданими відповідачем ТОВ «Західна агровиробнича компанія» договором оренди землі між позивачем та ТОВ «Захід Агро» і додатковою угодою до договору оренди, 10.03.2014 між позивачем та ТОВ «Захід Агро» було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 2,27 га кадастровий номер 5624287100:06:001:0062, а 20.12.2017 між позивачем, ТОВ «Захід Агро» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» було укладено додаткову угоду до договору від 01.04.2014 щодо цієї ж земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Згідно ст.90 ЗК України власники земельних ділянок мають право передавати їх в оренду.

Згідно ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно положень Закону України «Про оренду землі», договір оренди укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно ст.16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст.407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Наведені норми законодавства вказують на те, що користування чужою земельною ділянкою, яка належить особі на праві приватної власності, можливе на праві оренди, підставою для якої є відповідний договір оренди.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина шоста статті 81 ЦПК України встановлює, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи містять докази,що свідчатьпро виконаннясторонами умовдоговору оренди земельної ділянки. Так згідно платіжного доручення №00000001479 від 10 червня 2019 року ТОВ "Західна агровиробнича компанія" сплатила ОСОБА_2 10019,35 гривень орендної плати по договору оренди землі за 2019 рік (а.с. 37).

З зарплатної відомості №65 від 13 серпня 2020 року також вбачається виплата ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на рахунок ОСОБА_2 10019,35 гривень.

Такі ж суми сплачувались відповідачем у 2021 році та 2022 році, що підтверджується платіжними дорученнями №9111224517 та №2473204415 (а.с. 41,42).

Верховний Суд у постанові від 01.02.2023 року по справі №530/130/21, переглядаючи рішення судів у справі з подібними правовідносинами зазначив наступне: «Верховний Суд наголошує на тому, що у справі, яка переглядається, позивачі довели лише факт непідписання ними текстів договорів, проте їхні фактичні дії щодо отримання орендної плати, укладення додаткових угод до договорів оренди землі переконливо доводять визнання ними фактів укладення згаданих договорів з відповідачем, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), ухваленій після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, а тому Верховний Суд має повноваження вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України та застосувати цей правовий висновок до спірних правовідносин.».

Тобто, Верховний Суд наголосив на тому, що для встановлення факту укладення чи неукладення договорів оренди землі важливим є не тільки і не стільки встановлення відповідності підпису позивача на тексті договору, а важливим є встановлення наявності чи відсутності самого волевиявлення сторони на укладення відповідного договору. Наявність чи відсутність волевиявлення може доводитись різними доказами, в тому числі доказами, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України)це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво 18).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договірвиконувався обомасторонами (зокрема,орендар користувавсямайном ісплачував занього,а орендодавецьприймав платежі),то кваліфікаціядоговору якнеукладеного виключається,такий договіроренди вважаєтьсяукладеним таможе бутиоспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 року у справі №192/1903/19. У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку, що «якщо договір хоч і не був укладений, але виконувався його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.»

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що позивач ОСОБА_2 отримувала від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» орендну плату, а останній користувався земельною ділянкою позивача, тобто умови договору фактично виконувалися, що свідчить про волевиявлення позивача на укладення цих угод та на встановлення відносин оренди з відповідачем. Оскільки умови договору оренди з додатковою угодою фактично виконувалися, то не можна стверджувати про їх неукладеність, тому позовні вимоги є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права за недоведеності істотних обставин справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, то судовий збір за її подання покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 адвоката ПлаксиВ.А. залишити без задоволення.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 21 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 14 грудня 2023 року.

Головуючий С.В. Боймиструк

Судді: С.О. Гордійчук

С.С. Шимків