Ухвала

від 15.12.2023 по справі 947/32192/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 947/32192/23

Провадження № 2/522/7832/23

УХВАЛА

15 грудня 2023 року м. Одеса

Суддя Приморського районного суду міста Одеси Ковтун Ю.І., дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Александр Н» про визнання договору недійсним та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

09.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Александр Н» про визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Одеси Васильків О.В. від 24.10.2023 матеріали указаної позовної заяви передано на розгляд за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси за місцезнаходженням відповідача відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2023 справа надійшла в провадження судді Ковтун Ю.І.

Перевіряючи підсудність даної справи Приморському районному суду м. Одеси, суд зазначає наступне.

За змістом частини першоїстатті 27 ЦПК Українипозови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Статтею 30 ЦПК Українивизначено перелік позовів, які розглядаються за правилами виключної підсудності.

Так, за змістом частини першої статті 30 ЦПК Українипозови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» (абзац перший пункту 41, пункт 42), перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннямистатті 181 ЦК Українидо нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті364,367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті370,372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження№ 12-73гс20).

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №404/3167/18, у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

Як слідує зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просить визнати недійсним з моменту його укладання договір доручення укладений між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Александр Н» (щодо відчуження будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ); сягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Александр Н» на користь ОСОБА_1 3257496,00 гривень.

При цьому, предметом договору доручення укладеного між та товариством з обмеженою відповідальністю «Александр Н» та ОСОБА_2 є нерухоме майно - будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням наведеного, указана позовна заява має розглядатися за місцем знаходження цього майна за правилами виключної підсудності.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17.

З огляду на наведене суд зазначає, що територіальна підсудність цієї справи має визначається за правилами частини першої статті 30 ЦПК України, за місцезнаходженням майна - будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Разом з тим, суд зазначає, що ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Інтерпретація суті конструкції "суд, встановлений законом" викладена Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України". Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію "суд, встановлений законом": організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

З наведеного вище слідує, що розгляд справи судом з порушенням правил територіальної юрисдикції є порушенням права особи на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції) та підставою для скасування ухваленого у справі рішення (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).

Таким чином, суд дійшов висновку, що матеріали справи слід повернути за підсудністю до Київського районного суду м.Одеси.

Керуючись ст. ст. 30, 31, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Александр Н» про визнання договору недійсним та стягнення коштів передати нарозгляд запідсудністюдо Київського районного суду м.Одеси (65080, м.Одеса, вул. Варненська, 3б).

Ухвала набираєзаконної силиз моментуїї підписаннясуддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня її підписання.

Суддя Ю.І. Ковтун