Постанова

від 21.11.2023 по справі 911/3444/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2023 р. Справа№ 911/3444/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

прокурор: Філіпенко О.І., посвідчення,

від позивача: Черепан С.М., самопредставництво,

від відповідача: Колодій О.М., адвокат,

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 (повний текст складено 30.06.2022)

у справі № 911/3444/21 (суддя Колесник Р.М.)

за позовом Заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради

до Обслуговуючого кооперативу "Горизонт сервіс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство"

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У листопаді 2021 року Заступник керівника Вишгородської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради (далі - Міська рада, позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Горизонт сервіс" (далі - ОК "Горизонт сервіс", відповідач) про:

- усунення перешкод у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду, яка розташована в межах міста Вишгород Вишгородського району Київської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 з одночасним припиненням права приватної власності обслуговуючого кооперативу "Горизонт сервіс" на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001;

- усунення перешкод у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду площею 1 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001, яка розташована в межах міста Вишгород Вишгородського району Київської області, шляхом !!!їх!!! повернення Вишгородській міській раді з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу "Горизонт сервіс".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, а її перебування у володінні відповідача є незаконним у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду із вимогою про усунення перешкод у здійснені права користування територіальній громаді земельною ділянкою, шляхом скасування рішення державного реєстратора та повернення земельної ділянки з незаконного володіння ОК "Горизонт сервіс".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.11.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" (далі - КП "Святошинське лісопаркове господарство", третя особа).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 у справі №911/3444/21 у задоволенні позову прокурора відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у даній справі як в частині скасування рішення державного реєстратора Вишгородської міської ради Найденишевої-Буренко Ю.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021, так і в частині усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом повернення її Вишгородській міській раді з незаконного володіння ОК "Горизонт сервіс", суд першої інстанції дійшов висновку, що обидві позовні вимоги викладено в аспекті помилково обраного прокурором способу захисту порушеного права - негаторного позову, який для спірних правовідносин ефективним способом захисту не є.

Так, в обґрунтування вказаного висновку суд першої інстанції зазначив, що прокурор здійснюючи захист інтересів держави в особі територіальної громади міста Вишгород, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння земельною ділянкою через розташування на ній об`єкта незавершеного будівництва, який відповідач намагається добудувати та, принаймні, вчиняє щодо цього відповідні дії, стверджуючи про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а мав звернутися із віндикаційним позовом за правилами статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Водночас, суд першої інстанції відхилив посилання прокурора щодо неможливості застосування до спірних у даній справі правовідносин висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, з огляду на те, що у даній постанові Великою Палатою Верховного Суду прокоментовано правові висновки, що викладені у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (якими прокурор обґрунтовував позовні вимоги у даній справі), які стосувалися земель водного фонду, та зазначено про їх відмінність та не застосовність до земель лісогосподарського призначення. Також у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформульовано нові правові висновки відносно способу захисту прав власника на земельні ділянки лісового фонду, встановивши чіткі критерії умов, від наявності яких залежить підставність подання негаторного чи віндикаційного позову, ключовою, з яких є те, що у разі проведення за відповідачем державної реєстрації права власності на земельну ділянку, така особа розглядається, як володілець земельної ділянки, а захист прав власника землі має здійснюватися виключно у спосіб подання віндикаційного позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 у справі №911/3444/21 скасувати та ухвалити нове, яким позов прокурора задовольнити у повному обсязі.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор зазначив, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні не відповідають дійсним обставинам справи та дослідженим доказам, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим у відповідності до вимог статей 275, 277 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Так, прокурор стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції, зокрема:

-не врахував, що долучені до матеріалів справи докази (планово-картографічні матеріали лісовпорядкування КП "Святошинське лісопаркове господарство" 2010 року, інформація та графічні матеріали Українського державного проектного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 30.09.2021 №802) є належними документами, які підтверджують факт віднесення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство" та помилково не застосував до спірних правовідносин приписи пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України та правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №360/1998/18, від 06.04.2021 у справі №380/375/17, від 15.07.2020 у справі №369/9900/16, від 21.02.2018 у справі №488/5476/14, від 09.06.2021 у справі №369/16416/18, від 16.06.2021 у справі №359/11910/14, від 24.11.2021 у справі №369/16317/18, від 31.03.2021 у справі №360/1998/18, від 13.11.2019 у справі №361/6826/16;

-безпідставно дійшов висновку, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушених прав територіальної громади м. Вишгород з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховну Суду, викладену у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16, оскільки спірні правовідносини у вказаній справі не є подібними зі справою № 911/3444/21, що розглядається, у зв`язку з різними підставами позову та обставинами справи. При цьому, прокурор з посиланням на норми Лісового кодексу України стверджує, що право приватної власності на земельні ділянки, які вкриті лісовою рослинністю, а саме лісом, знаходяться в єдиному лісовому масиві, перебувають у постійному користуванні державного (комунального) лісогосподарського підприємства та у законний спосіб не вилучалися у нього, не може виникнути за жодних умов, а тому належним способом захисту прав є пред`явлення негаторного позову (подібний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №367/4160/16);

- без належного обґрунтування та посилання на норми права помилково виснував, що скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно є не ефективним способом захисту в контексті негаторного позову, оскільки задоволення такого позову, з огляду на вичерпання таким рішенням своєї дії в момент проведення відповідної реєстрації, до відновлення порушених прав власника в будь-якому випадку призвести не може, що не відповідає приписам статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та судовій практиці, зокрема, правовому висновку, викладеному у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №680/214/16.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2022 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури у справі №911/3444/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - ОСОБА_1, судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 у Господарського суду Київської області витребувано матеріали справи № 911/3444/21, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 911/3444/21.

27.07.2022 до канцелярії Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про сплату судового збору з платіжним дорученням від 11.07.2022 №1074.

18.08.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/3444/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 у справі №911/3444/21, розгляд справи призначено (з урахуванням ухвали про виправлення описок від 20.09.2022) на 10.11.2022 о 10 год 30 хв.

Розпорядженням В.О. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №911/3444/21 від 26.10.2022 у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. на у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №911/3444/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2022 для розгляду справи №911/3444/21 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя ОСОБА_1, судді: Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 вказаною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 у справі №911/3444/21, розгляд якої призначено у судовому засіданні на 08.11.2022 о 15 год 15 хв.

Проте у зв`язку з перебуванням судді Разіної Т.І. (головуючий суддя (суддя - доповідач) у відрядженні (Національна школа судді України), судове засідання, призначене на 08.11.2022, не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 розгляд апеляційної скарги прокурора у даній справі призначено на 06.12.2022 о 10 год 00 хв.

Однак, у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. на лікарняному з 06.12.2022, яка входить до складу суду, судове засідання, призначене на 06.12.2022, не відбулося.

Розпорядженням керівника апарату суду від 06.12.2022, у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. на лікарняному, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3444/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2022 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя ОСОБА_1, судді: Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.12.2022 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 у справі №911/3444/21, розгляд справи призначено на 20.12.2022 о 15 год 00 хв.

У судовому засіданні 20.12.2022 колегією суддів розгляд апеляційної скарги прокурора на рішення суду першої інстанції у даній справі відкладено на 01.02.2023 о 09.25 хв, про що винесено відповідну ухвалу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 розгляд апеляційної скарги прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 у справі №911/3444/21 відкладено на 15.02.2023 о 12 год 50 хв, явку представників учасників справи визнано судом обов`язковою.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 та від 22.03.2023 розгляд цієї справи відкладено на 22.03.2023 і 12.04.2023 відповідно, з визнанням явки представників учасників справи обов`язковою.

Проте, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) Разіною Т.І. у період з 24.03.2023 по 13.04.2023 судове засідання, призначене на 12.04.2023, не відбулося.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 17.04.2023 розгляд апеляційної скарги прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 у справі №911/3444/21 призначено на 23.05.2023 о 15 год 30 хв.

Однак, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 08.05.2023 по 26.05.2023 судове засідання, призначене на 23.05.2023, не відбулося.

Суддя Михальська Ю.Б., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, перебувала у відпустці з 29.05.2023 по 09.06.2023.

Після виходу зазначених суддів з відпустки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 розгляд апеляційної скарги прокурора на ухвалене у даній справі рішення Господарського суду Київської області призначено на 26.07.2023 о 10 год 15 хв.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 18.07.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 19.07.2023 справу № 911/3444/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Гончарова С.А., Євсікова О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 вищезазначеною колегією суддів апеляційну скаргу прокурора у даній справі прийнято до свого провадження, призначено справу до розгляду на 15.08.2023 о 10 год 40 хв.

Однак, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гончарова С.А. з 10.08.2023 по 18.08.2023, та перебуванням судді Євсікова О.О. у відпустці з 14.08.2023 по 27.08.2023, судове засідання у призначений час не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 розгляд апеляційної скарги прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 у справі № 911/3444/21 призначено на 19.09.2023 о 10 год 15 хв.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням судді Євсікова О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2023 справу № 911/3444/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Козир Т.П., Гончарова С.А.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20.09.2023 вказаною колегією суддів прийнято до свого провадження, розгляд апеляційної скарги прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2023 у справі №911/3444/21 призначено на 04.10.2023 о 17 год 15 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 задоволено заяву представника позивача про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги прокурора на рішення суду першої інстанції у даній справі відкладено на 21.11.2023 о 10 год 00 хв.

Позиції інших учасників справи.

07.04.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обґрунтовуючи заперечення проти вимог скаржника, відповідач вказує, що всі аргументи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, повністю спростовуються положеннями чинного законодавства, процесуальними документами суду першої інстанції, а також доказами, що є в матеріалах справи та досліджені судом першої інстанції в процесі вирішення спору у даній справі.

Позивач наполягає на тому, що позиція прокурора фактично зводиться до незгоди з постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 у справі №911/3513/15, в якій прокурору Вишгородського району Київської області відмовлено у задоволенні позову, пред`явленого в інтересах держави до Вишгородської міської ради, ОК "Горизонт сервіс" з тим самим предметом та тих самих підстав, що і у даній справі. У зазначеній постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором не було доведено тієї обставини, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство". Звертаючись з позовом у даній справі, прокурором та позивачем, на думку відповідача, порушується принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, 1999-VII), а в аспекті його (принципу) дотримання важливо враховувати те, що недопустимо ревізувати рішення судів, які набрали законної сили - з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення ЄСПЛ у справі "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012).

23.05.2023 до Північного апеляційного господарського суду від КП "Святошинське лісопаркове господарство" надійшло пояснення у справі №911/3444/21, в якому третьою особою підтримано вимоги апеляційної скарги прокурора та зазначено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення КП "Святошинське лісопаркове господарство", ним не надавалися будь-які висновки чи погодження на вилучення з постійного користування цієї земельної ділянки для подальшого надання в оренду ТОВ "Українська кредитна компанія" чи у власність ОК "Горизонт сервіс". Отже, за твердженням третьої особи, рішення Вишгородської міської ради №34/32 від 25.06.2010, в частині передачі безоплатно у власність відповідача спірної земельної ділянки є незаконним, а обраний прокурор спосіб захисту порушення права є вірним та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 22.06.2022 у подібній справі №367/4140/16.

Явка представників сторін.

У судове засідання 21.11.2023 з`явилися прокурор та представники позивача і відповідача.

Представник третьої особи у судове засідання 21.11.2023 не з`явився. Третьою особою про поважність причин нез`явлення повноважного представника суд апеляційної інстанції не повідомлено, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду.

За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).

Оскільки явка представника третьої особи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника третьої особи.

Присутній у судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, а позов задовольнити у повному обсязі.

Представники позивача у судовому засіданні підтримав позицію прокурора щодо задоволення поданої апеляційної інстанції з вимогою про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.11.2023 проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, зі змісту судових рішень у справі № 911/3513/15 убачається, що рішенням постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації "ПРИНЦИП" № ПВ-29-10/08 від 28.03.2008 у справі за позовом ТОВ "Українська кредитна компанія" (далі - ТОВ "УКК") до ОСОБА_2 вирішено визнати за ТОВ "УКК" право власності на об`єкт незавершеного будівництва (цокольний поверх житлового будинку) готовністю 8 %, що знаходиться на земельній ділянці загальною площею 1 га за адресою: Київська область м. Вишгород, вул. Кургузова (навпроти підприємства ТВП Укратомторг).

Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 144 від 22.05.2008 на виконання рішення постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації "ПРИНЦИП" № ПВ-29-10/08 від 28.03.2008 про визнання за ТОВ "УКК" права власності на об`єкт незавершеного будівництва (цокольний поверх житлового будинку) по вул. Кургузова у м. Вишгороді надано вказаному об`єкту поштову адресу: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 1-Б.

Постановою Вишгородського районного суду від 23.05.2008 у справі № 3/2"а"-1859 за 2008 рік задоволено позовні вимоги ТОВ "УКК" до Комунального підприємства Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" та зобов`язано останнє зареєструвати за ТОВ "УКК" право власності на об`єкт незавершеного будівництва (цокольний поверх) готовністю 8%, що знаходиться на земельній ділянці загальною площею 1 га за адресою: Київська область м. Вишгород, вул. Кургузова.

На виконання постанови суду Комунальним підприємством Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" 10.06.2008 було зареєстровано за ТОВ "УКК" право власності на об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Кургузова, 1-Б.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.01.2009 у справі № 19/443-08 за позовом ТОВ "УКК" до Вишгородської міської ради та Виконавчого комітету Вишгородської міської ради визнано право ТОВ "УКК" на користування земельною ділянкою на вул. Кургузова, 1-Б у м. Вишгороді Київської області для розміщення житлового будинку; договір оренди земельної ділянки по вул. Кургузова, 1-Б у м. Вишгороді Київської області для розміщення житлового будівництва між ТОВ "УКК" та Вишгородською міською радою визнано укладеним в редакції, яка підписана ТОВ "УКК" та відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" та Типового договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, та технічному звіту по визначенню зовнішніх меж, та вважати переданою дану земельну ділянку на умовах, визначених зазначеним договором, з моменту набрання чинності судовим рішенням.

У подальшому, 26.06.2010, між Вишгородською міською радою та ТОВ "УКК" було укладено угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 27.05.2009.

Пунктом 1 рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010 припинено ТОВ "УКК" право користування земельною ділянкою площею 1,0 га по вул. Кургузова, 1-Б у м. Вишгороді, яка перебуває в оренді згідно договору оренди, укладеного 27.05.2009 та зареєстрованого у Вишгородському відділі Київської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 04.06.2010.

Пунктом 2 рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010 було передано Обслуговуючому кооперативу "Горизонт сервіс" у власність земельну ділянку площею 1,0 га по вул. Кургузова, 1-Б у м. Вишгороді для розміщення житлового будівництва.

На підставі рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010 ОК "Горизонт сервіс" отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299969, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 021094200064 від 17.12.2010.

На підставі рішення державного реєстратора Вишгородської міської ради Найденишевої-Буренко Ю.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОК "Горизонт сервіс" на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001.

Підставою для державної реєстрації слугував державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299969, виданий 17.12.2010.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОК "Горизонт сервіс" зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва, об`єкт житлової нерухомості за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Кургузова, 1Б, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001, площею 1га.

Відповідно до листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 24.09.2021 № 077/239-885 за візуальними ознаками Публічної кадастрової карти України та на основі чинних матеріалів базового лісовпорядкування 2010 року земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 орієнтовно частково розташована в межах таксаційного кварталу 111 Межигірського лісництва КП "Святошинське лісопаркове господарство".

Також цим листом зазначене підприємство повідомило, що ним не надавались будь-які висновки чи погодження на вилучення з постійного користування вищевказаної земельної ділянки для подальшого надання в оренду ТОВ "Українська кредитна компанія" чи у власність ОК "Горизонт сервіс".

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства від 01.11.2021 № 04-48/2020 Управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером: 3221810100:01:125:0001.

Вважаючи, що рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010 в частині передачі безоплатно у власність ОК "Горизонт сервіс" земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 є незаконним, оскільки вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, та передана у приватну власність бути не може, прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом.

Також в обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка входить до складу (накладається) на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство", орієнтовно частково розташована в межах таксаційного кварталу 111 Межигірського лісництва, що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства КП "Святошинське лісопаркове господарство" 2010 року, планово-картографічними матеріалами, а саме викопіюванням з планшету лісовпорядкування 2009 року Межигірське лісництво, проектом організації та розвитку лісового господарства КП "Святошинське лісопаркове господарство" 2020 року. А згідно інформації наданої Українським державним проектним виробничим об`єднанням "Укрдержліспроект" земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 накладається на землі, що перебувають в постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство".

Оскільки КП "Святошинське лісопаркове господарство" згоди на вилучення чи припинення права постійного користування вказаної земельної ділянки не надавало, земельна ділянка, що входить до складу земель лісогосподарського призначення у приватну власність передаватися не могла, за твердженням прокурора, розпорядження такою земельною ділянкою Вишгородською міською радою на користь ОК "Горизонт сервіс" відбулося із порушенням вимог Земельного та Лісового кодексів України.

З огляду на це, прокурор просив суд усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду, яка розташована в межах міста Вишгород Вишгородського району Київської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 з одночасним припиненням права приватної власності ОК "Горизонт сервіс" на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001; а також шляхом повернення її Вишгородській міській раді з незаконного володіння ОК "Горизонт сервіс".

Застосування такого способу захисту порушеного права прокурор аргументував тим, що цей позов подано саме як негаторний, оскільки вважає, що незаконне зайняття відповідачем земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням Земельного та Лісового кодексів України, треба розглядати, як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності територіальної громади м. Вишгорода.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що прокурор зловживає своїми процесуальними правами, оскільки в 2015 році Господарський суд Київської області вже розглядав справу № 911/3513/15 за аналогічним позовом прокурора та постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 у задоволенні позову прокурора було відмовлено. Зазначена постанова в касаційному порядку прокурором не оскаржувалася. Також відповідач посилався на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 ніколи не відносилася до земель лісогосподарського призначення, що, зокрема, встановлено, судовим рішенням, що набрало законної сили, у згаданій вище справі. Крім того, відповідач посилався на обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, адже вважав, що в у спірних правовідносинах ефективним способом захисту мав би бути віндикаційний позов, тоді як прокурором подано негаторний позов, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. На думку відповідача, прокурором не надано доказів затвердження Проекту організації та розвитку лісового господарства КП "Святошинське лісопаркове господарство", а ті матеріали, що були подані прокурором, в цій частині, свідчать лише про проведення з цього приводу нарад і розроблення відповідних проектів, але не про їх затвердження.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Суд апеляційної інстанції, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності лісогосподарського призначення та використовувалася для ведення лісового господарства КП "Святошинське лісопаркове господарство".

Необхідність захисту інтересів держави в особі територіальної громади міста Вишгород прокурор обґрунтовував, зокрема, тим, що оскільки Вишгородська міська рада, через віднесення спірної земельної ділянки до складу земель лісового фонду була позбавлена, як орган уповноважений розпоряджатися землями лісового фонду, права передання земельної ділянки у приватну власність ОК "Горизонт сервіс".

Відповідно до приписів статті 327 Цивільного Кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Положеннями частин 1-3 статті 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі статтею 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина 2 статті 1 Лісового кодексу України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина 2 статті 3 Земельного кодексу України).

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини 1статті 19 Земельного кодексу України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).

Прокурором у заявленому позові ставиться під сумнів підставність прийняття Вишгородською міською радою рішення № 34/32 від 25.06.2010, яким передано відповідачу спірну земельну ділянку у власність, як з мотивів приналежності спірної земельної ділянки до категорії земель лісового фонду, що не можуть передаватися у приватну власність, так і з мотивів порушення процедури розпорядження такою земельною ділянкою, оскільки зважаючи на те, що ця земельна ділянка накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство", передання її у власність ОК "Горизонт сервіс" без її попереднього вилучення у зазначеної особи, є безпідставним.

Відповідно до статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

За змістом статей 125,126 Земельного кодексу України, як у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації права.

Згідно пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом) до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Законом України № 2321-IX від 20.06.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів" до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України внесені зміни, відповідно до яких вказаний пункт викладено у такій редакції: "До здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування".

З огляду на вказані зміни редакції пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, який набрав чинності 10.07.2023, тобто після звернення прокурора з позовом у даній справі та прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що до внесення вказаних змін чинним законодавством не були врегульовані правовідносини щодо підтвердження права постійного користування комунальними підприємствами земельними ділянками лісогосподарського призначення.

У зв`язку з наведеним, обґрунтованими є доводи прокурора в апеляційній скарзі про можливість застосування зазначеної норми пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом) до спірних правовідносин у відповідності до приписів частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України за аналогією закону. Отже, до здійснення державної реєстрації права постійного користування в установленому порядку КП "Святошинське лісопаркове господарство" земельними ділянками лісогосподарського призначення, які передані йому на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи наявні планово-картографічні матеріали, якими є витяг з проекту організації та розвитку лісового господарства КП "Святошинське лісопаркове господарство" 2010 року, викопіювання з планшету лісовпорядкування 2009 року Межигірське лісництво, копія плану лісонасаджень Межигірське лісництво лісовпорядкування 2009 року, згідно з якими квартал 111 Межигірського лісництва входить до складу земель лісогосподарського призначення, які перебувають у користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство".

Поряд з цим, відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання (далі - ВО "Укрдержліспроект") №802 від 30.09.2021, останнє на запит прокурора надало фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Межигірського лісництва КП "Святошинське ЛПГ" відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2009, 2019 років та межами земельної ділянки згідно з поданим кадастровим номером (3221810100:01:125:0001), додаток на 2 аркушах в одному примірнику. З зазначених додатків убачається часткове накладення спірної земельної ділянки на квартал 111 Межигірського лісництва КП "Святошинське лісопаркове господарство".

Суд апеляційної інстанції враховує подані прокурором матеріали лісовпорядкування при визначені статусу спірної земельної ділянки як такої, що частково накладається на земельні ділянки лісогосподарського призначення КП "Святошинське лісопаркове господарство". При цьому, колегія суддів бере до уваги додані до листа ВО "Укрдержліспроект" №802 від 30.09.2021 фрагменти з публічної кадастрової карти, оскільки на них міститься посилання у зазначеному листі, який долучений до матеріалів справи в оригіналі.

Водночас, суд апеляційної інстанції визнає правильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що прокурором не доведено, а наявні матеріали справи не містять доказів, в якій саме частині (площа) спірна земельна ділянка накладається на землі таксаційного кварталу 111 Межигірського лісництва КП "Святошинське лісопаркове господарство", а також не аргументовано пред`явлені позовні вимоги щодо повернення на користь позивача всієї спірної земельної ділянки за умови часткового її віднесення до земель лісогосподарського призначення.

З огляду на встановлені обставини, та зважаючи на викладені в апеляційній скарзі вимоги прокурора, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне надати оцінку обраному прокурором способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України, як і інші закони, передбачає значну кількість способів захисту. Але це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кількох із них одночасно, або застосування будь-якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

При цьому, зазвичай, належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах №334/3161/17 (пункт 55) і №200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі №910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 (пункт 9.21)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось Великою Палатою Верховного Суду неодноразово. Так, у постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 цієї ж постанови вказано, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.

У постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду розмежувала відмінність в підходах до обрання способів захисту прав та інтересів держави або територіальної громади щодо земельних ділянок водного фонду та земельних ділянок лісового фонду.

Зокрема, на відміну від земельних ділянок водного фонду, володіння котрими є неможливим в силу неможливості набуття права приватної власності на них, володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.

Так, відповідно до частини 1 статті 8, частини 1 статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема, про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою (пункти 53, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

У пункті 71 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок". Водночас використання у першому реченні слів "(тимчасовим володільцем)" може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово "права" у першому реченні є зайвим.

З огляду на усталену судову практику, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду також вважала доцільним частково відступити від наведених попередніх висновків щодо критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Отже, у постанові №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в поряду статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності (пункт 56) та відступила від викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справах №911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі №911/3449/17 висновку про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим (пункт 68).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду (пункти 69 та 70) вказала і на те, що у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 також сформульовано висновок, за яким зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, відзначивши, що у ньому йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені обставини у даній справи, які полягають у фактичному заволодінні (у розумінні пункту 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц) відповідачем спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення (виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов, тоді як прокурор звернувся до суду із негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 914/4109/21, від 28.02.2023 у справі № 914/4110/21, від 28.03.2023 у справі №914/4108/21 зі спору, що виник з подібних правовідносин (предмет позову - усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської ОДА).

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, щодо безпідставності висновку суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про обрання прокурором неналежного способу захисту прав територіальної громади міста Вишгород з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховну Суду, викладену у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16, а також твердження прокурора про необхідність застосування у даних спірних правовідносинах висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.06.2022 у справі №367/4160/16 (правильний номер справи 367/4140/16), з огляду на таке.

Вказані обґрунтування прокурора зводяться до того, що судом першої інстанції неправомірно застосовані висновки Великої Палати Верховну Суду, викладені у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16, у зв`язку з неподібністю спірних правовідносин у вказаній справі зі справою, що розглядається, а також прокурор наполягає з посиланням на норми Лісового кодексу України, що право приватної власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які вкриті лісовою рослинністю, а саме лісом, знаходяться в єдиному лісовому масиві, перебувають у постійному користуванні державного (комунального) лісогосподарського підприємства та у законний спосіб не вилучалися у нього, не може виникнути за жодних умов, а тому належним способом захисту прав є пред`явлення негаторного позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі №727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи (див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).

При цьому, колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, та не врахував висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №367/4140/16 (щодо належного способу захисту).

Порівнюючи спірні правовідносини у даній справі, що розглядається, зі спірними правовідносинами у справі №359/2273/16-ц за їх змістом, правовим регулюванням та об`єктом спору (землі лісогосподарського призначення), колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з позицією суду першої інстанції щодо їх подібності і, як наслідок, необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2021 у зазначеній справі стосовно належного способу захисту.

Як вже зазначалося судом апеляційної інстанції, у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від своїх попередніх висновків, та зазначила, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб`єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому статті 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.

Так, у пункті 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

В пункті 146 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (пункт 147 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц ).

Як правильно встановлено судом першої інстанції у даній справі, що розглядається, право власності за ОК "Горизонт сервіс" на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, отже відповідач є володільцем зазначеної земельної ділянки. Про фактичне володіння зазначеною земельною ділянкою свідчать і інші матеріали справи, з яких убачається, що на спірній земельній ділянці розташований об`єкт незавершеного будівництва, належний відповідачу та останній здійснює на спірній земельній ділянці будівельні роботи, проведення яких за заявою прокурора про забезпечення позову було заборонено до остаточного вирішення цієї справи.

У справі ж №367/4140/16, на яку посилається прокурор в обґрунтування обрання ним належного способу захисту інтересів держави - заявленням негаторного позову у правовідносинах щодо земель лісогосподарського призначення, судами встановлено, що порушення інтересів держави відбулося шляхом зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм Земельного кодексу України як таке, що не пов`язане з позбавленням прав власника володіння цією земельною ділянкою, оскільки на момент вирішення цього спору відповідач не був володільцем спірної земельної ділянки за принципом реєстраційного підтвердження, так як рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.06.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01.10.2013, визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 24.12.2008 № 1909/25-5; визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 903390 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0007, виданий на ім`я першого власника з відміткою про перехід права власності почергово до наступних двох власників; скасовано його державну реєстрацію.

У постанові від 22.06.2022 у справі №367/4140/16 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, суд апеляційної інстанції, правильно визначившись з характером спірних правовідносин, встановивши всі фактичні обставини справи, правильно виходив із того, що задоволення порушеного права має бути захищено шляхом звернення до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки, а не з позовом про витребування її у власність територіальної громади, з посиланням, зокрема, і на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, в яких йшлося не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням).

Так, у пункті 70 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Саме враховуючи зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, у постанові від 22.06.2022 у справі №367/4140/16 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виснував, що у цій справі задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 Земельного кодексу України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

Отже, за наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що спірні правовідносини у даній справі, що розглядається, не є релевантними по відношенню до правовідносин у справі №367/4140/16, тому правові висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №367/4140/16, не підлягають застосуванню у даній справі № 911/3444/21.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу скаржника на те, що, як вже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від викладених у постановах від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 висновків Верховного Суду про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим (пункт 68).

Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 неодноразово повторювала, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Щодо доводів прокурора про помилковість висновку суду першої інстанції стосовно того, що скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно не є ефективним способом захисту в контексті негаторного позову, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Звертаючись до господарського суду з позовною вимогою про усунення перешкод у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою у спосіб скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 з одночасним припиненням права приватної власності ОК "Горизонт сервіс" на спірну земельну ділянку, прокурор виходив та розглядав зазначену вимогу, як складову обраного ним способу захисту порушеного права позивача негаторного позову, що є необхідним, на його думку, для повного відновлення прав та інтересів позивача.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, дійшовши висновку про неефективність обраного прокурором у спірних правовідносинах способу захисту в цілому - звернення з негаторним позовом, надав також окрему оцінку позовних вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянки за відповідачем.

Встановивши факт державної реєстрації за відповідачем у відповідності до рішення державного реєстратора права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299969, виданого 17.12.2010, суд першої інстанції констатував, що подання позову про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав власності за відповідачем від моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно є не ефективним способом захисту, як в контексті негаторного позову так і віндикаційного, оскільки задоволення такого позову, з огляду на вичерпання таким рішенням своєї дії в момент проведення відповідної реєстрації, до відновлення порушених прав власника в будь-якому випадку призвести не може.

При цьому, суд першої інстанції посилався на судову практику Великої Палати Верховного Суду, в якій зверталась увага на те, що при витребуванні майна з чужого незаконного володіння пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

Остаточно правова позиція про те, що для захисту прав власника на нерухоме майно за поданим віндикаційним позовом пред`явлення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію не вимагається, сформульована і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Поряд з цим, з огляду на те, що пред`явлення негаторного позову власником земельної ділянки лісогосподарського призначення в порядку статті 391 Цивільного кодексу України пов`язується саме з вчиненням фізичних дій щодо зайняття спірної земельної ділянки особою, за якою не зареєстровано право власності на таку земельну ділянку, зазначене виключає можливість при зверненні до суду з негаторним позовом у даній категорії спорів заявлення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на таку земельну ділянку, оскільки таке рішення відсутнє.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що при поданні негаторного позову вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно не відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, та не є ефективним способом захисту порушених прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Оскільки обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові, що, у свою чергу, свідчить про неможливість його застосування у випадку встановлення фактів порушення прав та інтересів позивача у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову прокурору у задоволенні позову повністю.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у апеляційній скарзі, щодо незаконності оскарженого рішення суду першої інстанції.

Зважаючи на досліджені та встановлені у даній справі обставини, здійснивши їх оцінку у відповідності до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню у зв`язку з її необґрунтованістю.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Прокурором не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на прокурора.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 у справі №911/3444/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 у справі №911/3444/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/3444/21 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 12.12.2023

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Т.П. Козир

С.А. Гончаров