Ухвала

від 21.02.2024 по справі 911/3444/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 911/3444/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 (колегія суддів: Кравчука Г. А., Козир Т. П., Гончаров С. А.) та рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 (суддя Колесник Р. М.) у справі

за позовом заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради до Обслуговуючого кооперативу "Горизонт сервіс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Круш Т. О.,

відповідача - Колодій О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради (далі - Міськрада) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Горизонт сервіс" (далі - ОК "Горизонт сервіс") про:

- усунення перешкод у здійсненні Міськрадою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду, яка розташована в межах міста Вишгород Вишгородського району Київської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 з одночасним припиненням права приватної власності ОК "Горизонт сервіс" на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001;

- усунення перешкод у здійсненні Міськрадою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду площею 1 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001, яка розташована в межах міста Вишгород Вишгородського району Київської області, шляхом їх повернення позивачу з незаконного володіння відповідача.

2. За твердженням прокурора, вказана земельна ділянка входить до складу (накладається) на земельну ділянку лісогосподарського призначення, а тому відведення її у приватну власність відбулося з порушенням законодавства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Рішенням постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації "ПРИНЦИП" №ПВ-29-10/08 від 28.03.2008 визнано за ТОВ "Українська кредитна компанія" право власності на об`єкт незавершеного будівництва (цокольний поверх житлового будинку) готовністю 8 %, що знаходиться на земельній ділянці загальною площею 1 га за адресою: Київська область м. Вишгород, вул. Кургузова (навпроти підприємства ТВП "Укратомторг").

4. Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 144 від 22.05.2008 на виконання рішення постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації "ПРИНЦИП" № ПВ-29-10/08 від 28.03.2008 надано вищезазначеному об`єкту поштову адресу: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 1-Б.

5. Постановою Вишгородського районного суду від 23.05.2008 у справі № 3/2"а"-1859 зобов`язано Комунальне підприємство Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за ТОВ "Українська кредитна компанія" право власності на вищезазначений об`єкт незавершеного будівництва.

6. 10.06.2008 Комунальним підприємством Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" на виконання вищезазначеної постанови Вишгородського районного суду зареєстровано право власності за ТОВ "Українська кредитна компанія" на об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Кургузова, 1-Б.

7. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.01.2009 у справі № 19/443-08 визнано право ТОВ "Українська кредитна компанія" на користування земельною ділянкою на вул. Кургузова, 1-Б в м. Вишгороді для розміщення житлового будівництва; вирішено вважати укладеним договір оренди земельної ділянки в редакції ТОВ "Українська кредитна компанія" та зобов`язано виконавчий комітет Вишгородської міської ради зареєструвати вказаний договір оренди земельної ділянки.

8. 26.06.2010 між Вишгородською міською радою та ТОВ "Українська кредитна компанія" укладено угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 27.05.2009.

9. Пунктом 1 рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010 припинено ТОВ "Українська кредитна компанія" право користування земельною ділянкою площею 1,0 га по вул. Кургузова, 1-Б у м. Вишгороді, яка перебуває в оренді згідно договору оренди, укладеного 27.05.2009 та зареєстрованого у Вишгородському відділі Київської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 04.06.2010.

10. Пунктом 2 рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010 передано ОК "Горизонт сервіс" у власність вищезазначену земельну ділянку для розміщення житлового будівництва.

11. На підставі рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010 ОК "Горизонт сервіс" отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299969, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 021094200064 від 17.12.2010.

12. На підставі рішення державного реєстратора Вишгородської міської ради Найденишевої-Буренко Ю. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОК "Горизонт сервіс" на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001.

13. Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОК "Горизонт сервіс" зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва, об`єкт житлової нерухомості за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Кургузова, 1-Б, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001, площею 1 га.

14. Відповідно до листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 24.09.2021 № 077/239-885 за візуальними ознаками публічної кадастрової карти України та на основі чинних матеріалів базового лісовпорядкування 2010 року земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 орієнтовно частково розташована в межах таксаційного кварталу 111 Межигірського лісництва КП "Святошинське лісопаркове господарство".

15. Також у вказаному листі зазначено, що підприємством не надавались будь-які висновки чи погодження на вилучення з постійного користування вищевказаної земельної ділянки для подальшого надання в оренду ТОВ "Українська кредитна компанія" чи у власність ОК "Горизонт сервіс".

16. За інформацією Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства (лист від 01.11.2021 № 04-48/2020) управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером: 3221810100:01:125:0001.

Короткий зміст судових рішень

17. 08.06.2022 Господарський суд Київської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023, про відмову у позові.

18. Суди посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, дійшли висновку, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов, у той час, як прокурор звернувся до суду із негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст касаційної скарги

19. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

20. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про неврахування судами правових позицій Верховного Суду, викладених ним у касаційній скарзі.

Позиція Верховного Суду

21. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

22. Тобто відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

23. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

24. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

25. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

26. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

27. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

28. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

29. Наведені у касаційній скарзі цитати з постанов Верховного Суду (справи № 633/408/18, № 338/180/17, № 905/1926/16, № 569/17272/15-ц, № 923/876/16 та № 145/2047/16-ц) щодо ефективності та належності обраних позивачами способів захисту по суті є викладенням висновків судів, які стосуються встановлених під час розгляду відповідних справ фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки у кожному конкретному випадку в межах дискреційних повноважень судів.

30. Верховним Судом також відхиляються посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 № 372/1684/14 із доводами про те, що спірна земельна ділянка є землею з обмеженим оборотом, оскільки у пункті 53 постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц наголошено, що "…володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності".

31. Суд касаційної інстанції не приймає до уваги посилання прокурора в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

32. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

33. Крім того, у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком по суті та зауважила, що у зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

34. Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено наявність за відповідачем державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, що за наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не є підставою для застосування статті 391 Цивільного кодексу України.

35. Отже висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не суперечать висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

36. Крім того, необхідно зазначити, що суд касаційної інстанції розглядає справи в межах, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга прокурора не обґрунтована підставами касаційного оскарження судових рішень, визначеними пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, тому у цьому випадку Судом ураховуються правові висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

37. Щодо посилань заявника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 645/3067/19, від 17.08.2022 у справі № 450/441/19, від 22.08.2022 у справі № 597/977/21, відповідно до яких належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, судова колегія зазначає, що Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

38. Не знайшли також свого підтвердження доводи прокурора щодо неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору принципу jura novit curia ("суд знає закони"), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, про врахування якого зазначалося, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (на які послався прокурор у касаційній скарзі).

39. Як установлено судами попередніх інстанцій і це підтверджується матеріалами справи, прокурор протягом всього часу розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій наполягав на тому, що матеріально-правовою підставою у цих спірних правовідносинах є саме положення статті 391 Цивільного кодексу України, отже суди попередніх інстанцій, розглянувши позов у межах предмета і підстав заявленого позову, дійшли висновку про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

40. Разом із тим, суди зауважили, що у цьому випадку за встановлених фактичних обставин справи належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову.

41. За таких обставин доводи заявника про наявність передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими.

42. Колегія суддів звертає увагу на те, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, змісту та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

43. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

45. З огляду на те, що доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, касаційне провадження у цій справі необхідно закрити.

Судові витрати

46. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2022 у справі № 911/3444/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач