Постанова

від 12.12.2023 по справі 927/245/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2023 р. Справа№ 927/245/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Руденко М.А.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.

За участю представників сторін:

прокурор: Синюк І.А.;

від позивача 1: не з`явився;

від позивача 2: не з`явився;

від відповідача : Паламарчук Є.І.;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 року (повний текст складено 31.03.2023)

у справі №927/245/23 ( суддя Шморгун В.В.)

за позовом Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства освіти і науки України,

позивача-2: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,

до Фізичної особи підприємця Паламарчук Євгенії Іванівни,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Прилуцький технічний фаховий коледж,

про визнання недійсним договору оренди, зобов`язання звільнити та повернути нежитлове приміщення,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях звернувся до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Паламарчук Євгенії Іванівни з вимогами про:

- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 13/37-21 від 03.08.2021, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Фізичною особою підприємцем Паламарчук Євгенією Іванівною;

- зобов`язання Фізичної особи підприємця Паламарчук Євгенії Іванівни звільнити нежитлове приміщення площею 72,9 кв. м на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку № 2, розташованого за адресою: вул. Київська, 180-а, м. Прилуки, Чернігівська область, та повернення його балансоутримувачу Прилуцькому технічному фаховому коледжу шляхом підписання акта повернення з оренди орендованого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, зокрема, положень Закону України «Про освіту», оскільки спірне нежитлове приміщення площею 72,9 кв. м на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, що перебуває на балансі Прилуцького технічного фахового коледжу, передано в оренду відповідачу із цільовим призначенням на розсуд орендаря та фактично використовується для розміщення магазину з продажу ковбас та інших продуктів, що не пов`язано з навчальним процесом або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Отже, за висновком прокурора, наявні обставини для визнання недійсним такого договору на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України з застосуванням наслідків недійсності - звільнення об`єкта оренди та повернення його балансоутримувачу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що прокурор при поданні позову одну із сторін спірного правочину - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях визначив позивачем, що за висновком суду є правомірним, проте пред`явив позов лише до ФОП Паламарчук Євгенії Іванівни, а ще одну сторону правочину - Прилуцький технічний фаховий коледж відповідачем не зазначив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 року у справі №927/245/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- Прилуцький технічний фаховий коледж не є самостійним суб`єктом права власності, а лише реалізує статутні цілі шляхом використання відповідного майна, та до нього не має позовних вимог, що унеможливлює визначення його відповідачем у даному спорі;

- Прилуцький технічний фаховий коледж не є стороною оспорюваного правочину у розумінні ст.ст. 759, 283 ЦК України, а тому він не може бути відповідачем у цій справі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №927/245/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 15.05.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 13.06.2023.

Ухвалою суду від 12.06.2023 задоволено клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 13.06.2023 розгляд справи відкладено на 27.06.2023.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Пономаренко Є.Ю. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №927/245/23 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Барсук М.А., судді Руденко М.А., Кропивна Л.В.

Ухвалою суду від 04.07.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 року у справі №927/245/23 прийнято до свого провадження.

Ухвалами суду від 04.07.2023, 05.09.2023, 26.09.2023 відкладено розгляд справи на 05.09.2023, 26.09.2023 та 24.10.2023 відповідно.

Також, ухвалами суду від 17.10.2023 та 14.11.2023 розгляд справи призначався на 14.11.2023 та 12.12.2023 відповідно.

Позиції учасників справи

06.06.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції.

04.07.2023 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги.

Явка представників сторін

Представники позивачів та третьої особи у судове засідання 12.12.2023 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи вказані особи були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про вручення електронних документів.

Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (із подальшими змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивачів та третьої особи у судовому засіданні 12.12.2023.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вказав прокурор у позові, в березні 2021 року ТОВ «Айбіпрофі» звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях із заявою щодо оренди державного майна нежитлового приміщення площею 72,9 кв. м, розташованого на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, яке знаходиться за адресою: м. Прилуки, вул. Київська 180а та перебуває балансі Прилуцького агротехнічного коледжу.

У зв`язку з цим, з метою прийняття рішення про намір передачі майна в оренду, включення об`єкта до Переліку першого типу та внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до електронної торгової системи, Регіональне відділення звернулось з листом від 12.03.2021 до балансоутримувача майна - Прилуцького агротехнічного коледжу.

Прилуцький агротехнічний коледж повідомив Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про прийняття рішення щодо надання згоди на укладання договору оренди спірного приміщення терміном на 5 років через за аукціон за цільовим призначенням для розміщення продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи та включення вищезазначеного об`єкту до Переліку першого типу (довідка №270 від 07.06.2021).

У листі №271 від 07.06.2021 Прилуцький агротехнічний коледж надав Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях обмеження щодо спірного приміщення при укладанні договору оренду на Аукціоні:

1. Офісні приміщення, коворкінги. Об`єкти поштового зв`язку та розміщення суб`єктів господарювання, що надають послуги з перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. Редакції засобів масової інформації, видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції. Ломбарди, відділення банків, інших провайдерів фінансових послуг.

2. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи.

3. Склади. Камери схову, архіви.

4. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе.

5. Проведення виставок.

Міністерство освіти і науки України, враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (протокол №6 від 28.04.2021), надало дозвіл №1/11-3214 від 12.05.2021 на передачу в оренду нежитлового приміщення, площею 72,9 кв. м, розташованого на першому поверсі гуртожитку, яке знаходиться за адресою: м. Прилуки, вул. Київська 180, з метою розміщення торгівельного об`єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, та зобов`язав керівника Прилуцького агротехнічного коледжу ураховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу. Водночас Міністерство нагадало, що класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) потенційного орендаря повинна відповідати меті орендованого майна.

14.07.2021 відбувся аукціон з продажу права оренди спірного нежитлового приміщення площею 72,9 кв. м, за результати якого переможцем визнано ФОП Паламарчук Є.І. (протокол про результати електронного аукціону №LLE001-UA-20210611-94332 від 14.07.2021).

03.08.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Орендодавець), Прилуцьким агротехнічним коледжем (далі - Балансоутримувач) і ФОП Паламарчук Євгенією Іванівною (далі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 13/37-21 (далі Договір оренди), за умовами якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 72,9 кв. м на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, розташованої за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 180-а.

У п. 7.1 розділу І Договору оренди зазначено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд Орендаря за винятком призначень:

7.1.1. Офісні приміщення, коворкінги. Об`єкти поштового зв`язку та розміщення суб`єктів господарювання, що надають послуги з перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. Редакції засобів масової інформації, видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції. Ломбарди, відділення банків, інших провайдерів фінансових послуг.

7.1.2. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи.

7.1.3. Склади. Камери схову, архіви.

7.1.4. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе.

7.1.5. Проведення виставок.

Згідно з п. 2.1 розділу ІІ Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акту приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.

За умовами п. 9.1, 16 розділу І, п. 3.3 розділу ІІ Договору оренди місячна орендна плата становить 6 001,00 грн без ПДВ. Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50/50%.

Відповідно до пункту 12.1 (1) розділу І, п. 12.1 (1) розділу ІІ Договору оренди він укладений строком на 5 років з дати його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.

На виконання умов Договору оренди Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування спірне нежитлове приміщення, про що складено акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.08.2021.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає про те, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, зокрема, положень Закону України «Про освіту», оскільки спірне нежитлове приміщення площею 72,9 кв. м на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, що перебуває на балансі Прилуцького технічного фахового коледжу, передано в оренду відповідачу із цільовим призначенням на розсуд орендаря та фактично використовується для розміщення магазину з продажу ковбас та інших продуктів, що не пов`язано з навчальним процесом або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Отже, за висновком прокурора, наявні обставини для визнання недійсним такого договору на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України з застосуванням наслідків недійсності - звільнення об`єкта оренди та повернення його балансоутримувачу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що прокурор при поданні позову одну із сторін спірного правочину - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях визначив позивачем, що за висновком суду є правомірним, проте пред`явив позов лише до ФОП Паламарчук Євгенії Іванівни, а ще одну сторону правочину - Прилуцький технічний фаховий коледж відповідачем не зазначив.

Однак, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, прокурор, посилаючись на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначає, що інтереси держави у даному випадку полягають у недопущенні незаконного, нецільового використання приміщення закладу освіти, загрозі збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку здобувачів освіти; порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти.

Прокурором подано позов в особі Міністерства освіти і науки України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях у зв`язку із невиконанням ним своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Постановою КМУ від 16.10.2014 №630 (далі Положення) МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

МОН відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (п.п. 89 п. 4 Положення).

Згідно з п. 1.16 Статуту Прилуцького технічного фахового коледжу коледж є юридичною особою публічного права, що заснований на державній власності, здійснює свою діяльність на засадах неприбутковості і є бюджетною установою, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, Міністерство освіти і науки України є компетентним державним органом - суб`єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного навчального закладу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктом управління об`єктами державної власності є, у тому числі, Фонд державного майна України.

Пунктом 32 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).

Відповідно до п. 1, 3, 4.5 Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, затвердженого наказом Фонду Державного майна України від 12.08.2019 №810, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема, державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Основним завданнями регіонального відділення є, зокрема, здійснення контролю у сфері передачі державного майна в оренду та користування.

З урахуванням наведеного, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, яке на місцевому рівні реалізує державну політику у сфері оренди, використання та управління об`єктами державної власності.

Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Як вбачається з матеріалів справи, що прокурор звертався до Міністерства освіти і науки з листом від 05.01.2023 №54-75-127ВИХ-23, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні між позивачем, третьою особою та відповідачем спірного договору оренди, а також просив повідомити чи будуть Міністерством вживатись заходи щодо захисту інтересів держави в суді.

Тобто прокурором було повідомлено позивача-1 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

У листі від 09.01.2023 №1/304-23 Міністерство повідомило, що ним було надано дозвіл щодо надання спірного приміщення в оренду з метою розміщення торгівельного об`єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи; у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, Міністерство просило вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

Також, прокурор звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях з листом від 05.01.2023 №54-76-126ВИХ-23, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні між позивачем, третьою особою та відповідачем спірного договору оренди, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення виявлених порушень, насамперед звернення з позовом до суду про визнання спірного договору недійсним та повернення нежитлового приміщення балансоутримувачу.

Регіональне відділення у листі від 20.01.2023 №51-04.03-88 повідомило прокурора, що оспорюваний договір укладений з дотриманням порядку, передбаченим чинним законодавством, а тому підстав для звернення до суду про визнання цього договору недійсним відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що при зверненні до суду з вказаним позовом прокурором було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що прокурор пред`явив позов лише до ФОП Паламарчук Євгенії Іванівни, а ще одну сторону правочину - Прилуцький технічний фаховий коледж відповідачем не зазначив.

За висновком суду першої інстанції, Прилуцький технічний фаховий коледж, як сторона спірного договору оренди, мав певні права та обов`язки за ним, але він не є відповідачем у справі, у зв`язку з чим суд першої інстанції зазначив, що вирішення спору про визнання недійсним спірного договору змінить його права та обов`язки.

Однак, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності здійснюється уповноваженими органами влади з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною першою статті 4 вказаного Закону визначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, поміж інших, є міністерства (далі уповноважені органи управління) та Фонд державного майна України.

У відповідності до п. 32 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі та організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

Частиною першою статті 4 вказаного Закону визначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, поміж інших, є міністерства (далі уповноважені органи управління) та Фонд державного майна України.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності (стаття 283 Господарського кодексу України).

Як вбачається із статуту Прилуцького технічного фахового коледжу, він є юридичною особою публічного права, що заснований на державній власності, здійснює свою діяльність на засадах неприбутковості і є бюджетною установою, що належить до сфери управління Міністерства освіти науки України

До майна Фахового коледжу належить, зокрема, нерухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закріплюється за Фаховим коледжем на праві оперативного управління і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилучення, відчуженню, приватизації, використанню не за призначенням або передачі у власність юридичним i фізичним особам без згоди засновника або уповноваженого ним органу. Фаховий коледж несе відповідальність за збереження та ефективне використання закріпленого на праві оперативного управління майна (п.п, 8.1,8.4 Статуту).

Отже, Прилуцький технічний фаховий коледж є закладом вищої освіти державної форми власності, підпорядкованим Міністерству освіти і науки України, за яким на праві оперативного управління закріплюються будівлі, споруди, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно, з метою забезпечення статутної діяльності закладу вищої освіти.

Статтею 3 ЦК України визначено свободу договору, однак положення договору, який укладено між орендодавцем, балансоутримувачем і орендарем, не можуть суперечити закону.

Враховуючи положення Цивільного кодексу України, Закону України «Про управління об`єктами державної власності», «Закону України «Про оренду державного та комунального майна» сторонами договору найму (оренди) з відповідними правами та обов`язками є саме наймодавець (орендодавець) і наймач (орендар).

Відповідно до положень частини першої статті 317 Цивільного кодексу України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону,

Колегія суддів зазначає, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право визначати юридичну долю свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

Таким чином, чинне законодавство не надає Прилуцькому технічному фаховому коледжу права виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна та мати права орендодавця, балансоутримувач не в праві заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19.

Тобто, Прилуцький технічний фаховий коледж не є самостійним суб`єктом права власності, а лише реалізує статутні цілі шляхом використання відповідного майна. Крім того, в межах даного спору до Фахового коледжу не заявлено жодних позовних вимог, що унеможливлює визначення його відповідачем у цьому спорі.

Як було зазначено вище, прокурор вірно визначив позивачами Регіональне відділення, яке відповідно до Закону є орендодавцем спірного приміщення, та Міністерство освіти і науки України, яке є компетентним державним органом - суб`єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного навчального закладу.

В обґрунтування позову прокурор зазначає, що за оскаржуваним Договором оренди спірне приміщення Прилуцького технічного фахового коледжу незаконно вибуло із його користування.

Виходячи із позовних вимог та у разі визнання закладу освіти Прилуцького технічного фахового коледжу - співвідповідачем, зобов`язання одного відповідача (ФОП Паламарчук Є.І.) зводяться вчинити дії, а саме повернути орендоване майно на користь іншого відповідача (Прилуцького технічного фахового коледжу), при цьому буде відсутній інший орган або установа, у якого в разі задоволення такого позову виникав би обов`язок прийняття повернуте відповідачем орендоване майно.

У пункті 5.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 та в пункті 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18 сформульовано правовий висновок про те, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

У пунктах 22- 24 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19 викладено такий правовий висновок:

"Звертаючись з позовом у даній справі, зокрема, до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та визначаючи в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру прокурор фактично створив парадоксальну ситуацію, за якої Позивачем та одним із Відповідачів у справі є одна і так ж особа - Держгеокадастр.

Відповідно до частин 2, 3 статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

ГПК України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає цей Кодекс і поняття "неналежний позивач", не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із "самим собою".

ГПК України надає суду першої інстанції можливість за клопотанням позивача залучити до участі у справі належного відповідача, але у даній справі, за сформульованих позовних вимог та характеру спірних правовідносин, підстав для вчинення такої процесуальної дії не було.

Таким чином, у випадку встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого".

Тобто, у разі визначення у даній справі співвідповідачем - Прилуцького технічного фахового коледжу, користування майном якого є предметом спору (тобто матеріально-правовим об`єктом, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем) та який є його отримувачем, відбудеться поєднання в одній особі позивача та відповідача, що не призведе до відновлення порушеного права чи охоронюваного законом інтересу держави в межах даного спору.

Отже, належним відповідачем у даній справі є особа, право на користування майном якої оспорюється, а саме- ФОП Паламарчук Є.І.

Близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного суду вiд 29.06.2021 у справі № 907/551/17.

Стосовно суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності урегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ст.4 вказаного Законом України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ініціаторами оренди майна можуть бути потенційний орендар, балансоутримувач, уповноважений орган управління та/або орендодавець.

Потенційний орендар, зацікавлений в одержанні в оренду нерухомого або індивідуально визначеного майна, звертається до орендодавця із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу згідно з Порядком передачі майна в оренду.

Орендодавець протягом трьох робочих днів з дати отримання відповідної заяви передає її балансоутримувачу такого майна.

За результатами розгляду заяви (крім випадків, передбачених абзацом п`ятим частини другої статті 6 цього Закону) балансоутримувач протягом 10 робочих днів з дати отримання такої заяви приймає одне з таких рішень:

рішення про намір передачі майна в оренду;

рішення про відмову у включенні об`єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.

У разі якщо відповідно до законодавства, статуту або положення балансоутримувача уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, має надавати згоду на розпорядження майном балансоутримувача, балансоутримувач протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви потенційного орендаря приймає одне з таких рішень:

рішення про намір передачі майна в оренду, погоджене уповноваженим органом управління;

рішення про відмову у включенні об`єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.

Після прийняття балансоутримувачем рішення про намір передачі майна в оренду або отримання від уповноваженого органу управління рішення про доцільність передачі майна в оренду балансоутримувач здійснює такі дії:

вносить інформацію про потенційний об`єкт оренди до ЕТС в порядку, обсязі та строки, передбачені Порядком передачі майна в оренду, та включає об`єкт до одного з Переліків, якщо відповідно до цього Закону балансоутримувач може виступати орендодавцем відповідного майна і якщо включення об`єкта до Переліку відповідного типу не потребує прийняття рішення іншим органом;

надсилає інформацію про потенційний об`єкт оренди орендодавцю для її внесення до ЕТС в порядку, обсязі та строки, передбачені Порядком передачі майна в оренду, та звертається до орендодавця із клопотанням про включення потенційного об`єкта оренди до одного з Переліків згідно з Порядком передачі майна в оренду.

Державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (частина 1 статті 3 Закону України "Про вищу освіту").

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014 Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерство освіти і науки України, враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (протокол №6 від 28.04.2021), надало дозвіл №1/11-3214 від 12.05.2021 на передачу в оренду нежитлового приміщення, площею 72,9 кв. м, розташованого на першому поверсі гуртожитку, яке знаходиться за адресою: м. Прилуки, вул. Київська 180, з метою розміщення торгівельного об`єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Прилуцький агротехнічний коледж звернувся Регіонального відділення Фонду держмайна з листом про прийняття рішення щодо надання згоди на укладання договору оренди спірного приміщення терміном на 5 років через за аукціон за цільовим призначенням для розміщення продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи та включення вищезазначеного об`єкту до Переліку першого типу.

У листі №171 від 07.06.2021 Прилуцький агротехнічний коледж надав РВ Фонду держмайна обмеження щодо спірного приміщення при укладанні договору оренду на Аукціоні:

1. Офісні приміщення, коворкінги. Об`єкти поштового зв`язку та розміщення суб`єктів господарювання, що надають послуги з перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. Редакції засобів масової інформації, видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції. Ломбарди, відділення банків, інших провайдерів фінансових послуг.

2. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи.

3. Склади. Камери схову, архіви.

4. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе.

5. Проведення виставок.

Відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавець оприлюднює в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду на аукціоні в таких випадках та у такі строки:

протягом 20 робочих днів з дати включення об`єкта оренди до Переліку першого типу, якщо включення такого об`єкта до Переліку відбулося за заявою потенційного орендаря згідно з частиною другою статті 6 цього Закону;

протягом 20 робочих днів з дати подання потенційним орендарем заяви на оренду майна згідно з частиною першою статті 11 цього Закону;

у будь-який час після включення об`єкта оренди до Переліку першого типу, якщо включення такого об`єкта до Переліку відбулося за власною ініціативою (ініціативою балансоутримувача, уповноваженого органу управління або орендодавця) і щодо якого відсутня заява на оренду майна, передбачена частиною першою статті 11 цього Закону.

Згідно з ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об`єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону виключно в ЕТС, у тому числі аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди об`єкта згідно із статтею 18 цього Закону.

14.07.2021 відбувся аукціон з продажу права оренди спірного нежитлового приміщення площею 72,9 кв. м, за результати якого переможцем визнано ФОП Паламарчук Є.І. (протокол про результати електронного аукціону №LLE001-UA-20210611-94332 від 14.07.2021).

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що учасниками справи було дотримано процедуру, визначену законодавством для укладення договору оренди нерухомого державного майна.

За змістом частини 1 статті 79 Закону України «Про освіту» (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору оренди) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Згідно з частиною 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Відповідно до положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Прокурор зазначає, що дана норма Закону України «Про освіту» є імперативною та прямо встановлює заборону на використання об`єктів освіти не за освітнім призначенням.

Водночас, даний Закон допускає можливість передачі майна закладів освіти оренду з метою надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням його учасників, які не можуть бути забезпеченні безпосередньо закладами освіти.

Відповідно до п.2, 5 статті 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 27.08.2010 №796 до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти; виробництво та реалізація продукції громадського харчування, організація її споживання.

Як вбачається з витягу з ЄДРПОУ видом діяльності ФОП Паламарчук Є.І. є, зокрема, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах.

Колегія суддів відзначає, що до продовольчих товарів відносяться товари, що представляють собою харчові продукти в натуральному або переробленому вигляді, призначені для використання людиною в якості їжі, бутильована питна вода, безалкогольні напої, а також біологічно активні добавки.

Переданий в оренду об`єкт нерухомого майна загальною площею 72,9 кв. м, розташованого на першому поверсі гуртожитку, яке знаходиться за адресою: м. Прилуки, вул. Київська 180, є приміщенням, призначеним для проживання студентів коледжу на період навчання.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що розміщення торговельного об`єкту з продажу продовольчих товарів в приміщенні гуртожитку хоча і не має безпосереднього відношення до освітнього процесу, але має істотне відношення до обслуговування учасників освітнього процесу, оскільки покращує умови для проживання та навчання студентів.

Вказане вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.11.2021 у справі № 909/1374/19, у постанові від 18.10.2023 у справі № 927/66/23.

Відтак, колегія суддів наголошує, що редакція частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" надає право передавати в оренду майно державних і комунальних закладів освіти задля обслуговування учасників освітнього процесу, що у даному випадку відобразилось у розміщенні торговельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, що покращує умови для проживання та навчання студентів.

Крім того, як було встановлено вище, відповідач набув право оренди на нерухоме майно за встановленою Законом України «Про оренду державного та комунального майна" процедурою, а саме за наявності дозволу Міністерства освіти і науки України на передачу такого майна з метою розміщення торгівельного об`єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, та шляхом проведення аукціону в електронній торговій системі.

А тому, у даному спорі колегією суддів також враховуються приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, предметом регулювання якої є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Так, у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі, «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною,alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

Колегія суддів зазначає, що за наявності дозволу Міністерства освіти і науки України для передачі спірного майна з метою розміщення торгівельного об`єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, та проведення аукціону щодо спірного майна згідно порядку, встановленого Законом України «Про оренду державного та комунального майна», неправомірність проведення якого прокурором не доведено, у відповідача, як переможця відповідних торгів, виникли правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Зі встановлених обставин справи № 927/245/23 вбачається, що орендар, укладаючи договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, на умовах, визначених орендодавцем, та належним чином виконуючи його умови, сподівався на використання спірного майна протягом всього строку дії договору та можливість здійснення у ньому своєї підприємницької діяльності, узгодженої договором оренди.

Прокурором не доведено використання спірного нерухомого майна не за призначенням, яке було передбачено в п. 7 договору оренди та не доведено неналежного використання майна відповідачем у порушення умов договору.

Більше того, колегією суддів враховується, що спірне нерухоме майно не використовувалось за призначенням більше ніж 3 роки.

Відповідно до п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Кабінетом Міністрів України № 483 від 03.06.2020 не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди - майно закладів освіти.

Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

Прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що передача в оренду відповідачу спірного майна призвела до погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються та проживають у відповідному гуртожитку при Прилуцькому технічному фаховому коледжі.

Отже, сторони Договору, діючи добросовісно, виходили як із обставин можливості передачі відповідного майна у оренду, що випливало як із Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України № 483 від 03.06.2020, так і з наданого Міністерством освіти і науки України дозволу на передачу спірного майна в оренду для розміщення торгівельного об`єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Колегією суддів у даному випадку також враховуються доводи відповідача, що нею в орендованому приміщенні були проведені ремонтні та оздоблювальні роботи для приведення приміщення до належного стану для використання його за призначенням.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Колегія суддів враховує, що ризик будь-якої помилки державного органу влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincovа and Pinc v. the Czech Republic), пункт 58, та рішення у справах "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007; та "Трґо проти Хорватії" (Trgo v.Croatia), заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009).

У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи влади обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки (див., наприклад, згадане рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 69), але й може також вимагати виплату належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. згадані рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincovа and Pinc v. the Czech Republic), пункт 53, "Гладишева проти Росії" (Gladysheva v. Russia), пункт 80, та рішення у справі "Максименко та Герасименко проти України" (Maksymenko and Gerasymenko v. Ukraine), заява № 49317/07, пункт 64, від 16.05.2013).

Водночас, у даному випадку, внаслідок втручання в право відповідача мирно володіти майном не відновлюється справедливий баланс, оскільки відсутнє відшкодування з боку держави особі, яка набула права користування спірним нерухомим майном на підставі договору оренди належної грошової компенсації збитків, понесених останнім у зв`язку із приведенням такого майна до належного стану для використання його за призначенням, визначеним у договорі оренди.

А тому, з огляду на встановлене вище, колегія суддів дійшла до висновку, що прокурором не доведено підстав, за яких може бути виправдано втручання у майнове право відповідача на оренду нерухомого майна, оскільки таке втручання є непропорційним тому заходу, якого вимагає прокурор.

Колегія суддів вважає, що визнання договору оренди нерухомого державного майна недійсним у цьому випадку матиме негативні наслідки як для органу державної влади, який діє як власник майна, так і для орендаря. Власник (Держава в особі Міністерства освіти і науки України) у такому випадку внаслідок визнання недійсним договору позбавиться можливості отримання доходу від користування нерухомим майном, а відповідач обмежується у праві використання спірним майном та можливості ведення підприємницької діяльності на ній.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що задоволення позову прокурора в цій справі призведе до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном та порушить справедливий баланс між інтересами держави, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання - ФОП Паламарчук Є.І., що є несумісним із вказаними гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Вказане вище узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21.

А тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 13/37-21 від 03.08.2021 з підстав, передбачених 203, 215 Цивільного кодексу України, у даному випадку не має.

Вимога про звільнення нежитлового приміщення та повернення її балансоутримувачу не підлягає задоволенню, як похідна від вимоги про визнання недійсним договору, у задоволенні якої було відмовлено.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції в межах вимог апеляційної скарги не має.

В той же час, враховуючи повноваження суду апеляційної інстанції та те, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в його мотивувальній частині.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 у справі № 927/245/23 залишити без задоволення.

2. Мотивувальну частину рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 у справі № 927/245/23 змінити, виклавши її у редакції даної постанови.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 у справі № 927/245/23 залишити без змін.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Матеріали справи №927/245/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 15.12.2023

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Руденко