Ухвала

від 27.03.2024 по справі 927/245/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 927/245/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 (колегія суддів: Барсук М. А., Кропивна Л. В., Руденко М. А.) та рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 (суддя Шморгун В. В.) у справі

за позовом заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Міністерства освіти і науки України; 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях до фізичної особи підприємця Паламарчук Євгенії Іванівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Прилуцький технічний фаховий коледж, про визнання недійсним договору оренди, зобов`язання звільнити та повернути нежитлове приміщення,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Красножон О. М.,

позивача-2 - Помаз В. В.,

відповідача - Паламарчук Є. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - Міносвіти) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Фонд держмайна) звернувся до місцевого господарського суду з позовом до фізичної особи-підприємця Паламарчук Євгенії Іванівни (далі - ФОП Паламарчук Є. І.), у якому просив визнати договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 13/37-21 від 03.08.2021 недійсним, а також зобов`язати ФОП Паламарчук Є. І. звільнити та повернути орендоване за цим договором приміщення.

2. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, зокрема, положень Закону України "Про освіту", оскільки спірне нежитлове приміщення є майном освіти, однак передано в оренду в цілях не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. У березні 2021 року ТОВ "Айбіпрофі" звернулось до Фонду держмайна із заявою щодо оренди державного майна - нежитлового приміщення площею 72,9 кв.м, розташованого на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку № 2, яке знаходиться за адресою: м. Прилуки, вул. Київська 180а та перебуває балансі Прилуцького агротехнічного коледжу.

4. З метою прийняття рішення про намір передачі майна в оренду, включення об`єкта до переліку першого типу та внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до електронної торгової системи, Фонд держмайна звернулось з листом від 12.03.2021 до балансоутримувача майна - Прилуцького агротехнічного коледжу.

5. Прилуцький агротехнічний коледж повідомив Фонд держмайна про прийняття рішення щодо надання згоди на укладання договору оренди спірного приміщення терміном на 5 років через аукціон за цільовим призначенням для розміщення продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи та включення вищезазначеного об`єкту до Переліку першого типу (довідка № 270 від 07.06.2021).

6. Міносвіти, враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міносвіти (протокол № 6 від 28.04.2021), надало дозвіл № 1/11-3214 від 12.05.2021 на передачу в оренду вищезазначеного нежитлового приміщення з метою розміщення торгівельного об`єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, та зобов`язало керівника Прилуцького агротехнічного коледжу ураховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.

7. 14.07.2021 відбувся аукціон з продажу права оренди спірного нежитлового приміщення площею 72,9 кв.м, за результати якого переможцем визнано ФОП Паламарчук Є. І.

8. 03.08.2021 між Фондом держмайна (орендодавець), Прилуцьким агротехнічним коледжем (балансоутримувач) і ФОП Паламарчук Є. І.(орендар) укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 13/37-21, за умовами якого орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 72,9 кв.м на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку № 2, розташованої за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 180-а.

Короткий зміст судових рішень

9. 28.03.2023 Господарський суд Чернігівської області ухвалив рішення про відмову у позові.

10. 12.12.2023 Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову про зміну мотивувальної частини цього рішення; в решті рішення залишив без змін.

11. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що учасниками справи було дотримано процедуру, визначену законодавством для укладення договору оренди нерухомого державного майна.

Водночас, положеннями частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту" та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 передбачено можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

У даному випадку, на думку суду, розміщення торгівельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, в приміщенні гуртожитку хоча і не має безпосереднього відношення до освітнього процесу, але має істотне відношення до обслуговування учасників освітнього процесу, оскільки покращує умови для проживання та навчання студентів.

Короткий зміст касаційної скарги та позицій інших учасників справи

12. У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

13. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про неврахування судами правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, від 05.10.2022 у справі № 908/2757/21, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 24.06.2020 у справі № 903/206/19, від 30.11.2021 у справі № 918/569/20, від 20.02.2020 у справі № 297/616/17, від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 та інших.

14. Фонд держмайна та ФОП Паламарчук Є. І. у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

15. Міносвіти у своєму відзиві на касаційну скаргу підтримало вимоги касаційної скарги та просило розглянути справу без участі його представника.

Позиція Верховного Суду

16. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

17. Тобто відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

18. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

19. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

20. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

21. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

22. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

23. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

24. Предметом розгляду у справі № 913/204/18 є вимоги про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (регулювання правовідносин частиною четвертою статті 80 Закону України "Про освіту", у редакції, що відмінна від редакції такого закону у справі № 927/245/23).

25. Відповідно до імперативних вимог частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту" у редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019, тобто на час укладення договору оренди від 24.11.2017 у справі № 913/204/18, об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають використанню не за освітнім призначенням.

26. З набранням чинності Законом України від 05.09.2017 № 2145-VIII "Про освіту" правове регулювання відносин оренди приміщень навчальних закладів істотно змінилося в бік пом`якшення права орендодавців на передачу відповідних приміщень в оренду.

27. Зокрема, диспозитивна норма частини четвертої статті 80 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII "Про освіту", як виняток, дозволяє надання в оренду майна об`єктів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

28. Наведене свідчить про відмінність у справах № 913/204/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, і № 927/245/23, яка розглядається, нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, яке (нормативно-правове регулювання) з 19.01.2019 повністю змінилося, що зумовлює зовсім різний зміст спірних орендних правовідносин і виключає застосування під час вирішення цього спору вказаної скаржником правової позиції як нерелевантної в часовому вимірі.

29. Предметом розгляду у справі № 906/1551/20 є вимоги про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, оскільки відповідачі під час укладення оспорюваного договору не дотрималися визначеної у листі Міністерства освіти і науки України умови в частині мінімальної ставки орендної плати, приміщення майстерні ліцею передано в тимчасове користування відповідачу-2 для здійснення торгівлі непродовольчими товарами, що не є пов`язаним із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що було доведено прокурором під час розгляду цієї справи.

30. У справі № 908/2757/21 спірні правовідносини стосувалися визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, яке виключено з переліку об`єктів освіти. Так, свої висновки суди у справі № 908/2757/21 мотивували тим, що приміщення позашкільного закладу освіти передане в оренду суб`єкту господарювання, господарська діяльність якого не пов`язана з наданням послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору та зобов`язання відповідача-3 повернути нежитлові приміщення. Звернувшись із касаційною скаргою, відповідач-3 зазначив про те, що відповідач-3 орендує приміщення, які не входять до складу майна закладу освіти, оскільки немає документу, який би свідчив про передачу цієї площі Позашкільному навчальному закладу "Станція юних техніків", а тому Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, наведеним доводам заявника правової оцінки не надали, у сукупності з іншими доказами їх не дослідили, чим припустилися неповного встановлення обставин справи.

31. У справі № 917/1090/21 розглядалися позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі установлено, що приміщення, яке передано в оренду відповідачу-1 розташоване на першому поверсі студентського гуртожитку і використовується не для проживання здобувачів освіти, а для розміщення перукарні та масажного кабінету. Більше того, судами першої та апеляційної інстанцій було також установлено і те, що внаслідок передання відповідачу-1 частини приміщень гуртожитку для здійснення ним комерційної діяльності відбулося переобладнання державного майна, а саме змінено цільове призначення трьох житлових кімнат, які є необхідними для проживання студентів. З огляду на встановлені у справі № 917/1090/21 обставини суди усіх інстанцій вирішили, що передача в оренду відповідачу-1 житлових приміщень студентського гуртожитку для надання перукарських та масажних послуг має виключно комерційне спрямування і погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються в навчальному закладі, зокрема, порушує їх право на забезпечення державними гарантіями щодо безоплатного проживання у гуртожитку.

При цьому Верховний Суд у постанові від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, зазначив, що Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

32. Предметом розгляду у справі № 902/51/21 є вимоги про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та повернення орендованого майна. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на те, що суди у цій справі встановили використання відповідачем-1 орендованого приміщення для здійснення господарської (підприємницької) діяльності (торгівлі автотоварами), зазначив: "Закон № 2145-VIII передбачив можливість надання майна закладів освіти в оренду, однак з умовами про те, що користування орендованим майном має здійснюватись з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу".

33. Натомість у справі, яка розглядається (№ 927/245/23), судом апеляційної інстанції було встановлено, що розміщення торгівельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, в приміщенні гуртожитку хоча і не має безпосереднього відношення до освітнього процесу, але має істотне відношення до обслуговування учасників освітнього процесу, оскільки покращує умови для проживання та навчання студентів.

34. Наведене свідчить про відмінність фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин у справах № 906/1551/20, № 902/51/21, № 917/1090/21, № 908/2757/21 на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і № 927/245/23, яка розглядається.

35. У справі № 520/2098/19 розглядався спір про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії суб`єкту владних повноважень, оскільки відповідач протиправно не склав та не направив позивачу довідку про розмір його грошового забезпечення, в яку б включались: надбавка за особливості проходження служби (50 % від посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років на підставі підпункту 1 пункту 5 Постанови № 704); надбавка за роботу в умовах режимних обмежень (15 % від посадового окладу), премія (у розмірі 10 % посадового окладу на підпункту 2 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб").

36. У справі № 926/1111/15 предметом розгляду були вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, звільнення та повернення земельної ділянки, оскільки оскаржуваним рішенням міської ради безоплатно надано у власність та користування обслуговуючому кооперативу земельну ділянку, засновники та члени якого (на час створення об`єднання та отримання дозволу на складання проекту відведення) не перебували на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, а отже взагалі не мали права на безкоштовне отримання земельної ділянки для будівництва.

37. Предметом розгляду у справі № 903/206/19 є вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов`язання повернути нежитлове приміщення у комунальну власність, оскільки відповідачами недотримано законодавчо визначеної процедури, передбаченої Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", щодо прийняття рішення міською радою, яка передує підписанню договору купівлі-продажу нерухомого майна.

38. У справі № 918/569/20 вирішувався спір про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо об`єкта комунальної власності, що підлягає приватизації, визнання недійсним договору, повернення майна та скасування запису про державну реєстрацію права власності, оскільки рішення органу місцевого самоврядування в частині включення пожежного депо до об`єктів комунального майна, що підлягають приватизації у 2013 році, не відповідає вимогам законодавства.

39. У справі № 297/616/17 предметом позову були вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

40. Предметом розгляду у справі № 922/623/20 є вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель недійсним, зобов`язання повернення нежитлових приміщень та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, оскільки орган місцевого самоврядування обрав незаконний спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем.

41. У справі № 483/448/20 заявлялися позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним протоколу земельних торгів, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки, яка розташована у межах прибережної захисної смуги.

42. Наведене свідчить про відмінність об`єкта і предмета правового регулювання, підстав позову, фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правового регулювання, а також умов застосування правових норм у справах № 922/623/20, № 297/616/17, № 918/569/20, № 903/206/19, № 926/1111/15, № 520/2098/19, № 483/448/20 на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і справи № 927/245/23, яка розглядається.

43. Отже, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у вищезазначених постановах суду касаційної інстанції, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

44. За таких обставин доводи заявника про наявність передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

46. З огляду на те, що доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, касаційне провадження у цій справі необхідно закрити.

Судові витрати

47. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2023 у справі № 927/245/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач