Постанова

від 13.12.2023 по справі 357/2157/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 357/2157/23

провадження № 61-11393св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Чорним Олександром Васильовичем, на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року у складі судді Ярмоли О. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Кулікової С. В., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області зі скаргою на дії Білоцерківського міського відділу ДВС ГТУЮ у Київській області.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 25 травня 2012 року він визнаний винним за частиною другою статті 307 КК України та йому призначене покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, що є його індивідуальною власністю, в дохід держави.

Відповідно до виконавчого листа, виданого на підставі цього вироку, Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції (далі - ДВС ГТУЮ) у Київській області відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1.

10 квітня 2013 року та 22 липня 2016 року держаний виконавець виніс постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якими було накладено арешт на належне йому (заявнику) майно.

Постановою від 28 лютого 2019 року виконавчий документ повернутий стягувачу у зв`язку з неможливістю реалізації майна.

Заявник вказував, що 26 липня 2022 року його представник ОСОБА_2 звернувся до відділу ДВС із заявою про зняття арешту з частини квартири АДРЕСА_1 , однак Білоцерківський міський відділ ДВС відмовив у її задоволені, виходячи з відсутності підстав для зняття арешту відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з невиконанням судових рішень матеріального характеру.

Вважає, що державний виконавець при винесенні постанови від 28 лютого 2019 року повинен був припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші, здійснені ним заходи примусового виконання рішення, однак на порушення статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з майна боржника не зняв, чим позбавляє його можливості розпорядитись належним йому майном на власний розсуд.

Посилаючись на наведене, просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського міського відділу ДВС щодо не зняття арешту з частини квартири АДРЕСА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1;

- зобов`язати Білоцерківський МВ ДВС ГТУЮ у Київській області зняти арешт з частини квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 квітня 2013 року та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22 липня 2016 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1;

- внести відомості про скасування обтяження до відповідного розділу Державного реєстру речових прав.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року в задоволенні скарги відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із відсутності у державного виконавця підстав для зняття арешту з майна боржника, яке конфісковане за вироком суду, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні скарги на бездіяльність Білоцерківського МВ ДВС.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з судовим рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим. При цьому, зазначив, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний О. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення вимог.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішення скарги.

Строк давності виконання вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2012 року щодо ОСОБА_1 в частині додаткового покарання у вигляді конфіскації майна вже сплинув, а тому в частині конфіскації майна вирок від 25 травня 2012 року є невиконаним і станом на 2023 рік відсутня процесуальна можливість його виконати.

Станом на 2019 рік відпали підстави накладення арешту на належне ОСОБА_1 на праві власності майно, оскільки відсутні відкриті виконавчі провадження. Накладений арешт порушує його право на вільне володіння та користування, розпорядженням своїм майном.

Інші доводи учасників справи

У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний О. В. подав до Верховного Суду додаткові пояснення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що, у зв`язку з неможливістю реалізації майна, 28 лютого 2019 року виконавчий документ повернуто стягувачу, на підставі чого, виконавче провадження № НОМЕР_1 завершено. Проте за наслідками закінчення виконавчого провадження державний виконавець не зняв арешт, накладений постановою на все рухоме та нерухоме майно боржника. А отже не зняття виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при закінченні виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право заявника підлягає захисту.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області справу № 357/2157/23 за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання дії державного виконавця неправомірними та зняття арешту з майна.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2023 року справу № 357/2157/23 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 25 травня 2012 року ОСОБА_1 визнаний винним за частиною другою статті 307 КК України та йому призначено покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією частини майна, що є його індивідуальною власністю, в дохід держави

02 жовтня 2012 року головний державний виконавець Прохацький Р. О. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 1-496, виданого 21 вересня 2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, згідно вироку суду про конфіскацію частини майна, що є індивідуальною власністю ОСОБА_1 , в дохід держави.

10 квітня 2013 року та 22 липня 2016 року держаний виконавець виніс постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якими було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 у рамках виконання виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Постановою від 28 лютого 2019 року старший державний виконавець Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ткач А. П. повернув виконавчий лист № 1-496, виданий 21 вересня 2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 25 травня 2012 року ОСОБА_1 визнаний винним за частиною другою статті 307 КК України та призначено йому покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, що є його індивідуальною власністю, в дохід держави.

На підставі виконавчого листа № 1-496, виданого 21 вересня .2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, 02 жовтня 2012 року, головний державний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання вироку суду про конфіскацію частини майна, що є індивідуальною власністю ОСОБА_1 в дохід держави.

В рамках виконання виконавчого провадження НОМЕР_1 постановами від 10 квітня 2013 року та 22 липня 2016 року на майно боржника ОСОБА_1 накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження.

Постановою від 28 лютого 2019 року виконавчий лист № 1-496, виданий 21 вересня 2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, повернуто стягувачу на підставі частини сьомої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження».

Питання про конфіскацію майна вирішується у порядку, встановленому КПК України та Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК України).

Згідно з частиною другою статті 52 Кримінального кодексу України (далі - КК України) додатковим покараннями є, зокрема, конфіскація майна.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина перша статті 59 КК України).

Статтею 48 КВК України передбачено, суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Конфіскації підлягає майно, що є у власності засудженого. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (частини перша, третя статті 49 КВК України).

Спеціальним законом, що регулював порядок вчинення виконавчих дій на час виконання вироку в частині конфіскації майна, був Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV).

Згідно з частиною другою статті 40-1 Закону № 606-XIV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві: якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункти 2-6 частини першої статті 40 Закону № 606-XIV).

На час звернення зі скаргою та розгляду справи порядок судового оскарження урегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, тому вимоги ОСОБА_1 не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19), який помилково не врахували суди попередніх інстанцій.

Статтею 537 КПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою) урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків. Положеннями статті 539 КПК України визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеними нормами закону не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України.

Крім того, положеннями КПК України (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

З огляду на те, що у Білоцерківському міському відділі ДВС ГТУЮ у Київській області на виконанні перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 21 вересня 2012 року № 1-496, виданого на виконання вироку в частині конфіскації майна, відтак ОСОБА_1 , як учасник виконавчого провадження, на підставі положень статті 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19).

Проте наведене залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, які належним чином не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

За таких обставин, касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення - скасувати, провадження у справі - закрити.

У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (частина четверта статті 414 ЦПК України).

Верховний Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює заявнику його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Чорним Олександром Васильовичем, задовольнити частково.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року скасувати.

Провадження у справі № 357/2157/23 за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання дії державного виконавця неправомірними та зняття арешту з майна закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови заявник має право звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов