Рішення

від 14.12.2023 по справі 308/14899/23

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/14899/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючої судді Голяни О.В., за участю секретаря судового засіданняМаняка В.В., позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Попович М.І., представника відповідачів адвоката Колотухи О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «І-Контракт», про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та відповідачів.

31 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «І-Контракт», в якому, з врахуванням уточнень тексту позовної заяви, просила суд визнати недійсним договір про поділ майна, придбаного як спільна часткова власність подружжя, №1573 від 31.08.2020 року.

Позов мотивовано тим, що 31.08.2020 між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про поділ майна, придбаного як спільна часткова власність подружжя, відповідно до умов якого до особистої приватної власності ОСОБА_2 в цілому перейшла земельна ділянка площею 0,4622 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 2110100000:42:001:0675, набута на ім`я ОСОБА_2 в 1/3 частині, та на ім?я ОСОБА_1 в 2/3 частині.

Посилаючись на те, що під час укладення договору про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 помилилася щодо обставин, які мають значення, так як при підписанні договору вважала, що у разі поділу майна на даній земельній ділянці буде розміщуватися житловий будинок, яким подружжя зможе розпоряджатися на власний розсуд, була впевнена в тому, що за результатами укладання договору до власності кожного з подружжя перейде визначене договором майно, натомість ОСОБА_4 як одноосібний власник земельної ділянки здійснив її поділ, в результаті чого утворилося 8 земельних ділянок, які були передані на баланс ТОВ «I-Контракт» і обтяжені договорами суперфіцію з ОСОБА_3 , на підставі статей 215, 203, 229 Цивільного кодексу України позивачка просила суд визнати недійсним договір про поділ нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, укладений 31 серпня 2010 року між нею та ОСОБА_2

14.09.2023 року засобом поштового зв`язку представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Колотухою О.М. подано до суду відзив на позовну заяву, який зареєстрований канцелярією суду 19.09.2023 року, в якому вказує, що у договорі про поділ майна, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 31 серпня 2020 року №1573 умови прописані чітко і зрозуміло, жодна із істотних обставин не може бути витлумачена інакше, ніж це зазначено в договорі, і при цьому договір містить ряд умов, які свідчать про його дійсність, зокрема про відсутність дефектів волі чи волевиявлення з боку ОСОБА_1 , а також договір укладено у належній формі для такого роду договорів. В частинах 2, 3, 4 пункту 7 спірного договору зазначено, що у сторін відсутні обставини, які б примусили їх укласти цей договір на невигідних стосовно себе умовах, зміст цього договору відповідає їх волі та намірам, визначений сторонами порядок розподілу майна є справедливим і відповідає їх долі та участі в їх придбанні; сторони отримали від нотаріуса всі роз`яснення стосовно змісту та наслідків укладеного договору і ніяких зауважень, доповнень до цього договору не мають; з моменту укладення цього договору майнові претензії сторін, щодо їх права власності на вищеназване майно та порядку його розпорядження та користування, вважаються врегульованими. Пунктом 14 договору підтверджено, що цей договір підписується сторонами добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, зміст статей законодавства, які зазначені у договорі, сторонам відомі та зрозумілі.

Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що при укладенні оспорюваного договору відбулося відступлення від рівності часток, не заслуговують на увагу, оскільки в договорі було чітко зазначено, що до особистої приватної власності ОСОБА_2 переходить ділянка, яка вже на день укладення договору перебувала у спільній частковій власності 1/3 та 2/3, при цьому право часткової власності припиняється. Позивач при укладанні договору прочитала, зрозуміла і усвідомила зміст договору і його умови, зокрема ту істотну умову, за якою сторони визначили, що земельна ділянка в цілому переходить у власність її чоловіка. Це все підтверджується фактом власноручного підписання позивачкою цього договору в присутності нотаріуса. Всі подальші дії щодо земельної ділянки, які описані у позові, як то внесення до статутного капіталу, поділ на окремі ділянки, суперфіцій тощо, вчинялися відповідачем ОСОБА_5 після укладення оспорюваного договору за абсолютно законних підстав як одноосібним власником.

«Помилка» позивача почала створюватися та формуватися не в момент укладення договору про поділ майна від 31 серпня 2020 року, а після розлучення з відповідачем, в процесі поділу іншого спільного сумісного майна подружжя, в процесі цивільних спорів - справи №308/3191/21, №308/3839/21, №308/6643/22, та в процесі бачення того, як наразі використовується зазначена в оспорюваному договорі земельна ділянка.

Вказав, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту, оскільки земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:42:001:0675 більше не існує, що унеможливлює застосування реституції. У задоволенні позову просив відмовити.

Відповідачі ОСОБА_3 , ТОВ «І-Контракт» відзиву на позов не подали.

Заяви ( клопотання) учасників справи.

14.09.2023 року представник відповідачів адвокат Колотуха О. подав заяву про виклик свідка приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехмана О.А.

07.11.2023 року позивач ОСОБА_1 подала до суду додаткові письмові пояснення по справі, з додатками.

07.11.2023 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про виправлення описки в позовній заяві, а саме: у абз. 2, на першому аркуші позовної заяви просила вважати вірним: «За умовами даного договору до особистої приватної власності ОСОБА_2 переходить: земельна ділянка площею 0,4622 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 2110100000:42:001:0675, набута на ім?я ОСОБА_2 - 1/3 частина та на ім?я ОСОБА_1 - 2/3 частини»; у п. 2 прохальної частини вважати вірним: «визнати договір про поділ майна, придбаного як спільна часткова власність подружжя від 31.08.2020 року №1573 - недійсним».

08.11.2023 року позивач ОСОБА_1 через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи у підготовчому судовому засіданні без її участі.

08.11.2023року представниквідповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,ТОВ «І-Контракт»адвокат КолотухаО.М.через канцеляріюсуду подавзаяву пророзгляд справиу підготовчомусудовому засіданнібез участі сторони відповідачата їхпредставника.

22.11.2023 представник позивача адвокат Попович М.І. подала до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Інші процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2023 року дана справа передана для розгляду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Голяні О.В.

Ухвалою суду від 01.09.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08.11.2023 року постановлено викликати до суду в якості свідка приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехмана О.А. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 23.11.2023 в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Суд залишає без розгляду докази, подані позивачем 07.11.2023 в якості додатків до документу «Додаткові пояснення», так як позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї./ч.1,2,4,8 ст. 83 ЦПК України/.

Позов поданий до суду 31.08.2023 року, про існування додаткових доказів позивач суд не повідомляв; додаткові докази подані позивачем більше ніж через два місяці після заявлення цього позову до суду. Клопотання про поновлення пропущеного строку, будь-яких доказів існування поважних причин, які б перешкодили позивачу реалізувати свої права у встановлений судом строк (для подання доказів), суду не надано.

Згідно зіст. 126 ЦПК Україниправо на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Пояснення учасників справи надані в судовому засіданні.

Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених у такому. ОСОБА_1 пояснила, що уклала оспорюваний договір, так як вважала, що цим будуть вирівняні частки подружжя у спільному майні; окрім того, вважала, що внаслідок укладання договору поліпшяться її відносини з чоловіком, який на той час мав позашлюбні стосунки.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

31.08.2020 року ОСОБА_2 ОСОБА_1 , перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, уклали договір про поділ нерухомого майна, що є спільною частковою власністю подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О.А. та зареєстрований в реєстрі за №1573.

Відповідно до п.3 зазначеного договору за час перебування в шлюбі як спільна часткова власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була придбана земельна ділянка площею 0,4622 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель i споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 2110100000:42:001:0675, набута на ім?я ОСОБА_2 1/3 частина та на ім?я ОСОБА_1 2/3 частини. Право власності підтверджується Договором про об`єднання земельних ділянок, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., 04.08.2020 року, за реєстровим номером 1416, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: індексі номери витягів : 219827182, 219828370, номери записів про право власності: 37710147, 37710024, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2143564921101. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2104649002020 від 26.08.2019 року, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області обмеження, обтяження та сервітути, щодо вказаної земельної ділянки не реєструвались.

Відповідно до п.4 договору сторони визначили наступний порядок поділу нерухомого майна придбаного під час спільного проживання: до особистої приватної власності ОСОБА_2 переходить земельна ділянка площею 0,4622 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 2110100000:42:001:0675, набута на ім?я ОСОБА_2 1/3 частина та на ім?я ОСОБА_1 2/3 частини. Право власності підтверджується Договором про об`єднання земельних ділянок, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., 04.08.2020 року, за реєстровим номером 1416, зареєстрованого Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: індекс номери витягів: 219827182, 219828370, номери записів про право власності: 37710147, 37710024 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2143564921101.

Відповідно до п. 5 договору сторони погодили, що після підписання цього правочину право спільної часткової власності сторін щодо вище переліченого майна припиняється. Майнові претензії сторін щодо вказаного вище майні вважаються врегульованими.

Відповідно до п.6 цього договору сторони за власним розсудом, розуміючи значення своїх дій, відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України відійшли від рівності часток при розподілі майна, а відповідно до п.7 сторони підтверджують, що у них відсутні обставини, які примусили їх укласти цей договір на невигідних стосовно себе умовах, зміст цього договору відповідає їх волі та намірам, визначений Сторонами порядок розподілу майна є справедливим і відповідає їх долі та участі у їх придбанні; вони отримали від нотаріуса всі роз`яснення стосовно змісту та наслідків укладеного договору і ніяких зауважень, доповнень до цього договору не мають; з моменту укладення цього договору майнові претензії сторін, щодо їх права власності на вищеназване майно та порядку його розпорядження та користування вважаються врегульованими.

Відповідно до п. 14 договору цей договір підписаний сторонами добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, зміст статей законодавства, які зазначені в договорі, сторонам відомі та зрозумілі.

Допитаний в судовому засіданні свідок приватний нотаріус ОСОБА_6 показав, що за посвідченням оскаржуваного договору до нього звернувся ОСОБА_2 . Перед підписанням договору ОСОБА_1 такий причитала, правова природа договору їй була зрозуміла, питань з цього приводу не виникало.

Відповідно доінформації зДержавного реєструречових правна нерухомемайно таРеєстру праввласності нанерухоме майно,Державного реєструІпотек,Єдиного реєструзаборон відчуженняоб`єктів нерухомогомайна від25.08.2023№344158365щодо суб`єктаюридичної особи, код ЄДРПОУ32857969,земельні ділянкиз кадастровиминомерами 2110100000:42:001:0682,площею 0,0696га; 2110100000:42:001:0683,площею 0,0535га;2110100000:42:001:0684,площею 0,0535га; 2110100000:42:001:0685,площею 0,0533га;2110100000:42:001:0686,площею 0,0534га; 2110100000:42:001:0687,площею 0,0687га; 2110100000:42:001:0688,площею 0,0535га;2110100000:42:001:0689,площею 0,0719га утворилися15.10.2020 внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:42:001:0675; ще до поділу земельні ділянки 07.09.2020 були передані ОСОБА_2 на підставі акту приймання - передачі нерухомого майна, серія та номер 1628,1629, ТОВ «І Контракт»; на підставі договорів суперфіцію від 26.01.2021 право на забудову зазначених земельних ділянок отримала ОСОБА_3 .

Оцінка суду.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно достатті 6 ЦККодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина першастатті 627 ЦК України).

Волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливе вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленоюстаттею 627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Згідно з п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним (п. 19 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»).

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) в контексті застосування статті 229 ЦК України вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій:

а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування);

б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Доводи ОСОБА_1 про те, що вона помилилася щодо правової природи договору про поділ нерухомого майна, яке є спільною частковою власністю подружжя, суд оцінює критично, у зв`язку з їх недоведеністю перед судом.

Підписом за вільним волевиявленням у спірному договорі позивач посвідчила, що після підписання цього правочину право спільної часткової власності сторін щодо земельної ділянки припиняється, а майнові претензії сторін щодо вказаного вище майні вважаються врегульованими. Цим спростовуються аргументи позивача стосовно того, що при підписанні договору вона вважала, що в подальшому нерухоме майно буде використане в інтересах сім`ї.

Також своїм підписом у спірному договорі позивач посвідчила, що сторони за власним розсудом, розуміючи значення своїх дій, відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України відійшли від рівності часток при розподілі майна, а відповідно до п.7 сторони підтверджують, що у них відсутні обставини, які примусили їх укласти цей договір на невигідних стосовно себе умовах, зміст цього договору відповідає їх волі та намірам, визначений Сторонами порядок розподілу майна є справедливим і відповідає їх долі та участі у їх придбанні; вони отримали від нотаріуса всі роз`яснення стосовно змісту та наслідків укладеного договору і ніяких зауважень, доповнень до цього договору не мають; з моменту укладення цього договору майнові претензії сторін, щодо їх права власності на вищеназване майно та порядку його розпорядження та користування вважаються врегульованими.

Аргументи позивача про те, що після укладення оспорюваного договору відповідач ОСОБА_2 одноосібно на власний розсуд розпорядився земельною ділянкою, передав таку відповідачу ТОВ «І-контракт», який передав право на забудову земельних ділянок ОСОБА_3 , не впливають на дійсність спірного договору від 31.08.2020 за часом його укладення.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, для визнання договору про поділ нерухомого майна, що є спільною частковою власністю подружжя, недійсним.

Окремо суд зазначає, що обраний позивачем спосіб судового захисту як то визнання недійсним договору про поділ майна без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, є неефективним з огляду на таке.

Здійснюючи правосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від08.02.2022 усправі № 209/3085/20 (пункт 24)).Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з поглядуКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника.Однак засіб захисту, що вимагається статтею13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави(§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від01.03.2023 у справі № 522/22473/15-цзвернула увагу на те, що у разі, якщона виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна.У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача(зокрема, на підставі частини 1 статті216, статті387, частин 1,3статті1212 ЦК України).

Отже, суд приходить до такого.

Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

У випадку звернення з позовом про визнання недійсним виконаного договору без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину виключається як необхідність дослідження судом наслідків визнання договору недійсним для позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

За наведених обставин у задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір позивачу не відшкодовується.

Керуючись статтями2,5,10-13,18,258-259,263 - 265,280-283Цивільного процесуального кодексу, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: Товариство з обмереженою відповідальністю «І-Контракт», місцезнаходження: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Корзо, буд.7, пр.5, код ЄДРПОУ 32857969.

Повний текст рішення суду виготовлено 18.12. 2023 року.

Суддя О.В. ГОЛЯНА