Постанова

від 27.11.2023 по справі 911/1160/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2023 р. Справа№ 911/1160/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Шапрана В.В.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рено»

на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2023

у справі № 911/1160/23 (суддя: Горбасенко П.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекорд-Агро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рено»

про стягнення 3 634 709,01 гривень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекорд-Агро» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рено» про стягнення 3 634 709, 01 гривень, з яких: 2 547 619, 08 гривень заборгованості, 846 131, 79 гривень пені, 53 633, 66 гривень 3 % річних, 187 324, 48 гривень інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань в частині оплати поставленого товару за договором поставки № КА 07/22-04 від 14.04.2022.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.08.2023 у справі № 911/1160/23 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рено» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекорд-Агро»: -2 547 619 грн 08 коп. заборгованості; 844 865 грн 19 коп. пені; 53 633 грн 66 коп. 3 % річних; 187 324 грн 46 коп. інфляційних втрат; 54 501 грн 64 коп. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказав на те, що наявними в матеріалах справи видатковими накладними підтверджується факт поставки товару відповідачу, а окремі недоліки таких накладних не спростовують зазначені в них відомості. Зауважив, що відсутність супровідної документації не може заперечувати факт здійснення господарської операції, за наявності інших первинних документів, які оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України». Наголосив, що ні видаткові накладні, ні акт здачі-приймання не містять інформації щодо недоліків та якості поставленого товару. Підкреслив, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження того, що на перевірку була відправлена саме картопля, поставлена позивачем за наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, зауважив про те, що позивач здійснив нарахування пені поза межами шестимісячного строку від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, що не відповідає законодавчим приписам та встановленим обставинам справи.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Рено» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2023 у справі № 911/1160/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Рекорд-Агро» у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, не відповідає завданню господарського судочинства, не є справедливим, а отже наявні всі підстави для його скасування. Зокрема скаржник вказує про те, що місцевий господарський суд при розгляді клопотання відповідача про витребування документів дійшов безпідставного висновку про залишення його без задоволення у зв`язку з начебто пропущеним строком на подання такого роду процесуальних документів, що, за твердженням скаржника, не відповідає дійсності. Наголошує, що позивач був зобов`язаний мати сертифікати на поставлену картоплю, які б підтверджували її походження, сортові та посівні якості відповідно до чинного законодавства, і мав надати такі сертифікати покупцю в момент її відвантаження, оскільки є значна відмінність між насіннєвою картоплею та продовольчою. Звертає увагу на те, що ТОВ «Рекорд-Агро» не отримувало у 2022 році сертифікатів, що засвідчують посівні якості насіння, на відповідні сорти картоплі. Зауважує, що відповідач заперечує укладання видаткових документів та актів зі сторони керівництва ТОВ «Рено».

Також, в тексті апеляційної скарги скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2023 у справі № 911/1160/23.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2023 апеляційна скарга у справі № 911/1160/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Шапран В.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рено» на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2023 у справі № 911/1160/23; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рено» на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2023 у справі № 911/1160/23 призначено на 09.10.2023; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання, протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

02.10.2023 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що отримана від позивача картопля була використана відповідачем саме як насіннєвий матеріал. Вказує на ряд розбіжностей в правових позиціях відповідача на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та в тексті апеляційної скарги. Зауважує, що договір поставки є чинним, фактично виконаним в частині поставки товару, а зобов`язання по оплаті підлягають виконанню відповідачем відповідно до погоджених сторонами умов договору.

04.10.2023 відповідач подав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ним не заперечується факт поставки позивачем продовольчої картоплі , але цей факт не підтверджує виконання укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки. Наголошує, що позивач фактично не надав відповідачу жодного супровідного документа, який би свідчив про сортові та посівні якості переданої відповідачу картоплі. Зауважує, що відповідачем відповідно до приписів ст. 672 ЦК України було сплачено позивачу за товар ціну, яка на момент укладення договору купівлі-продажу застосовувалась щодо аналогічного товару.

Також, 09.10.2023 до суду надійшли заперечення на надану ТОВ «Рено» відповідь на відзив, в яких ТОВ «Рекорд-Агро» повторює доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

16.10.2023 відповідач подав пояснення про те, що у зв`язку з істотним порушенням умов договору поставки з ТОВ «Рекорд-Агро», ТОВ «Рено» від висадження в грунт картоплі невідомого походження та невідомої якості зазнало збитків, що підтверджується показниками збору врожаю картоплі.

Крім того, Північним апеляційним господарським судом за клопотанням сторін надавався час для примирення, однак на адресу суду від кожної із сторін надійшло по примірнику мирової угоди, які мають різні між собою умови.

За поясненнями позивача у судовому засіданні 27.11.2023 сторони не дійшли згоди в умовах мирової угоди, а тому примирення не відбулося.

У судовому засіданні 27.11.2023 представник відповідача просив надати додатковий час для внесення змін в редакцію мирової угоди та її належного надіслання позивачу.

Колегія суддів, заслухавши заперечення позивача проти надання додаткового часу для укладення мирової угоди, прийшла до висновку про відсутність двостороннього волевиявлення сторін на укладення мирової угоди, а тому продовжила розгляд справи.

27.11.2023 представником відповідача заявлено клопотання про поновлення строку для подачі доказів, які не були відомі раніше представнику відповідача, а саме: нотаріальної заяви свідка - єдиного учсника ТОВ «Рено» Завгороднюка С.Б.; нотаріальної заяви свідка - агронома ТОВ «Рено» Лінкевича Д.В.; роздруківки з незалежного аналітичного сайту щодо ринкової ціни картоплі у червні 2022 року; звіту суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Компанія «Експерт Консалтинг».

Статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Так, згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз положень статей 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17.

Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції

Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, так як наведені у них обставини не були відомі суду під час розгляду спору по суті у суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.

На переконання колегії суддів, така обставина, як необхідність подання нових доказів у суді апеляційної інстанції на спростування позиції іншої сторони, викладеної у позовній заяві чи у відзиві, не може бути визнана поважною причиною неподання доказів у встановлений процесуальний строк.

При цьому, відповідач не обґрунтував належним чином причин неподання вказаних доказів до суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, надані відповідачем нові докази не приймаються судом, оскільки прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто, без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює відповідачу більш сприятливі, аніж позивачу, умови в розгляді конкретної справи.

Закінчивши розгляд поданих сторонами клопотань, колегія суддів перейшла до розгляду справи по суті.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.11.2023 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати, врахувати часткове визнання позовних вимог та зменшити штрафні санкції.

Представник позивача в судовому засіданні 27.11.2023 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 14.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекорд-Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рено» було укладено договір поставки № КА 07/22-04 (далі договір поставки) відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця насіннєву картоплю згідно специфікації № 1, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його загальну вартість. Поставка товару здійснюється згідно із замовленням покупця. Найменування товару, його кількість, ціна, загальна вартість зазначаються в додатку № 1 від 14.04.2022. Специфікації постачальника є невід`ємною частиною цього договору. Сторони погоджуються, що ціна товару визначається за цінами діючого прайсу (постачальника).

Пунктами 1.3, 1.4, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 4.1 договору встановлено, що перехід права власності на товар відбувається в момент отримання покупцем товару згідно з видатковою накладною, підписаною сторонами (їх представниками), яка є доказом відповідності ціни, кількості та якості товару умовам договору.

Сума договору вказана в додатку № 1 від 14.04.2022 до договору, який є невід`ємною частиною цього договору. Ціна товару вказується в рахунку, який є підтвердженням прийняття замовлення до виконання і дійсним для оплати протягом вказаного в ньому строку.

Покупець здійснює оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у банківській установі, зазначеній у цьому договорі. Датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Товар, який поставляється згідно договору, оплачується покупцем на умовах, зазначених в додатку № 1 від 14.04.2022. Датою поставки є дата, зазначена у видатковій накладній.

Базис поставки за цим договором - EXW-склад продавця за адресами: 08344, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Проців, 01034, м. Житомир, вул. Івана Гонти, 68, Київська обл., Макарівський р-н, с. Маковище.

Ціна договору становить загальну вартість товару, яка отримується покупцем протягом строку дії цього договору.

Строк дії господарських зобов`язань сторін договору, які виникли на його основі, існують з дня підписання тексту цього договору представниками сторін та припиняються в останній день року, наступного за роком підписання, але в будь-якому випадку не раніше дня повного виконання зобов`язань за цим договором.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 4, 4.1-4.2 наявної в матеріалах справи копії специфікацій № 1, постачальник передає, а покупець приймає і оплачує наступний товар: картопля «Джеллі» фр. 35-55 мм на суму 1 238 320, 75 грн, картопля «Отолія» 35-55 мм на суму 379 818, 75 грн, картопля «Беллароза» 35-55 мм на суму 1 544 666, 75 грн, картопля «Ред Фентазі» 35-55 мм на суму 588 310, 75 грн, картопля «Анушка» 35-55 мм на суму 210 936, 00 грн.

Загальна кількість товару 320 т (+/- 5 %) Упаковка Біг-бег (1 т). За домовленістю сторін постачальник може замінити один сорт на інший аналогічної якості.

Загальна вартість товару, який поставляється згідно цієї специфікації, на день підписання договору складає 3 962 053, 00 грн, без ПДВ.

Оплата товару покупцем здійснюється наступним шляхом:

-аванс 200 000, 00 грн після підписання цього договору та отримання рахунку-фактури до 21.04.2022;

-250 000, 00 грн без ПДВ після отримання всієї партії картоплі протягом 3-х банківських днів;

-решта після фактично відвантаженої картоплі згідно видаткових накладних в сумі 3 512 053, 00 грн протягом червня-вересня, але не пізніше 15.09.2022.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов договору ним поставлено відповідачу товар на загальну суму 3 962 053, 00 грн, на підтвердження чого позивач додав до позовної заяви копії підписаних сторонами й скріплених печатками сторін видаткових накладних:

№ 151 від 26.04.2022 на суму 440 625, 00 грн;

№ 163 від 02.05.2022 на суму 797 695, 75 грн;

№ 196 від 14.05.2022 на суму 1 544 666, 75 грн;

№ 204 від 16.05.2022 на суму 1 179 065, 50 грн.

Позивач зазначає, що прийняття відповідачем від позивача картоплі на загальну суму 3 962 053, 00 грн підтверджується доданою до матеріалів справи копією акта здачі-приймання № 1 від 12.05.2022, підписаного та скріпленого печатками сторін, в якому зазначено, що виконавець претензій по об`єму та якості продукції не має.

На підтвердження часткової оплати відповідачем товару, позивач долучив до матеріалів справи копію виписки з банку за період з 21.04.2022 по 28.06.2022 на загальну суму 480 000, 00 грн, згідно якої вбачається, що відповідачем здійснено такі оплати:

21.04.2022 на суму 250 000,00 грн;

26.04.2022 на суму 200 000, 00 грн;

28.06.2022 на суму 30 000, 00 грн.

Як зазначає позивач, відповідач здійснив оплати за договором на загальну суму 1 414 433, 92 грн, внаслідок чого станом на день підписання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті вартості отриманого товару складає 2 547 619, 08 грн, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи копію акта звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 по 23.03.2023, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого їх печатками.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зауважив, що всього за договором поставки позивач повинен був передати відповідачу 337 196 кг насіннєвого матеріалу картоплі фірми Europlant (Німеччина), але з невідомих на те обставин та підстав не дотримався істотних умов договору та не поставив відповідачу якісний насіннєвий матеріал картоплі.

До того ж, відповідач зазначив, що в порушення договору та нормативно-правових актів, які регулюють обіг насіння картоплі на території України, позивач не надав відповідачу будь-яких супровідних документів на картоплю, а отже позбавив ТОВ «Рено» можливості перевірити якість насіння картоплі, походження насіння, сортові та посівні якості насіння картоплі.

Поряд з тим, як стверджує відповідач, під час приймання картоплі, агрономом відповідача встановлено, що вказана картопля не відповідає насіннєвим матеріалам картоплі сортів: «Джеллі», «Беллароза», «Анушка», «Отолія» та «Ред Фентазі», про що останнім складено акти невідповідності товару:

від 26.04.2022 та 02.05.2022 про невідповідність насіннєвим матеріалам картоплі сорту «Джеллі»;

від 14.05.2022 про невідповідність насіннєвим матеріалам картоплі сорту «Беллароза»;

від 16.05.2022 про невідповідність насіннєвим матеріалам картоплі сорту «Анушка», «Отолія» та «Ред Фентазі». Копії вказаних актів невідповідності, підписаних агрономом відповідача в односторонньому порядку наявні в матеріалах справи.

Як стверджує відповідач, враховуючи, що отриманий від позивача товар, який був висаджений у ґрунт в якості насіння картоплі відповідних сортів не забезпечив запланованої врожайності, не покрив витрати відповідача, які були понесені ним при вирощуванні вказаної картоплі та врожай 2022 не відповідає характеристикам сорту картоплі «Джеллі», «Беллароза», «Анушка», «Отолія» та «Ред Фентазі», відповідач отримав прямі збитки.

Відповідач зауважив, що зазнавши збитки від отриманого неякісного та невідповідного товару, останнім сплачено на користь позивача за договором поставки 1 414 433, 92 грн за отриману картоплю, і сподівався, що позивач укладе з відповідачем угоду про зменшення ціни за договором, прохання про що позивач відхилив.

Відповідач зазначає, що у поясненнях від 07.06.2023 позивач визнав факт, що картопля, яку він поставив відповідачу підлягає обов`язковій реєстрації у Реєстрі сертифікатів на насіння та/або садивний матеріал з подальшим отриманням сертифікатів на кожну окрему партію цього насіння після належного контролю інспекторів відповідно до Порядку проведення сертифікації, видачі та скасування сертифікатів на насіння та/або садивний матеріал, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 97, і як доказ своїх тверджень долучив витяг про реєстрацію позивача в реєстрі суб`єктів насінництва та розсадництва за 2021 рік, проте, доказів на підтвердження якості сортової картоплі селекції німецької компанії «Europlan», яку поставлено позивачем відповідачу, не долучив.

До того ж, відповідач зазначив, що ТОВ «Рено» не відмовилося від звичайної продовольчої картоплі невідомого походження з виявленими шкідниками та вірусами, яку відвантажив позивач, і сплатив ТОВ «Рекорд-Агро» за вказану картоплю 1 348 784, 00 грн за попередньо погодженою ціною, яка на момент укладення договору купівлі-продажу застосовувалась до аналогічного товару за ціною 4 грн за 1 кг, а отже у позивача відсутнє право вимоги до відповідача за договором поставки.

Враховуючи те, що позивач поставив відповідачу, на його думку, насіння картоплі не елітних сортів за 11, 75 грн за 1 кг, а товарну картоплю врожаю 2021 за 4 грн за 1 кг, та не вжив необхідних заходів щодо погодження ціни в розумний строк, відповідач, посилаючись на ст. 672 ЦК України, вважає що правомірно оплатив товар за ціною, яка на момент укладення договору застосовувалась до аналогічного товару, а тому вважає, що у суду є всі підстави для відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення боргу та штрафних санкцій.

Обґрунтовуючи середню ринкову вартість картоплі, відповідач зазначив, що ринкова вартість за 1 кг товарної картоплі 2021 року врожаю у 2022 році в розмірі 4 грн підтверджується відомостями, які містяться на загальновідомих сайтах з обігу свіжих овочів на ринку України та аналітичних видань. На підтвердження чого відповідач надав роздруківки відповідних відомостей з сайтів в мережі Інтернет.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265, ч. 1 ст. 268 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Приписами ст. 530, 627, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З огляду зазначеного, підписання сторонами договору поставки та специфікації до нього свідчить про погодження ТОВ «Рено» та ТОВ «Рекорд-Агро» з умовами укладеного правочину та відповідно породжує для сторін права та обов`язки по виконанню його умов:

-для позивача обов`язок передати відповідачу картоплю, визначену специфікацією, а саме: «Джеллі» у кількості 105 389 кг, «Отолія» у кількості 32 325 кг, «Беллароза» у кількості 131 461 кг, «Ред Фентазі» у кількості 50 069 кг, «Анушка» у кількості 17 952 кг;

-для відповідача прийнятий такий товар у визначеному договором порядку, зокрема, шляхом вчинення дій з перевірки кількості, якості товару.

При цьому, позивачем на підтвердження поставки товару відповідачу, надано первинні документи, а саме: специфікацію № 1 від 14.04.2022, видаткові накладні № 151 від 26.04.2022 на суму 440 625, 00 грн; № 163 від 02.05.2022 на суму 797 695, 75 грн; № 196 від 14.05.2022 на суму 1 544 666, 75 грн; № 204 від 16.05.2022 на суму 1 179 065, 50 грн.

Посилання відповідача щодо невідповідності вказаних видаткових накладних вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема щодо не зазначення у таких документах уповноважених на отримання товару осіб, вірно відхилені судом першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Поряд з цим пункт 2.1. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Згідно з пунктом 2.1. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Частиною 2 вищезазначеної статті Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) назву підприємства, від імені якого складено документ; 4) зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судова колегія зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 06.04.2021 у справі №910/11720/19

Таким чином, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Як слідує зі змісту наявних в матеріалах справи видаткових накладних, останні містять передбачені законом реквізити, тоді як такі неістотні недоліки накладних, як відсутність посад осіб, які приймали товар від імені відповідача, не перешкоджають можливості ідентифікувати відповідних осіб з огляду на наявність їх особистих підписів як на видаткових накладних, так і на акті здачі-приймання та специфікації. До того ж, на всіх означених документах наявний відбиток печатки суб`єкта господарювання ТОВ «Рено».

Яке вже неодноразово зазначав Верховний Суд (постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, накладних, суди мають дослідити питання встановлення обставин, чи була печатка загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відбитком печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відбиток печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

У контексті наведеного, судова колегія звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, у розумінні ст. ст. 76-79, 91 ГПК України, які б свідчили про те, що печатка ТОВ «Рено» була втрачена, чи була підроблена, чи було інше незаконне використання цієї печатки третіми особами всупереч волі відповідача.

Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що місцевий господарський суд неправомірно залишив без задоволення клопотання відповідача про витребування доказів, зокрема оригіналів видаткових накладних та актів здачі-приймання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, Господарський суд Київської області ухвалою від 24.04.2023 про відкриття провадження у справі № 911/1160/23 встановив відповідачу строк для подання у письмовій формі відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення такої ухвали.

Приймаючи ухвалу від 19.05.2023 про відмову у витребуванні документів, місцевий господарський суд виходив з того, що «копія ухвали про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем 28.04.2023, що підтверджується поштовим відстеженням поштового відправлення з трек-номером 0103283424352».

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву на позовну заяву, а відтак, і клопотання про витребування доказів, є 15.05.2023.

Однак в порушення приписів ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України клопотання про витребування доказів відповідачем подано до суду 17.05.2023, про що свідчить відмітка канцелярії суду на відповідному клопотанні, без обґрунтування та доведення неможливості подання відповідачем такого клопотання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього».

Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про те, що наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 66) свідчить про те, що копію ухвали про відкриття провадження у справі було отримано ТОВ «Рено» 02.05.2023, а тому вказане вище клопотання про витребування документів було подано в межах встановлених судом процесуальних строків.

При цьому, згідно відбитку штамп реєстрації вхідної кореспонденції Господарського суду Київської області зазначене повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 66) було отримано судом першої інстанції 08.05.2023, тобто більше ніж за десять днів до постановлення ухвали про відмову у витребуванні документів.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У контексті наведеного судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до протоколу судового засідання Господарського суду Київської області від 07.07.2023 у справі № 911/1160/23 представник відповідача відкликав клопотання про витребування доказів.

Також, відповідачем не заявлялось клопотання про витребування доказів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Поряд з тим, посилаючись на недоліки оформлення первинно-облікових документів щодо поставки картоплі за договором поставки, відповідач не заперечив обставини отримання товару згідно таких накладних та, надалі, щодо заборгованості по цим накладним та здійснення відповідачем часткових оплат за цими накладними.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про те, що допущені місцевим господарським судом порушення норм процесуального права при постановлені ухвали від 19.05.2023 про відмову у задоволенні клопотання про виребування документів не призвели до неправильного вирішення справи та не можуть бути підставою для скасування рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2023.

Щодо доводів апелянта про невиконання позивачем зобов`язань з надання супровідної документації, а саме - сертифікату, свідоцтва, акта, виданого країною-експортером або країною походження чи країною виробництва насіння, який містить щонайменше інформацію про особу, яка його видала, ботанічний таксон, назву сорту, категорію, номер партії, кількість одиниць упаковки, масу партії, чистоту, схожість насіння, що ввозиться на територію України, колегія суддів зауважує наступне.

Приписами статтей 662, 666 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Щодо доводів відповідача про направлення ним листів-вимог № 16/05 від 16.05.2022 та № 17/05 від 17.05.2022, згідно яких останній запросив у позивача сертифікати, що посвідчують посівні та сортові якості по кожному із отриманих сортів картоплі «Джеллі», «Беллароза», «Анушка», «Отолія» та «Ред Фентазі», місцевий господарський суд вірно вказав на те, що матеріали справи не містять доказів направлення на адресу позивача вказаних вимог.

Поряд з тим, наявні в матеріалах справи скріншоти переписки ухвалою Господарського суду Київської області від 28.07.2023 не прийнято з підстав ч. 8 ст. 80 ГПК України.

Отже, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин виявлення в процесі приймання товару відсутності вказаних відповідачем супровідних документів, зокрема, відповідачем не складено акт у передбаченому законодавством порядку, як і не надано доказів відмови ТОВ «Рено» від отримання або повернення ним товару за видатковими накладними, так і не надано доказів звернення відповідача із вимогами до позивача стосовно надання останнім, зокрема, сертифікату, свідоцтва, акта, виданого країною-експортером або країною походження чи країною виробництва насіння, який містить щонайменше інформацію про особу, яка його видала, ботанічний таксон, назву сорту, категорію, номер партії, кількість одиниць упаковки, масу партії, чистоту, схожість насіння, що ввозиться на територію України.

При цьому, відсутність супровідної документації не може заперечувати факт здійснення господарської операції, за наявності інших первинних документів, які оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19.

З наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних № 151 від 26.04.2022 на суму 440 625, 00 грн; № 163 від 02.05.2022 на суму 797 695, 75 грн; № 196 від 14.05.2022 на суму 1 544 666, 75 грн; № 204 від 16.05.2022, слідує, що відповідач передав, а позивач прийняв без жодних зауважень щодо якості картоплю на загальну суму 3 962 053, 00 грн.

Також з наявної в матеріалах справи копії акта здачі-приймання № 1 від 12.05.2022, підписаного та скріпленого печатками сторін, слідує, що позивач передав, а відповідач прийняв 337 196 кг картоплі на загальну суму 3 962 053, 00 грн.

Недоліків щодо якості поставленого за договором товару, ані вказаними видатковими накладними, ані актом здачі-приймання також не зафіксовано.

При цьому, посилання скаржника про ніби-то відсутність у позивача реєстрації в реєстрі суб`єктів насінництва та розсадництва, колегією суддів оцінююється критично, оскільки позивачем надано докази такої реєстрації, а також обставини наявності чи відсутності такої реєстрації жодним чином не спростовують факт поставки та прийому відповідачем поставленого йому товару.

Доводи відповідача про те, що під час приймання картоплі, агрономом відповідача встановлено, що вказана картопля не відповідає насіннєвим матеріалам картоплі сортів: «Джеллі», «Беллароза», «Анушка», «Отолія» та «Ред Фентазі», про що останнім складено акти невідповідності товару від 26.04.2022, 02.05.2022, 14.05.2022 та 16.05.2022 колегією суддів оцінюються критично з огляду на таке.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 673, ч. 1 ст. 679, 687 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Якщо нормативно-правовими актами встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

Якщо порядок перевірки додержання продавцем умов договору купівлі-продажу не встановлений відповідно до частини першої цієї статті, перевірка здійснюється відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться в таких випадках.

Обов`язок перевіряти кількість, асортимент, якість, комплектність, тару та (або) упаковку товару (випробовування, аналіз, огляд тощо) може бути покладений на продавця відповідно до договору купівлі-продажу, актів цивільного законодавства та нормативно-правових актів. У цьому разі продавець повинен на вимогу покупця надати йому докази проведення такої перевірки.

Відповідно до ст. 268 ГК України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами (у разі наявності) чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам (у разі наявності), але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів.

Отже умова договору щодо якості товару характеризує предмет купівлі-продажу з точки зору придатності до використання за цільовим призначенням.

Якість продукції це сукупність властивостей і характеристик, які зумовлюють її здатність задовольнити, відповідно до свого призначення, потреби продавця.

Тобто враховуючи наведені норми, судова колегія приходить до висновку про те, що за загальними правилами відповідальність продавця за недоліки товару може наступати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І відповідно, коли недоліки товару виникли після переходу до покупця, саме на покупця у такому випадку покладається обов`язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару.

Отже, в цьому випадку, саме відповідач, як покупець за укладеним між сторонами договором, має довести, що наданий для отримання за таким договором товар - картопля, саме в момент його передачі не відповідала вимогам договірної якості, оскільки, передбачених ст. 679 ЦК України гарантій щодо якості товару, які б мали наслідком перехід обов`язку доказування якості продукції до продавця, укладений між сторонами договір не містить.

При цьому, акти та розгорнута довідка про істотне порушення вимог якості посадкового матеріалу картоплі «Белароза» фактично складені за участі представника відповідача, та за відсутності в матеріалах справи доказів повідомлення позивача про проведення відбору картоплі, та без можливості встановити дотримання методів та порядку відібрання картоплі, зокрема чи було дотримано такі методи відібрання, правила дослідження.

Поряд з тим доказів, які б свідчили про те, що на перевірку відповідачем була відправлена саме поставлена за видатковими накладними № 151 від 26.04.2022, № 163 від 02.05.2022, № 196 від 14.05.2022, № 204 від 16.05.2022 картопля, останнім під час розгляду справи суду не надано.

Зазначене, як вірно вказав місцевий господарський суд, позбавляє можливості встановити обставини того, що картопля відібрана саме 26.04.2022, 02.05.2022, 14.05.2022 та 16.05.2022 та саме картопля, що була предметом дослідження, за результатами яких були складені відповідні акти та розгорнута довідка про істотне порушення вимог якості посадкового матеріалу картоплі «Белароза».

Суд враховує, що у разі поставки неякісного товару, відповідач не був позбавлений права відмовитись від поставленої картоплі або повернути її, проте матеріали справи не містять доказів відмови від договору чи повернення товару.

Оскільки акти невідповідності товару від 26.04.2022, 02.05.2022, 14.05.2022, 16.05.2022 та розгорнута довідка про істотне порушення вимог якості посадкового матеріалу картоплі «Белароза» складено відповідачем в односторонньому порядку, а в графі підпису від імені постачальника створено напис «відмова від підписання», який не містить інформації щодо ідентифікації особи яка вчинила цей запис, так само як і не зазначено в них про відсутність супроводжуючих документів, які на думку відповідача мав надати позивач, суд дійшов висновку, що відповідні акти не є належними та допустимими доказами поставки позивачем товару неналежної якості. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем вимог щодо якості поставленої ним картоплі суду не надано.

З огляду зазначеного, суд дійшов висновку, що підписання відповідачем акта здачі-приймання № 1 від 12.05.2022 та видаткових накладних: № 151 від 26.04.2022 на суму 440 625, 00 грн; № 163 від 02.05.2022 на суму 797 695, 75 грн; № 196 від 14.05.2022 на суму 1 544 666, 75 грн; № 204 від 16.05.2022 на суму 1 179 065, 50 грн без зазначення у них будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого позивачем товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару, що породжує для останнього обов`язок по оплаті товару у погоджений специфікацією строк відповідно до п. 4 специфікації, а саме: не пізніше 15.09.2022.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 2 547 619 грн основної заборгованості, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи виписки з банку та акт звірки взаєморозрахунків.

Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що акти звірки взаєморозрахунків підписані неуповноваженими особами (головним бухгалтером), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 зазначено:

«…відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

…акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб».

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2022 року у справі № 903/868/21.

Поряд з тим, відповідно до частини 7 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надана позивачем копія акта звірки взаєморозрахунків, підписана директором ТОВ «Рекорд-Агро» - Д`яком Ю. та головним бухгалтером ТОВ «Рено» - Хіврич Л.В., у сукупності з наявними в матеріалах справи копіями банківської виписки та первинних документів є належним доказом.

При цьому, відповідачем не надано доказів відсутності у бухгалтера ТОВ «Рено» повноважень на підписання акта звірки взаєморозрахунків.

Також, відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин оплати ТОВ «Рено» позивачу 2 547 619, 08 грн заборгованості за договором.

В розрізі посилань відповідача на оплату картоплі в розмірі 4 грн за 1 кг з посиланням на ст. 672 ЦК України, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ст. 672 ЦК України, якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір:

1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару;

2) відмовитися від усього товару;

3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором;

4) прийняти весь товар.

Так, заперечення відповідача щодо обов`язку в оплаті поставленої позивачем картоплі за договором поставки ґрунтуються на доводах щодо неналежної якості поставленої картоплі, тоді як положення ст. 672 ЦК України, на яку посилається відповідач як на підставу визначення ціни картоплі в розмірі 4 грн за 1 кг, стосуються асортименту товару, що не є тотожним поняттю якості, оскільки вони різняться за юридичним змістом, правовою природою, а також обсягом прав покупця, зокрема при прийнятті товару та обов`язків продавця у разі передачі товару, що не відповідає умовам договору щодо асортименту, кількості, якості тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Поряд з тим, відповідачем підписано акт здачі-приймання вказаної картоплі, яким він погодився прийняти картоплю за ціною 11, 75 грн за 1 кг, а не за 4 грн за 1 кг.

Доводи ж скаржника щодо того, що ТОВ «Рено» сплатило ТОВ «Рекорд-Агро» за вказану картоплю 1 348 784, 00 грн за попередньо погодженою ціною, яка на момент укладення договору поставки застосовувалась до аналогічного товару за ціною 4 грн за 1 кг, на підтвердження чого відповідачем надано суду договір поставки № 07/22-04 від 14.04.2022, укладений між сторонами, не може бути підтвердженням ціни аналогічного товару, оскільки сам товар і умови його поставки та оплати за договором б/н від 20.03.2022 відрізняються від товару та умов за спірним договором поставки.

До того ж, матеріали справи не містять інших доказів погодження сторонами ціни картоплі в розмірі 4 грн за 1 кг.

Отже, як вірно зауважив місцевий господарський суд, вказані доводи відповідача не спростовують обставини прийняття ТОВ «Рено» картоплі за ціною 11, 75 грн за 1 кг за видатковими накладними № 151 від 26.04.2022, № 163 від 02.05.2022, № 196 від 14.05.2022, № 204 від 16.05.2022 та, у сукупності із встановленими обставинами справи та наявними в ній доказами, не нівелюють обов`язку останнього здійснити оплату вартості відповідно отриманої картоплі.

Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондується з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, оскільки відповідач взяті на себе за договором поставки грошові зобов`язання не виконав, залишок боргу не сплатив, враховуючи арифметичну відповідність суми боргу обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 2 547 619, 08 грн основного боргу підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рено»: 187 324, 48 грн інфляційних втрат та 53 633, 66 грн 3% річних.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Так, арифметично правильний розмір інфляційних втрат, перерахований судом першої інстанції та перевірений судом апеляційної інстанції в межах заявлених позивачем періодів, визначених з урахуванням умов договору, законодавчих приписів, часткових оплат та встановлених судом обставин, складає 187 324, 46 грн інфляційних втрат.

Також, колегією суддів перевірено та встановлено вірність здійсненого місцевим господарським судом розрахунку розміру 3 % річних, який складає 53 633, 66 грн.

До того ж у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рено» 846 131, 79 грн пені.

Відповідно до 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 230, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З системного аналізу викладених норм вбачається право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання, а у разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно із ст. 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до п. 3.1 договору поставки, сторона, яка допустила прострочення із виконанням зобов`язання за цим договором, сплачує за кожен день прострочення на користь іншої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого з виконанням зобов`язання.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

З огляду наведеного, враховуючи вказані вище законодавчі приписи та умови договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що п. 3.1 договору поставки не містить ані іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ані вказівки на подію, що має неминуче настати, а тому передбачена цим пунктом договору умова не є такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20.

Враховуючи викладене та встановлений судом момент виникнення у відповідача обов`язку по оплаті вартості послуг, оскільки більш тривалого строку нарахування пені, ніж це встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України, умовами договору поставки не передбачено, суд дійшов висновку, що право на нарахування пені за порушення строку оплати вартості наданих послуг у позивача виникло 16.09.2022 та припинилось 16.03.2023 відповідно.

Однак, позивач здійснив нарахування пені поза межами шестимісячного строку від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, що не відповідає законодавчим приписам та встановленим обставинам справи, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що арифметично правильний розмір пені, з урахуванням вказаних вище законодавчих приписів та обставин справи, складає 844 865,19 грн.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо наявності правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідач вказує на своє скрутне фінансове становище у зв`язку із руйнуваннями, які отримані внаслідкок окупації смт. Гостомель, а також зауважує, що борг відповідача виник перед позивачем у зв`язку з поставкою зараженої вірусом та неякісної картоплі та відсутністю супровідної документації на неї.

Положеннями ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно з збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механзму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалзуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (Постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20).

Наявність у кредитора можливості стягувати з споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.

У контексті наведеного, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалзацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Колегія суддів зауважує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, обсяги та строки поставки. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився з передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

При цьому, відповідач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку, а також невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, а тому судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для зменшення заявленого позивачем розміру штрафних санкцій.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, не відповідає завданню господарського судочинства, не є справедливим, а отже наявні всі підстави для його скасування, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2023 у справі № 911/1160/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рено» на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2023 у справі № 911/1160/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2023 у справі № 911/1160/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Рено».

4. Справу № 911/1160/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14.12.2023.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

В.В. Шапран