Постанова

від 18.12.2023 по справі 904/2529/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2023 року м.Дніпро Справа № 904/2529/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

при чекретарі судового засідання:

представники учасників провадження:

від позивача: Скок А.В., адвокат (поза межами суду);

від відповідача: Скоробогатова Д.В., адвокат (в залі суду);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП", м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2023 (суддя Золотарьова Я.С. повний текст якого підписаний 06.09.2023) у справі №904/2529/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЙТ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП", м. Дніпро

про стягнення заборгованості у розмірі 1 577 373, 95 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Дніпропетровської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАЙТ" з позовною заявою до Товариства обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" про стягнення з відповідача заборгованість за договором про надання послуг спецтехнікою та автотранспортом №264/03012022 від 03.01.2022 у розмірі 1 577 373,95 грн, з яких: 867 290,00 грн - cума основного боргу, 438 283,58 грн - пеня, 240 915,73 грн - втрати від інфляції, 30 884,64 грн - 3 % за користування коштами та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг автотранспортом та спецтехнікою № 264/03012022 від 03.01.2022 в частині своєчасності оплати наданих послуг.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2023 у справі №904/2529/23 закрито провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" основного боргу у розмірі 867 290,00 грн.

Позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" м.Дніпро на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЙТ м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область пеню у розмірі - 140 581, 42 грн, інфляційні витрати у розмірі 240 417, 07 грн, 3% річних у розмірі 30 851, 87 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн та судовий збір у розмірі 6 177, 75 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" м. Дніпро, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 140 581, 42 грн., інфляційних втрат у розмірі 240 417,07 грн., 3 % річних у розмірі 30 851,87 грн. та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 7 135,20 грн., інфляційних втрат у розмірі 5 593,12 грн., 3 % річних у розмірі 838,97 грн., в інший частині оскаржуване рішення залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на:

-форс-мажорні обставини, які унеможливлюють виконання договірного зобов`язання. Істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін. З 24.02.2022 на підприємстві виник простій. З 25.08.2022 ТОВ «БІГ СІТІ ГРУП» внесено до переліку ризикових платників податку на додану вартість відповідно до порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1165 від 11 грудня 2019 року. У ТОВ «БІГ СІТІ ГРУП» через зменшення обсягів господарської діяльності сформувалася значна заборгованість зі сплати заробітної плати;

-пунктом 6.1. Договору між позивачем та відповідачем передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх обов`язків за цим Договором, якщо їх невиконання викликане або обумовлене обставинами форс-мажору;

-за відсутності механізму видачі сертифікату з підстав відсутності у боржника необхідних коштів для відповідача отримання сертифікату ТПП було неможливим (у таких випадках сертифікат не видається), а підставою для звільнення від сплати штрафних санкцій унаслідок настання форс-мажорних обставин за договором є лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1;

-відповідач не ухилявся від виконання своїх зобов`язань з оплати. Так, відповідно до акту платіжних інструкцій №6458 від 22.03.2022, №7087 від 19.06.2023, №7143 від 30.06.2023, №7234 від 17.07.2023 Відповідач сплачував наявну заборгованість за першої ж наявної фінансової можливості;

-судом першої інстанції не враховано судову практику Верхонвого Суду, зокрема постанову від 23.03.2021 у справі № 921/580/19, де Верховний Суд зазначає, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен:

1) з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків;

2) об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з:

- інтересів сторін, які заслуговують на увагу;

- ступеня виконання зобов`язань;

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- незначності прострочення у виконанні зобов`язання;

- невідповідності розміру пені наслідкам порушення;

- поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки);

- майнового стану сторін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2023 року у справі № 904/2529/23 - без змін.

При цьому зазначає, що відповідач самостійно не повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин та неможливість виконати свої зобов`язання в зв`язку з їх настанням. Також, виходячи з Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 164 від 28.02.2022 та Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 183 від 26.03.2022, можна зробити висновок, що військова агресія РФ проти України ніяк не вплинула на господарську діяльність ТОВ «БІГ СІТІ ГРУП» та не призупинила його роботу.

Щодо зменшення відповідачу штрафних санкцій позивач зазначив, що нарахування 3% та інфляційних втрат є правом кредитора, а розмір нарахованої пені не можна вважати надмірно великим порівняно із сумою наданих послуг.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Мороз В.Ф., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 28.09.2023 здійснено запит матеріалів справи №904/2529/23 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

04.10.2023 матеріали справи №904/2529/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП", м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2023 у справі №904/2529/23; розгляд справи призначено у судове засідання 18.12.2023.

18.12.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/2529/23 у зв`язку з відпусткою судді Мороза В.Ф.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2023, справу №904/2529/23 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

В судовому засіданні 18.12.2023 оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю ВАЙТ (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю БІГ СІТІ ГРУП (замовник) укладено договір про надання послуг спецтехнікою та автотранспортом № 264/03012022 від 03.01.2022, згідно умов п 1.1 якого, виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги великовантажних або інших технологічних транспортних засобів, будівельних машин і механізмів, та/або автомобільних транспортних засобів (Техніка) відповідно до їх цільового призначення, а Замовник в порядку та на умовах, встановлених цим Договором, зобов`язується оплатити надані послуги виконавцю.

Обсяги, строки початку й закінчення надання і отримання послуг, вид і кількість Техніки, необхідної для надання послуг, та інші необхідні умови надання послуг обговорюються (погоджуються) в кожному конкретному випадку оремо й вказуються у відповідних Заявках та/або іншому документі погодженому Сторонами, та визначаються (підтверджуються) Сторонами у Актах наданих послуг (п.2.2 договору).

Вартість послуг є договірною і погоджується Сторонами у заявці, до почату надання послуг, у разі якщо ціна за послугу не була погоджена сторонами в заявці, але послуги фактично надані, ціна за послугу визначається в рахунку на оплату, наданому Виконавцем (п. 3.1 договору).

За вимогою будь-якої зі сторін чи для додаткового погодження передбачено підписання додатків до Договору (протоколів узгодження договірної ціни, специфікацій тощо) в іншій прийнятній формі із зазначенням вартості послуг, що надаються за цим Договором. У випадку підписання сторонами додатків до договору та виникненні спірних питань перевагу мають підписані представниками сторін додатки (п. 3.2 договору).

Загальна вартість послуг за цим Договором складає сукупну вартість послуг, визначених у всіх підписаних Сторонами Актах наданих послуг (п.3.3 договору).

Датою виконання зобов`язань Виконавця за цим Договором є дата підписання Сторонами Акту наданих послуг (п.3.5 договору).

Основним документом для визначення обсягів (кількості) наданих послуг за цим Договором є Акт наданих послуг, підписаний уповноваженими представниками Виконавця і Замовника (п.3.6 договору).

Датою складання Акту наданих послуг є дата його двостороннього підписання Сторонами. Акт наданих послуг готує Виконавець і передає на підпис Замовнику. Замовник зобов`язаний підписати Акт наданих послуг на протязі 5 робочих днів з моменту отримання або в той самий строк надати мотивовану відмову від його підписання (п.3.7 договору).

Замовник оплачує вартість послуг Виконавця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця у розмірі 100% вартості не пізніше ніж через 5 робочих днів з дня підписання Сторонами Акту надання послуг. Сторони мають право в Заявці обумовити інший порядок та строки проведення оплати Послуг (п. 3.11 договору).

Замовник зобов`язаний сплачувати надані послуги на умовах і в порядку, передбаченому цим Договором (п. 4.3.2 договору).

Пункт 5.1. Договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства України. Порушення зобов`язань вважається його невиконання або неналежне виконання.

За прострочення строків оплати наданих послуг Замовник сплачує Виконавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, оплату якої построчено, за кожен день такого прострочення (п.5.2 договору).

Керуючись пунктом 3.2. договору, між замовником та виконавцем були укладені та погоджені:

Специфікація № 1 від 03.01.2022, № 3 від 01.02.2022, № 4 від 22.03.2022, в яких сторонами погоджено найменування та вартість послуг (арк.с.34-36).

На виконання умов Договору, між позивачем та відповідачем були підписані без зауважень наступні акти здачі-приймання робіт (наданих послуг): Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 10 від 14.01.2022 на суму 131 400,00 грн разом з ПДВ; Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 50 від 31.01.2022 на суму 266 750,00 гривень разом з ПДВ; Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 67 від 07.02.2022 на суму 47 800,00 гривень разом з ПДВ; Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 74 від 08.02.2022 на суму 40 000,00 гривень разом з ПДВ; Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 103 від 15.02.2022 на суму 183 550,00 гривень разом з ПДВ; Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 164 від 28.02.2022 на суму 197 790,00 гривень разом з ПДВ; Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 183 від 26.03.2022 на суму 108 000,00 гривень разом з ПДВ.

Загальна вартість наданих послуг за період з 14.01.2022 року по 26.03.2022 - 975 290,00 гривень з ПДВ.

Відповідач розрахувався сплатив за надані послуги частково на суму 108 000,00 грн. з ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 6458 від 22.03.2022.

Також в матеріалах справи містяться податкові накладні щодо здійснення господарських операцій.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем складає 867 290,00 грн.

Під час розгляду справи відповідачем сплачено суму основної заборгованості в розмірі 545 290, 00 грн.

В подальшому відповідач надав до суду платіжні інструкції № 7087 від 19.06.2023 на суму 125 290 грн, № 7143 від 30.06.2023 на суму 300 000, 00 грн та № 7234 від 17.07.2023 на суму 120 000 та № 7250 від 08.08.2023 на суму 322 000 грн з призначенням платежу: за послуги спецтехніки по Дог № 264/03012022 від 03.01.2022

Несплата відповідачем сум штрафних санкцій стала підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з доведеності та обґрунтованості вимог позивача.

Закриваючи провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 867 290, 00грн., суд керувався п.2 ч.1. ст.231 ГПК України, в зв`язку з відсутністю предмету спору.

Зменшуючи суму стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, суд керувався помилкою в розрахунках , оскільки:

позивачем нараховано пеню більше ніж за 6 місяців, що суперечить частині 6 статті 232 Господарського кодексу України;

при нарахуванні 3% річних позивачем допущено помилку щодо дати, з якої починаєтся період прострочення грошового зобов`язання;

наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є неточним (перевірено за допомогою додатку Ліга360).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача, пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з оплати за надані послуги.

Предметом доказування у даній справі є строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості; наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

Колегія суддів констатує, що рішення господарського суду оскаржується в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат.

При цьому скаржник не заперечує проти правильності розрахунку сум, що були задоволенні рішенням господарського суду.

Проте, апелянт не погоджується з тим, що господарським судом не враховано настання форс-мажорних обставин для підприємства - введення воєнного стану в Україні.

З урахуванням меж апеляційного оскарження, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За нормами частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що за прострочення строків оплати наданих послуг Замовник сплачує Виконавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, оплату якої построчено, за кожен день такого прострочення.

Щодо дослідження та оцінки доказів про зменшення розміру пені апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частині 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) - кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій. передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд першої інстанції перевіривши розрахунок, наданий позивачем, встановив, що стягненню підлягає пеня у сумі 140 581, 42 грн.

Розрахунки позивача перевірено апеляційним судом, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що господарським судом правомірно та обґрунтовано зменшено суму стягнення пені.

Отже, на підставі статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України та умов Договору, позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Матеріалами справи встановлено, що договір був укладений добровільно та на засадах ЦК України та ГК України, тому повинен виконуватись згідно з їх вимогами, в тому числі і в частині відповідальності за порушення умов договору.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Апелянтом не доведено належними та допустимими доказами щодо існування підстав для застосування положень ст. 233 ГК України, а саме заявлений до стягнення розмір пені не можна вважати надмірно великим порівняно із сумою наданих послуг.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Колегія суддів зазначає, що, загальна сума пені за несвоєчасну оплату за отримані послуги за умовами договору, відповідає принципам розумності та справедливості. Виходячи з цього, немає причин для зменшення розміру пені.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Позивачем наданий розрахунок 3% річних та інфляційних втрат.

Суд першої інстанції перевіривши розрахунок, наданий позивачем, встановив, що стягненню підлягають інфляційні витрати у розмірі 240 417, 07 грн, 3% річних у розмірі 30 851, 87 грн

Розрахунки позивача перевірено апеляційним судом, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що господарським судом правомірно та обґрунтовано зменшено суму стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Стосовно доводів заявника апеляційної скарги про настання форс-мажорних обставин.

Колегія суддів зазначає, що тяжкий матеріальний стан відповідача, не може бути достатньою підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, оскільки, відповідно до чинного законодавства, підприємницька діяльність ведеться на свій страх і ризик.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також, згідно з положеннями ст. 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Тобто, при виникненні форс-мажорних обставин сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

При цьому, листом Торгово-промислової палати України N 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, лише засвідчено загальновідому обставину з приводу військової агресії Російської Федерації проти України, що є обставиною непереборної сили.

Разом з цим, такий лист не є сертифікатом у розумінні положень Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та не є документом, виданим за зверненням апелянта з приводу неможливості виконання зобов`язань перед позивачем за укладеним між сторонами договором.

Саме по собі посилання апелянта на наявність листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем, не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації.

Більше того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Таким чином, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Апелянтом не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати за отримані послуги внаслідок настання форс-мажорних обставин, на які він посилається, як і не наведено обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання апелянтом своїх зобов`язань за вказаним договором.

Матеріали справи містять лист Запорізької ТПП від 28.08.2023 вих.№032/876, яким на звернення Відповідача роз`яснює, що відповідно до ч.2 ст.218 ГК України не вважаються обставинами непереборної сили, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. При чому, законодавчо не врегульовано які саме причини призвели до відсутності у боржника коштів. Таким чином, відсутність/нестача коштів в період дії воєнного стану в Україні не є підставою для оформлення сертифікату, а попри те, що військова агресія Російської Федерації проти України офіційно визнаний форс-мажор, для отримання саме сертифікату заявник має довести, що порушення зобов`язання сталося внаслідок непереборної сили, тобто доказуванню підлягає причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорною обставиною та неможливістю виконати певне зобов`язання.

Наявний сформований Верховним Судом висновок про те, що сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором.

Таким чином, навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором (постанова Верховного Суду від 13.09.2023 у cправі №910/7679/22).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не заперечується факт прострочення виконання зобов`язання щодо оплати вартості за надані послуги, а також правомірність стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних до настання форс-мажорних обставин 24.02.2022.

Щодо нарахування і стягнення штрафних санкцій з відповідача після 24.02.2022, колегія суддів не вбачає інших доказів (за відсутності сертифіката ТПП), які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, а посилання апелянта на зниження платоспроможності відповідача через простій на підприємстві з 24.02.2022, заборгованість зі сплати заробітної плати, податкових зобов`язань, віднесення відповідача до переліку ризикових платників ПДВ, не доводить причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 воєнного стану в Україні та неможливістю здійснити оплату за зобов`язанням.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти; докази настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання не надані.

У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №913/869/14 вказано: "Разом із тим ст. 617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст. 625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 ЦК). Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами".

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості клопотання Відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій, а пеня у розмірі - 140 581, 42 грн, інфляційні витрати у розмірі 240 417, 07 грн, 3% річних у розмірі 30 851, 87 грн.є такими, що підлягають задоволенню.

Інші доводи апелянта є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2023 у справі №904/2529/23- залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2023 у справі №904/2529/23 - залишити без змін.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГ СІТІ ГРУП" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.12.2023.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя Т.А. Верхогляд