Рішення

від 07.12.2023 по справі 914/2639/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2023 Справа № 914/2639/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Прокопів І.І, розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод», м. Львів

до відповідача: фізичної особи-підприємця Костюк Марії Іванівни, м. Львів

про стягнення 67 855,00 грн

від позивача: Прокоп Ю.Р. - адвокат;

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

30.08.2023 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод», м. Львів до фізичної особи-підприємця Костюк Марії Іванівни, м. Львів про стягнення 202 903,00 грн та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 01.09.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» залишено без руху.

15.09.2023 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 20.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.10.2023.

Ухвалою від 09.10.2023 суд відклав підготовче засідання на 30.10.2023.

Ухвалою від 30.10.2023 суд відклав підготовче засідання на 13.11.2023.

08.11.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» надійшла заява про зміну предмету позову (вх. №4472/23 від 08.11.2023), у якій позивач просив суд стягнути з відповідача 67 855,00 грн, з яких 65 023,00 грн основного боргу, 2 672,00 грн пені, 160,00 грн 3% річних.

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, стороною подані усі докази, які доводять обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд ухвалою від 13.11.2023 прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.11.2023.

27.11.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» надійшло клопотання про долучення документів (вх. №28952/23 від 27.11.2023).

Ухвалою суду від 27.11.2023 було визнано поважними причини пропуску позивачем процесуального строку для подання доказів, поновлено позивачу пропущений процесуальний строк для подання доказів та прийнято докази, долучені позивачем до клопотання б/н від 27.11.2023 (вх. № 28952/23 від 27.11.2023), розгляд справи відкладено на 07.12.2023.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову, позивач посилався на те, що 01.06.2022 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди №38-22 нежитлового приміщення, по якому у відповідача виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 38 500,00 грн, заборгованість за комунальні послуги у розмірі 22 026,00 грн, заборгованість із відшкодування податку на нерухоме майно у розмірі 4 497,00 грн. У зв`язку з порушенням строків сплати платежів відповідачу нараховано пеню в сумі 2 672,00 грн та 3% річних в сумі 160,00 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 67 855,00 грн.

Відповідач в судові засідання явку представника не забезпечив, відзив на позовну заяву на дату розгляду справи не надав, доказів погашення заборгованості не представив, вимог ухвал суду не виконав, виклики у судове засідання надсилалися за адресою відповідача, вказаною у позовній заяві та зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказана ухвала також була розміщені на веб-сторінці офіційного веб-порталу судової влади України.

Відповідно до вимог ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

01.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Костюк Марією Іванівною (орендар) був укладений договір оренди №38-22 нежитлового приміщення.

За цим договором орендодавець (позивач) здає, а орендар (відповідач) приймає у строкове платне володіння та користування (оренду): виробниче приміщення площею 700 кв.м (п. 1.1. договору).

Місцезнаходження об`єкта оренди: м. Львів, вул. Зелена, 131 (п. 1.2. договору).

На виконання договору, позивачем було передано, а відповідачем прийнято в строкове, платне користування вказане в п. 1.1. договору майно, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі від 01.06.2022.

Згідно п. 3.1. договору за користування об`єктом оренди орендар зобов`язаний вносити орендодавцеві орендну плату в розмірі 38 500,00 грн в місяць.

Відповідно до п. 3.2. договору оплата за енергоносії проводиться згідно показників лічильника по діючих тарифах та представлених рахунках. В разі використання енергоносіїв без лічильника орендодавець подає орендарю розрахунок про використані енергоносії.

Орендар за оформлення документації, проведення технічної експертизи та ремонтних робіт електричної підстанції, водопроводу, сплачує орендодавцеві 20% вартості від спожитих комунальних послуг (п. 3.3. договору).

Згідно п. 8.1. договору у випадку затримки орендарем строків оплати, передбачених п. 3.5. даного договору, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 9.1. договору цей договір діє з 01.06.2022 по 31.05.2023.

Додатковою угодою від 01.01.2023 сторони погодили, що орендар компенсовує орендарю затрати із сплати податку за нерухоме майно в сумі 17 988,00 грн, який підлягає сплаті за 1 кв. 2023 до 20.04.2023, за 2 кв. 2023 до 20.07.2023, за 3 кв. 2023 до 20.10.2023, за 4 кв. 2023 до 20.01.2024.

Як ствердив позивач, відповідач допустив прострочення сплати орендної плати за травень 2023 у розмірі 38 500,00 грн, а також зі сплати комунальних послуг за квітень 2023 травень 2023 у розмірі 22 026,00 грн та з відшкодування податку на нерухоме майно у розмірі 4 497,00 грн.

Позивачем було надіслано відповідачу претензії за вих. №56 від 10.07.2023 про оплату заборгованості. Відповідачем вказана претензія залишена без розгляду.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати орендної плати, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 38 500,00 грн, заборгованості за комунальні послуги у розмірі 22 026,00 грн, заборгованості із відшкодування податку на нерухоме майно у розмірі 4 497,00 грн, пені в сумі 2 672,00 грн, 3% річних в сумі 160,00 грн.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України). Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 283 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Частиною 5 цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. У відповідності до ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Положенням п. 3.3.2. договору передбачено, що орендар зобов`язаний вчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Позивачем відповідно до вимог п. 8.1 договору нараховано пеню в сумі 2 672,00 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем згідно вимог вищевказаної статті нараховано та заявлено до стягнення за 3% річних в сумі 160,00 грн.

Судом перевірено розрахунок пені і 3% річних та встановлено, що такі нараховано правильно.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 38 500,00 грн заборгованості з орендної плати, 22 026,00 грн заборгованості за комунальні послуги, 4 497,00 грн заборгованості із відшкодування податку на нерухоме майно, 2 672,00 грн пені, 160,00 грн 3% річних.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 ГПК України).

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15 000,00 грн надано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №000411 від 14.07.2016, ордеру серії ВС №1228290 від 12.09.2023, договору про надання правової допомоги від 03.01.2023, рахунку №14/11/23 на суму 15 000,00 грн, акту здачі-приймання послуг виконавця від 27.11.2023 на суму 15 000,00 грн, платіжної інструкції №1168 від 24.11.2023 на суму 15 000,00 грн.

Згідно відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua) Прокоп Юлія Романівна має право здійснювати адвокатську діяльність відповідно до свідоцтва №000411 від 14.07.2016, виданого Радою адвокатів Львівської області.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19 висловив правову позицію згідно котрої під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертої статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).

Ознайомившись з вищезазначеними документами, оцінивши наявні матеріали справи, суд прийшов до висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу (безпосередньо послуги адвоката) підлягають зменшенню до 7 000,00 грн. Наведений висновок суду обґрунтовується тим, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є пропорційним до складності справи, так як за своєю категорією вона не є складною (з урахуваннями поданої заяви про зміну предмету позову позивачем заявлено вимогу про стягнення основного боргу, пені та 3% річних, розгляд справи відбувався без участі відповідача чи його представника та без жодних заперечень щодо заявлених позивачем позовних вимог); наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, розрахунок розміру позовних вимог не є складним та значним, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин під час розгляду справи у суді не змінювалося).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати (судовий збір) по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, що його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Беручи до уваги те, що позивачем подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивачем заявлено лише одну вимогу майнового характеру, з якої до сплати підлягав судовий збір у розмірі 2 684,00 грн, надміру сплачений судовий збір підлягатиме поверненню позивачеві за ухвалою суду у випадку подання відповідного клопотання.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця Костюк Марії Іванівни, АДРЕСА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод», м. Львів, вул. Зелена, буд. 131 (ідентифікаційний код 01412584) 38 500,00 грн заборгованості з орендної плати, 22 026,00 грн заборгованості за комунальні послуги, 4 497,00 грн заборгованості із відшкодування податку на нерухоме майно, 2 672,00 грн пені, 160,00 грн 3% річних, 2 684,00 грн судового збору, 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3.Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 07.12.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 18.12.2023.

СуддяМазовіта А.Б.