Постанова

від 13.12.2023 по справі 910/12204/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/12204/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кролевець О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Київської міської ради

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б.

від 27.09.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Київпідземшляхбуд"

до Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва"

про стягнення збитків у сумі 109 768 307,44 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Концерн "Київпідземшляхбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" про стягнення збитків у сумі 109 768 307,44 грн, спричинених порушенням господарського зобов`язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/12204/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Київпідземшляхбуд" збитки у сумі 37 054 272,96 грн, судовий збір у сумі 81 016,33 грн та витрати за проведення експертизи у сумі 13 502,72 грн. У решті позовних вимог про стягнення решти суми збитків, пені у розмірі 20 942 795,79 грн, штрафу у розмірі 38 063 988,69 грн, інфляційної складової боргу в розмірі 11 946 681,90 грн та 3% річних у сумі 1 760 568,10 грн відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 10.06.2020 (Кушнір І.В. - головуючий, судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 у справі № 910/12204/17 змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

09 січня 2023 року Київська міська рада, особа яка не брала участі у справі, звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/12204/17, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові повністю.

2. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі № 910/12204/17 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019.

Ухвала суду апеляційної інстанції, з посиланням на приписи пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/12204/17 не є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі - Київської міської ради.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі № 910/12204/17 та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішення суду першої інстанції не стосується прав, обов`язків та інтересів Київської міської ради, зроблений внаслідок не повного дослідження апеляційним господарським судом обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Скаржник зазначає, що:

- у спірних правовідносинах саме Київська міська рада, яка є засновником Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), замість якого останнє виконувало функції замовника будівництва за договорами підряду, визначала дії останнього у взаємовідносинах з позивачем шляхом визначення комунального підприємства замовником будівництва та отримувачем бюджетних коштів для фінансування вказаного будівництва;

- з рішення суду першої інстанції та матеріалів справи вбачається, що неможливість Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виконувати свої зобов`язання за спірними договорами підряду зумовлена рішеннями та діями Київської міської ради щодо неналежного фінансування робіт та подальшого визначення замовником будівництва і отримувача бюджетних коштів інше підприємство;

- тому, у випадку банкрутства Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі рішення суду першої інстанції на Київську міську раду як на засновника вказаного підприємства, який у спірних правовідносинах визначав дії підприємства, може бути покладена субсидіарна відповідальність, оскільки з рішення суду першої інстанції вбачається, що саме рішення та дії органу місцевого самоврядування унеможливили виконання підприємством зобов`язань за договорами підряду;

- отже рішенням суду першої інстанції вирішені питання про інтереси та обов`язки Київської міської ради як засновника Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який у спірних правовідносинах визначав дії вказаного підприємства, пов`язані із можливим покладенням на Київську міську раду субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що виникли на підставі рішення суду першої інстанції, у випадку банкрутства останнього;

- у порушення приписів частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд проігнорував встановлені рішенням суду першої інстанції обставини на наявні в матеріалах справи докази;

- висновок апеляційного господарського суду про те, що у суду відсутні підстави вважати, що рішенням суду першої інстанції порушено права чи охоронювані законом інтереси Київської міської ради є наслідком неправильного застосування частини 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства до обставин, встановлених рішенням суду першої інстанції та до матеріалів справи, оскільки на підставі вказаної норми, враховуючи конкретні обставини справи, на Київську міську раду може бути покладена субсидіарна відповідальність на підставі рішення суду першої інстанції.

Учасники справи відзив на касаційну скаргу не надали, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

4. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення

Згідно із частиною першою статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Зазначеною правовою нормою визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження.

Водночас судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Доведення цих обставин покладено на скаржників, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.05.2020 у справі № 910/9016/16, від 21.07.2020 у справі № 914/1971/18, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21 тощо.

Якщо ж після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення цих обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права, інтереси та/або обов`язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права та/або обов`язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду (такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 04.10.2018 у справі № 5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі № 906/1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 16.04.2019 у справі № 12/91, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 11.09.2019 у справі № 4/2023-10).

Отже конструкція вказаної правової норми процесуального закону не передбачає подвійного тлумачення, її правильне застосування є очевидним і не викликає розумних сумнівів, а практика застосування Верховним Судом положень частини 1 статті 264 в системному зв`язку зі статтями 17, 254 Господарського процесуального кодексу України є сталою та послідовною.

Слід зазначити, що основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 8 частини 1 статті 129 Конституції України), водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Дія 97" проти України", § 47).

До того ж ЄСПЛ указав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України", § 53, 55).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що:

- зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/12204/17 вбачається, що спір у справі виник між суб`єктами господарювання, стороною яких апелянт не є;

- жодних посилань на права чи обов`язки засновників Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), зокрема, Київської міської ради, зазначене рішення суду першої інстанції не містить;

- питання про права та обов`язки Київської міської ради судом першої інстанції при ухваленні рішення від 16.10.2019 у цій справі не вирішувалися.

У зв`язку з тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права, інтереси і обов`язки Київської міської ради та з огляду на приписи пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження у справі № 910/12204/17 за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019.

Суд відхиляє доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки у даній справі предметом спору є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Київпідземшляхбуд" до Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" про стягнення збитків, спричинених порушенням господарських зобов`язань за договорами підряду, а тому приписи частини 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Разом з тим Суд зазначає, що саме в межах справи про банкрутство відповідного підприємства, у випадку порушення у майбутньому такої справи, можуть встановлюватись обставини наявності умов (елементів), які є підставою для застосування субсидіарної відповідальності до скаржника як засновника такого підприємства, у розумінні приписів частини 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

До того ж посилання скаржника на те, що у випадку банкрутства Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі рішення суду першої інстанції на Київську міську раду як на засновника вказаного підприємства може бути покладена субсидіарна відповідальність, ґрунтуються лише на припущеннях.

Суд також відхиляє аргументи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції приписів частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у даному випадку апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції було подано особою, яка не брала участі у справі, і яка вважала, що суд першої інстанції вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки. Тому у такому випадку суд апеляційної інстанції повинен був, що і зробив суд апеляційної інстанції, самостійно першочергово з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке. І у випадку, якщо б підтвердились обставини, що оскаржуване судове рішення прийнято про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, суд апеляційної інстанції міг переглянути справу у відповідних межах.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.

6. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі № 910/12204/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді Г.О. Вронська

О.А. Кролевець