Постанова

від 13.12.2023 по справі 914/1258/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/1258/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульський Г. М. - головуючий, Могил С. К., Волковицька Н. О.

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 (колегія суддів: Плотніцький Б. Д. головуючий, Кравчук Н. М., Скрипчук О. С.) та рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2023 (суддя Крупник Р. В.)

за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави

до 1. Львівської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідилія Парк»

3. Приватного підприємства «Фірма «Сомгіз»

про визнання недійсними результатів земельних торгів, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації прав

за участю:

відповідача-1: Коржевич У. Ф. (самопредставництво)

відповідача-2: Семененко Ю. Е. (адвокат)

прокурора: Гусарова А. В. (посвідчення)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся в інтересах держави до суду з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідилія Парк» (далі - відповідач-2), Приватного підприємства «Фірма «Сомгіз» (далі - відповідач-3), у якому просив:

- визнати недійсними результати земельних торгів, оформлені протоколом від 11.01.2019 № 40 у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки кадастровий номер 4623683800:01:001:0340, площею 1,3058 га (далі-земельна ділянка), для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.01.2019, укладений між Лисиничівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області (далі - Рада) та відповідачем-2 щодо земельної ділянки;

- скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, що здійснена державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на підставі договору оренди земельної ділянки від 11.01.2019, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис: 29946408, припинивши інше речове право - право оренди земельної ділянки.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що результати проведення земельних торгів та укладений на їх підставі договір вчинені всупереч вимогам земельного законодавства за відсутності діючої технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та без отримання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, у зв`язку з чим порушені права та інтереси держави, тому позов підлягає задоволенню.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.10.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023, у позові відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що відповідальність за порушення вимог законодавства при проведенні земельних торгів та невідповідність спірного договору покладається на Раду, як організатора цих торгів. Суди вказали на те, що вимоги прокурора про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації права оренди за відповідачем-2 на земельну ділянку без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсного правочину є неналежними та неефективними способами захисту прав держави.

3. Короткий зміст касаційних скарг та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційних скаргах заступник керівника Львівської обласної прокуратури та відповідач-1 просять скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

3.2. На обґрунтування касаційних скарг заявники посилалися на те, що оскаржувані судові рішення прийнятті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 та у постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 920/673/19, від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц (визнання недійсними результатів земельних торгів у формі аукціону), у постановах Верховного Суду України від 19.02.2015 у справі № 916/1736/14, від 19.02.2015 у справі № 916/2772/14, від 11.05.2016 у справі № 6-824цс16, у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 914/544/17, від 10.10.2018 у справі № 663/2055/16-ц, від 18.06.2020 у справі № 236/2120/17, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 03.12.2020 у справі № 236/2122/17, від 30.06.2021 у справі № 917/1134/19 (визнання недійсним договору оренди землі), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 902/1090/16, від 06.07.2020 у справі № 914/2618/16, від 20.07.2020 у справі № 923/196/20, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (щодо права особи на мирне володіння майном), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 05.10.2022 у справі № 922/3166/20, у постановах Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 527/600/17, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, у постанові Верховного Суду України від 01.05.2015 у справі № 3-195гс15, у постановах Вищого господарського суду України від 23.09.2014 у справі № 5011-34/10316-2012, від 15.04.2012 у справі № 16/558, від 24.12.2009 у справі № 16/96 (щодо ефективності захисту прав держави шляхом визнання недійсним договору оренди та скасування державної реєстрації права оренди).

3.3. Подані представником відповідача-2 відзив від 20.11.2023 та представником відповідача-3 відзив від 28.11.2023 на касаційні скарги, не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції до розгляду з наступних підстав.

3.4. Пунктом 2 частини другої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що відзив на касаційну скаргу має містити ім`я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на касаційну скаргу, а також номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

3.5. Частиною п`ятої статті 295 ГПК України визначено, що до відзиву застосовуються правила, встановлені частиною десятою статті 165 цього Кодексу.

3.6. Згідно статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 9). Суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку (частина 10).

3.7. Відповідно до частини шостої статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

3.8. Відповідно до відповіді № 333211 від 07.12.2023 відповідач-2 не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

3.9. Відповідно до відповіді № 349633 від 14.12.2023 відповідач-3 11.12.2023 зареєстрував Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, тобто відповідач-3 на дату складання та підписання відзиву не мав цього кабінету, який він був зобов`язаний зареєструвати, що тягне за собою настання відповідних процесуальних наслідків.

3.10. Згідно частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

3.11. Зважаючи на вимоги процесуального законодавства та беручи до уваги, що із змісту відзиву відповідача-2 від 20.11.2023, який в силу вимог закону зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, вбачається, що він не містить відомостей про його реєстрацію і відповідач-2 не навів поважних причин невиконання такого обов`язку, та не вбачається, що відповідач-2 виконав вимоги вказаного процесуального законодавства щодо реєстрації свого електронного кабінету, відзив не може бути врахований судом касаційної інстанції.

3.12. Подані прокурором у справі письмові пояснення від 12.12.2023 не можуть бути прийняті до розгляду з огляду на таке.

3.13. Відповідно до приписів частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

3.14. Прокурор у справі безпосередньо подав наведені пояснення до суду касаційної інстанції 13.12.2023, які останній фактично доповнює касаційну скаргу та просить прийняти їх судом до розгляду.

3.15. Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

3.16. Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку.

3.17. Повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції складено 02.10.2023, тому останнім днем подачі касаційної скарги та доповнення до неї слід вважати 23.10.2023 згідно з приписами частини першої статті 288 ГПК України.

3.18. За вказаних обставин таке доповнення до касаційної скарги залишається судом без розгляду, оскільки воно було подане після закінчення строку, наданого для його подання, без наявності поважних причин.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що рішенням Ради № 26-656 від 30.03.2018 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,31 га. в урочищі «Свинна-2» в с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку для передачі в оренду шляхом проведення земельних торгів у формі аукціону (пункт 2 Рішення).

4.2. Рішенням Ради № 33-870 від 09.11.2018 вирішено, зокрема, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, код 02.03 згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему України № 548 від 23.07.2010 та здійснити реєстрацію речового права та вказану земельну ділянку (пункти 1, 2); включити до переліку земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах у формі аукціону та продати право оренди земельної ділянки; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; КВЦПЗ 02.03; цільове призначення - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку на землях житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка розташована в селі Лисиничі (в межах населеного пункту) Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на земельних торгах у формі аукціону (пункти 3, 4); затвердити стартовий розмір річної орендної плати за земельну ділянку у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та встановити термін оренди 10 років (пункти 5, 6); встановити значення кроку земельних торгів у формі аукціону у розмірі 0,5% від стартового розміру річної орендної плати за користування земельною ділянкою (пункт 7); торги провести в порядку визначеному статтями 137-139 Земельного кодексу України. Дату та час проведення земельних торгів у формі аукціону визначити виконавцю земельних торгів у межах термінів, визначених статтею 137 Земельного кодексу України з урахуванням робочого часу сільської ради (пункти 8, 11).

4.3. 15.11.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право власності Ради на земельну ділянку, що підтверджується Витягом № 146051840 від 20.11.2018.

4.4. 30.11.2018 між Радою та відповідачем-3 укладено договір № 301118/04-О на організацію та проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди терміном на 10 років земельної ділянки, згідно з пунктом 1.2 якого сторони погодили земельні торги провести не раніше 30 днів та не пізніше 90 днів після оприлюднення офіційної інформації про проведення торгів. Земельні торги провести за адресою: Львівська область, Пустомитівський район., с. Лисиничі, вул. Шевченка, 48 (сесійний зал Ради).

4.5. 11.01.2019 відбулися земельні торги у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки (номер лоту 29437), що підтверджується Протоколом № 40 від 11.01.2019, з якого вбачається, що у торгах брали участь три учасники і переможцем торгів став учасник № 2 - відповідач-2, який запропонував найвищу ціну в розмірі 41500,42 грн. за користування землею.

4.6. 11.01.2019, за результатами проведених земельних торгів між Радою та відповідачем-2 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, згідно з пунктом 5 якого, нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 1439,62 грн та на підставі акта приймання-передачі від 11.01.2019 земельна ділянка передана у фактичне користування відповідача-2.

4.7. Пунктом 9 договору оренди визначено, що за оренду земельної ділянки відповідач-2 сплачує орендну плату у грошовій формі, у національній валюті України. Розмір річної орендної плати визначається за результатами торгів і становить 41500,42 грн в рік та сплачується на поточний рахунок місцевого бюджету Ради.

4.8. Відповідно до пункту 12 договору оренди орендна плата за наступні роки оренди земельної ділянки перераховується відповідачем-2 щомісячно в розмірі 1/12 річної орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації у такі строки: 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця відповідно до Податкового кодексу України.

4.9. 16.01.2019 відповідач-2 зареєстрував право оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою № 301986052 від 02.06.2022.

4.10. Також встановлено, що ухвалою відповідача-1 № 1572 від 04.11.2021 «Про прийняття у комунальну власність та реєстрацію за Львівською міською радою права комунальної власності на об`єкти нерухомого майна територіальної громади Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, що увійшла до складу Львівської міської територіальної громади» вирішено зареєструвати Львівській міській територіальній громаді в особі Львівської міської ради право комунальної власності на ряд об`єктів нерухомого майна, в тому числі на земельну ділянку.

4.11. 07.12.2021 право власності відповідача-1 на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою № 301986052 від 02.06.2022

4.12. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.13. Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

4.14. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

4.15. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

4.16. Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

4.17. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

4.18. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" ("Garnaga v. Ukraine", заява № 20390/07, § 29).

4.19. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

4.20. Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, § 75)).

4.21. Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

4.22. У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

4.23. У рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

4.24. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

4.25. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

4.26. На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

4.27. Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

4.28. Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

4.29. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

4.30. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

4.31. У справі, яка розглядається, прокурор обрав спосіб захисту порушеного права та інтересів держави у вигляді визнання недійсними результатів спірних земельних торгів, оформлених протоколом від 11.01.2019 № 40 та скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, яка передана в оренду відповідачу-2.

4.32. Верховний Суд зазначає, що визнання недійсними результатів спірних земельних торгів не призведе до повернення земельної ділянки, переданої відповідачу-2 в оренду, територіальній громаді, а позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку не забезпечує у належний спосіб відновлення порушених прав (подібний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).

4.33. Таким чином висновки судів у цій частині є правильними.

4.34. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно вимог ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

4.35. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

4.36. Велика Палата Верховного Суду у пункті 154 своєї постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що якщо на виконання спірного правочину особою сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь особи або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

4.37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

4.38. З огляду на викладене визнання договору недійсним без поєднання із відповідною (відповідними) позовною (позовними) вимогою (вимогами), передбаченою (передбаченими) частинами 1 статті 216, статті 387, частин1, третьої статті 1212 ЦК України) не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, тому така позовна вимога не може бути задоволена.

4.39. Посилання заявників касаційних скарги на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 та у постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 920/673/19, від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц (визнання недійсними результатів земельних торгів у формі аукціону), висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не є застосовними до спірних у даній справі правовідносин з огляду на висновки, викладені у пункті 4.10 постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 914/1262/22, за участю тих же учасників справи та з аналогічного предмета спору, суд касаційної інстанції погодився з висновками про відмову у задоволенні позову прокурора в частині визнання недійсними результатів спірних земельних торгів, оформлених протоколом від 11.01.2019 № 37 через неефективність обраного прокурором способу захисту.

4.40. Також, заявники у касаційних скаргах посилаються на те, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду України від 19.02.2015 у справі № 916/1736/14, від 19.02.2015 у справі № 916/2772/14, від 11.05.2016 у справі № 6-824цс16, у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 914/544/17, від 10.10.2018 у справі № 663/2055/16-ц, від 18.06.2020 у справі № 236/2120/17, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 03.12.2020 у справі № 236/2122/17, від 30.06.2021 у справі № 917/1134/19 (визнання недійсним договору оренди землі).

4.41. Спростовуючи вказані доводи скаржників слід зазначити, що суд апеляційної інстанції у своїй постанові вказав, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц визначила, що задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення майна.

4.42. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

4.43. Отже, судом апеляційної інстанції було враховано саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що виключає правові підстави для задоволення касаційних скарг з наведених у них мотивів.

4.44. Посилання заявників касаційних скарг на інші постанови Верховного Суду та Верховного Суду України з огляду на наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, є безпідставними. Також слід зазначити, що у пункті 4.13 постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 914/1262/22, за участю тих же учасників справи та з аналогічного предмета спору, зазначено, що задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним оспорюваного договору, який виконано, та скасування державної реєстрації без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсного правочину (повернення земельної ділянки її власнику) не призведе до ефективного захисту прав держави, в інтересах якої прокурором заявлено позов у цій справі.

4.45. Крім того, як на виключний випадок касаційного оскарження скаржники посилаються на постанови Вищого господарського суду України від 23.09.2014 у справі № 5011-34/10316-2012, від 15.04.2012 у справі № 16/558, від 24.12.2009 у справі № 16/96, однак згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України постанови цього суду не передбачені у якості виключних випадків для касаційного оскарження, що виключає підстави для їх врахування судом касаційної інстанції під час перегляду судових рішень у справі, яка переглядається.

4.46. За таких встановлених судами обставин слід погодитись із їх висновками про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі за вимогами прокурора.

4.47. Отже, доводи скаржників відхиляються судом в силу положень частини 2 статті 300 ГПК України, за приписами якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.48. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.49. Таким чином, оскільки доводи, викладені в касаційних скаргах, не знайшли свого підтвердження, скаржниками не доведено неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення ними норм процесуального права при винесенні оскаржуваних рішень, підстав для їх скасування немає. Тому касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

4.50. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" ГПК України, судові витрати за подання касаційних скарг належить покласти на заявників.

Керуючись статтями 240, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі № 914/1258/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді С. К. Могил

Н. О. Волковицька