Рішення

від 15.12.2023 по справі 120/6348/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 грудня 2023 р. Справа № 120/6348/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Громадської спілки "Вінницька обласна Асоціація Міні-Футболу (Футзалу)" до Департаменту гуманітраної політики Вінницької обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов"язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Громадської спілки «Вінницька обласна Асоціація Міні-Футболу (Футзалу)» до Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що листом від 09 грудня 2022 року №09/12, який зареєстрований 13 грудня 2022 року за вх.№ 3843/01-21/12.22 він звернувся до Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації із заявою про внесення до календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів Вінницької області на 2023 рік футзальних змагань та укладення договору про співпрацю на 2023 рік.

Однак, листом від 30 грудня 2022 року № 01.03.1-4361 Департаментом гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації було повідомлено про неможливість включення запланованих позивачем змагань через те, що Вінницька обласна асоціація футболу є єдиним об`єднанням, яке має право розвивати футбол, в тому числі футзал.

Враховуючи отриманий лист, позивач, 30 січня 2023 року надіслав на адресу відповідача додаткове звернення та попросив повторно розглянути лист від 09 грудня 2022 року № 09/12 повідомивши позивача про прийняте за результатами її розгляду рішення.

На вказане звернення, листом від 13 березня 2023 року № 01.03.2-1179 відповідач повідомив, що наказом Департаменту від 30 грудня 2022 року за № 478 вже затверджено календарний план фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів Вінницької області на 2023 рік, в тому числі з футзалу, на підставі укладеного Договору з іншим громадським об`єднанням, а тому відсутні підстави для розгляду відповідної заяви.

Не погоджуючись з такою відмовою, вважаючи її безпідставною та такою, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 17.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Також, даною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та витребувано у відповідача наказ від 30.12.2022 року за № 478 про затвердження календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів Вінницької області на 2023 рік, в тому числі з футзалу, на підставі укладеної угоди про співпрацю з іншим громадським об`єднанням; лист Української асоціації футболу від 12.10.2022 року № 1361, в якому повідомлено, що членство Громадської спілки «Вінницька обласна Асоціація Міні-Футболу (футзалу)» було зупинено; тристоронній договір про співпрацю між Вінницькою ОДА, Українською асоціацією футболу та Вінницькою обласною асоціацією футболу, згідно якого єдиним об`єднанням, яке має розвивати футбол, визначено Громадську спілку «Вінницька обласна асоціація футболу» або її члени, які мають відповідні укладені договори про співпрацю.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні адміністративного позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Зазначає, що право на подання пропозицій до календарного плану фізкультурно-оздоровчих змагань наділені виключно організації, які є осередками всеукраїнських спортивних федерацій, до яких позивач не відноситься, оскільки громадська організація «Асоціація Футзалу України», за своєю організаційно-правовою формою може приймати до складу членів лише фізичних осіб. Також, відповідач зазначає, що до позовної заяви не було додано рішення про надання позивачу статусу члена (учасника) громадської організації «Асоціація Футзалу України», як і не додану самого статуту Громадської спілки «Вінницька обласна Асоціація Міні-Футболу (футзалу)», що спростовує твердження про наявність статусу колективного члена вищевказаної асоціації. Крім того, відповідач зазначає, що листом від 12 жовтня 2022 року Українська асоціація футболу повідомила Вінницьку обласну адміністрацію про те, що громадська спілка «Вінницька обласна асоціація футболу» (код ЄДРПОУ 20098509) є постійним членом цієї асоціації та має статус регіональної асоціації (федерації) футболу, а членство позивача призупинено на підставі рішення Виконкому «Вінницької обласної асоціації футболу». Враховуючи вищезазначене, Відповідач вважає, що позивач не може вважатися осередком жодної всеукраїнської федерації, а тому його пропозиції до календарного плану фізкультурно-оздоровчих спортивних змагань відхилені Департаментом гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації правомірно.

Відповідь на відзив позивачем не подавався.

Суд, з`ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Громадська спілка «Вінницька обласна асоціація міні-футболу (футзалу)» (код ЄДРПОУ 38944370) зареєстрована, як юридична особа 22 жовтня 2013 року, юридична адреса: 21000, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Замостянська, будинок 16.

Так, 13 грудня 2022 року Громадська спілка «Вінницька обласна асоціація міні-футболу (футзалу)» подала до Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації лист від 09 грудня 2022 року № 09/12, який зареєстровано за № 3843/01-21/12.22.

Відповідно до змісту цього листа позивач зазначив, що є колективним членом Асоціації футзалу України та враховуючи значні досягнення вінницьких футзальних команд, які здобули призові місця на всеукраїнських змаганнях просив внести до календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів Вінницької області на 2023 рік футзальні змагання, які має проводити Громадська спілка «Вінницька обласна асоціація міні-футболу (футзалу)», а також укласти договір про співпрацю. До зазначеного листа позивачем додано план футзальних змагань Вінницької області на 2023 рік.

Доданий до листа план змагань з футзалу на 2023 рік містив відомості про назву змагань, період та місце їх проведення, організацію учасників, загальну кількість спортсменів та планові витрати.

Листом від 30 грудня 2022 року № 01.03.1-4361 відповідач повідомив, що розглянув подане звернення щодо включення запропонованих заходів до календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів Вінницької області на 2023 рік та за результатами розгляду якого, посилаючись на положення пунктів 3, 4 Положення про Департамент, який затверджений розпорядженням Голови обласної державної адміністрації від 17 лютого 2021 року № 96 поінформував позивача, що його членство, згідно листа від 12 жовтня 2022 року № 1361 було призупинено і відповідно до тристороннього договору про співпрацю між Вінницькою облдержадміністрацією, УАФ та Вінницькою ОАФ єдиним громадським об`єднанням, яке має право розвивати футбол та його різновиди, в тому числі футзал визнано громадську спілку «Вінницька обласна асоціація футболу» або її членів, які мають відповідні укладені договори про співпрацю.

Відповідно до змісту листа від 12 жовтня 2022 року № 1361 Громадська спілка «Українська асоціація футболу» (код ЄДРПОУ 14279566) повідомляє про те, що Громадська спілка «Вінницька обласна асоціація футболу» є її постійним членом та має статус регіональної асоціації (федерації) футболу, на підставі чого було делеговано реалізацію повноважень з питань розвитку футболу та його різновидів у Вінницькій області.

Також, в листі повідомлено, що рішенням Виконкому Громадської спілки «Вінницька обласна асоціація футболу» було призупинено членство Громадської спілки «Вінницька обласна асоціація міні-футболу (футзалу)».

На підставі цього, Громадська спілка «Українська асоціація футболу» повідомила, що єдиним громадським об`єднанням, яка має право розвивати футбол та його різновиди є Громадська спілка «Вінницька обласна асоціація футболу» або її члени, які мають відповідні укладені договори про співпрацю.

Одночасно, з листом від 30 грудня 2022 року № 01.03.1-4361 Департаментом гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації було прийнято наказ від 30 грудня 2022 року № 478, яким затверджено календарний план фізкультурно-оздоровчих спортивних заходів Вінницької області на 2023 рік.

Вказаний наказ прийнято посилаючись на статтю 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації України», Єдиний календарний план фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів на 2023 рік, затверджений наказом Міністерства молоді та спорту України від 23 грудня 2022 року № 5088, наказ Міністерства молоді та спорту України від 28 травня 2022 року № 1587 «Про деякі питання проведення всеукраїнських спортивних змагань в умовах воєнного стану», а також керуючись Положенням про Департамент гуманітарної політики обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 17 лютого 2021 року № 96.

Доданий до наказу календарний фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів Вінницької області на 2023 рік містив відомості про назву змагань, період та місце їх проведення, організацію учасників, загальну кількість спортсменів та планові витрати.

Отримавши лист відповідача від 30 грудня 2022 року позивач звернувся до відповідача із листом від 30 січня 2023 року № 30/01, в якому зазначив, що в листі 30 грудня 2022 року

№ 01.03.1-4361 відсутні відомості про прийняте рішення за результатами розгляду його пропозицій. Також, в листі позивач звернув увагу на тому, що він є колективним членом саме Асоціації футзалу України, і звернення стосувалось саме внесення до календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів Вінницької області на 2023 рік футзальних, а не футбольних змагань.

Крім того, в листі позивач розмежував такі види спорту, як футбол та футзал, а також вказав про те, що підставою для відмови в затвердженні календарного плану може бути лише невідповідність пропозиції вимогам порядку.

У зв`язку із чим, Громадська спілка «Вінницька обласна асоціація міні-футболу (футзалу)» просила розглянути поданий 09 грудня 2022 року лист № 09/12 та повідомити про прийняте рішення за результатами її розгляду.

Листом від 13 березня 2023 року № 01.03.2-1179 відповідач повідомив позивача, що наказом Департаменту від 30 грудня 2022 року за № 478 затверджено календарний план фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів Вінницької області на 2023 рік, в тому числі з футзалу, на підставі укладеної з іншим громадським об`єднанням угоди.

Не погоджуючись з таким рішенням та діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить з такого.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визначення правомірності чи протиправності відхилення Департаментом гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації пропозицій Громадської спілки «Вінницька обласна асоціація міні-футболу (футзалу)» під час затвердження календарного плану фізкультурно-оздоровчих спортивних заходів Вінницької області на 2023 рік.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, відповідно до положень статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» належить вирішення питань, зокрема щодо спорту, а згідно статті 22 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» реалізовує державну політику, зокрема в галузі фізкультури і спорту.

Загальні правові, організаційні, соціальні та економічні основи діяльності у сфері фізичної культури і спорту врегульовані Законом України «Про фізичну культуру і спорт».

Відповідно до статті 45 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» спортивні змагання і заходи, які включені до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів та спортивних змагань України, календарних планів фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів та спортивних змагань Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, календарних планів фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів та спортивних змагань районів, міст, селищ та сіл визнаються, як офіційні фізкультурно-оздоровчі заходи та спортивні змагання і заходи.

У відповідності до абзацу четвертого статті 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» єдиний календарний план фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів та спортивних змагань України - документ, у якому на відповідний рік визначаються організаційні та фінансові питання щодо забезпечення проведення відповідних заходів та який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, у встановленому ним порядку.

Частиною четвертою статті 45 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» встановлено, що порядок складання календарних планів, а також вимоги до змісту положення (регламенту) про офіційні фізкультурно-оздоровчі заходи або спортивні змагання затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту.

Наказом Міністерства молоді та спорту України від 05 травня 2015 року № 1341, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України, Міністерстві юстиції України 27 травня 2015 року за № 619/27064, затверджено Порядок складання календарних планів фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів (далі Порядок № 1341).

Порядок № 1341 визначає механізм складання, в тому числі календарних планів фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів областей на відповідний рік, видатки на організацію та проведення яких здійснюються з державного або місцевого бюджетів.

Згідно підпункту 2 пункту 2 Порядку № 1341 календарні плани фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів областей складаються та затверджуються структурними підрозділами з фізичної культури і спорту місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування з урахуванням пропозицій відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, на території яких планується проведення цих заходів, закладів фізичної культури та спорту комунальної форми власності, осередків відповідних всеукраїнських спортивних федерацій.

До календарних планів фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, у відповідності до пункту 4 Порядку № 1341 включаються заходи, зокрема громадських об`єднань фізкультурно-спортивної спрямованості.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1341 у календарних планах фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів областей визначаються:

назва заходу;

строки проведення заходу (початок і закінчення);

тривалість проведення заходу (днів);

місце проведення заходу (назва адміністративно-територіальної одиниці, населеного пункту);

організатори заходу;

учасники заходу (організації тощо);

загальна кількість учасників заходу, у тому числі окремо спортсменів, тренерів, суддів, інших;

планові витрати на організацію і проведення заходу з державного або місцевого бюджету.

Згідно пункту 3 Порядку № 1341 до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів та спортивних змагань України включаються міжнародні спортивні заходи - за поданням відповідних всеукраїнських спортивних федерацій.

У разі надходження пропозицій до календарних планів фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів та спортивних змагань від двох та більше всеукраїнських спортивних федерацій з одного виду спорту (їх осередків) враховуються пропозиції всеукраїнської спортивної федерації (її осередку), яка має статус національної спортивної федерації.

Суд зауважує, з аналізу змісту листів відповідача від 30 грудня 2022 року та

13 березня 2023 року головною підставою для відмови позивачу у включенні його пропозицій до календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів стало надходження пропозиції щодо заходів та спортивних змагань з футзалу від Громадської спілки «Вінницька обласна асоціація футболу», яка на думку Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації є місцевим осередком всеукраїнської спортивної федерації, а тому керуючись положеннями абзацу другого пункту 3 Порядку

№ 1341 пропозиції позивача були правомірно відхилені.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» спортивні федерації (асоціації, спілки, об`єднання тощо) (далі - спортивні федерації) - громадські об`єднання фізкультурно-спортивної спрямованості, основними завданнями яких є:

забезпечення інтересів членів відповідних спортивних федерацій у сфері спорту, в тому числі сприяння захисту їх соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших інтересів;

сприяння розвитку відповідного виду (видів) спорту шляхом участі у розробленні та виконанні відповідних програм;

залучення різних груп населення до фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності;

сприяння підготовці спортсменів національних збірних команд та забезпечення їх участі в офіційних міжнародних спортивних змаганнях;

організація та проведення фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів та спортивних змагань;

участь у здійсненні кадрового забезпечення розвитку відповідного виду (видів) спорту;

сприяння розвитку міжнародного співробітництва у сфері фізичної культури і спорту.

Спортивні федерації діють на підставі статуту.

У найменуванні спортивної федерації зазначається вид спорту, розвитку якого вона сприяє.

Спортивні федерації можуть мати всеукраїнський або місцевий статус.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, може надати спортивній федерації статус національної спортивної федерації.

Статус національної спортивної федерації надається лише одній спортивній федерації з відповідного виду спорту, яка має всеукраїнський статус.

Статус всеукраїнської спортивної федерації надається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, у порядку передбаченому Положенням про надання на конкурсних засадах спортивній федерації статусу національної та позбавлення такого статусу, яке затверджене постановою Кабінетом Міністрів України від 18 січня 2012 року № 22.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» встановлено, що порядок визнання видів спорту в Україні, включення їх до відповідного реєстру та порядок ведення цього реєстру визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту.

Так, наказом Міністерства молоді та спорту України від 11 березня 2015 року № 639 затверджено Реєстр визнаних видів спору в Україні.

Відповідно до вказаного реєстру футбол внесено до переліку олімпійських видів спорту (І.050), а футзал віднесено до неолімпійських та національних видів спорту (ІІ.104).

У зв`язку із чим, суд вважає обґрунтованими твердження позивача, що в Україні футзал визнаний як окремий вид спорту, відмінний від футболу, а тому враховуючи положення статті 20 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» спортивна федерація, яка здійснює розвиток футзалу в Україні може набути статус всеукраїнської (національної) у порядку передбаченому постановою Кабінетом Міністрів України від 18 січня 2012 року №22.

Відповідно до відомостей, що розміщені на офіційному веб-порталі Міністерства молоді та спорту, як органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, Громадській спілці «Українська асоціація футболу» (код ЄДРПОУ 14279566), яка до 2019 року мала назву Всеукраїнська спортивна громадська організація «Федерація футболу України» на підставі наказу Держмолодьспорту від 29 грудня 2012 року № 5262 «Про надання статусу національної спортивним федераціям» надано статус національної спортивної федерації з олімпійських видів спорту з такого виду спорту, як футбол.

В свою чергу, вказана громадська спілка не отримувала статус спортивної федерації зі статусом національної федерації з такого неолімпійського виду спорту, як футзал, що підтверджується відомостями, які розміщені на офіційному веб-порталі Міністерства молоді та спорту.

У зв`язку із чим, твердження Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації щодо правомірності застосування положення абзацу другого пункту 3 Порядку № 1341 та віддання переваги пропозиціями Громадської спілки «Вінницька обласна асоціація футболу», як осередку всеукраїнської спортивної федерації з футзалу є помилковими та такими, що прийняті без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Також, суд звертає увагу, що Порядок № 1341 не містить чітких підставі для відмови в прийнятті пропозицій щодо включення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, однак з аналізу змісту цього Порядку, а також Закону України «Про фізичну культуру і спорт» вбачається, що підставою для відхилення може були:

1. невідповідність поданих пропозицій вимогам, що передбачені пунктам 4, 5 або 6 Порядку № 1341, щодо виду спорту відносно якого подано пропозицію або форми і змісту інформації, яка має бути подана до структурного підрозділу з фізичної культури і спорту місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

2. надходження пропозицій до календарних планів фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів від двох та більше всеукраїнських спортивних федерацій з одного виду спорту (їх осередків), одна із яких має статус національної спортивної федерації. В такому випадку враховуються пропозиції саме спортивної федерації, якій надано статус національної.

З аналізу Порядку № 1341, листа позивача від 09 грудня 2022 року, рішення відповідача у формі листа від 30 грудня 2022 року, а також матеріалів справи, вбачається, що жодної із вищезазначеної підстав на момент відхилення пропозицій позивача не існувало.

Також, суд погоджується з доводами позивача, що Порядком № 1341 не передбачено такої підстави для відмови у внесенні до календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, як наявність укладеного договору про співпрацю.

Водночас, з метою повного та всебічного розгляду справи, судом було досліджено зміст Договору № 08/ф від 04 січня 2022 року, що укладений між Департаментом гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації та громадською спілкою «Вінницька обласна асоціація футболу», на який відповідач здійснював посилання, як в своєму рішенні у формі листа від 30 грудня 2022 року, так і у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до змісту зазначеного Договору його предметом є співпраця між сторонами, з метою розвитку футболу та його різновидів на території Вінницької області. За цим Договором департамент уповноважив, тобто надав право на організацію обласних заходів на території Вінницької області, а громадська спілка «Вінницька обласна асоціація футболу» отримавши таке право, взяла на себе зобов`язання не передавати їх третій стороні.

З системного аналізу положень цього Договору та зобов`язань, які взяті на себе його сторонами вбачається, що Департамент гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації не делегував свої повноваження з розвитку футболу та його різновидів на території Вінницької області, іншій стороні Договору, а надав лише відповідне право. При цьому обмеження щодо передачі такого права третім особам, діяли саме щодо громадської спілки «Вінницька обласна асоціація футболу», а не Департаменту. Також, підписуючи такий Договір, з аналізу його змісту, вбачається, що відповідач не був обмежений в укладенні договорів з питань розвитку відмінного від футболу видів спорту, в тому числі футзалу.

Більш того, враховуючи положення цього Договору, відповідачем не було взято будь-яких зобов`язань щодо надання переваги саме громадській спілці «Вінницька обласна асоціація футболу», у разі надходження пропозицій до календарних планів фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів від двох та більше всеукраїнських спортивних федерацій з одного виду спорту (їх осередків), оскільки така перевага може суперечити Порядку № 1341, а тому суд приходить до висновку, що посилання відповідача на зазначений Договір, як самостійну підставу для відхилення пропозицій позивача, щодо включення до календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів Вінницької області на 2023 рік футзальних змагань є необґрунтованим та суперечить положенням чинного законодавства.

Позиція відповідача, що позивач не відноситься до осередку всеукраїнської спортивної федерації громадської організації «Асоціація Футзалу України», оскільки остання за своєю організаційно-правовою формою може приймати до складу членів лише фізичних осіб, а також твердження про відсутність статусу колективного члена вищевказаної асоціації у зв`язку із не поданням до суду рішення про надання позивачу статусу члена (учасника) громадської організації «Асоціація Футзалу України» та статуту Громадської спілки «Вінницька обласна Асоціація міні-футболу (футзалу)», не береться судом до уваги, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу належного урядування, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.comS.r.l. проти Молдови, заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі, заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії, заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії, заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини, п. 128, та Беєлер проти Італії, п. 119).

Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб`єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій, є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб`єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

Нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

У таких справах, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Як вбачається зі змісту листа від 30 грудня 2022 року, зазначені у відзиві мотиви не слугували підставою для відхилення пропозицій позивача відповідачем, як суб`єктом владних повноважень. Не ставились під сумнів ці обставини і під час підготовки відповіді на звернення позивача від 30 січня 2023 року.

На підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, відповідачем не було надано відповідних доказів.

А тому, доводи відповідача у цій справі щодо правомірності його дій під час відхилення пропозицій позивача, з огляду на наведене вище, є необґрунтованими.

Крім того, твердження відповідача, які зазначені ним у відзиві на позовну заяву, що позивач не може мати статус члена (учасника) громадської організації «Асоціація Футзалу України», ґрунтуються виключно на припущеннях та спростовуються поданим до відзиву статутом громадської організації «Асоціація Футзалу України», а саме:

в пункті 2.1. зазначено, що Громадська організація «АСОЦІАЦІЯ ФУТЗАЛУ УКРАЇНИ» є самостійним добровільним об`єднанням, яке прагне сприяти розвитку і піднесенню футзалу на території України;

в пункті 2.4. передбачено, що АФУ формується з числа членів, а саме: організацій (асоціацій), галузевих фізкультурно-спортивних товариств, ліг, які визнають її за орган, що здійснює управління з усіх питань, що стосуються футзалу на території України;

в пункті 4.2. передбачено, що членами (учасниками) Асоціації футзалу України можуть бути, як фізичні особи, так і юридичні особи, приватного права, в тому числі громадські об`єднання зі статусом юридичної особи, за умови, що ці особи відповідають за організацію та вирішення пов`язаних з футзалом питань на своїй території, поділяють мету Асоціації футзалу України, Статутні завдання і бажають сприяти її діяльності у розвитку футзалу.

Крім того, з аналізу пункту 2.9 Статуту вбачається, що Асоціація футзалу України поряд з повноваженнями щодо своїх членів (учасників), які передбачені чинним законодавством України для громадських об`єднань і цим Статутом, користується повноваженнями щодо розвитку футзалу, які делеговані Федерацією футболу України (з 2019 року Футбольна асоціація України), а саме правом представляти український футзал в українських та міжнародних спортивних організаціях, з правом вирішення усіх питань стосовно участі України та українських клубів/команд з футзалу в міжнародних змаганнях з футзалу, а також правом на проведення всеукраїнських змагань з футзалу, використовуючи рекомендації ФФУ стосовно арбітрів та спостерігачів арбітражу для обслуговування змагань під егідою ФІФА, УЄФА.

Суд звертає увагу, що Статут Громадської організації «АСОЦІАЦІЯ ФУТЗАЛУ УКРАЇНИ», який був поданий відповідачем разом із відзивом, на момент подання позивачем листа від 09 грудня 2022 року та прийняття відповідачем рішення у формі листа від 30 грудня 2022 року не був визнаний нечинним або скасованим за рішенням суду, а тому зміст його положень не може ставитись під сумнів.

Також, відповідачем не було надано до суду доказів щодо відсутності статусу колективного члена громадської організації «Асоціація Футзалу України» у позивача, який не ставився під сумнів до його звернення до суду із цим позовом.

Суд зауважує, що на момент прийняття рішення про відхилення пропозицій позивача, у відповідача мали б бути належні та достовірні докази, які б свідчили про наявність зазначених у відзиві обставин, і про такі обставини та причини відхилення пропозицій відповідач зобов`язаний був зазначити в своєму рішенні, яке оформлено у вигляді листа, що відповідало б вимогам принципу належного урядування.

У зв`язку із чим, суд констатує, що відповідач не надав належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача.

Крім того, суд також звертає увагу, що відповідач, направляючи лист від 30 грудня 2022 року, не здійснив повідомлення позивача про прийняття або відхилення поданих ним пропозицій, що спонукало позивача повторно направити звернення, а надаючи відповідь на лист від 09 грудня 2022 року в день затвердження календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів Вінницької області на 2023 рік відповідач фактично створив умови, якими позбавив позивача права на наданнях відповідних зауважень та/або пояснень з подальшим можливим включенням запланованих заходів до відповідного календарного плану.

Що стосується інших тверджень відповідача, які зазначені у відзиві та не відображені в його рішенні у формі листа від 30 грудня 2022 року, тобто не були покладені в основу прийнятого рішення, суд зазначає, що за змістом пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення (пункт 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень).

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані позивачем, суд приходить до висновку, що оскаржувана відмова Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації, яка оформлена у вигляді листа від 30 грудня 2022 року, не відповідає критеріям правомірності, визначеним в ст. 2 КАС України, адже прийнята відповідачем не на підставі та не у межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов належить задовольнити.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 6 КАС України).

Також, відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього, виходячи з повноважень суду при вирішенні справи, встановлених ст. 245 КАС України, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача, в межах заявлених позовних вимог, буде зобов`язання відповідача включити до календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів Вінницької області спортивних заходів з проведення у Вінницькій області змагань з футзалу, що були заплановані Громадською спілкою «Вінницька обласна асоціація міні-футболу (футзалу)».

Згідно із статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд формував висновок, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі «Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»).

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», п. 59);

спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі», п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України», п. 29).

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04, пункт 64).

У зв`язку із чим, суд зазначає, що задоволення такої позовної вимоги в такій редакції необхідне для дотримання гарантій, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, та надавши оцінку доводам позивача в обгрунтування заявлених вимог, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити в повному обсязі.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України у разі задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, у зв`язку з задоволенням позову, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2684,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації щодо відмови у включенні до календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивнихзаходів Вінницької області на 2023 рік спортивних заходів з проведення у Вінницькій області змагань з футзалу на 2023 рік, що були заплановані Громадською спілкою «Вінницька обласна асоціація міні-футболу (футзалу)» та надані разом із листом від 09 грудня 2022 року № 09/12.

Зобов`язати Департамент гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації включити до календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів Вінницької області спортивні заходи з проведення у Вінницькій області змагань з футзалу, що заплановані Громадською спілкою «Вінницька обласна асоціація міні-футболу (футзалу)».

Стягнути на користь Громадської спілки «Вінницька обласна асоціація міні-футболу (футзалу)» сплачений судовий збір в сумі 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Громадська організація "Вінницька обласна асоціація міні-футболу (ФУТЗАЛУ)" (вул. Замостянська, 16, м. Вінниця, 21009, код ЄДРПОУ 38944370)

Відповідач: Департамент гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації (вул. Миколи Оводова, 33, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 43960389)

СуддяЗаброцька Людмила Олександрівна