Рішення

від 18.12.2023 по справі 320/10896/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2023 року № 320/10896/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Деснянського району м. Києва про визнання протиправним та скасування висновку та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також законний представник), який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 (далі по тексту також позивач), з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Деснянського району м. Києва (далі по тексту також відповідач, КНП «ЦПСМД №1»), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати висновок щодо відмови у встановленні ОСОБА_3 статусу «дитини інваліда підгрупи А», викладений у протоколі засідання консультативно-лікарською комісією Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Деснянського району м. Києва від 30.11.2022 №24;

- зобов`язати консультативно-лікарську комісію Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Деснянського району м. Києва повторно розглянути заяву позивача щодо продовження ОСОБА_3 статусу «дитини інваліда підгрупи А» та прийняти відповідне рішення.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні заяви про встановлення його доньці, хворій на інсулінозалежний цукровий діабет (І типу), інвалідності підгрупи «А», у той час як дитина потребує постійного моніторингу цукру в крові, їй потрібна регулярна стороння допомога та нагляд, зокрема, при введенні адекватної дози інсуліну, тому вона не здатна до самообслуговування.

Законний представник стверджує, що його дитина має основний діагноз цукровий діабет, тип 1, важка форма, субоптимальний глікемічний контроль, стан після глікемічної коми, що підтверджується медичними висновками, а тому відповідачем протиправно відмовлено спірним висновком у встановленні ОСОБА_3 статусу дитини з інвалідністю підгрупи «А».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за наслідками проведеного розширеного засідання ЛКК, з урахуванням роз`яснень завідувача відділу дитячої ендокринології УНПЦЕХ, ТЕОіТ МОЗ України професора ОСОБА_4 , судової практики за аналогічним спором, форми індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда позивачу була надана відповідь, де вказані рекомендації стосовно оформлення державної допомоги з метою додаткового соціального захисту.

Також відповідач зауважує, що відповідно до роз`яснень завідувача відділу дитячої ендокринології УНПЦЕХ, ТЕОіТ МОЗ України професора ОСОБА_4 цукровий діабет у сучасному світі і в Україні вважається хворобою, яка не має обмежень у соціальному житті дитини і дорослої людини. Дитина, хвора на цукровий діабет, обов`язково повинна вміти виконувати ін`єкцію інсуліну, знати перші ознаки гіпоглікемії і вміти її припинити, чому навчають у Школах самоконтролю діабету в усіх лікувальних установах, де регулярно, не менше 1 разу на рік проходять лікування і спостереження такі пацієнти.

Відповідач стверджує, що поспілкувавшись з дитиною та батьком, комісія дійшла висновку, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як будь-яка неповнолітня дитина (здорова або хвора), потребує опіки і допомоги з боку батьків. Як дитина з інвалідністю має залежність від стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду, проте за основними категоріями життєдіяльності (самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, контролю поведінки, навчання) не має обмежень, здатна до самообслуговування (здатна самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни) та не підпадає під статус дитини з інвалідністю підгрупи А.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві 11.09.2010.

Посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Деснянським УПСЗН м. Києва підтверджується призначення ОСОБА_2 державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства.

Відповідно до висновку ЛКК №45 від 05.07.2019 ОСОБА_2 встановлено діагноз: цукровий діабет, вперше виявлений, важка форма, глікемічний контроль з високим ризиком для життя.

Згідно висновку ЛКК №6 від 22.01.2020 ОСОБА_2 встановлено діагноз - цукровий діабет, вперше виявлений, важка форма, глікемічний контроль з високим ризиком. Висновок дійсний до 05.07.2021. дата переогляду 05.06.2021.

Довідкою ЛКК №26/67 від 31.08.2022, виданою учениці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середньої шкоди №277, класу 6, підтверджено, що рішенням лікарсько-консультаційної комісії за станом здоров`я позивачка підлягає індивідуальному навчанню у 2022-2023 навчальному році. Звільнена з занять по фізичній культурі. Діагноз: цукровий діабет, І тип, важка форма, субоптимальний глікемічний контроль в анамнезі 07.01.2022.

Відповідно до протоколу засідання лікарсько-консультативної комісії від 30.11.2022 №24 за наслідками розгляду звернення позивача та ОСОБА_6 щодо встановлення інвалідності підгрупи «А» їх доньці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є дитиною з інвалідністю за діагнозом «Цукровий діабет», І тип, вперше виявлений, важка форма, глікемічний контроль з високим ризиком для життя, Комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як будь-яка неповнолітня дитина (здорова або хвора), потребує опіки з боку батьків. Як дитина з інвалідністю має залежність від стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду (п. 21 Порядку), проте за основними категоріями життєдіяльності (самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, контролю поведінки, навчання) не має обмежень, здатна до самообслуговування (здатна самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни) та не підпадає під статус дитини з інвалідністю «підгрупи А».

Листом від 02.12.2022 №1565 відповідач повідомив ОСОБА_1 про результати розгляду його звернення від 28.10.2022, відповідно до яких ОСОБА_7 не підлягає встановленню статус дитини з інвалідністю «підгрупи А».

Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем спірного висновку, оформленого протоколом від 30.11.2022 №24, ОСОБА_1 в інтересах позивачки звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправним та скасування висновку, з приводу чого суд зазначає таке.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2005 № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі по тексту - Закон № 2961-IV).

Положеннями частини першої статті 1 Закону №2961-IV визначено, що дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність;

медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Положеннями частини першої статті 7 Закону №2961-IV до внесення змін Законом України від 09.12.2020 № 1053-IX «Про реабілітацію у сфері охорони здоров`я», медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.

Відповідно до частин третьої сьомої, десятої статті 7 Закону №2961-IV залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді.

До підгрупи А першої групи інвалідності належать особи з виключно високою мірою втрати здоров`я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування.

До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати здоров`я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Особам у віці до 18 років лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я встановлюється категорія "дитина з інвалідністю", а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров`я та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія "дитина з інвалідністю" підгрупи А.

Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я:

визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;

складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;

надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;

забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю.

Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина дванадцята статті 7 Закону №2961-IV).

Механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю (далі - діти) з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності визначає Положення про лікарсько-консультативну комісію, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917 (далі по тексту Положення про ЛКК, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 7 Положення про ЛКК комісії, зокрема, визначають, зокрема, наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; категорію «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А», причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; аналізують, зокрема, рівень дитячої інвалідності за категоріями «дитина з інвалідністю», «дитина з інвалідністю підгрупи А».

Пунктом 9 Положення про ЛКК визначено, що комісії мають право, зокрема, отримувати в установленому порядку від державних органів, закладів охорони здоров`я, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань.

Основною формою роботи комісії є засідання.

Згідно пункту 12 Положення про ЛКК комісія в день проведення медико-соціальної експертизи готує за формою, затвердженою МОЗ, медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А» (щодо відмови в установленні категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А» з відповідним обґрунтуванням) та складає індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи, їх обсяги, строки проведення та виконавці.

Механізм, умови та критерії встановлення лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів (далі - комісії) інвалідності дітям визначений Порядком встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917 (далі по тексту Порядок встановлення ЛКК інвалідності дітям у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 3 Порядку встановлення ЛКК інвалідності дітям особам віком до 18 років комісіями встановлюється категорія «дитина з інвалідністю», а особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров`я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія «дитина з інвалідністю підгрупи А».

В силу положень пункту 4 Порядку встановлення ЛКК інвалідності дітям медико-соціальна експертиза проводиться комісіями з метою встановлення дітям категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А» за направленням лікаря, який надає первинну медичну допомогу, закладу охорони здоров`я, в якому спостерігається дитина, після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб дитини, визначення клініко-функціонального діагнозу, здійснення лікувальних і реабілітаційних заходів та отримання їх результатів за наявності документів, що підтверджують стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюваннями, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що призводять до обмеження життєдіяльності дитини.

На розгляд комісії лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу, подає такі документи: історію розвитку дитини за формою, встановленою МОЗ; виписку з медичної карти стаціонарного хворого або консультаційного висновку спеціаліста, виданих після стаціонарного або амбулаторного обстеження та лікування дитини в закладах охорони здоров`я та науково-дослідних установах, визначених МОЗ, з обґрунтуванням медичних показань для визнання дитини особою з інвалідністю із зазначенням згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем здоров`я 10-го перегляду діагнозу та коду; план медичної реабілітації; документ, що засвідчує особу батьків дитини або її законних представників.

Комісія проводить огляд хворої дитини та розглядає документи, зазначені у пункті 4 цього Порядку, протягом семи робочих днів з дня їх надходження (абзац 1 пункту 6 Порядку встановлення ЛКК інвалідності дітям).

Відповідно до пунктів 13 - 17 Порядку встановлення ЛКК інвалідності дітям класифікація, що використовується комісією під час проведення медико-соціальної експертизи дітей, визначає основні види порушень функцій організму дитини, зумовлені захворюваннями, травмами (їх наслідками) та/або вродженими вадами, і ступінь їх вираження.

Основними видами порушень функцій організму є:

порушення психічних функцій (сприйняття, уваги, пам`яті, мислення, інтелекту, емоцій, волі, свідомості, поведінки, психомоторних функцій);

порушення мови і мовних функцій (усної та письмової, вербальної і невербальної мови, порушення голосоутворення та інше);

порушення сенсорних функцій (зору, слуху, нюху, дотику, тактильної, больової, температурної та інших видів чутливості);

порушення статодинамічної функції (рухових функцій голови, тулуба, кінцівок, статики, координації рухів);

порушення функцій кровообігу, дихання, травлення, виділення, кровотворення, обміну речовин і енергії, внутрішньої секреції, імунітету;

порушення, зумовлені фізичним каліцтвом (деформація обличчя, голови, тулуба, кінцівок, що призводить до зовнішньої потворності, аномальні отвори шлунково-кишкового, сечовидільного, дихального трактів, порушення розмірів тіла).

Під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують стійкі порушення функцій організму, встановлюють такі ступені їх вираження: I ступінь - незначні порушення; II ступінь - помірні порушення; III ступінь - виражені порушення; IV ступінь - значно виражені порушення.

Основними категоріями життєдіяльності є здатність до: самообслуговування; самостійного пересування; орієнтації; спілкування; контролювання своєї поведінки; навчання; трудової діяльності.

Під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, встановлюються такі ступені їх вираження:

1) здатність до самообслуговування - здатність дитини самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни:

I ступінь - здатність до самообслуговування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час самообслуговування, зменшення кількості дій під час самообслуговування з використанням у разі потреби технічних засобів;

II ступінь - здатність до самообслуговування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів;

III ступінь - нездатність до самообслуговування, потреба у постійній сторонній допомозі та повна залежність від інших осіб;

2) здатність до самостійного пересування - здатність дитини самостійно переміщатися в просторі, зберігати рівновагу тіла під час пересування, перебування у спокої і під час зміни положення тіла, користуватися громадським транспортом:

I ступінь - здатність до самостійного пересування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час пересування і скорочення відстані з використанням у разі потреби технічних засобів;

II ступінь - здатність до самостійного пересування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів;

III ступінь - нездатність до самостійного пересування і потреба в постійній допомозі інших осіб;

3) здатність до орієнтації - здатність дитини до адекватного сприйняття навколишнього середовища, до визначення часу і місця перебування, оцінки ситуації:

I ступінь - здатність до орієнтації тільки у звичній ситуації самостійно та/або з використанням технічних засобів;

II ступінь - здатність до орієнтації з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів;

III ступінь - нездатність до орієнтації (дезорієнтація) і потреба в постійній допомозі та (або) нагляді інших осіб;

4) здатність до спілкування - здатність дитини до встановлення контактів з іншими особами шляхом сприйняття, переробки і передачі інформації:

I ступінь - здатність до спілкування із зниженням темпу і обсягу отримання і передачі інформації; використання у разі потреби технічних засобів допомоги; здатність у разі ізольованого ураження органа слуху до спілкування з використанням невербальних способів і послуг сурдоперекладу;

II ступінь - здатність до спілкування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів;

III ступінь - нездатність до спілкування і потреба в постійній допомозі інших осіб;

5) здатність контролювати свою поведінку - здатність дитини до усвідомлення себе і адекватної поведінки з урахуванням соціально-правових та морально-етичних норм:

I ступінь - періодичне виникнення обмеження здатності контролювати свою поведінку в складних життєвих ситуаціях та (або) постійне утруднення у виконанні рольових функцій, які зачіпають окремі сфери життя, з можливістю часткової самокорекції;

II ступінь - постійне зниження рівня критичного ставлення до своєї поведінки і навколишнього середовища з можливістю часткової корекції тільки з регулярною допомогою інших осіб;

III ступінь - нездатність контролювати свою поведінку, неможливість її корекції, потреба в постійній допомозі (нагляді) інших осіб;

6) здатність до навчання - здатність дитини до сприйняття, запам`ятовування, засвоєння і відтворення знань (загальноосвітніх, професійних та інших), оволодіння навичками та вміннями (професійними, соціальними, культурними, побутовими):

I ступінь - здатність до навчання у навчальних закладах або класах (групах) з інклюзивним навчанням у таких закладах з використанням у разі потреби корегованих методів навчання, спеціального режиму навчання та спеціальних засобів для освіти;

II ступінь - здатність до навчання за спеціальними програмами у навчальних закладах або вдома чи спеціальних навчальних закладах з використанням у разі потреби спеціальних засобів для освіти;

III ступінь - значне обмеження здатності до навчання (здатність до здобуття лише певних освітніх рівнів (початкової загальної або базової загальної середньої освіти);

7) здатність до трудової діяльності - здатність дитини провадити трудову діяльність з дотриманням вимог до змісту, обсягу, якості та умов виконання роботи:

I ступінь - здатність до провадження трудової діяльності;

II ступінь - здатність до провадження трудової діяльності у спеціально створених умовах праці, зокрема на підприємствах, в установах та організаціях або вдома, з урахуванням індивідуальних функціональних можливостей дитини, зумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устатковання, технічного обладнання чи у разі потреби - зниження кваліфікації, рівня важкості, напруження та (або) зменшення обсягу роботи тощо, нездатність продовжувати роботу за основною професією у разі збереження можливості в звичайних умовах праці провадити трудову діяльність за більш низькою кваліфікацією;

III ступінь - здатність тільки до провадження елементарних видів трудової діяльності, що не потребують здобуття будь-якої освіти.

Відповідно до пункту 18 Порядку встановлення ЛКК інвалідності дітям ступінь обмеження основних категорій життєдіяльності дитини визначається виходячи з результатів оцінки їх відхилення від норми, що відповідає певному періоду (віку) біологічного розвитку дитини.

Згідно пункту 21 Порядку встановлення ЛКК інвалідності дітям підставою для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» є виключно висока міра втрати здоров`я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.

До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про віднесення до підгрупи А першої групи інвалідності осіб з виключно високою мірою втрати здоров`я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, які визначаються ЛКК.

При цьому, прийняттю рішення за наслідками розгляду документів щодо віднесення дитини з інвалідністю до підгрупи А передує підготовка в день проведення медико-соціальної експертизи медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» (щодо відмови в установленні категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» з відповідним обґрунтуванням) та складення індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи, їх обсяги, строки проведення та виконавці.

Під час проведення медико-соціальної експертизи дітей на комісію покладено обов`язок визначення основних видів порушень функцій організму дитини, зумовлених захворюваннями і ступінь їх вираження згідно переліку, із встановленням ступеня вираження показників, що характеризують стійкі порушення функцій організму, виходячи з результатів оцінки їх відхилення від норми, що відповідає певному періоду (віку) біологічного розвитку дитини.

До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).

Дослідивши текст протоколу розширеного засідання ЛКК від 30.11.2022 №24, судом встановлено, що засідання комісії ЛКК проведено у складі: Жукова Н.М. голова ЛКК, заступник директора з ЕТН, Коваленко Н.М. співголова ЛКК, завідувач амбулаторії ЗПСМ №3, т.в.о. заступника директора з МОДН, ОСОБА_8 лікар-педіатр, ОСОБА_9 лікар-ендокринолог, ОСОБА_10 соціальний представник, ОСОБА_11 медичний психолог, у присутності ОСОБА_1 та його доньки ОСОБА_2 . Під час проведення засідання заслухано батька дитини, проаналізовано наявну медичну документацію, зокрема «Історію розвитку дитини» (форму №112/о), нормативні документи та вирішено, що будь-яка неповнолітня дитина (здорова або хвора) потребує опіки і допомоги з боку батьків, а дитина з цукровим діабетом отримує статус «дитина з інвалідністю», проте не підпадає під статус дитини з інвалідністю «підгрупи А».

У протоколі зазначено, що відповідно до пункту 16 Порядку №917 основними категоріями життєдіяльності (які оцінюються відповідно до вікової норми) є:

- здатність до самообслуговування (це здатність дитини самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни) у хворих на цукровий діабет без порушень;

- здатність до самостійного пересування у хворих на цукровий діабет без порушень;

- здатність до орієнтації - у хворих на цукровий діабет без порушень;

- здатність до спілкування - у хворих на цукровий діабет без порушень;

- здатність до контролювання своєї поведінки - у хворих на цукровий діабет без порушень;

- здатність до навчання - у хворих на цукровий діабет без порушень;

- здатність до трудової діяльності - у хворих на цукровий діабет без порушень.

Як висновок, зазначено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підпадає під статус дитини з інвалідністю «підгрупи А».

Водночас, у тексті означеного протоколу не зафіксовано про підготовку в день проведення медико-соціальної експертизи медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» або щодо відмови в установленні категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» з відповідним обґрунтуванням, наслідком чого є неможливість встановлення судом факту наявності чи відсутності такого висновку станом на 30.11.2022.

Суд зауважує, що навіть у випадку надання відповідачем медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» або щодо відмови в установленні категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» з відповідним обґрунтуванням, він не може бути прийнятий в якості належного, допустимого та достовірного доказу з урахуванням відсутності посилань на нього у протоколі від 30.11.2022 №24, оскільки відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У протоколі також не зафіксовано як саме проводився огляд ОСОБА_2 та які медичні документи були досліджені.

Крім того, з протоколу від 30.11.2022 №24 неможливо встановити, яким чином комісія прийшла до висновку про невідповідність ОСОБА_2 критеріям для встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А», оскільки відповідач шляхом простого переліку зазначених у пункті 16 Порядку №917 основних категорій життєдіяльності вказав про відсутність порушень без наведення жодних обґрунтувань.

Протокол від 30.11.2022 №24 також не містить жодних даних щодо визначення комісією ступеня вираження під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, який є обов`язковим для визначення, оскільки до числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).

Суд зауважує, що головною рисою індивідуальних актів є їхня конкретність (чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами владних повноважень, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, настанов для їх розв`язання що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» від 01 липня 2003 року вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Водночас, протокол від 30.11.2022 №24 не містить жодної інформації про підготовку в день проведення медико-соціальної експертизи медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» або щодо відмови в установленні категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» з відповідним обґрунтуванням; як саме проводився огляд ОСОБА_2 та які медичні документи були досліджені; відсутні обґрунтування висновку про невідповідність ОСОБА_2 критеріям для встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А»; відсутня інформація щодо визначення комісією ступеня вираження під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності.

Відсутність у протоколі від 30.11.2022 №24 означеної вище інформації, на переконання суду, унеможливлює прийняття відповідачем обґрунтованого рішення щодо віднесення чи відмови у віднесенні ОСОБА_2 до підгрупи А першої групи інвалідності, оскільки без встановлення таких обставин неможливо встановити, чи є вона особою з виключно високою мірою втрати здоров`я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, які визначаються ЛКК.

Порушення відповідачем законодавчо встановленого порядку при визначенні категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» або відмови у встановленні категорії при огляді ОСОБА_2 робить протиправним рішення у формі висновку, оформленого протоколом від 30.11.2022 №24.

Судом приймаються до уваги правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 160/7153/20 щодо наявності у лікарсько-консультативної комісії в силу приписів Закону №2961-IV дискреційних повноважень на проведення медико-соціальної експертизи дітей та встановлення категорії «дитина інвалід підгрупи А» залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами.

У цій постанові Верховний Суд зауважив, що «…За для встановлення категорії «дитина -інвалід» підгрупи А комісія повинна встановити рівень залежності дитини від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду, оскільки до цієї категорії належать особи до 18 років, які не здатні до самообслуговування.

Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Системний аналіз правових норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому така оцінка виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку…».

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 200/14695/19-а.

Водночас, суд зазначає, що при вирішенні спору не встановлюється правильність або хибність діагнозу дитини позивача, не вирішується питання підстав для наявності або відсутності встановлення інвалідності дитині, а надається оцінка рішенню комісії та дотриманню процедури при його прийнятті.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення у формі висновку, оформленого протоколом від 30.11.2022 №24.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові від 23.06.2020 у справі №520/9156/18 Верховний Суд зазначив, що дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. Суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. У такому випадку суд дійсно не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. У кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: зокрема, 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) тощо.

Суд враховує, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог зобовязального характеру шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо встановлення ОСОБА_3 , яка є дитиною-інвалідом, «підгрупи А», з прийняттями відповідного рішення.

Водночас судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо урахування ним роз`яснень завідувача відділу дитячої ендокринології УНПЦЕХ, ТЕОіТ МОЗ України професора ОСОБА_4 , оскільки такі роз`яснення не є нормативно-правовим актом та, відповідно, носять лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер та не містять нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією від 02.03.2023 №e2d973df-cf0f-4137-8098-6ebc2c05b8ac.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Деснянського району м. Києва.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Деснянського району м. Києва у формі висновку, оформлене протоколом розширеного засідання ЛКК від 30.11.2022 №24, відповідно до якого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підпадає під статус дитини з інвалідністю «підгрупи А».

3. Зобов`язати консультативно-лікарську комісію Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Деснянського району м. Києва повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.10.2022, який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо встановлення ОСОБА_3 статусу дитини з інвалідністю «підгрупи А», з прийняттями відповідного рішення.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Деснянського району м. Києва (ідентифікаційний код 02064116, місцезнаходження: 02222, м. Київ, просп. Червоної Калини, 32-Б).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.