Ухвала

від 18.12.2023 по справі 640/2384/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

18 грудня 2023 року 640/2384/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ради суддів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Подільського районного суду міста Києва, про скасування рішення,

у с т а н о в и в:

до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивачка, ОСОБА_1 ) з позовом до Ради суддів України (далі по тексту також відповідач, РСУ), в якому просить суд:

- визнати відсутніми повноваження (компетенцію) РСУ щодо позбавлення судді статусу голови або заступника голови суду;

- скасувати рішення РСУ від 25.11.2021 №53.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що спірним рішенням Рада суддів України звернула увагу судів та суддів України на те, що перебування судді на адміністративній посаді є неможливим на час тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя, незалежно від підстав такого відсторонення від посади; з дня тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя суддя позбавляється статусу голови або заступника голови суду, а йому не виплачуються передбачені чинним законодавством доплати за перебування на адміністративній посаді; перебування на адміністративній посаді судді відновлюється з дня наступного після закінчення строку такого відсторонення.

Позивачка вважає, що при прийнятті спірного рішення відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки обрання суддів на адміністративну посаду є питанням внутрішньої трудової діяльності колективу кожного конкретного суду і, зокрема, відповідач не наділений повноваженнями втручатися у внутрішню діяльність суду.

Позивачка стверджує, що положення статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не наділяє відповідача правом встановлювати не передбачені цим Законом вимоги до кандидата на адміністративну посаду, а прийняття спірного рішення, на переконання позивачки, призвело до порушення принципу правової визначеності як складової верховенства права.

Позивачка зауважує, що визначене положеннями статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» поняття «строк повноважень судді» пов`язане не з можливістю судді здійснювати процесуальний розгляд судових справ, а з процедурою призначення судді на посаду, наслідком чого є невірне тлумачення відповідачем означених положень, відповідно до якого можливість обіймати адміністративну посаду суддею нерозривно пов`язана із можливістю судді відправляти правосуддя.

На думку позивачки, відсторонення судді від здійснення правосуддя з будь-яких підстав не позбавляє його статусу судді такого суду, що, в свою чергу, не позбавляє такого суддю права бути обраним на адміністративну посаду незалежно від наявності чи відсутності права розглядати судові справи.

Позивачка стверджує, що у спірному рішенні відповідач фактично встановив новий механізм відсторонення судді від посади у зв`язку з відстороненням від здійснення правосуддя, що не передбачено чинним законодавством.

Позивачка також не погоджується з правомірністю прийнятого відповідачем рішення, оскільки вважає, що воно не відповідає вимогам якості закону.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Цією ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Подільський районний суд міста Києва (далі по тексту також третя особа).

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що має повноваження на вирішення питань внутрішньої діяльності судів як орган суддівського самоврядування, в межах яких було прийняте спірне рішення. У свою чергу, рішення РСУ, прийняті в межах визначених законодавством повноважень, є обов`язковими до виконання для всіх органів суддівського самоврядування, крім з`їзду суддів України.

Також відповідач стверджує, що спірне рішення не є актом індивідуальної дії, яке стосувалось позбавлення статусу заступника голови суду саме позивачки, оскільки її повноваження як заступника Подільського районного суду міста Києва припинено наказом Голови Подільського районного суду міста Києва від 01.12.20.21 №47, прийнятим на виконання спірного рішення та рішення ВРП від 06.08.2019 №2024/0/15-19.

На думку відповідача недоречним є посилання позивачки на положення статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки спірне рішення не стосувалось ані призначення, ані звільнення судді з адміністративної посади, а лише врегулювало питання перебування судді на адміністративній посаді на час тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя, незалежно від підстав такого відсторонення від посади.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачкою подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач у відзиві не довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення та жодним чином не спростував обставини, викладені у позовній заяві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2022 прийнято відмову позивачки від позову в частині позовних вимог про визнання відсутніми повноваження (компетенції) РСУ щодо позбавлення судді статусу голови або заступника голови суду та закрито провадження у справі у цій частині.

Отже, предметом спору у цій справі залишилися виключно вимоги про скасування рішення РСУ від 25.11.2021 №53.

13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

11 травня 2023 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №640/2384/22 та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 прийнято адміністративну справу до провадження, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Указом Президента України від 20.02.2010 «Про призначення суддів» позивачку (станом на дату призначення ОСОБА_2 ) призначено на посаду судді Подільського районного суду міста Києва.

Указом Президента України від 29.12.2017 №441/2017 «Про призначення та тимчасове переведення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Подільського районного суду міста Києва.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 06.08.2019 №2024/0/15-19 тимчасово відсторонено суддю Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Рішенням зборів суддів Подільського районного суду міста Києва від 04.03.2021 №4 ОСОБА_1 обрано заступником голови Подільського районного суду міста Києва строком на 3 роки з 03.03.2021.

Наказом Подільського районного суду міста Києва від 20.07.2021 №48 визначено повноваження, зокрема, заступнику голови Подільського районного суду міста Києва.

Рішенням РСУ від 25.11.2021 №53 відповідно до частини восьмої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з`їздом суддів України 16.09.2010 (з подальшими змінами):

- звернуто увагу судів та суддів України на те, що перебування судді на адміністративній посаді є неможливим на час тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя, незалежно від підстав такого відсторонення від посади;

- з дня тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя суддя позбавляється статусу голови або заступника голови суду, а йому не виплачуються передбачені чинним законодавством доплати за перебування на адміністративній посаді. Загальний строк перебування на адміністративній посаді розраховується за загальних засадах і не підлягає продовженню на строк відсторонення від здійснення правосуддя;

- суддя, відсторонений від відправлення правосуддя, має право виконувати адміністративні повноваження голови або заступника голови суду у порядку, визначеному законом;

- визнано таким, що втратило чинність, рішення РСУ від 15.06.2018 №39.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Водночас, суд зауважує, що при вирішенні питання про прийняття позовної заяви, окрім перевірки її відповідності вимогам закону щодо форми та змісту, суд зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, чи може взагалі ця позовна заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом позовна заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

В силу вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом оскарження у цій справі є рішення РСУ від 25.11.2021 №53, яким, зокрема, звернуто увагу судів та суддів України на те, що перебування судді на адміністративній посаді є неможливим на час тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя, незалежно від підстав такого відсторонення від посади та зазначено щодо подальших дій і наслідків перебування такого судді на посаді голови або заступника голови суду.

Відповідно до статті 1301 Конституції України для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до закону діє суддівське самоврядування.

Положеннями частини першої та четвертої статті 126 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі по тексту - Закон № 1402-VIII) суддівське самоврядування - це самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями. До завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо:

1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади;

2) зміцнення незалежності судів, суддів, захист професійних інтересів суддів, у тому числі захист від втручання в їхню діяльність;

3) участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення;

4) обрання суддів на адміністративні посади в судах у порядку, встановленому цим Законом;

5) призначення суддів Конституційного Суду України;

6) обрання суддів до складу Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 127 Закону № 1402-VIII організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів України, з`їзд суддів України.

Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через: збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду (а у передбачених цим Законом випадках - апеляційної палати вищого спеціалізованого суду), Пленум Верховного Суду; Раду суддів України; з`їзд суддів України.

Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України цим Законом та іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Конституцією України та цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 133 Закону № 1402-VIII Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування та діє як виконавчий орган з`їзду суддів України.

Згідно частин шостої восьмої статті 133 Закону № 1402-VIII Рада суддів України організовує виконання рішень з`їзду суддів України та контроль за їх виконанням, а також вирішує питання про скликання з`їзду суддів України.

Повноваження та порядок роботи Ради суддів України визначаються законом та положенням про Раду суддів України, затвердженим з`їздом суддів України.

Рада суддів України: розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів; розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань; здійснює контроль за організацією діяльності судів, заслуховує з цих питань Голову Державної судової адміністрації України, його заступників, керівників структурних підрозділів і територіальних управлінь Державної судової адміністрації України; звертається з пропозиціями щодо питань діяльності судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; затверджує зразки посвідчень судді, судді у відставці; здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, Голови чи членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України чи його заступників; приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб (у разі якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом); здійснює інші повноваження, визначені законом.

Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що РСУ як орган суддівського самоврядування, який здійснює покладені на нього повноваження, не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Встановлена правова природа діяльності органу суддівського самоврядування унеможливлює здійснення судового розгляду спорів щодо скасування його рішення, а тому вказаний позов не може розглядатися в судах.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93).

Суд адміністративної юрисдикції не має компетенції щодо розгляду такого спору з огляду на те, що відповідні скарги розглядаються самим органом суддівського самоврядування згідно із Законом № 1402-VIII та внутрішнім актом, який регламентує діяльність такого органу.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.03.2019 у справі № 804/4177/17 та в постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № 816/905/17.

Суд звертає увагу, що «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Вищевикладене також узгоджується з правовою позицією викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 9901/633/18, від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 № 9901/152/18 та від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18.

З урахуванням встановлених вище обставин, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду ані в адміністративному, ані в будь-якому іншому судовому порядку, оскільки правова природа діяльності органу суддівського самоврядування унеможливлює здійснення судового розгляду щодо скасування його рішення. Отже, наявні правові підстави для закриття провадження у справі.

Суд не приймає до уваги посилання позивачки на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 640/17856/19 як таких, що є нерелевантними стосовно обставин даного спору з огляду на таке.

У постанові від 21.04.2021 у справі № 640/17856/19 Верховний Суд зазначив, що «…у даному ж випадку оскаржується рішення Ради суддів України №68 від 16 серпня 2019 року «Про доручення Голови Ради суддів України», в якому йшлось про надання доручення голові Ради суддів України повідомити відповідних кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України про те, що вони не набрали достатньої кількості голосів для ухвалення Радою суддів України рекомендації XVII позачерговому з`їзду суддів України на посаду судді Конституційного Суду України.

Тобто, в даному випадку справа стосується питання призначення суддів Конституційного Суду України З`їздом суддів України, що не є внутрішнім питанням органів суддівського самоврядування, а тому посилання судів першої та апеляційної інстанції на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.03.2019 року у справі №804/4177/17 є необґрунтованими та безпідставними.

Розглядаючи питання призначення суддів Конституційного Суду України, Рада суддів України виступає не як орган суддівського самоврядування, який обговорює питання внутрішньої діяльності суду, а діє як суб`єкт владних повноважень у межах реалізації компетенції у сфері управління при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, а саме вирішує питання про надання доступу до публічної служби.

Рішення і висновки, прийняті Радою суддів України за наслідками виконання покладених на неї завдань, зокрема щодо рекомендації або відмови в рекомендації кандидатів на посаду судді Конституційного Суду, на підставі якої з`їзд суддів України приймає відповідні рішення та які є обов`язковими для нього, а тому породжують для кандидата на посаду судді Конституційного Суду юридичні наслідки у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення. Тому такі рішення Ради суддів України відповідають критеріям, які дозволяють віднести їх до рішень суб`єктів владних повноважень, а також підпадають під юрисдикцію адміністративних судів…».

Водночас, суд зауважує, що спірне рішення у цій справі стосується внутрішніх питань судів щодо неможливості перебування судді на адміністративній посаді на час тимчасового відсторонення його від здійснення правосуддя, незалежно від підстав такого відсторонення від посади та щодо подальших дій і наслідків перебування такого судді на посаді голови або заступника голови суду.

Як наслідок, при прийнятті спірного рішення РСУ діяла як орган суддівського самоврядування щодо питань, які стосуються внутрішньої діяльності судів.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі.

Частиною першою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Згідно з частиною другою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись статтями 138, 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Закрити провадження в адміністративній справі.

2. Роз`яснити позивачу, що дана справа не підлягає розгляду у судовому порядку.

3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя Дудін С.О.