Постанова

від 13.12.2023 по справі 643/15146/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 643/15146/20

провадження № 61-9482 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом),

представник відповідача - ОСОБА_4 ,

третя особа- приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова Ольга Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог/зустрічних позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова Ольга Володимирівна, про визнання договору про надання утримання одному із подружжя недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що з 02 серпня 1990 року по 11 травня

2018 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу між ними укладено договір від 31 січня 2019 року про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, 31 січня 2019 року між ним таОСОБА_3 укладено договір про надання утримання одному із подружжя, згідно з пунктом 1 якого вони встановили обов`язок сплати ним аліментів на утримання ОСОБА_5 у порядку, у строки і на умовах, визначених цим договором. Відповідно до пункту 3 вказаного договору ОСОБА_3 у зв`язку з вихованням дітей, веденням домашнього господарства та піклуванням про членів сім`ї не мала можливості працювати та зайняти відповідну посаду, а тому згідно з частиною четвертою статті 76 СК України має право на утримання у зв`язку з розірванням шлюбу навіть за умови, що є працездатною.

Вважав, що договір про надання утримання одному із подружжя укладений із порушенням положень закону, оскільки відповідачка не набула права на утримання відповідно до обставин, зазначених у пункті 3 договору, так як за час перебування у зареєстрованому шлюбі вона здобула освіту у Житлово-комунальному фаховому коледжі Харківської національної академії міського господарства імені Олексія Миколайовича Бекетова, отримавши диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Зелене будівництво і садово-паркове господарство», тобто вона могла працювати за відповідною спеціальністю.

Крім того, відповідачка перебувала у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «НАРГУС» (далі - ТОВ «НАРГУС») у період з 01 квітня 1997 року по 20 травня 2009 року та працювала на посаді маркетолога - представника з реклами і отримувала відповідну заробітну плату.

Положення пункту 12 договору про надання утримання одному із подружжя про пожиттєве право на утримання відповідачки суперечать імперативній нормі

абзацу другого частини четвертої статті 76 СК України щодо обмеження строку дії такого права трьома роками.

Позивач вказував про те, що пункт 14 договору про надання утримання одному із подружжя, яким визначено право відповідачки на одностороннє припинення утримання за цим договором та отримання відступного у розмірі 400 000 доларів США, суперечать імперативним положенням статті 89 СК України, про те, що подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

З лютого 2019 року по вересень 2020 року він щомісячно сплачував кошти на виконання умов зазначеного договору, а всього сплачено грошові кошти

у розмірі 2 686 087 грн, що еквівалентно 95 000 доларів США. Проте, оскільки договір про надання утримання одному із подружжя є недійсним, то відповідно до положень частини першої статті 216 ЦК України вказані сплачені ним кошти підлягають стягненню з відповідачки на його користь.

З урахуванням викладеного та збільшених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд визнати договір від 31 січня 2019 року про надання утримання одному із подружжя, укладений між ним та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 113, недійсним; застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти, отримані за недійсним договором, у розмірі 2 686 087 грн, що еквівалентно 95 000 доларів США.

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова О. В., про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному з подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 у порушення умов договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року

з жовтня 2020 року припинив сплату аліментів на її користь. Відповідно

до пункту 14 договору про надання утримання одному із подружжя у неї наявне право на припинення дії цього договору та отримання одноразової грошової виплати у розмірі 400 000 доларів США.

23 вересня 2020 року вона направила на адресу ОСОБА_1 на підставі

пункту 14 вказаного договору нотаріально посвідчену заяву-звернення про сплату їй одноразової грошової виплати у розмірі 400 000 доларів США. Проте у порушення умов договору, її прав та положень закону ОСОБА_1 відповіді на вказану заяву не надав, аліменти припинив сплачувати.

З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь заборгованість за договором від 31 січня 2019 року про надання утримання одному із подружжя, яка складається з одноразової грошової виплати еквівалентної 400 000 доларів США, що станом на 26 листопада 2020 року згідно з курсом Національного банку України складає 11 352 000 грн і аліментів, починаючи з жовтня 2020 року до ухвалення судом рішення.

Ухвалою Московський районний суд м. Харкова від 17 лютого 2021 року прийнято заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних. Прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 . Об`єднано зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено заборону на відчуження, а саме: земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 6322081503:00:000:0093); земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 6322081503:00:000:0094); житлового будинку літ. «А» за адресою:

АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер 1674233563101); земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 6310136300:07:025:0014).

У задоволенні іншої частини заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовлено.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2021 року

у складі судді Майстренка О. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір від 31 січня 2019 року про надання утримання одному із подружжя, який було укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О. В. та зареєстровано у реєстрі за № 113, недійсним. Застосовано наслідки недійсності правочину до договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 грошові кошти отримані за вказаним договором у розмірі 2 686 087 грн, що еквівалентно 95 000 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 за час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 отримала освіту та працювала у період з 01 квітня 1997 року по 20 травня 2009 року, тобто вона є працездатною особою.

Відповідно до договору від 31 січня 2019 року про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_3 до його підписання отримала у власність, у тому числі валютні цінності - грошові кошти в іноземній валюті у сумі 300 000 доларів США, що значно перевищує прожитковий мінімум на дату укладення сторонами спірного договору, а тому ОСОБА_3 не може бути визнана особою, що потребує матеріальної допомоги, унаслідок чого не набуває права на утримання з підстав, встановлених частиною четвертою статті 76 СК України.

Нотаріус під час вчинення нотаріальної дії з посвідчення спірного договору

не встановив та не перевірив підстав для надання утримання ОСОБА_3 , зокрема, потребу останньої у матеріальній допомозі. З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що приватним нотаріусом при нотаріальному посвідченні спірного договору не було дотримано вимог підпунктів 4.9-4.10

пункту 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року

№ 296/5.

Положення пункту 12 договору про надання утримання одному із подружжя, згідно з яким ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати ОСОБА_3 аліменти пожиттєво, суперечать імперативній нормі абзацу другого частини четвертої

статті 76 СК України щодо обмеження трирічним строком дії такого права на утримання. Тому вказаний пункт спірного договору порушує права ОСОБА_1 .

Законом врегульовано порядок припинення аліментних зобов`язань у зв`язку з отриманням одноразової грошової виплати, яка здійснюється виключно за згодою сторін та на підставі нотаріально-посвідченого договору. Отже, положення

пункту 14 договору про припинення ОСОБА_3 в односторонньому порядку права на утримання за договором та отримання одноразової грошової виплати у розмірі 400 000 доларів США суперечать імперативним положенням статті 89 СК України, а тому вказаний пункт спірного договору порушує права ОСОБА_1 , як платника аліментів, що є також підставою для визнання спірного договору недійсним.

Ураховуючи викладе, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір про надання утримання одному із подружжя є недійсним, тобто він не створює юридичних наслідків, а отже, ОСОБА_3 зобов`язана повернути

ОСОБА_1 грошові кошти, які отримані нею за недійсним правочином у розмірі 95 000 доларів США.

При вирішенні зустрічного позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що системний аналіз пунктів 13, 14 договору про надання утримання одному із подружжя та статей 626-629 ЦК України, статті 89 СК України свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час укладення спірного договору передбачили умови припинення такого утримання, а саме укладення між ними договору про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

ОСОБА_3 не надано відповідний письмовий договір, укладений між нею та ОСОБА_1 , про припинення утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру, інше нерухоме майно, або одержання одноразової грошової виплати у розмірі 11 102 210 грн, що еквівалентно

400 000 доларів США, як того вимагає пункт 13 договору та частина перша

статті 89 СК України.

ОСОБА_3 помилково посилалась, як на підставу для стягнення одноразової допомоги, на пункт 14 спірного договору, оскільки у ньому сторони встановили лише порядок виконання можливого договору припинення утримання взамін одержання одноразової грошової виплати, але такий договір про припинення утримання між сторонами не укладався.

Ураховуючи викладене, відсутні правові підстави для стягнення

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 одноразової грошової виплати, оскільки між сторонами не було укладено відповідного договору про припинення утримання. Крім того, оскільки договір про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року є недійсним відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України, то безпідставними є вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів за період з жовтня 2020 року і до ухвалення судом рішення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2021 року задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення по суті заявлених вимог. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсними пункти 12 і 14 договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року такого змісту: «пункт 12 Сторони домовились, що Сторона-1 зобов`язана сплачувати Стороні-2 аліменти, визначені цим Договором, пожиттєво.»; «пункт 14 Сторона-2 може письмово звернутись до Сторони-1 з ініціативою про припинення дії договору та отримання одноразової грошової виплати у розмірі 11 102 210 грн, що за курсом Національного банку України станом на дату підписання цього еквівалентно 400 000 доларів США. Сторона-1 зобов`язується протягом 180 календарних днів від моменту такого письмового звернення сплатити Стороні-2 вищевказану суму. У разі здійснення одноразової грошової виплати Стороною-1 на користь Сторони-2 у розмірі та у порядку, визначеному цим пунктом договору, зобов`язання Сторони-1 за цим договором зі сплати аліментів Стороні-2 та цей договір про надання утримання одному із подружжя припиняються.». У задоволенні решти вимог відмовлено за недоведеністю.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти за період з жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року у сумі 1 028 969,67 грн. У задоволенні решти позовних вимог

ОСОБА_3 відмовлено за недоведеністю.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року про забезпечення зустрічного позову залишено без задоволення. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року про забезпечення зустрічного позову залишено без змін.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати

у розмірі 1 783,36 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що положеннями

частини четвертої статті 76 СК України не визначено виключний перелік підстав для отримання одним із подружжя утримання після розірвання шлюбу.

У пункті 17 оспорюваного договору про надання утримання одному із подружжя його сторони засвідчили, що цей договір відповідає їхнім намірам, вони однаково розуміють значення і умови цього договору, його природу і правові наслідки.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність визначених частиною четвертою

статті 76 СК України обставин для укладення зазначеного договору на увагу не заслуговують, оскільки ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 за час перебування у зареєстрованому шлюбі, здобувши освіту і працюючи у ТОВ «НАРГУС», набула можливості забезпечувати себе самостійно, а тому після розірвання шлюбу не потребує допомоги. Довідки ТОВ «НАРГУС», в якому заставником та керівником є ОСОБА_1 , про працевлаштування ОСОБА_3 і виплату їй заробітної плати вищевказаних обставин не спростовують.

Пункт 12 оспорюваного договору, згідно з яким на ОСОБА_1 покладений обов`язок сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 пожиттєво, суперечить положенням закону, оскільки абзацом другим частини четвертої статті 76 СК України встановлено, що право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу, тобто закон імперативно обмежує строк існування такого права, тому встановлення пожиттєвого обов`язку сплачувати аліменти на утримання колишньої дружини суперечить імперативній вказівці закону, змісту спірних правовідносин і засадам справедливості та добросовісності.

Відповідно до пункту 14 оспорюваного договору ОСОБА_3 має

право в односторонньому порядку припинити його дію, у зв`язку з чим

у ОСОБА_1 виникає обов`язок сплатити їй одноразово грошові кошти

у сумі еквівалентній 400 000 доларів США. Проте положеннями частини другої статті 89 СК України передбачена домовленість сторін про припинення зобов`язання, тобто взаємне бажання, можливість обох учасників припинити договірні відносини на певних умовах, а пункт 14 оспорюваного договору лише надає право ОСОБА_3 діяти на власний розсуд у будь-який час, покладаючи на ОСОБА_1 безальтернативний обов`язок сплатити грошові кошти без урахування його бажання і можливостей, тобто має дискримінаційний характер та суперечить загальним засадам справедливості, добросовісності і розумності у цивільних правовідносинах.

Недійсність пунктів 12 і 14 оспорюваного договору не має наслідком недійсності інших його частин і правочину у цілому.

При вирішенні зустрічного позову апеляційний суд виходив із того, що

шлюб між сторонами розірваний 11 травня 2018 року, тому згідно з

частиною четвертою статті 76 СК України право ОСОБА_3 на утримання припинилося 11 травня 2021 року. ОСОБА_1 припинив сплату аліментів за договором з жовтня 2020 року, а отже, з останнього на користь ОСОБА_3 слід стягнути аліменти на утримання за період із жовтня 2020 року по квітень

2021 року й за 11 днів травня 2021 року у розмірі 1 028 969,67 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції постановив ухвалу про забезпечення позову з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги її обґрунтованості не спростовують, а тому підстав для її скасування не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить постанову апеляційного суду частково скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання утримання одному із подружжя відмовити та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 , а саме стягнути з відповідача одноразову грошову виплату еквівалентну 400 000 доларів США та заборгованість за спірним договором за період з жовтня 2020 року по травень 2023 року у розмірі 160 000 доларів США, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

ОСОБА_1 у касаційному порядку судові рішення не оскаржив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 643/15146/20 з Московського районного суду м. Харкова. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 76 СК України, оскільки між сторонами на підставі судового рішення шлюб було розірвано, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК України. Отже, на час укладення спірного договору ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не перебували у зареєстрованому шлюбі, а цей правочин укладено через 9 місяців після розірвання шлюбу. Таким чином, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про неможливість покладення

пунктом 12 оспорюваного договору на ОСОБА_1 обов`язку сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 пожиттєво, судом не враховано положення цивільного законодавства щодо свободи договору, ЦК України не передбачено неможливість укладення договору про надання утримання одному із подружжя пожиттєво.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 досягли взаємних домовленостей та уклали оспорюваний договір, в якому визначили всі істотні умови, цей правочин відповідав їх дійсним намірам, єдина помилка в договорі це посилання на частину четверту статті 76 СК України, а отже, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про визнання недійсними пунктів 12 і 14 договору про надання утримання одному із подружжя.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що пункт 14 договору про надання утримання одному із подружжя має дискримінаційний характер, оскільки ОСОБА_1 на такі обставини не посилався.

Апеляційний суд помилково стягнув аліменти за період з жовтня 2020 року

по 11 травня 2021 року, тобто по день спливу трирічного строку після розірвання шлюбу між сторонами, оскільки до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення СК України, тому що вони регулюються виключно

ЦК України. Апеляційним судом не зазначено мотивів відмови у стягненні

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 одноразової грошової виплати

в еквіваленті 400 000 доларів США.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 лише 24 липня 2023 року подала письмові пояснення, тобто поза межами строку на касаційне оскарження. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України). З огляду на зазначене Верховний Суд залишає письмові пояснення без розгляду, підстави для визначення додаткового строку на подачу письмових пояснень відсутні. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження

№ 14-680 цс 19).

У серпні 2023 року представникОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав заперечення на письмові пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , проте оскільки вказані письмові пояснення залишено без розгляду, тому ці заперечення не приймаються до уваги.

Доводи особи, яка подала відзив

У серпні 2023 року представникОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду

не спростовують, на їх законність не впливають. Положеннями СК України регулюються правовідносини, у тому числі між колишнім подружжям, тому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню виключно положення ЦК України, оскільки шлюб між сторонами розірвано. Зміст договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року свідчить, що його сторонами врегульовано саме правовідносин колишнього подружжя, а саме щодо утримання колишньої дружини відповідно до положень частини четвертої статті 76 СК України, на яку сторони неодноразово посилалися у договорі.

У серні 2023 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала відповідь на відзив представникаОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якій підтримала доводи касаційної скарги.

У вересні 2023 року представникОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав заперечення на відповідь на відзив, в яких підтримав доводи свого відзиву.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 02 серпня 1990 рокуОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 травня 2018 року у справі № 643/10399/17 розірвано

(а.с. 166-167, т. 1).

31 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 114, відповідно до якого в особисту приватну власність ОСОБА_1 перейшло: транспортний засіб «Land Rover», модель «Range», 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322081503:00:000:0093; земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322081503:00:000:0094.

В особисту приватну власність ОСОБА_3 перейшло: квартира АДРЕСА_3 ; валютні цінності - грошові кошти у іноземній валюті у сумі 300 000 доларів США

(а.с. 16-19, т. 1).

31 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як колишнім подружжям, укладено договір про надання утримання одному із подружжя, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., та зареєстровано в реєстрі за №113.

Пунктом 1 договору сторони встановили обов`язок сплати аліментів

ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_5 у порядку, у строки і на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 3 договору ОСОБА_3 у зв`язку з вихованням дітей, веденням домашнього господарства та піклуванням про членів сім`ї не мала можливості працювати та зайняти відповідну посаду, а тому відповідно до частини четвертої статті 76 СК України має право на утримання у зв`язку з розірванням шлюбу навіть за умови, що є працездатною.

Згідно з пунктом 4 договору ОСОБА_3 заявляє, що потребує матеріальної допомоги.

Відповідно до пункту 5 договору ОСОБА_1 заявляє, що може надавати матеріальну допомогу, встановлену цим договором, і зобов`язується виконувати покладені на нього обов`язки належним чином та сплачувати аліменти у розмірі і в строки, встановлені цим договором.

Пунктом 7 договору встановлено, що, починаючи з 01 лютого 2019 року ОСОБА_1 зобов`язується щомісяця сплачувати ОСОБА_3 аліменти у грошовій формі у сумі 138 777,63 грн, що за курсом Національного банку гривні України до долара США станом на дату підписання цього договору еквівалентно 5 000 доларів США. Кошти сплачуються ОСОБА_1 не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа кожного поточного місяця за поточний місяць.

У випадку зміни курсу Національного банку України гривні України до долара США на дату чергового платежу за договором, сума у гривні, що підлягає сплаті ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , визначається шляхом множення грошового еквіваленту зобов`язання в іноземній валюті на офіційний курс Національного банку України гривні України до валюти еквіваленту, який буде встановлений на момент сплати.

Відповідно до пункту 11 спірного договору він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Пунктом 12 договору встановлено, що ОСОБА_1 зобов`язується сплачувати аліменти, визначені цим договором, пожиттєво.

Згідно з пунктом 13 договору, сторони залишають за собою право укласти у майбутньому договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати у розмірі 11 102 210 грн, що за курсом Національного банку України гривні до долара США станом на дату підписання цього договору 27,755525 грн за 1 долар США еквівалентно 400 000 доларів США.

Відповідно до пункту 14 договору ОСОБА_3 може письмово звернутись до ОСОБА_1 з ініціативою про припинення дії договору та отримання одноразової грошової виплати у розмірі 11 102 210 грн, що за курсом Національного банку України гривні України до долара США станом на дату підписання цього договору еквівалентно 400 000 доларів США. ОСОБА_1 зобов`язується протягом 180 календарних днів від моменту такого письмового звернення сплатити ОСОБА_3 вищевказану суму.

У разі здійснення одноразової грошової виплати ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі та у порядку, визначеному цим пунктом договору, зобов`язання ОСОБА_1 за цим договором зі сплати аліментів

ОСОБА_3 та цей договір про надання утримання одному із подружжя припиняються.

Пунктом 17 договору визначено, що сторони підтверджують, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається ними без застосування обману чи приховання фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються цим договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, підтверджують їх особисті підписи на договорі.

Згідно з пунктом 18 договору, сторони підтверджують, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов договору.

Відповідно до пункту 19 договору, зміна умов договору допускається тільки за згодою сторін і оформлюється додатковим договором, що посвідчується нотаріально. Одностороння відмова від умов цього договору не допускається

(а.с. 12-15, т. 1).

У липні 2020 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_3 пропозицію про припинення договору про надання утримання одному із подружжя, згідно з якою ОСОБА_1 вказував, що під час укладення договору не врахував важливих обставин відносно його фінансового становища, крім того, деякі обставини із яких він виходив при укладені договору, змінились, а саме: фінансові зобов`язання перед третіми особами, загальна економічна криза, яка погіршила його матеріальний стан, бажаючи досягти компромісу під час переговорів щодо укладання цього договору, а також договору про поділ майна подружжя, через високу емоційну напругу, він не зміг об`єктивно оцінити своє фінансове становище та можливі матеріальні наслідки укладання договору про надання утримання одному із подружжя. Враховуючи викладене повідомляв, що з 01 серпня 2020 року у нього відсутня можливість продовжити надання щомісячної матеріальної допомоги у розмірі передбаченому пунктом 7 договору від 31 січня 2019 року. Запропонував припинити договір про надання утримання одному із подружжя по взаємній згоді, шляхом укладення договору про припинення права на утримання замість виплати ним одноразової грошової суми у гривні, яка на дату укладення договору про припинення за курсом Національного банку України гривні до долара США буде еквівалентна 80 000 доларів США (а.с. 168, т. 1).

23 липня 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 направила на адресу ОСОБА_1 відповідь на пропозицію про припинення договору про надання утримання одному із подружжя, в якій у тому числі вказувала, що доводи ОСОБА_1 є надуманими і не мають правової основи, оскільки саме він ініціював підписання цього договору, тому повинен був передбачити його виконання на роки вперед. Заяву ОСОБА_1 розцінена як спроба в односторонньому порядку ухилитися від виконання умов договору про надання утримання одному із подружжя (а.с. 170-171, т. 1).

23 вересня 2020 року ОСОБА_3 склала нотаріально засвідчену заяву-звернення до ОСОБА_1 з пропозицією якнайшвидше сплатити одноразову грошову виплату в розмірі 400 000 доларів США (а.с.172-173, т. 1).

19 жовтня 2020 року ОСОБА_3 повторно направила на адресу ОСОБА_1 лист про відсутність його відповіді на заяву-звернення, з питанням щодо його наміру стосовно подальшої сплати аліментів (а.с. 174, т. 1).

Відповідно до листа Житлово-комунального фахового коледжу від 11 вересня

2020 року № 151 ОСОБА_3 навчалась в житлово-комунальному технікумі Харківського національної академії міського господарства на заочній формі

за рахунок коштів фізичних осіб з 01 вересня 2007 року по 28 лютого 2009 року. Отримала диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Зелене будівництво і садово-паркове господарство» (а.с. 34, т. 1).

Згідно з довідкою ТОВ «НАРГУС» від 09 вересня 2020 року № 1291

ОСОБА_3 працювала на посаді маркетолога-представника з реклами

у товаристві з 01 квітня 1997 року по 20 травня 2009 року (а.с. 24, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 76 СК України якщо у зв`язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім`ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв`язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що право на утримання після розірвання шлюбу має той із подружжя, який у зв`язку із певними істотними обставинами за час перебування у шлюбі не зміг реалізувати себе

у соціально-економічному аспекті, що позбавляє його можливості забезпечувати себе. Разом з тим положення частини четвертої статті 76 СК України не містять вичерпного переліку обставин, при настанні яких колишнє подружжя може укласти відповідний договір утримання.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що

пункт 12 договору про надання утримання одному із подружжя, відповідно до якого на ОСОБА_1 покладений обов`язок пожиттєво сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 , суперечить положенням закону, яким імперативно обмежено строк існування такого права, а саме згідно з абзацом другим

частини четвертої статті 76 СК України право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої та другої статті 89 СК України подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

Якщо особи домовилися про припинення права на утримання у зв`язку з одержанням одноразової грошової виплати, обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса до посвідчення договору.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що

частиною другою статті 89 СК України передбачена домовленість сторін про припинення зобов`язання, тобто взаємне бажання, можливість обох учасників припинити договірні відносини на певних умовах, проте пункт 14 договору про надання утримання одному із подружжя передбачає лише право ОСОБА_3 діяти на власний розсуд у будь-який час, покладаючи на ОСОБА_1 безальтернативний обов`язок сплатити грошові кошти у розмірі еквівалентному 400 000 доларів США без урахування його бажання і можливостей, тобто суперечить положенням закону та порушує права ОСОБА_1 .

Апеляційний суд, вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_3 , дійшов правильного висновку про те, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано

11 травня 2018 року, тому на підставі частини четвертої статті 76 СК України право ОСОБА_3 на утримання припинилося 11 травня 2021 року. Оскільки ОСОБА_1 припинив сплату аліментів за договором про надання утримання одному із подружжя з жовтня 2020 року, то з нього на користь ОСОБА_3 вірно стягнуто аліменти на утримання останньої за період із жовтня 2020 року по квітень 2021 року й за 11 днів травня 2021 року у розмірі 1 028 969,67 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що на час укладення спірного договору

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не перебували у зареєстрованому шлюбі,

а цей правочин укладено через 9 місяців після розірвання шлюбу, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню виключно положення ЦК України, на увагу не заслуговують, оскільки на правовідносини, які виникають після розірвання шлюбу між колишнім подружжям поширюються положення сімейного законодавства, про що чітко зазначено у статті 76 СК України.

Отже, посилання касаційної скарги на те, що договір про надання утримання одному із подружжя укладено виключно на підставі ЦК України, є безпідставними, оскільки вони спростовуються назвою, суттю та змістом оспорюваного договору, в якому його сторони після розірвання шлюбу передбачили необхідність утримання ОСОБА_3 , як одного із колишнього подружжя після розірвання шлюбу та можливість надання такої матеріальної допомоги іншим з подружжя ОСОБА_1 . Вказані обставини підтверджуються пунктом 3 договору, згідно з яким ОСОБА_3 у зв`язку з вихованням дітей, веденням домашнього господарства та піклуванням про членів сім`ї не мала можливості працювати та зайняти відповідну посаду, а тому відповідно до частини четвертої статті 76 СК України має право на утримання у зв`язку з розірванням шлюбу навіть за умови, що є працездатною.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про неможливість покладення пунктом 12 оспорюваного договору на ОСОБА_1 обов`язку сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 пожиттєво, оскільки не враховано положення цивільного законодавства щодо свободи договору, на увагу не заслуговують, так як до спірних правовідносин підлягають застосуванню, у тому числі абзац другий частини четвертої статті 76 СК України, яким передбачено, що право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець