Рішення

від 19.12.2023 по справі 127/32218/23

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/32218/23

Провадження 2/127/4163/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна контора «Агрономічне»» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся адвокат Тимощук Євгеній Сергійович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна контора «Агрономічне»» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 07.08.2021 займав посаду директора ТОВ «ЖЕК «Агрономічне»». Відповідно до наказу № 16-К від 04.09.2023 про припинення трудового договору (контракту) позивач припинив виконання обов`язків директора 04.09.2023 у зв`язку із звільненням за власним бажанням. Бухгалтерії було доручено виплатити позивачу компенсацію за невикористану основну та додаткову щорічні відпустки. Згідно повідомлення від 04.09.2023 № 230 про нараховані суми працівникові при звільненні, позивачу належить до виплати на дату звільнення 95458, 23 гривень. 06.10.2023 і 13.10.2023 відповідачем виплачено позивачу 4000, 00 гривень. Заборгованість перед позивачем становить 91458, 23 гривень. Середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку складає 39116, 48 гривень.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь з відповідача нарахованої, але невиплаченої заробітної плати при звільненні в сумі 91458, 23 гривень без відрахування обов`язків платежів та внесків з цієї суми та середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.09.2023 по 18.10.2023 в сумі 39116, 48 гривень. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Ухвалою суду від 19.10.2023 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 19.10.2023 та копією позовної заяви із доданими до неї документами, одержано відповідачем 27.10.2023, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 59) Крім того, ухвала суду від 19.10.2023 того ж дня була доставлена на електронну пошту відповідача, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. (а.с. 57)

Отже, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

У строк, визначений судом ухвалою суду від 19.10.2023, від відповідача відзив на позов не надійшов. Будь-які докази по справі чи клопотання від відповідача на адресу суду не надійшли.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи до суду не надходили.

11.12.2023 на адресу суду від адвоката позивача надійшло повідомлення, що відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості перед позивачем, а саме: 31.10.2023 в сумі 2000, 00 гривень; 17.11.2023 в сумі 3000, 00 гривень і 07.12.2023 в сумі 3000, 00 гривень.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 07.08.2021 на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна контора «Агрономічне»» за контрактом на підстав наказу (розпорядження) № 27-к від 06.08.2021. (а.с. 12)

На підставі укладених відповідачем із позивачем контрактів № 3 від 07.08.2021, № 1 від 08.02.2022, № 2 від 08.08.2022, б/н від 09.02.2023 і № 2 від 01.08.2023, які у відповідності до норм КЗпП України є особливою формою трудового договору, між сторонами виникли трудові правовідносини. (а.с. 13-37)

На підставі рішення одноособового учасника ТОВ «ЖЕК «Агрономічне»» від 01.09.2023 № 1 було винесено наказ (розпорядження) № 16-К про припинення трудового договору (контракту) від 01.09.2023, згідно якого ОСОБА_1 припинив виконання обов`язків директора ТОВ «ЖЕК «Агрономічне»» 04.09.2023 у зв`язку із звільненням за власним бажанням. (а.с. 38)

04.09.2023 відповідачем було видано повідомлення № 230 про нараховані суми, належні працівникові при звільненні:

- основна заробітна плата 2666, 67 гривень;

- компенсація за невикористану відпустку 30390, 63 гривень.

Всього нараховано - 33057, 30 гривень, утримано 6446, 17 гривень, до сплати 26611, 12 гривень. Заборгованість за підприємством на початок місяця 68847, 21 гривень. На дату звільнення до виплати належить 95458, 33 гривень. (а.с. 39)

Позивач вважає свої права порушеними відповідачем, оскільки повний розрахунок при звільненні із ним проведено не було.

Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі суду від 19.10.2023 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку пояснення, викладені в позовній заяві і докази, надані разом із позовом.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач з 07.08.2021 до 04.09.2023 перебував у трудових відносинах із відповідачем. 04.09.2023 роботодавець письмово повідомив позивача про нараховані суми, належні працівникові при звільненні.

Згідно із ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього закону.

Під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена ст.117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що при звільненні відповідач мав виплатити позивачеві 95458, 33 гривень, як то вбачається із повідомлення роботодавця №230 від 04.09.2023. Однак, в порушення вимог ст.ст. 47 і 116 КЗпП України відповідач свого обов`язку не виконав, розрахунок із позивачем вчасно не провів.

Судом прийнято до уваги, що належна до виплати при звільненні позивачеві сума в розмірі 95458, 33 гривень, визначена роботодавцем з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Також судом встановлено, що 06.10.2023 відповідач виплатив позивачеві в рахунок належної йому при звільненні суми 2000, 00 гривень, 13.10.2023 2000, 00 гривень, а також після звернення до суду із даним позовом і відкриття провадження у справі 2000, 00 гривень 31.10.2023, 3000, 00 гривень 17.11.2023 і 3000, 00 гривень 07.12.2023.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню невиплачена заробітна плата (виплати, належні позивачеві при звільненні) в сумі 83458, 23 гривень без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

За змістомст.117КЗпП Українив разіневиплати звини власникаабо уповноваженогоним органуналежних звільненомупрацівникові суму строки,зазначені устатті 116цього Кодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

У відповідностідо ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок), який застосовується, зокрема, у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (пп. «л» п. 1).

Відповідно до вищевказаного Порядку, в даному випадку, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (п. 2).

Згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивач протягом двох місяців перед звільненням (липень і серпень 2023 року) працював і отримував заробітну плату, виходячи із посадового окладу, визначеного п. 3.1. контрактів (трудових договорів) б/н від 09.02.2023 і № 2 від 01.08.2023 Відповідно, обчислення середньої заробітної плати має відбуватися у відповідності до абз. 1 п. 8 Порядку.

Судом перевірено розрахунок середньої заробітної плати, здійснений адвокатом позивача, і встановленого його відповідність Порядку.

Так, середньоденна заробітна плата позивача становить: 1222, 39 гривень ((20885, 71 гривень + 25565, 22 гривень)/38).

Загальний розмір середнього заробітку за час затримки з 05.09.2023 до 18.10.2023 складає: 39116, 48 гривень (1222, 39 гривень х 32).

Судом враховано, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Наразі, як встановлено судом, остаточний розрахунок із позивачем відповідачем не проведено. Відповідно, порушення трудових прав позивача відповідачем, триває.

Позивач, звернувшись до суду із позовом, просив стягнути на свою користь з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його розмір на дату звернення до суду. Тому, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.09.2023 до 18.10.2023.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України,саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт наявності заборгованості по заробітній платі, яка підлягала виплаті позивачеві при його звільненні, а також розмір її заборгованості. Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача, не повідомлено при причини невиконання вимог закону щодо строків проведення розрахунку із працівником при звільненні, наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Така правова позиція застосована також Верховним Судом і у справі № 165/622/20 (постанова від 20 травня 2021 року).

При вирішенні вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, зокрема: визначений розмір середнього заробітку не перевищує заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі (належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством); часткове погашення заборгованості; період затримки розрахунку із позивачем, який остаточно відповідачем не проведено, досі триває; працівник діяв добросовісно, реалізуючи своє право, що вимагає, зокрема ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Статтею 43 Конституції України вередбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством, відповідно до ст. 25 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 942527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпПУ, Законам України «Про оплату праці», а при звільненні позивач не отримав усі належні йому виплати, на отримання яких він мав право відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством на момент звільнення, вимоги спрямовані на одержання цих виплат, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Тому, з метою дотримання критеріїв справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, який допустив порушення трудового законодавства та законодавства про оплату праці, суд дійшов висновку, що обставини даної справи не дають підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що, в свою чергу, не призведе до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробітокза часзатримки розрахункупри звільненніза періодз 05.09.2023до 18.10.2023в розмірі39116,48гривень зутриманням зцієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Отже,враховуючи вищевикладене,а такожст.16ЦК України,згідно якоїсуд можезахистити цивільнеправо абоінтерес успосіб,що встановленийдоговором абозаконом,суд приходитьдо висновку,що вданому випадкуіснують підставита необхідністьдля захиступрав позивачашляхом стягненняна йогокористь зТовариства зобмеженою відповідальністю«Житлово-експлуатаційнаконтора «Агрономічне»»нарахованих,але невиплачених працівниковіпри звільненнігрошових коштів в розмірі 83458,23гривень безутримання з цієїсуми податківта іншихобов`язкових платежів тасереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненніза періодз 05.09.2023до 18.10.2023в розмірі39116,48гривень зутриманням зцієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих, але не виплачених працівникові при звільненні грошових коштів в сумі 8000, 00 гривень, слід відмовити, зважаючи на виплату відповідачем цих коштів позивачу в рахунок погашення заборгованості, хоча й після звернення до суду і відкриття провадження у справі, зважаючи на те, що позивач не скористався своїм процесуальним правом на зменшення позовних вимог або ж відмову від цієї частини вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач на момент звернення до суду був звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення заробітної плати. Водночас, за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивачем було сплачено судовий збір в сумі 1073, 60 гривень, що підтверджується квитанцією від 18.10.2023. (а.с. 6)

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в дохід держави в сумі 979, 66 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог в частині стягнення нарахованих, але не виплачених працівникові при звільненні грошових коштів (91, 25 %), і на користь позивача в сумі 1073, 60 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (100 %).

Щодо інших судових витрат, то адвокат позивача заявив про неможливість подання доказів, що підтверджують розмір понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу з поважних причин, а тому просив суд вирішити дане питання після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно із ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо стороназ поважнихпричин неможе податидокази,що підтверджуютьрозмір понесенихнею судовихвитрат дозакінчення судовихдебатів усправі,суд зазаявою такоїсторони,поданою дозакінчення судовихдебатів усправі,може вирішитипитання просудові витратипісля ухваленнярішення посуті позовнихвимог.

При цьому, судом враховано, що вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така позиція узгоджується із правовим висновком здійсненим Великою Палатою Верховного Суду 19.02.2020 у постанові по справі №755/9215/15-ц.

Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 246 ЦПК України для вирішенняпитання просудові витратисуд призначаєсудове засідання,яке проводитьсяне пізнішедвадцяти днівз дняухвалення рішенняпо сутіпозовних вимог,у зв`язкуіз чим, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 270 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі і в тому самому порядку, що й судове рішення.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне встановити позивачу п`ятиденний термін після ухвалення рішення по суті позовних вимог для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи те, що дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно вирішення питання про судові витрати здійснюватиметься в порядку письмового провадження.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат, крім витрат позивача на професійну правничу допомогу; про причини неможливості надання таких доказів. Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведенета керуючисьКонституцією України,Конвенцією прозахист правлюдини таосновоположних свобод,Законом України«Про оплатупраці», ст.ст. 47,83,94,116,117,233,238 КЗпП України,Порядком обчисленнясередньої заробітноїплати,затвердженим постановоюКабінету МіністрівУкраїни від08.02.1995року №100, ст.ст. 3, 12, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна контора «Агрономічне»» на користь ОСОБА_1 нараховані, але не виплачені працівникові при звільненні грошові кошти в розмірі 83458,23гривень безутримання зцієї сумиподатків таінших обов`язковихплатежів, тасередній заробітокза часзатримки розрахункупри звільненніза періодз 05.09.2023до 18.10.2023в розмірі39116,48гривень зутриманням зцієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна контора «Агрономічне»» в дохід держави судовий збір в сумі 979, 66 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна контора «Агрономічне»» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073, 60 гривень.

ОСОБА_1 протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (до 25.12.2023) надати суду докази щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку заява залишається без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Товариство зобмеженою відповідальністю«Житлово-експлуатаційнаконтора «Агрономічне»»: ЄДРПОУ 39143567; місцезнаходження: Вінницька область, с. Агрономічне, вул. Центральна, буд. 12.

Рішення суду складено 19.12.2023.

Суддя: