Постанова

від 05.12.2023 по справі 927/1388/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2023 р. Справа № 927/1388/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: заявника - Захарченко Я.В.;

скаржника - Пінчук К.О.;

інших осіб - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія"

на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 11.10.2023

у справі №927/1388/23 (суддя - Демидова М.О.)

за заявою Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову

особи, які можуть отримати статус учасників справи:

1. Чернігівська міська рада;

2. Фонд комунального майна Чернігівської міської ради;

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія";

4. Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України;

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Масани-20";

6. Товариство з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс "Шевченківський"

ВСТАНОВИВ:

06.10.2023 заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Чернігівської області з заявою про вжиття заходів забезпечення позову, у якій просив вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом:

- накладення арешту на будинок за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 74;

- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія" та третім особам вчиняти дії, направлені на знесення та демонтаж будинку за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 74.

В обґрунтування поданої заяви прокурор зазначив, що Фондом комунального майна Чернігівської міської ради 14.08.2023 проведений аукціон з продажу будинку за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 74, переможцем якого визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Масани-20". Проте, вказане товариство відмовилося від підписання електронного протоколу. З огляду на це, переможцем аукціону визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія", що підтверджується протоколом від 21.08.2023 про затвердження протоколу про результати електронного аукціону SPE001-UA-20230727-75880. За результатами електронного аукціону 15.09.2023 між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія" укладений договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - нежитлової будівлі загальною площею 163,9 кв. м за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, будинок 74. Вказаний об`єкт приватизації належить територіальній громаді міста Чернігова на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 18.05.2005 на підставі рішення 13 сесії 4 скликання Чернігівської міської ради від 28.09.2004. Також прокурор зазначив, що 05.10.2023 Слідчим відділом Чернігівського районного управління Головного управління Національної поліції в Чернігівській області зареєстровано кримінальне провадження №12023270340003798 за фактом умисного незаконного знищення, руйнування або пошкодження об`єктів культурної спадщини чи їх частин, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 298 КК України. За результатами проведення огляду місця події від 05.10.2023 встановлено, що приміщення будинку за вказаною адресою частково зруйновано.

Як повідомив прокурор, рішення уповноваженої особи, оформлене наказом Фонду комунального майна Чернігівської міської ради №01-06/72 від 21.08.2023 «Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону №SPE001-UA- 20230727-75880» та протокол про результатами електронного аукціону №SPE001- UA-20230727-75880 завідомо суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони та підлягають визнанню недійсними на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 і ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, укладений за підсумками аукціону, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія", на підставі ст. ст. 203, 215 та 228 Цивільного кодексу України.

Прокурор вказує на те, що існують реальні ризики знесення та демонтажу спірної нерухомості, чим порушуються майнові права та інтереси територіальної громади міста Чернігова. Невжиття судом обраних заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких прокурор звернувся до суду. Обраний захід до забезпечення позову не має на меті припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання та не призведе до погіршення стану належного відповідачу майна чи зниження його вартості. Такі заходи мають тимчасовий характер та стосуються виключно заборони виконання зобов`язання відповідачами за спірним у цій справі договором до вирішення спору по суті.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 11.10.2023 у справі №927/1388/23 заяву про забезпечення позову задоволено повністю.

Ухвала суду мотивована тим, що прокурором доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечення фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, з урахуванням ймовірного спору між сторонами у справі.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального права.

На переконання скаржника, прокурор, порушивши вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для представництва інтересів держави (територіальної громади) у суді. Саме посилання прокурора у заяві про забезпечення позову про нездійснення Чернігівською міською радою своїх повноважень щодо захисту інтересів територіальної громади м. Чернігова не являється достатньою підставою для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову. Незважаючи на це, суд першої інстанції в порушення положень ст. ст. 53 та 174 ГПК України та усталеної практики Верховною Суду в оскаржуваній ухвалі про забезпечення позову не перевірив наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у суді, при цьому, не навівши жодних висновків з приводу наявних у прокурора повноважень.

Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія" вказує на те, що прокурором не надано достатніх доказів для застосування обраних заходів забезпечення позову, а місцевим господарським судом в оскаржуваній ухвалі не обґрунтовано доцільність, співмірність та адекватність вжитих заходів.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 апеляційну скаргу у справі №927/1388/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №927/1388/23, призначено її до розгляду на 21.11.2023, встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів, а також витребувано з суду першої інстанції матеріали справи.

До суду 13.11.2023 від заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

16.11.2023 та 20.11.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Масани-20" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс "Шевченківський" відповідно до суду подані заяви про розгляд справи без участі представників.

Також 20.11.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія" надійшла відповідь на відзив заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у зв`язку з відсутністю матеріалів справи розгляд справи відкладено до 05.12.2023 та повторно витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи.

27.11.2023 матеріали справи №927/1388/23 надійшли до апеляційного суду.

У судове засідання 05.12.2023 з`явилися представники заявника та скаржника і надали пояснення по суті апеляційної скарги. Натомість, представники інших осіб, що можуть отримати статус учасників справи, не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується довідками по доставку електронного документа до електронного кабінету.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Разом з цим, як було зазначено вище, учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Масани-20" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс "Шевченківський" до суду подані заяви про розгляд справи без участі представників. Отже, неявка у судове засідання представників інших осіб не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників заявника та скаржника, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як було зазначено вище, одним з аргументів скаржника є те, що прокурор, порушивши вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для представництва інтересів держави (територіальної громади) у суді, а саме посилання прокурора у заяві про забезпечення позову про нездійснення Чернігівською міською радою своїх повноважень щодо захисту інтересів територіальної громади м. Чернігова не являється достатньою підставою для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову. Незважаючи на це, суд першої інстанції в порушення положень ст. ст. 53 та 174 ГПК України та усталеної практики Верховною Суду в оскаржуваній ухвалі про забезпечення позову не перевірив наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у суді, при цьому, не навівши жодних висновків з приводу наявних у прокурора повноважень.

Отже, першочерговими для перевірки апеляційним судом є доводи скаржника щодо недотримання місцевим господарським судом вказаних приписів закону в частині того, що прокурором не підтверджені підстави для представництва інтересів територіальної громади.

Апеляційний суд вважає вищевказані твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія" обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до абз. 1 та 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Згідно з абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує:

1) в чому полягає порушення інтересів держави;

2) необхідність їх захисту;

3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора;

4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Апеляційний суд в даному контексті звертає увагу на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №922/3219/20.

Зокрема, Верховним Судом зазначено, що системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас, тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч. ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень ст. ст. 53 та 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому, саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Поряд з цим, повертаючись до обставин даної справи, колегія суддів вказує на те, що зі змісту заяви про забезпечення позову та доданих до неї документів убачається, що заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в порушення ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» взагалі не звертався до Чернігівської міської ради щодо виявленого факту імовірного порушення та наявності підстав для представництва інтересів держави (територіально громади) у суді.

Суд звертає увагу, що договір між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівська інвестиційна компанія» укладений 15.09.2023. В той же час, прокурор звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову 06.10.2023. Відтак, Чернігівській міській раді як органу, на який покладено обов`язок здійснювати представництво інтересів територіальної громади міста, не було надано розумного строку для того, щоб встановити існування підстав для захисту інтересів територіальної громади.

Натомість, прокурор самостійно визначив та вказав у заяві про забезпечення позову про свідому бездіяльність Чернігівської міської ради, не надавши цьому жодного документального підтвердження. У свою чергу, у разі відсутності підтвердження такого звернення, Чернігівській міській раді як позивачу, що має здійснювати представництво інтересів держави (територіальної громади), може не бути відомо про наміри прокурора на здійснення представництва інтересів держави (територіальної громади) у суді.

При цьому, не є доказами обізнаності Чернігівської міської ради про стверджувані порушення та свідомої бездіяльності розміщені у відкритому доступі статті у засобах масової інформації, на які посилається прокурор у заяві та відзиві на апеляційну скаргу.

З урахуванням викладеного, прокурор, порушивши вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для представництва інтересів держави (територіальної громади) у суді. А відтак, саме посилання прокурора у заяві про забезпечення позову про нездійснення Чернігівською міською радою своїх повноважень щодо захисту інтересів територіальної громади м. Чернігова не є достатньою підставою для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову до пред`явлення позову.

При цьому, на переконання апеляційного суду, зміст ч. 4 ст. 53 ГПК України чітко та однозначно свідчить про те, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, обґрунтовує порушення інтересів держави на лише безпосередньо при зверненні з позовною заявою, але і, зокрема, у випадку подання до суду заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову.

Поряд з цим, наведені вимоги законодавства прокурором при зверненні з заявою не виконані.

Таким чином, місцевий господарський суд в порушення положень ст. ст. 53 та 174 ГПК України та усталеної практики Верховною Суду в оскаржуваній ухвалі про забезпечення позову не перевірив наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у суді, при цьому, не навівши жодних висновків з приводу наявних у прокурора повноважень.

З урахуванням викладеного, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону та не дотримався норм матеріального права в частині дослідження наявності/відсутності підстав для представництва прокурором інтересів територіальної громади, та, як наслідок, дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вищенаведених норм матеріального та процесуального права є обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу.

З огляду на встановлення зазначеного порушення норм права судом першої інстанції, в апеляційного суду відсутня подальша необхідність розглядати інші доводи апеляційної скарги, що стосуються суті поданої заяви та вжитих заходів забезпечення позову.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія" підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Чернігівської області від 11.10.2023 у справі №927/1388/23 - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури про забезпечення позову до пред`явлення позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія" задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 11.10.2023 у справі №927/1388/23 скасувати.

3. Відмовити у задоволенні заяви Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури про забезпечення позову.

4. Стягнути з Чернігівської обласної прокуратури (14000, Чернігівська обл., місто Чернігів, вулиця Князя Чорного, будинок 9, ідентифікаційний код 02910114) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська інвестиційна компанія" (14017, Чернігівська обл., місто Чернігів, проспект Перемоги, будинок 39, ідентифікаційний код 42929615) 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири),00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складений 18.12.2023.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко