Постанова

від 18.12.2023 по справі 924/597/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2023 року Справа №924/597/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Комшелюку А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кочубіївське" на рішення господарського суду Хмельницької області від 13.09.2023 (повний текст - 22.09.2023) у справі №924/597/23 (суддя Яроцький А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецагротранс 21" (м.Харків)

до Приватного підприємства "Кочубіївське" (Хмельницька обл., Чемеровецький р-н, с.Кочубіїв)

про стягнення 559504,44 грн

за участю представників:

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 13.09.2023 у справі №924/597/23 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецагротранс 21" до Приватного підприємства "Кочубіївське" про стягнення 559504,44 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 16000,00 грн пені, 31922,26 грн 3% річних, 302701,30 грн інфляційних втрат та 7433,97 грн витрат зі сплати судового збору. У стягненні 167837,19 грн пені, 6505,03грн 3% річних, 34538,66 грн інфляційних втрат відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Приватне підприємство "Кочубіївське" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В скарзі, зокрема, зазначає, що ПП «Кочубіївське» на момент звернення позивача з даним позовом до господарського суду Хмельницької області заборгованість по оплаті наданих послуг за Договором про надання послуг по перевезенню №010921/1 від 01.09.2021 погасило в повному обсязі у сумі 3149512,46 грн. Зазначену обставину не заперечує і позивач у позовній заяві.

Разом з тим, у передбачені договором терміни розрахуватися за надані позивачем транспортні послуги ПП «Кочубіївське» змоги не мало за поважних та об`єктивних причин, а саме у зв`язку із виниклими в умовах повномасштабної агресії росії проти України економічними проблемами, у тому числі і з реалізацією виробленої сільськогосподарської продукції, із значними затримками розрахунків покупцями придбаної агропродукції у відповідача. Саме з цих поважних причин ПП «Кочубієвське» не мало змоги вчасно оплатити вартість усіх наданих позивачем транспортних послуг за договором від 01.09.2021.

Звертає увагу, що у відповіді на претензію позивача, ПП «Кочубієвське» листом №210 від 30.12.2022 повідомило, що станом на 30.12.2022 заборгованість перед позивачем на той час ще складала 190000,00 грн, і що ПП «Кочубіївське» має намір продовжувати співпрацю з ТОВ «Спецагротранс 21» та просить віднестись з розумінням до обставин, що склалися у зв`язку з війною та не залежать від волі сторін.

Незважаючи на наведені обставини та на докладання відповідачем максимальних зусиль для якнайшвидшого виконання договірних зобов`язань, позивач звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань в умовах війни.

Враховуючи ту обставину, що на день звернення позивача з даним позовом до суду відповідач повністю виконав свої договірні зобов`язання та у повному розмірі в сумі 3149512,46 грн погасив заборгованість за надані послуги з перевезення агропродукції, і на час звернення до суду позивач не несе збитків від несвоєчасного виконання відповідачем господарського зобов`язання, а також враховуючи ту обставину, що неможливість своєчасної оплати відповідачем повної вартості наданих транспортних послуг стала наслідком різкого погіршення економічної ситуації в державі та була пов`язана з неможливістю позивача вчасно реалізувати вироблену сільськогосподарську продукцію, а також пов`язана із затримками розрахунків покупців агропродукції відповідача в умовах повномасштабного вторгненням російської федерації до України, - відповідач вважає, що порушення термінів оплати вартості наданих позивачем послуг по перевезенню вантажів сталося в результаті дії непереборної сили.

Посилаючись на наведені обставини, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, виходячи з того, що своєчасне виконання відповідачем господарського зобов`язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили, відповідач вважає, що у господарського суду Хмельницької області були усі правові підстави не застосовувати до відповідача заходи господарсько-правової відповідальності.

На підставі викладеного скаржник просить суд апеляційної інстанції рішення господарського суду Хмельницької області від 13.09.2023 у справі №924/597/23 скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Спецагротранс 21 до Приватного підприємства Кочубіївське повністю.

Листом від 17.10.2023 матеріали справи витребувано з господарського суду Хмельницької області.

23.10.2023 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Кочубіївське" на рішення господарського суду Хмельницької області від 13.09.2023 у справі №924/597/23 та призначено розгляд апеляційної скарги на 29.11.2023 об 12:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано позивачу у строк до 17.11.2023 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії Миханюк М.В. з 28.11.2023 по 05.12.2023, судове засідання 29 листопада 2023р. об 12:00год. не відбулося.

Ухвалою від 06.12.2023 розгляд апеляційної скарги призначено на 18 грудня 2023 року об 11:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.

Розпорядженням керівника апарату суду від 15.12.2023, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Коломис В.В. з 18.12.2023 по 12.01.2024 включно, призначено заміну судді - члена колегії у справі.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №924/597/23 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Павлюк І.Ю., суддя Миханюк В.В.

Ухвалою суду від 15.12.2023 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кочубіївське" на рішення господарського суду Хмельницької області від 13.09.2023 у справі №924/597/23 прийнято до провадження у складі суду: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Павлюк І.Ю., суддя Миханюк М.В.

18.12.2023 до суду від Приватного підприємства "Кочубіївське" надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі представника позивача. Зазначає, що вимоги апеляційної скарги відповідач підтримує у повному обсязі і просить господарський суд апеляційної інстанції їх задоволити.

У судове засідання суду апеляційної інстанції 18.12.2023 апелянт не забезпечив явку свого представника.

Позивач також не забезпечив явку свого представника у судове засідання, причину неявки не повідомив, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся у встановленому законом порядку.

З огляду на клопотання апелянта про розгляд справи без участі його представника, оскільки всі учасники провадження у справі належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, враховуючи те, що позиція скаржника викладена безпосередньо у апеляційній скарзі, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Позивач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

01.09.2021 між Приватним підприємством "Кочубіївське" (надалі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецагротранс 21" (надалі - виконавець) було укладено Договір про надання послуг по перевезенню №010921/1.

Згідно п.1.1 Договору, виконавець взяв на себе зобов`язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж (кукурудза, соняшник, соя, пшениця, ячмінь, просо, горох за вибором замовника), згідно із товарно-транспортною накладною форма №1-ТН або іншої форми, яка містить всі обов`язкові реквізити визначені законодавством для ТТН - надалі перевізний документ, з місця відправлення до пункту призначення по маршруту, вказаному замовником, видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (надалі іменується "вантажоодержувач"), а замовник бере на себе зобов`язання сплатити плату за перевезення вантажу.

Відповідно до п.1.2. Договору, для здійснення перевезення вантажу виконавець подає під завантаження у визначене замовником місце вантажні автомобілі, кількість та вантажопідйомність яких відповідає наданій заявці замовника, яка надається факсом, електронною поштою або у письмовій формі по кількості, специфікації і вазі вантажів і підтверджується виконавцем шляхом направлення відповіді засобами факсимільного зв`язку та/або електронною поштою. Час відправлення вантажу здійснюється у дні, визначені замовником, на підставі його заявки, по мірі виробничої необхідності. Сторони домовились, що всі заявки та відповіді на них сторони направляють одна одній за реквізитами, що вказані сторонами в розділі 6 цього договору.

Пункт 1.5. Договору визначає, що вартість послуг за цим договором, визначена в додатку №1, що є невід`ємною частиною цього договору.

Як погоджено у п.2.5. Договору, прийом-передача наданих послуг здійснюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг, що надається виконавцем замовнику за підсумками кожного звітного періоду та в день закінчення надання послуг.

Пункт 2.6. Договору визначає, що замовник зобов`язаний підписати акт прийому-передачі наданих послуг протягом п`яти робочих днів з моменту надання його виконавцем або в цей же термін направити виконавцю мотивовану відмову від підписання акту прийому-передачі наданих послуг.

Згідно пункту 3.1. Договору вартість послуг за цим договором встановлюється згідно додатку №1 до даного договору та сплачується у строк, передбачений п. 3.4. даного договору. Вартість відстаней перевезення встановлюються в додатку №1 до даного договору.

На підставі п.3.2. Договору, сторони за підсумками кожного звітного періоду (місяць) підписують акти прийому-передачі наданих послуг, у двох екземплярах, по одному для обох сторін, а в силу пункту 3.3. Договору сторони за обопільною згодою погодили, що в разі ненадання виконавцем замовнику до визначених в п. 2.5. цього договору строків первинних документів, які підтверджують фактичне надання послуг, а саме: Перевізних документів, в тому числі товарно-транспортних накладних, актів про фактичну вагу перевезеного вантажу, актів прийому-передачі наданих послуг, послуги вважаються не наданими виконавцем і відповідно не покладають на замовника обов`язку з їх оплати.

Пункт 3.4. Договору встановлює, що оплата послуг за цим договором здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця не пізніше трьох банківських днів з дати підписання акту надання послуг. Датою оплати є дата списання грошових коштів з поточного рахунку замовника.

Відповідно до пункту 4.1. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки, заподіяні таким невиконанням. В разі порушення строків оплати наданих послуг згідно п.3.4. цього договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України, що діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати (пункт 4.2. Договору).

Як встановлено пунктом 5.3, цей Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами взятих на себе по договору зобов`язань - до моменту їх повного виконання сторонами.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Додатком №1 від 01.09.2021 до Договору про надання послуг по перевезенню №010921/1 від 01.09.2021, було узгоджено розцінки на перевезення соняшнику з поля на підприємство.

10.10.2021 Приватним підприємством "Кочубіївське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецагротранс 21" було погоджено й підписано Додаток №2 до Договору про надання послуг по перевезенню №010921/1 від 01.09.2021, яким узгоджено розцінки на перевезення кукурудзи з підприємства на елеватор.

10.10.2021 Приватним підприємством "Кочубіївське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецагротранс 21" було погоджено й підписано Додаток №3 до Договору про надання послуг по перевезенню № 010921/1 від 01.09.2021, яким узгоджено розцінки на перевезення кукурудзи й сої з поля на підприємство.

09.11.2021 Приватним підприємством "Кочубіївське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецагротранс 21" було погоджено й підписано Додаток №4 до Договору про надання послуг по перевезенню №010921/1 від 01.09.2021, яким узгоджено розцінки на перевезення кукурудзи й сої з 09.11.2021 року.

На виконання умов договору сторонами було підписано Акти надання послуг, згідно яких загальна вартість наданих ТОВ "Спецагротранс 21" на користь ПП "Кочубіївське" послуг склала 3149512,46 грн, у тому числі ПДВ 524918,67 грн, а саме:

№27 від 25.10.2021 на суму 183026,71 грн, у тому числі ПДВ 30504,45 грн;

№28 від 25.10.2021 на суму 20439,38 грн, у тому числі ПДВ 3406,56 грн;

№41 від 27.10.2021 на суму 232295,70 грн, у тому числі ПДВ 38715,95 грн;

№42 від 30.10.2021 на суму 291183,06 грн, у тому числі ПДВ 48530,51 грн;

№62 від 16.11.2021 на суму 248644,88 грн, у тому числі ПДВ 41440,81 грн;

№63 від 16.11.2021 на суму 344939,62 грн, у тому числі ПДВ 57489,94 грн;

№80 від 30.11.2021 на суму 333228,95 грн, у тому числі ПДВ 55538,00 грн;

№98 від 14.12.2021 на суму 148407,23 грн, у тому числі ПДВ 24734,54 грн;

№99 від 29.12.2021 на суму 130772,15 грн, у тому числі ПДВ 21795,33 грн;

№100 від 29.12.2021 на суму 247361,08 грн, у тому числі ПДВ 41226,83 грн;

№101 від 29.12.2021 на суму 311457,89 грн, у тому числі ПДВ 51909,67 грн;

№102 від 29.12.2021 на суму 303132,23 грн, у тому числі ПДВ 50522,00 грн;

№103 від 29.12.2021 на суму 354623,58 грн, у тому числі ПДВ 59104,00 грн.

До матеріалів справи позивачем також долучено реєстри ТТН до актів надання послуг №98 від 14.12.2021, №100 від 29.12.2021, №99 від 29.12.2021, №101 від 29.12.2021, №102 від 59.12.2021, №103 від 29.12.2021.

Також, у матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків між сторонами за договором №010921/1 від 01.09.2021, а саме:

- за період 01.01.2021-29.10.2021, де вказано заборгованість перед ТОВ "Спецагротранс 21" - 232295,79 грн (підписаний лише позивачем);

- за період 01.01.2021 - 01.11.2021, де вказано заборгованість перед ТОВ "Спецагротранс 21" - 523478,85 грн (підписаний лише позивачем);

- за період 01.01.2021 - 04.11.2021, де вказано заборгованість перед ТОВ "Спецагротранс 21" - 523478,85 грн (підписаний лише позивачем);

- за період 01.01.2021 - 18.12.2021, де вказано заборгованість перед ТОВ "Спецагротранс 21" - 203945,48 грн (підписаний лише позивачем);

- за період 01.01.2021 - 05.12.2022, де вказано заборгованість перед ТОВ "Спецагротранс 21" - 302885,18 грн (підписаний позивачем та відповідачем);

- за період 01.01.2021 - 10.05.2023, де вказано заборгованість перед ТОВ "Спецагротранс 21" - 0,00 грн (підписаний лише позивачем).

З Акту звірки взаєморозрахунків між сторонами за договором №010921/1 від 01.09.2021 за період 01.01.2021 - 10.05.2023, вбачається, що позивачем було здійснено наступні оплати: 26.10.2021 в сумі 203466,00 грн; 10.11.2021 в сумі 523478,76 грн; 30.11.2021 в сумі 248644,88 грн; 30.11.2021 в сумі 344939,62 грн; 17.12.2021 в сумі 277 690,79 грн; 30.12.2021 в сумі 50000,00 грн; 26.01.2022 в сумі 98407,23 грн; 18.08.2022 в сумі 50000,00 грн; 22.08.2022 в сумі 50 000,00 грн; 23.08.2022 в сумі 100000,00 грн; 25.08.2022 в сумі 100000,00 грн; 26.08.2022 в сумі 200000,00 грн; 29.08.2022 в сумі 100000,00 грн; 30.08.2022 в сумі 50000,00 грн; 31.08.2022 в сумі 50000,00 грн; 01.09.2022 в сумі 50000,00 грн; 02.09.2022 в сумі 100000,00 грн; 06.09.2022 в сумі 50000,00 грн; 15.09.2022 в сумі 50000,00 грн; 26.09.2022 в сумі 50000,00 грн; 03.10.2022 в сумі 50000,00 грн; 07.11.2022 в сумі 50000,00 грн; 21.12.2022 в сумі 50000,00 грн; 29.12.2022 в сумі 62885,18 грн; 04.01.2023 в сумі 50000,00 грн; 27.01.2023 в сумі 50 000,00 грн; 20.02.2023 в сумі 50000,00 грн; 10.03.2023 в сумі 40000,00 грн.

22.12.2022 позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості за договором №010921/1 від 01.09.2021, в сумі 252 885,18 грн.

У відповідь на вище зазначену претензію ПП "Кочубіївське" листом №210 від 30.12.2022 повідомило позивача, що станом на 30.12.2022 заборгованість відповідача перед позивачем складає 190000,00 грн. ПП "Кочубіївське" має намір продовжувати співпрацю з ТОВ "Спецагротранс 21" та просить віднестись з розумінням до обставин, що склалися у зв`язку з війною та не залежать від волі сторін.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Кочубіївське" 559504,44 грн, з яких 183837,19 грн пені, 38427,29 грн 3% річних за період з 01.11.2021 по 10.03.2023 та 337239,96 грн інфляційних втрат за період з грудня 2021 року по лютий 2023 року, з підстав неналежного виконання умов договору №010921/1 від 01.09.2021, в частині своєчасної оплати наданих послуг.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Як встановлено статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як передбачено ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як було встановлено вище, між Приватним підприємством "Кочубіївське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецагротранс 21" виникли правовідносини на підставі договору про надання послуг по перевезенню.

Надання позивачем послуг відповідачу на виконання умов договору на загальну суму 3149512,46 грн підтверджується актами надання послуг, реєстрами ТТН до актів надання послуг та актами звірки взаєморозрахунків між сторонами за період 01.01.2021 - 05.12.2022 (підписаний позивачем та відповідачем). Також, відповідач не заперечує проти факту надання позивачем послуг за договором №010921/1 від 01.09.2021 на суму 3149512,46 грн.

Згідно з п.3.4 Договору відповідач взяв на себе зобов`язання здійснювати оплату послуг за цим договором шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця не пізніше трьох банківських днів з дати підписання акту надання послуг. Датою оплати є дата списання грошових коштів з поточного рахунку замовника.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З актів звірки взаєморозрахунків між сторонами вбачається, що відповідачем виконано зобов`язання щодо сплати наданих послуг з перевезення вантажів повністю на суму 3149512,46 грн.

При цьому, з огляду на прострочення строків сплати відповідачем за надані послуги, позивач нарахував до стягнення з відповідача на підставі п.4.1 Договору та ст.625 ЦК України, 183837,19 грн пені, 38427,29 грн 3% річних та 337239,96 грн інфляційних втрат, за Актами надання послуг, а саме:

№41 від 27.10.2021 - 1081,93 грн пені та 190,93 грн 3% річних, за період з 01.11.2021 по 10.11.2021;

№42 від 30.10.2021 - 1084,96 грн пені та 191,46 грн 3% річних, за період з 03.11.2021 по 10.11.2021;

№62 від 16.11.2021 - 1389,69 грн пені та 245,24 грн 3% річних, за період з 19.11.2021 по 30.11.2021;

№63 від 16.11.2021 - 1927,88 грн пені та 340,21 грн 3% річних, за період з 19.11.2021 по 30.11.2021;

№80 від 30.11.2021 - 9083,92 грн пені, 1506,38 грн 3% річних, за період з 03.12.2021 по 26.01.2022 та 6357,34 грн інфляційних втрат за період з грудня 2021 року по січень 2022 року;

№98 від 14.12.2021 - 16223,15 грн пені, за період з 17.12.2021 по 16.06.2022, 3037,27 грн 3% річних, за період з 17.12.2021 по 20.08.2022 та 6357,34 грн інфляційних втрат за період з січня 2022 року по серпень 2022 року;

№99 від 29.12.2021 - 16065,27 грн пені, за період з 03.01.2022 по 02.07.2022, 2504,38 грн 3% річних, за період з 03.01.2022 по 23.08.2022 та 25543,73грн інфляційних втрат за період з січня 2022 року по серпень 2022 року;

№100 від 29.12.2021 - 30388,13 грн пені, за період з 03.01.2021 по 02.07.2022, 4798,13 грн 3% річних, за період з 03.01.2022 по 26.08.2022 та 48317,06грн інфляційних втрат за період з січня 2022 року по серпень 2022 року;

№101 від 29.12.2021 - 38262,39 грн пені, за період з 03.01.2021 по 02.07.2022, 6195,03 грн 3% річних, за період з 03.01.2022 по 01.09.2022 та 60837,09 грн інфляційних втрат за період з січня 2022 року по серпень 2022 року;

№102 від 29.12.2021 - 37239,59 грн пені, за період з 03.01.2021 по 02.07.2022, 6826,70 грн 3% річних, за період з 03.01.2022 по 03.10.2022 та 66095,36 грн інфляційних втрат за період з січня 2022 року по вересень 2022 року;

№103 від 29.12.2021 - 31090,28 грн пені, за період з 10.03.2022 по 02.07.2022, 12591,56 грн 3% річних, за період з 03.01.2022 по 10.03.2023 та 101100,99 грн інфляційних втрат за період з січня 2022 року по лютий 2023 року.

Згідно ч.1 ст.230 ГК України, п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У пункту 4.1. Договору погоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки, заподіяні таким невиконанням. В разі порушення строків оплати наданих послуг згідно п.3.4. цього договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України, що діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати (пункт 4.2. Договору).

Як встановлено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується, що нарахування проведені позивачем без врахування проплат здійснених відповідачем.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач, як на підставу відмови у позові, посилався на сплив позовної давності до заявленої вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Згідно ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (ст.925 цього Кодексу).

Частиною 3 статті 925 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Згідно з ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно вказав, що позовна давність у даній справі застосовується до нарахувань здійснених позивачем за простроченими платежами за Актами надання послуг №41 від 27.10.2021, №42 від 30.10.2021, №62 від 16.11.2021, №63 від 16.11.2021 та №80 від 30.11.2021.

Щодо нарахувань пені, 3% річних та інфляційних втрат, здійснених позивачем за простроченими платежами за Актами надання послуг №98 від 14.12.2021, №99 від 29.12.2021, №100 від 29.12.2021, №101 від 29.12.2021, №102 від 29.12.2021 та №103 від 29.12.2021 то суд першої інстанції вірно встановив, що позовна давність переривалася, у зв`язку із здійсненням відповідачем проплат, а тому застосуванню не підлягає.

Перевіривши в апеляційному провадженні здійснений судом першої інстанції перерахунок заявлених до стягнення суму пені, 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням здійснених відповідачем проплат та застосування строку позовної давності, колегія суддів погоджується, що стягненню підлягають 31922,26 грн 3% річних, 302701,30 грн інфляційних втрат та 160974,20 грн пені.

При цьому, частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (абз.1 п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013.

Процесуальна норма може застосовуватися виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 ГК України, 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18.

Суд першої інстанції, врахувавши повне добровільне погашення відповідачем боргу, та те, що прострочення грошових зобов`язань також компенсуються заявленими до стягнення трьома відсотками річних та інфляційними втратами, дійшов справедливого, обгрунтованого та вірного висновку про зменшення розміру неустойки, на підставі ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України, з 160974,20 грн до 16000,00 грн.

Апелянт вважає, що штрафні санкції взагалі не підлягають стягненню. Посилається на тяжку економічну ситуацію та обставини непереборної сили, які спричинені військовою агресією російської федерації проти України, що позбавила його можливості вчасно виконати зобов`язання перед позивачем.

Слід відмітити, що тяжка економічна ситуація в країні спричинена військовою агресією носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін. Як позивач, так і відповідач несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, оскільки господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб`єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Разом з тим, наслідки військової агресії російської федерації проти України негативно відображуються на усіх без виключення сферах господарської діяльності та впливають на діяльність суб`єктів господарювання.

Наявність військової агресії російської федерації проти України, в даному випадку за відсутності інших доказів, в розумінні ст.ст.74, 76-80, 86, 269 ГПК України не доводить, що військові дії безпосередньо вплинули на фінансовий стан відповідача або, що в результаті такої агресії він зазнав матеріальних втрат.

Також, колегія суддів зазначає, що ч.1 ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) належать, зокрема, військові дії, оголошена та неоголошена війна, загальна військова мобілізація тощо. Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Водночас, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 19.08.2022 у справі №908/2287/17).

При цьому, відповідачем не було надано документів Торгово-промислової палати України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання саме зобов`язання за укладеним сторонами договором внаслідок непереборної сили, а також не надано до суду жодного доказу в підтвердження того, що обставини, на які останній посилається, були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання за договором та саме яким чином вказані обставини перешкодили йому виконати зобов`язання за договором у встановлені терміни.

Водночас, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю тобто, що інфляційні втрати та три проценти річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання (аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19).

Також, апелянт посилається на затримку розрахунків з боку покупців його продукції.

Колегія суддів відмічає, що відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Оскільки порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються надзвичайними і невідворотними обставинами неможливості належного виконання зобов`язання, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на затримку розрахунків з боку покупців його продукції.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 16000,00 грн пені, 31922,26 грн 3% річних, 302701,30 грн інфляційних втрат та 7433,97 грн витрат зі сплати судового збору, та відмову у стягненні 167837,19 грн пені, 6505,03грн 3% річних, 34538,66 грн інфляційних втрат.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у справі покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кочубіївське" на рішення господарського суду Хмельницької області від 13.09.2023 у справі №924/597/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.12.2023

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Миханюк М.В.