Рішення

від 16.11.2023 по справі 910/8896/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.11.2023Справа № 910/8896/22

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/8896/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Медінтранс»

про стягнення 2 715 624,66 грн

За участю представників сторін:

від позивача: Мухін О.І.;

від відповідача: Сапронов В.В.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ" про стягнення 2 715 624,66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані набуттям позивачем на підставі Договору № 04/08/22 від 04.08.2022 права вимоги до відповідача, у зв`язку з порушенням останнім зобов`язань за Договором № 3 оренди нежитлового приміщення від 29.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 20.10.2022.

12.10.2022 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про витребування доказів, зокрема, оригіналів документів, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги.

18.10.2022 засобами поштового зв`язку на адресу Господарського суду міста Києва від представника відповідача адвоката Сапронова В.В. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2022 відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача адвоката Сапронова В.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

20.10.2022 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив № 2 на позовну заяву.

Представники сторін у судове засідання 20.10.2022 не з`явилися.

Дослідивши матеріали справи та враховуючи заперечення відповідача, суд дійшов висновку про задоволення клопотання останнього щодо витребування у позивача оригіналів документів, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги.

Крім того, виходячи з підстав та предмету заявленого позову, а також з урахуванням заперечень відповідача та наданих до справи доказів, суд дійшов висновку про залучення до участі у розгляді справи за власної ініціативи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Медінтранс», безпосередньо з яким у відповідача виникли спірні правовідносини.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 відкладено підготовче засідання у справі на 24.11.2022; залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Медінтранс»; зобов`язано позивача та відповідача надати докази надіслання на адресу третьої особи копії позовної заяви з додатками та відзивів. Витребувано у позивача для огляду в судовому засіданні оригінали всіх доданих до позовної заяви документів, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги.

21.10.2022 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

24.10.2022 на адресу суду від позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 20.10.2022, та заява на виконання ухвали суду про відкриття провадження у справі від 14.09.2022.

31.10.2022 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

01.11.2022 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 2 на позовну заяву.

07.11.2022 на адресу суду від позивача надійшла заява про надання доказів надіслання на адресу третьої особи копії позовної заяви з доданими до неї доказами.

11.11.2022 через систему "Електронний суд" на адресу Господарського суду міста Києва від представника відповідача адвоката Сапронова В.В. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 задоволено заяву та надано можливість представнику відповідача приймати участь в судових засіданнях по розгляду справи № 910/8896/22 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів через систему відеоконференцзв`язку - комплекс технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".

14.11.2022 через систему "Електронний суд" на адресу Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

17.11.2022 через систему "Електронний суд" на адресу Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів надіслання на адресу третьої особи копії відзиву з доданими до нього документами.

24.11.2022 через систему "Електронний суд" на адресу Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 910/12146/22.

Представник позивача у судове засідання 24.11.2022 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані оригінали документів суду не надав.

Представник відповідача присутній у судовому засіданні в режимі відеоконференції просив задовольнити клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник третьої особи в засідання суду також не з`явився.

Суд відклав розгляд клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на наступне судове засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 відкладено підготовче засідання у справі на 22.12.2022 та повторно витребувано у позивача оригінали всіх доданих до позовної заяви документів, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги.

30.11.2022 через систему "Електронний суд" на адресу Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 910/12095/22.

19.12.2022 через систему "Електронний суд" на адресу Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив №2.

Присутній у судовому засіданні 22.12.2022 представник позивач надав суду для огляду оригінали всіх доданих до позовної заяви документів, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, та підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача просив задовольнити раніше подані клопотання про зупинення провадження у справі

Представник позивача заперечив проти зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що відсутні перешкоди для вирішення спору по суті.

Представник третьої особи в засідання суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 зупинено провадження у справі № 910/8896/22 до вирішення спорів у справах №910/12095/22 та № 910/12146/22. Зобов`язано учасників процесу повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

21.08.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження у справі, до якої додано рішення Господарського суду міста Києва та постанови Північного апеляційного господарського суду, прийняті у справах №910/12095/22 та № 910/12146/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 поновлено провадження у справі № 910/8896/22 та підготовче засідання у справі призначено на 21.09.2023.

11.09.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 21.09.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб" адвоката Мухіна О.І. про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

21.09.2023 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення у справі, в яких останній просить суд зменшити суму неустойки, та клопотання про відкладення розгляду справи.

Присутній у судовому засіданні 21.09.2023 представник позивача просив призначити справу до судового розгляду.

Представники відповідача та третьої особи в засідання суду не з`явилися.

В підготовчому засіданні 21.09.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.10.2023.

19.10.2023 через систему "Електронний суд" на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники учасників справи в судове засідання 26.10.2023 не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 відкладено розгляд справи на 16.11.2023.

В судовому засіданні 17.08.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві та обставини, встановлені рішеннями господарського суду у справах №910/12095/22 та № 910/12146/22.

Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Представник третьої особи в судове засідання черговий раз не з`явився.

Приймаючи до уваги, що третя особа була належним чином повідомлялася про дату та час проведення судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника третьої особи не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 16.11.2023, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 223 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол судового засідання.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медінтранс" (за договором - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетонроформ" (за договором - орендар) був укладений Договір оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 (далі - Договір оренди).

Згідно з п. 1.1, 1.2 Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення: частину будівлі цеху № 2 (полігон збірного з/бетону) літ. Ф, склад № 7, літ. Є1 (надалі - Об`єкт оренди), яке є у володінні орендодавця на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2020. Місцезнаходження об`єкта оренди: м. Київ, вул. Бориспільська, 19.

Відповідно до п.2.1. Договору оренди строк оренди складає з 30 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року включно. Строк оренди починає обчислюватись з моменту передачі орендодавцем орендареві об`єкта оренди в користування відповідно до умов цього Договору

У п.3.1. Договору оренди визначено, що передання та повернення об`єкта оренди здійснюється за актом прийому-передачі.

Відповідно до п. 4.2. Договору орендна плата за об`єкт оренди за місяць з 01 березня 2021 року складала 237 430,50 грн без ПДВ, що складає 85,00 грн без ПДВ за один кв.м. загальної площі нежитлового приміщення об`єкта оренди.

Сума орендної плати сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця за наданими рахунками протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання рахунків, але в будь-якому разі не пізніше 25 числа місяця, що передує місяцю, за який сплачується орендна плата. У разі відсутності в орендаря рахунку на оплату орендної плати, орендар повинен сплатити орендну плату у зазначений у цьому пункті строк на підставі цього Договору, у розмірі орендної плати за попередній місяць, з урахуванням всіх змін розміру орендної плати, що передбачені цим договором (п. 4.3. Договору оренди).

Відповідно до п.4.4. Договору оренди орендна плата нараховується з дня підписання Акту прийому-передачі об`єкта оренди і до моменту повернення об`єкта оренди, яке підтверджується відповідним актом.

Разом з виставленими рахунками орендодавець направляє орендарю Акти здачі-приймання робіт (надання послуг). Орендар зобов`язаний впродовж 5 (п`яти) робочих днів від дня отримання Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) підписати його або надати письмову мотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання Акту здачі-приймання робіт (надання послуг), орендодавець не одержить підписаний орендарем Акт здачі-приймання робіт (надання послуг), або мотивовану відмову від прийняття, вони вважаються прийнятими з додержанням усіх умов договору.

30.12.2020 сторони підписали Акт прийому-передачі нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення: частину будівлі цеху № 2 (полігон збірного з/бетону) літ. Ф, склад № 7, літ. Є1, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 19, площею 2793,3 кв.м. Даний акт є невід`ємною частиною Договору оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020.

20.12.2021 сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору оренди, якою внесено зміни до пунктів 2.1, 4.2 Договору оренди щодо строку оренди, розміру та порядку сплати орендної плати, а також доповнено Договір оренди пунктом 10.3 про підстави припинення цього Договору, у разі передання орендодавцем об`єкта оренди у власність іншої особа до закінчення терміну дії Договору.

20.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Медінтранс" та ТОВ "Бетонроформ" уклали Додаткову угоду № 3 до Договору оренди, в пункті 1 якої обумовили таке: "Сторони погодили, що згідно з п. 7.5 Договору, розмір штрафних санкцій у вигляді пені за невиконання п. 4.1 Договору становить суму в розмірі 475928,88 грн".

Сторони також домовились, що за умови оплати орендарем до 01.03.2022 суми у розмірі 200 000,00 грн від загальної суми штрафних санкцій, та надання підтверджуючих документів про оплату, орендодавець погоджується не стягувати з орендаря залишок суми (пункт 2 Додаткової угоди № 3 до Договору оренди).

Відповідно до пункту 4 Додаткової угоди № 3 до Договору оренди, вона набирає чинності в момент оплати орендарем суми, вказаної в п. 1 Додаткової угоди, і діє на весь термін дії Договору оренди нежитлового приміщення №3 від 29.12.2020, термін дії якого подовжується в частині виконання фінансових зобов`язань до повного виконання сторонами взятих на себе фінансових зобов`язань.

При цьому, з огляду на послідовну нумерацію Додаткових угод до Договору оренди, що при друкуванні Додаткової угоди №3 до Договору оренди сторонами було допущено технічну помилку у зазначенні дати її укладення, а саме року: замість 2022 року вказано - 2021року.

01.02.2022 сторонами укладено Додаткову угоду № 4 до Договору оренди, якою внесено зміни до пунктів 1.1, 1.3, 2.1 Договору оренди щодо зменшення площі об`єкта оренди та визначення строку оренди, з 01.01.2022 до 31.05.2022, а також доповнено пунктом 11.3 Договору додатковою підставою припинення Договору оренди в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця.

31.07.2022 сторони підписали Акт повернення з оренди нерухомого майна, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв із користування склад № 7, літ. Є1, площею 559,4 кв. м. Місцезнаходження об`єкта оренди: м. Київ, вул. Бориспільська, 19. Даний акт є невід`ємною частиною Договору оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020.

Умовами п. 15.7. Договору оренди визначено, що усі додаткові угоди та додатки до цього договору, у тому числі Акти прийому-передачі є невід`ємною частиною договору.

У зв`язку з невиконанням ТОВ «БЕТОНРОФОРМ» зобов`язань за Договором оренди, між ТОВ «Медінтранс» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АЛАНД» був укладений Договір про відступлення права вимоги право № 04/08 від 04.08.2022, згідно з яким Новим кредитором за зобов`язанням ТОВ «БЕТОНРОФОРМ» за договором оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 стало ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АЛАНД".

Актом прийому-передачі документів від 04.08.2022 ТОВ «Медінтранс» передало ТОВ "ФК "АЛАНД" оригінал Договору № 3 оренди нежитлового приміщення від 29.12.2020 з додатковими угодами та додатками до нього, що вказані у п.1.1.1. Договору.

Повідомленням про заміну кредитора у зобов`язанні № 06/41-22 від 04.08.2022 ТОВ "МЕДІНТРАНС" повідомило відповідача, що новим кредитором у зобов`язаннях, які виникли на підставі Договору оренди з оплати орендної плати в розмірі 1 764 164,02 грн., стало ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АЛАНД".

За договором про відступлення права вимоги право № 04/08/22 від 04.08.2022 Новим кредитором за зобов`язанням ТОВ "БЕТОНРОФОРМ" за Договором оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 стало ТОВ "Енергопромснаб".

Актом прийому-передачі документів від 04.08.2022 ТОВ "ФК "АЛАНД" передало ТОВ "Енергопромснаб" оригінал Договору № 3 оренди нежитлового приміщення від 29.12.2020 з додатковими угодами та додатками до нього, що вказані у п. 1.1.1. Договору.

Пунктом 1.4. Договору про відступлення права вимоги право № 04/08/22 від 04.08.2022 передбачено, що право вимоги за Договором № 3 в сумі, визначеній в п. 1.3. цього Договору, переходить до Нового кредитора з моменту повної оплати вартості права вимоги в сумі та строки, визначені в п. 2.1. цього Договору.

04.08.2022 ТОВ "Енергопромснаб" здійснило оплату за договором про відступлення права вимоги № 04/08/22 від 04.08.2022 в розмірі 5 200,00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 64 від 04.08.2022, тобто, з 04.08.2022 позивач набув право вимоги за Договором оренди.

17.08.2022 на адресу відповідача ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АЛАНД" відправило повідомлення про заміну кредитора № б/н від 16.08.2022, в якому зазначено про перехід до ТОВ "Енергопромснаб" права вимоги за Договором оренди в розмірі 1 764 164,02 грн. До повідомлення додана засвідчена копія договору про відступлення права вимоги право № 04/08/22 від 04.08.2022.

Пунктом 1.2. договору про відступлення права вимоги право № 04/08/22 від 04.08.2022 передбачено, що до Нового кредитора переходять права Первісного кредитора у зобов`язаннях, що виникли із Договору оренди в обсязі і на умовах, що будуть існувати на момент переходу цих прав.

Позивач звернувся з до відповідача з вимогами про сплату боргу вих. № 01/59-22 від 23.08.2022 та вих. № 02/59-22 від 30.08.2022, які відповідач залишив без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення ТОВ "Енергопромснаб" до господарського суду.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що за період з 01.02.2022 по 05.08.2022 у відповідача виникла заборгованість з орендної плати у загальному розмірі 1 288 235,13 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 838 179,52 грн, 3% річних - 14 830,89 грн та інфляційні втрати в розмірі 98 450,23 грн. Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 475 928,88 грн на підставі Додаткової угоди № 3 від 20.01.2022.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що свого письмового дозволу та/або погодження на укладання зазначених Договорів не надавав, що обумовлює відсутність підстав для їх укладання, а також відсутність підстав для виконання зобов`язань за Договором оренди на користь позивача, що, в свою чергу, виключає будь-які підстави для задоволення позовних вимог за цією справою. Крім того, відповідач зазначив, що об`єкт оренди не міг бути використаний відповідачем, починаючи із 24.02.2022 року, а саме із дати початку військової агресії рф проти України, що звільняє відповідача від плати за весь час протягом, якого майно не могло бути використано відповідачем. Також відповідач зазначив про невідповідність розрахунку пені вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та відсутність підстав для стягнення пені в розмірі 475 928,88 грн на підставі Додаткової угоди № 3 від 20.01.2022, оскільки вказана угода не набрала чинності

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, у сторін виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з оренди нерухомого майна.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення: частину будівлі цеху № 2 (полігон збірного з/бетону) літ. Ф, склад № 7, літ. Є1, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 19, площею 2793,3 кв.м., що підтверджується Актом прийому-передачі нерухомого майна від 30.12.2020, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Додатковою угодою № 4 до Договору оренди, сторони внесли зміни, зокрема, до п. 1.3 Договору оренди та визначили, що загальна площа орендованих приміщень складає 2233,9 кв. м.

Крім того, 31.07.2022 сторони підписали Акт повернення з оренди нерухомого майна, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв із користування склад № 7, літ. Є1, площею 559,4 кв. м.

Водночас, у матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які підтверджують повернення відповідачем із користування нежитлових приміщень площею 1674,5 кв.м, як і докази припинення Договору оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 після 31.07.2022.

Таким чином, з огляду на приписи ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України Договір оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 на день розгляду справи є продовженим, оскільки матеріали справи зворотніх доказів не містять.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Матеріалами справи підтверджено і не спростовано відповідачем, що належні платежі за Договором оренди за період з 01.02.2022 по 05.08.2022 відповідачем повністю не сплачені.

У зв`язку із викладеним, у відповідача виникла заборгованість за Договором оренди за вказаний період у загальному розмірі 1 288 235,13 грн. Доказів сплати вказаної заборгованості станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

При цьому, суд критично ставиться до тверджень відповідача, що перерахування на рахунок ТОВ «МЕДІНТРАНС» коштів у розмірі 100 000,00 грн на підставі платіжного доручення № 231 від 26.07.2022 здійснено помилково, оскільки у призначенні платежу вказано «…згідно рахунку № 35 від 24.06.2022» та вказаний рахунок № 35 від 26.07.2022 додано позивачем до справи. При цьому, у рахунку № 35 від 26.07.2022 вказано за оренду нежитлового приміщення (2233,9 кв.м.) за липень 2022 р., що відповідає площі приміщення, яке перебувало в оренді відповідача саме на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 та на дату виставлення рахунку.

Крім того, відповідачем не надано до справи доказів укладання мім ТОВ «МЕДІНТРАНС» та ТОВ "БЕТОНРОФОРМ" будь-яких інших договорів оренди.

Приписами ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ" за Договором оренди в сумі 1 288 235,13 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими.

Щодо набуття позивачем права вимоги за Договором оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020, у зв`язку з укладанням Договору про відступлення права вимоги право № 04/08/22 від 04.08.2022, вказані обставини були предметом спору та досліджувались під час розгляду справи № 910/12095/22. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023, в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІНТРАНС", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб" про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними - відмовлено повністю.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.02.2023 у справі № 910/12095/22, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення для даної справи та повторного доведення не потребують.

Відносно звільнення відповідача від сплати орендних платежів, внаслідок неможливості користування об`єктом оренди, починаючи з 24.02.2022, у зв`язку із запровадженням воєнного стану та пошкодження об`єкту оренди, суд відзначає слідуючи обставини.

Відповідно до приписів частин четвертої, шостої статті 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, відповідач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України, викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17.

При цьому, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, долучені відповідачем до матеріалів справи докази не доводять, в розумінні статей 76-78 ГПК України, неможливість користування майном у період з 24.02.2022 по 05.08.2022, які обмежували доступ до об`єкта оренди, оскільки внутрішні документи відповідача щодо тимчасового призупинення господарської діяльності не є доказом неможливості користування об`єктом оренди.

Крім того, відповідач не був позбавлений права ініціювати припинення договору оренди та повернення усіх нежитлових приміщень, а не лише їх частину.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб" заборгованості з орендної плати в сумі 1 288 235,13 грн підлягають задоволенню повністю.

Щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 838 179,52 грн, розрахованої окремо за кожним місяцем заборгованості, суд відзначає наступне.

У п. 7.5 Договору оренди сторони обумовили розмір пені - у разі, якщо орендар прострочить виконання своїх зобов`язань, зазначених у розділі 4 договору по оплаті орендної плати, він повинен сплатити орендодавцеві пеню у розмірі 0,5% несплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Згідно з приписами ст. 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.

Станом на день звернення позивача до суду розмір неустойки, яка нараховується за несвоєчасне виконання саме грошового зобов`язання, регулюється положеннями Закону України «Про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996.

Водночас, під час розрахунку пені позивачем не було порушено вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України

Таким чином, здійснивши перерахунок пені з урахуванням вимог Закону України «Про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996, судом встановлено, що її розмір складає 288 041,82 грн.

Отже позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за Договором оренди підлягають частковому задоволенню.

Водночас, під час розгляду справи представником відповідача було заявлено клопотання про зменшення розміру пені.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.

При вирішенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки суд виходить з того, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває й на теперішній час.

Як убачається з наданих відповідачем до матеріалів справи доказів, внаслідок ворожих обстрілів зазнали пошкоджень приміщення, які орендує відповідач, що вплинуло на його господарську діяльність.

З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строків проведення розрахунків з орендних платежів, враховуючи обставини, які вказані відповідачем і не потребують документального підтвердження в силу загальновідомості викладених фактів, суд, вважаючи дані обставини винятковими, дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру належної до стягнення з відповідача пені на 90%, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 28 804,18 грн.

Таке зменшення суд вважає оптимальним в контексті балансу інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Щодо стягнення з відповідача пені в сумі 475 928,88 грн на підставі Додаткової угоди № 3 від 20.01.2021, суд відзначає наступне.

Зі змісту Додаткової угоди №3 до Договору оренди неможливо встановити розмір заборгованості, період у який ця заборгованість виникла, а також розмір пені застосований для нарахування зазначеної в угоді суми.

Вказані обставини унеможливлюють встановлення судом умов та порядку нарахування пені, сума якої за погодженням обох сторін включена до пункту 1 Додаткової угоди №3 до Договору оренди. Відповідно суд позбавлений можливості перевірити дотримання вимог Закону України «Про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996 під нарахування пені в сумі 475 928,88 грн.

Водночас, умовами пункту 4 Додаткової угоди № 3 до Договору оренди визначено, що вона набирає чинності в момент оплати орендарем суми, вказаної в п. 1 Додаткової угоди, і діє на весь термін дії Договору оренди нежитлового приміщення №3 від 29.12.2020.

Вказаний пункт Додаткової угоди № 3 є дійсним та не оспорюється сторонами.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальним правилом, презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, приймаючи до уваги положення ст. 627, 628 Цивільного кодексу України щодо свободи укладання договору сторонами та визначення його умов, суд дійшов висновку, що Додаткова угода № 3 до Договору оренди не набрала чинності, у зв`язку з відсутністю доказів проведення відповідачем платежу на підставі даної додаткової угоди, що, в свою чергу, виключає підстави стягнення пені в розмірі 475 928,8 грн згідно з умовами Додаткової угоди № 3 до Договору оренди.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснення нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що вони є арифметично вірними та відповідачем не оспорюються, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 98450,23 грн і 3% річних у сумі 14830,89 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб" до Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ" про стягнення 2 715 624,66 підлягають частковому задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ"(вул. Гмирі, буд. 4, офіс 227, м. Київ, 02072; код ЄДРПОУ 38139209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб" (вул. Олександрівська, 2, м. Запоріжжя, 69063) заборгованість по орендній платі в розмірі 1 288 235 грн 13 коп., пеню - 28 804 грн 18 коп., 3% річних - 14 830 грн 89 коп., інфляційні втрати - 98 450 грн 23 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 25 343 грн 37 коп.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 19.12.2023.

Суддя А.І. Привалов